Ухвала суду № 54436455, 16.12.2015, Вищий адміністративний суд України

Дата ухвалення
16.12.2015
Номер справи
804/9879/14
Номер документу
54436455
Форма судочинства
Адміністративне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" грудня 2015 р. м. Київ К/800/33691/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Маринчак Н.Є.,

за участю секретаря судового засідання - Бруя О.Д.,

представника позивача - Воронова Ю.В.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року у справі № 804/9879/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Ідея Ліхт Україна" до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Ідея Ліхт Україна" (далі - ТОВ "Торговий Дім "Ідея Ліхт Україна") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ДПІ) в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11 березня 2014 року №0000222201, №000023201, №000024201.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2014 року та прийнято нову, якою позов задоволено.

В касаційній скарзі ДПІ посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанцій є законними, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу податкового органу необґрунтованою, а тому просить залишити її без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в період з 28 січня 2014 року по 06 лютого 2014 року відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено Акт від 12 лютого 2014 року № 312/221/36093812. (далі - Акт).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 1.22.1 пункту 1.22 та пункту 1.32 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та підпунктів 14.1.36, 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, пункту 135.1, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.10 статті 137 та підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у розмірі 1 368 769,00 грн., у тому числі за І квартал 2011 року - на суму 270 045,00 грн., II квартал 2011 року - на суму 284 500,00 грн., III квартал 2011 року на суму 227 786,00 грн., IV квартал 2011 року - на суму 161 269,00 грн., І квартал 2012 року-на суму 160 860,00 грн., II квартал 2012 року - на суму 84 773,00 грн., III квартал 2012 року - на суму 149 215,00 грн. та IV квартал 2012 року - на суму 30 321,00 грн.

А також, встановлено порушення пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого позивачем встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 249 495,00 грн., у тому числі у березні 2013 року - на суму 92 531,00 грн., квітні 2013 року - на суму 110 886,00 грн., травні 2013 року на суму 9 353,00 грн. та жовтні 2013 року - на суму 36 725,00 грн. і завищення розміру бюджетного відшкодування за травень 2013 року у сумі 21 665,00 грн.

На підставі вищенаведеного Акта відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 11 березня 2014 року, а саме: №0000222201 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств за основним платежем на суму 1 368 769,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 106 293,25 грн., а загалом на суму 1 475 062,25 грн.; №000023201 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем на суму 249 495,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 62 373,75 грн., а загалом на суму 311 868,75 грн.; №000024201 яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування у розмірі 21 665,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 5 416,25 грн.

Не погоджуючись з указаним податковими повідомленнями - рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, за результатами розгляду якого, скаргу залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відносини, які виникли між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, підтверджуються належними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст, отриманий позивачем товар використаний у власній господарській діяльності.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду вважає такий висновок суду апеляційної інстанції передчасним з огляду на таке.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

До складу валових витрат платника податку належать витрати, які підтверджені первинними документами; пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 200 ПК України, встановлені вимоги до податкової накладної, передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ "НПК "Ресурспром", ПП "Альянс-СД", ТОВ "Торг-Стандарт", ТОВ "ФПК Корті", ПП "Йюксис", ТОВ "Оптіма-Про", ТОВ "В.Л.В.", ТОВ "Анєва", ТОВ "Авінс Трейд", ПП "Акарі-Груп", ПП "РТО", ТОВ "Будгарантсервіс", ТОВ "Голден-Вей", ТОВ "НВП "Союзторгстрой", ТОВ "Базасофт", ТОВ "Нано Трейд Груп", ТОВ "НВП "Металелектромаш", ТОВ ТВК "Базис-Трейд", ТОВ "Порт-АЛ", ТОВ "Рос-Інвест".

На підтвердження реальності спірних господарських операцій із вищезазначеними контрагентами, позивачем надано копії первинних бухгалтерських документів, зокрема, податкових та видаткових накладних, рахунків-фактур, звітів до агентських договорів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що первинні документи по вищенаведеним господарським операціям містять всю необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо їх змісту, мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють встановити факт реального здійснення господарських операцій.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що посилання контролюючого органу на висновки актів перевірок, складених відносно контрагентів позивача, правомірно відхилені судом апеляційної інстанції, оскільки вони не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарських операції за умови наявності інших документів, що підтверджують реальність постачання товарів чи надання послуг і не можуть вважатися беззастережним та безперечним доказом на підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій.

При цьому, скасовуючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, суд апеляційної інстанції не обґрунтував та не нада повної оцінки вище викладеним господарським операціям позивача з його контрагентами.

Так, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

З огляду на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову закріплений нормами статті 7, частини четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору необхідним є: дослідження судом самих договорів укладених позивачем з контрагентами, їх економічного змісту та спрямованості на досягнення певного економічного ефекту; всіх первинних документів, які відповідно до специфіки господарських операцій підтверджують їх реальність, встановити достовірність відомостей про їх обсяг та зміст; перевірити фізичні, технічні, технологічні можливості та потужності сторін; дослідження обставин, які б підтверджували рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, а також встановлення наявності зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів у господарській діяльності.

Зі змісту частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частини першої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, належним чином перевірити доводи сторін щодо реальності здійснення позивачем господарських операцій з його контрагентами та правильності формування податкового кредиту за цими операціями, дати оцінку як вже приєднаним до справи доказам, так і новим доказам, що будуть виявлені в судовому розгляді справи, з дотриманням вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України та зробити юридично правильний висновок щодо прав і обов'язків сторін.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року у справі № 804/9879/14 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: М.П. Зайцев

О.А. Веденяпін

Н.Є. Маринчак

Попередній документ : 54436454
Наступний документ : 54436459