Постанова № 54437585, 12.01.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2012 р. Справа № 2a-2977/11/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Грицюка П.П.

при секретарі Кузишин Р.М.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

прокурора Савчук Л.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Парктур"

до відповідача: державної податкової інспекції в місті Яремче Івано-Франківської області

прокуратура Івано-Франківської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000122301 від 25.06.2011 року,-

ВСТАНОВИВ:

14.09.2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "Парктур" (далі позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції в місті Яремче (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000122301 від 25.06.11 року (том 1 а.с. 4-7).

Позовні вимоги мотивовані тим, що у відповідності до вимог чинного законодавства України державна податкова інспекція не має повноважень на визнання правочинів не дійсними, а має право тільки на звернення до суду з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, що зазначено в позиції Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року. Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, зокрема будь-який правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ст.234 ЦКУ фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом не дійсним. Після визнання правочину недійсним можна говорити про незаконність операцій, проводити перевірку та посилатися в акті перевірки на недійсність правочину, як на безспірний факт. Внаслідок протиправних дій на підставі акту перевірки від 07.06.2011р. №185/23/32145510 відповідачем винесено незаконне податкове повідомлення-рішення. Просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000122301 від 25.06.11р., яке прийняте з незаконних підстав.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав наведених в позовній заяві. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, надав суду письмове заперечення (том 1 а.с.75-77). Також суду пояснив, що ДПІ в м. Яремче проведено позапланову виїзну документальну перевірку TOB "Парктур" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за лютий 2011р., про що складено акт перевірки від 07.06.2011р. №185/23/32145510. Даною перевіркою встановлено, що в лютому 2011 року TOB "Парктур" порушило пп. 1,5 статті 203, статтю 215, статтю 216, статтю 228 ЦК України та статтю 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту в сумі 5 498 333,00 грн. На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією в м. Яремче винесено податкове повідомлення-рішення №0000122301 від 25.06.11р., яким збільшено суму грошового зобовязання з ПДВ на 7 240 385,00 грн.

Представник відповідача також наголосив на тому, що службовими особами контролюючого органу зроблено висновок, що в лютому 2011 року TOB "Вест-Траст", з яким був укладений договір суборенди з позивачем, фінансово-господарською діяльністю не займалося, а здійснювало діяльність спрямовану на проведення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, в тому числі і TOB "Парктур", з метою штучного формування податкового кредиту. А тому, укладенні TOB "Парктур" правочини є нікчемними і в силу Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Просить в задоволені позову відмовити.

У розгляд даної адміністративної справи вступила прокуратура Івано-Франківської області (том 1 а.с. 49). В судовому засіданні прокурор проти адміністративного позову заперечив з підстав вказаних відповідачем у запереченнях.

Вислухавши представників сторін та прокурора, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав.

Суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами законодавства в редакції, чинній на час дії спірних правовідносин.

Встановлено, що ТзОВ "Парктур" зареєстровано виконавчим комітетом Яремчанської міської ради 02 грудня 2002 року. Відповідно до статуту здійснює діяльність в сфері туроператорської діяльності, реалізації та надання туристичних послуг (том 1 а.с. 93-102). Позивачем отримано ліцензію на даний вид діяльності (том. 1 а.с. 104).

У період за який проводилась перевірка TOB "Парктур" було зареєстровано платником ПДВ: свідоцтво від 22.10.2003 року № 13180704. Дані факти зазначені в акті-відповідача від 07.06.2011р. №185/23/32145510 (том 1 а.с. 9).

Судом встановлено, що з 31.05.2011 року по 06.06.2011 року державною податковою інспекцією в м. Яремче проведено позапланову виїзну документальну перевірку за період лютий 2011 року діяльності TOB "Парктур" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

Перевірку проведено на підставі інформації та акту перевірки, щодо господарських операцій TOB "ОСОБА_2 -Траст" з позивачем, проведеної ДПІ в Бабушкінському районі м.Дніпропетровська (том 2 а.с 150-161).

За результатами перевірки складено акт від 07.06.2011р. №185/23/32145510 (том 1 а.с. 8-24), в якому зазначені наступні порушення:

1.п.1 ст.203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених за період лютий 2011 року по ланцюгу з контрагентами - постачальниками TOB "ОСОБА_2 -Траст";

2.ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2011 р. № 2756-IV, підприємством завищено суму податкового кредиту, в результаті чого занижено до сплати в дохід бюджету податок на додану вартість по деклараціях за лютий 2011 року на загальну суму 5498333,00 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки державною податковою інспекцією в м.Яремче винесено податкове повідомлення-рішення №0000122301 від 25.06.11р., яким збільшено суму грошового зобовязання з ПДВ на 7 240 385,00 грн. (том 1 а.с. 25)

Не погоджуючись із даним рішенням позивачем подано скаргу до ДПА в Івано-Франківській області, яка залишена ДПА в Івано-Франківській області без задоволення, а в подальшому податкове повідомлення-рішення оскаржене в судовому порядку (том 1 а.с. 26-29).

Судом встановлено, що між позивачем TOB "Парктур" та ТзОВ "ОСОБА_2 - Траст" 01 жовтня 2009 року був укладений договір суборенди майна № 10/09-ПТ з додатками до договору (том 1 а.с. 109-216, том 2 а.с. 1-45).

На виконання укладеного договору суборенди № 10/09-ПТ від 01 жовтня 2009 року з додатками ТзОВ "Вест-Траст" передало, а TOB "Парктур" прийняло майно згідно акту передачі (том 1 а.с. 217-240, том 2 а.с. 46-50).

На думку суду, сторони укладаючи договір суборенди майна та передачі його, діяли у відповідності до чинного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване податкове повідомлення-рішення базується на висновках відповідача щодо нікчемності раніше укладеного між позивачем та ТзОВ "ОСОБА_2 - Траст" правочину.

В основу висновку покладені ті обставини, що вищезазначене підприємство не виявлено за його місцезнаходженням, та є свідченням відсутності у вищезазначеного підприємства первинних документів, які б підтверджували факт здійснення відповідних господарських операцій. До такого висновку ДПІ в м. Яремче дійшло не зважаючи на факт наявності оригіналів первинних документів у позивача та не зважаючи на те, що відповідні обсяги наданих послуг вищевказаним підприємствам підтверджені відповідними актами приймання-передачі підписаними позивачем (орендарем) та орендодавцем. При цьому відповідач стверджує, що укладаючи відповідний правочин його сторони не мали на меті досягнути якихось певних результатів, що наче б то є свідченням їх спрямування на незаконне заволодіння державним майном та протирічить інтересам держави і суспільства, а тому у відповідності до частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Однак такі висновки відповідача, суд вважає не підтвердженими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Згідно довідки № 270/23-32145510 від 23.03.2010 року планової виїзної перевірки ТзОВ "Парктур" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.12.2009 року та довідки № 165/23-32145510 від 24.05.2011 року планової виїзної перевірки ТзОВ "Парктур" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, складених ДПІ в м.Яремче, не виявлено будь-яких порушень стосовно використання майна по договору суборенди майна № 10/09-ПТ укладеного між позивачем TOB "Парктур" та ТзОВ «ОСОБА_2 - Траст» 01жовтня 2009 року. (том 1 а.с. 110-120).

В даному випадку суд вважає за необхідне зазначити, що оспорюваний правочин є недійсним з моменту винесення відповідного судового рішення, а нікчемний з моменту його укладення, а не в одному з періодів (місяці) його виконання, як зазначає відповідач в акті від 07.06.2011р. №185/23/32145510.

При цьому, в матеріалах справи міститься копія свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ TOB "Вест-Траст" (том 1 а.с. 103), а відповідачем не надано будь-яких доказів щодо відсутності державної реєстрації чи реєстрації платником ПДВ TOB "Вест-Траст", цим самим підтверджується, що на момент укладання правочину TOB "Вест-Траст" було зареєстровано у встановленому законом порядку та був платником ПДВ.

З огляду на зазначене факт укладення договору з контрагентом та реальність виконання договору підтверджується наступними обставинами.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пунктом 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Факт передачі майна (готельних комплексів) від ТзОВ "Вест-Траст" до позивача підтверджується договором, який разом з усіма додатками укладений у визначеній законом формі і підписаний сторонами (том 1 а.с. 109-216, том 2 а.с. 1-45), актом передачі майна в суборенду (том 1 а.с. 217-240, том 2 а.с. 46-50), актами здачі-прийняття робіт і податковими накладними (том 2 а.с. 51-62), платіжними дорученнями (том 2 а.с. 63-65), звітом № 580/ТН1 про проведення технічного нагляду за сертифікованими послугами з тимчасового розміщення (проживання) шале готельного комплексу "Буковель" ТзОВ "Парктур" від 21 лютого 2011 року, свідоцтвами про присвоєння категорій готелям «Буковель» та «Едельвейс» виданими ТзОВ "Парктур" (том 1 а.с. 105-108), актом повернення майна з суборенди (том 2 а.с. 66-109), а тому суд вважає, що немає жодних підстав для посилання відповідача на нікчемність правочинів позивача, оскільки відповідач не зазначає чим саме зміст заперечуваного ним правочину суперечить чинному законодавству та яким самим нормам.

Також, відповідач не вказує чим саме даний правочин суперечить інтересам держави і суспільства та його моральним засадам.

Суд вважає, що дії чи бездіяльність третьої особи, які не пов'язані безпосередньо з виконання своїх договірних зобов'язань, а стосуються виключно його прав та обов'язків як платника податків, не можуть впливати на іншу сторону правочину, однак можуть породжувати ті чи інші правові наслідки виключно для особи, яка допустилася відповідних порушень.

Згідно ст. 628 Цивільного Кодексу України - зміст договору становлять умови (пункти), визначенні на розсуд сторін і погоджений ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 637 ЦК України - тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу, згідно з якою зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідач не зазначає, якою саме нормою закону встановлено недійсність відповідних правочинів і якою нормою визначено його оскаржувані дії, як правовий наслідок недійсного чи нікчемного правочину. Натомість частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України з врахуванням положень статті 203 Цивільного кодексу України, визначено лише підстави визнання оскаржуваного правочину недійсним в судовому порядку.

В силу редакцій частини 1 статті 207 Господарського кодексу України та частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади може бути визнаний судом недійсним.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаного договору недійсним з підстав його невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства чи фіктивності є можливим лише в судовому порядку, а не з субєктивної оцінки відповідача. Однак, відповідачем не надано, і в матеріалах справи відсутні докази, що з даного приводу будь-хто звертався до суду і вказані правочини визнавалися судом недійсними, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача, а тому згідно частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Щодо посилання відповідача на частину 2 статті 228 Цивільного кодексу України, то суд зазначає, що дана норма стосується виключно правочинів, які порушують публічний порядок. В чому законодавець вбачає порушення публічного порядку ним зазначено в частині 1 статті 228 Цивільного кодексу України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина у формі умислу, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Акт перевірки від 07.06.2011р. №185/23/32145510 не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

У відповідності до частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України всі сторони договору суборенди № 10/09-ПТ від 01 жовтня 2009 року на момент їх вчинення були наділені необхідним обсягом цивільної дієздатності, були належними платниками податків та інших обов'язкових платежів, які виникали при здійсненні ними господарської діяльності.

Жодних доказів того, що заперечуваний правочин був спрямований саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить. Відповідач обґрунтовує свої припущення посиланням на факт відсутності ТзОВ "Вест-Траст" за її місцезнаходженням. Проте, такий факт є нічим іншим, як свідченням порушення відповідною особою вимоги законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" розяснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу обєктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражатиметься в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.

Таким чином законодавець розмежовує поняття порушення публічного порядку та недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

До того ж, слід додати, що у постанові Пленуму ВСУ № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: "вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

ОСОБА_3 перевірки від 07.06.2011р. №185/23/32145510 ґрунтуються лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими. Сумніви та підозри податкового ревізора не можуть бути поставлені в основу визнання правочинів нікчемними.

Положеннями Податкового Кодексу України не передбачено такого права податкового органу, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів недійсними або нікчемними.

Позивач отримав в суборенду два готельних комплекси разом із наявним в них майном та використовуючи останні в господарській діяльності надавав туристичні послуги. Господарські операції за договорами були реальними, фактично здійснені і згідно них було досягнуто певного запланованого та фактичного господарського ефекту та наслідків. Наявність факту виконаних робіт та оплат заперечує висновки викладені в акті.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що як в момент укладення позивачем договору суборенди № 10/09-ПТ від 01 жовтня 2009 року з ТзОВ "Вест-Траст", так і в процесі його виконання, позивачем було додержано вимог чинного законодавства, а тому висновки відповідача про нікчемність правочину є безпідставними, не обґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства. При цьому суд зазначає, що з врахуванням вищезазначеного позивачем не було допущено заниження суми ПДВ та правомірно віднесено до податкового кредиту 5 498 333,00 грн. в лютому 2011р. після надання послуг передбаченими відповідними договорами з дотриманням вимог чинного законодавства.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції в м.Яремче Івано-Франківської області №0000122301 від 25.06.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Парктур" судові витрати в сумі 3 (три) гривні 40 коп. судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя:/підпис/ОСОБА_4

Постанова складена в повному обсязі 17.01.2012 року.