Ухвала суду № 54437539, 15.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" грудня 2015 р. м. Київ К/800/53855/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській областіна постановуХерсонського окружного адміністративного суду від 18.01.2013та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2014у справі № 2а-3816/12/2170за позовомДержавної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській областідоПриватного підприємства «Орланта»пронакладення арешту на кошти та інші цінності,-

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби звернулась до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного підприємства «Орланта» про накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків, що знаходяться у банках.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 18.01.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2014, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами на підставі п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:

- позивачем проведено виїзну планову документальну перевірку відповідача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2009, за результатами якої складено акт № 3586/23-5/33014764 від 11.08.2010;

- на підставі вказаного акту позивачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0003432301/0 від 26.08.2010, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 49 545 грн. (з яких: на суму 33 030 грн. за основним платежем та на суму 16 515 грн. за штрафними санкціями);

2) податкове повідомлення-рішення № 0003422301/0 від 26.08.2010, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 312 374 грн. (з яких: на суму 208 249 грн. за основним платежем та на суму 104 125 грн. за штрафними санкціями).

- за результатами судового оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 21.02.2012, яка набрала законної сили згідно ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012, ПП «Орланта» відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання нечинними та скасування вищевказаних податкових повідомлень-рішень;

- згідно зворотного боку облікової картки платника податку, з урахуванням наявної переплати та нарахованої пені, сума несплаченого грошового зобов'язання з податку на додану вартість складає 57 210,35 грн., з податку на прибуток - 309 509,52 грн.;

- позивачем вручено відповідачу податкову вимогу №1327 від 15.08.2012 та ухвалено рішення №211 від 15.08.2012 про опис майна у податкову заставу, про що свідчить відмітка про отримання на корінці цієї податкової вимоги 17.08.2012;

- позивачем складено акт опису майна у податкову заставу ПП «Орланта» від 27.08.2012 №161/19103, яким податковий керуючий провів опис майна, на яке платник податків набуде право власності у майбутньому, до погашення податкового боргу в повному обсязі.

У зв'язку з тривалою несплатою відповідачем податкового боргу та відсутністю майна у платника податків, позивач з підстав, передбачених пп.20.1.17 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, звернувся до суду із даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх станцій виходили з того, що матеріали справи не містять доказів наявності однієї з підстав для застосування адміністративного арешту, передбачених статтею 94 Податкового кодексу України.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій помилковими та такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно пп.20.1.17 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Таким чином, наведеною нормою встановлено як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження, а саме: відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу, що відсутність підстав для застосування арешту коштів платника податків, передбачених пп.20.1.17 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, серед підстав для застосування адміністративного арешту, що входять до переліку, встановленого п.94.2 ст.94 Податкового кодексу України (сформульованого як вичерпний), не є перешкодою для застосування арешту коштів на рахунках платника податків у відповідних випадках.

Так, норми п.94.2 ст.94 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків.

Натомість, положення пп.20.1.17 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України врегульовують саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках.

Згідно п.95.2 ст.95 Податкового кодексу України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

З огляду на наведені положення п.95.2 ст.95 Податкового кодексу України та на те, що умовою застосування норми пп.20.1.17 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України є відсутність у платника податків майна, яке може бути використане для погашення податкового боргу, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що обставини справи щодо відсутності майна у платника податків мають бути встановленими та підтвердженими належними та допустимими доказами саме на момент виникнення у податкового органу права на стягнення податкового боргу, тобто, не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання податкової вимоги.

При цьому сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту.

Проте, вищевказані обставини судами попередніх інстанцій при розгляді даної справи не досліджені та не встановлені. Недотримання судами першої й апеляційної інстанцій вимог процесуального закону призвело до неповного з'ясування фактичних обставин справи, які входять до предмету доказування та мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору та вважати, що оскаржувані судові рішення винесені з дотриманням принципів законності та обґрунтованості у відповідності до приписів ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області задовольнити частково.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 18.01.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2014 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний