Ухвала суду № 54437424, 16.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2015 року м. Київ К/800/52524/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є., секретар судового засідання Корецький І.О., за участю: представника відповідача: Кальковця В.Л.,розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській областіна постанову та ухвалуКиївського окружного адміністративного суду від 14 січня 2014 року Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 рокуу справі№ 810/6458/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Українська Спілка»доВасильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна Українська Спілка» (далі - ТОВ «БУС») звернулось в суд з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - Васильківська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31 жовтня 2013 року № 0002152203.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 січня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 31 жовтня 2013 року № 0002152203.

У касаційній скарзі відповідач просив скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Господарського суду Київської області від 12 червня 2012 року порушено провадження у справі № Б8/065-12 про банкрутство TOB «БУС», а ухвалою від 25 червня 2012 року вказаного суду покладено виконання обов'язків керівника згаданого товариства на розпорядника майна - Горбача С.Ф., котрому як розпоряднику майном позивача та арбітражному керуючому було передано всю бухгалтерську та іншу первинну документацію і матеріальні цінності товариства.

1 жовтня 2012 року Горбач С.Ф. листом № 257 повідомив відповідача про вказані зміни, зазначивши, що підприємство-боржник припинило свою діяльність, а всі його працівники - звільнені.

14 жовтня 2013 року Васильківською ОДПІ було здійснено вихід за адресою ТОВ «БУС» з метою проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача.

У зв'язку з відсутністю товариства та його посадових осіб за податковою адресою, контролюючим органом було складено акт від 14 жовтня 2013 року № 169, яким зафіксовано відсутність позивача за його місцем знаходження та неможливість вручення йому наказу про перевірку.

16 жовтня 2013 року на податкову адресу ТОВ «БУС» відповідачем було направлено копію наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача.

Разом з тим, незважаючи на відсутність доказів повідомлення позивача про проведення перевірки відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку, за результатами якої складено акт перевірки від 31 жовтня 2013 року № 641/10-07-22-04-12/33870540, яким встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємного значення по податку на додану вартість на загальну суму 1 577 640,00.

Свої висновки податковий орган обґрунтував тим, що підприємством безпідставно включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по відображеним в податковому обліку операціям, які не підтвердженні первинними документами.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 31 жовтня 2013 року № 0002152203, згідно з яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за липень 2013 року в розмірі 1 577 640,00 грн.

Свої висновки податковий орган обґрунтував тим, що підприємством безпідставно включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по відображеним в податковому обліку операціям, які не підтвердженні первинними документами.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки відображені позивачем в податковому обліку операції документально підтверджені.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, і щодо здійснення контрольних заходів регулювалися положеннями Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Наведеною нормою Податкового кодексу України з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Таким чином, обов'язковою умовою, що надає право податковому органу реалізовувати свої повноваження щодо проведення невиїзної документальної перевірки, є ознайомлення платника податку з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце.

Разом з тим, як підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем під час судового розгляду, незважаючи про обізнаність щодо покладення обов'язків керівника підприємства на Горбача С.Ф., податковий орган не повідомив його про проведення перевірки. У зв'язку із наведеним, Горбач С.Ф., як уповноважена на зберігання первинних документів особа, був позбавлений можливості надати будь-які відомості та первинні документи ТОВ «БУС», що становили предмет дослідження податкового органу.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про те, що здійснений відповідачем контрольний захід лише за наслідками аналізу податкової звітності ТОВ «БУС», без повідомлення платника податків про проведення перевірки, не є таким, що ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи встановили, що висновки відповідача, зроблені за результатами проведеної перевірки, про документальну непідтвердженість сум податкового кредиту, відображених позивачем у податковому обліку, не відповідають фактичним обставинам у справі.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закону № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суми податку на додану вартість для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, на підтвердження правомірності формування від'ємного значення по податку на додану вартість позивачем надано копії: податкових накладних, податкових декларацій з додатками, квитанцій про направлення вказаних декларацій до податкового органу, розрахунку податкового кредиту, реєстри податкових накладних, договорів з контрагентами, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжних доручень, банківських виписок. Крім того, позивачем в електронному вигляді на диску надано до суду першої інстанції книгу обліку придбання товарів (робіт, послуг) та реєстр податкових накладних, отриманих ТОВ «БУС» від постачальників.

На підставі наведених доказів, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про те, що господарські операції, за результати яких виникло від'ємне значення по податку на додану вартість на загальну суму 1 577 640,00 грн., підтверджені документально.

Відповідачем під час контрольного заходу не наведено будь-яких доводів про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не були реальними, а під час судового розгляду не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

Слід зазначити і те, що право платника надавати заперечення щодо висновків податкового органу та подавати докази на підтвердження таких заперечень надається платникові як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу (на яких допускається подання учасником процесу нових доказів).

Таким чином, суди попередніх інстанцій, правомірно не обмежилися дослідженням тих доказів, що були проаналізовані податковим органом під час проведення перевірки, яка, між іншим, розпочата без дотримання вимог чинного законодавства.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак