Ухвала суду № 54435835, 16.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2015 року м. Київ К/800/55714/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києва

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2014 року

у справі № 826/4790/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Союзінтертрейд»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києва

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Союзінтертрейд» (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києва (надалі - відповідач) про скасування податкових-повідомлень рішень від 26 березня 2014 року № 0001372201, № 00011362201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2014 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 26 березня 2014 року № 0001372201 в частині суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 270565,00 грн. - за основним платежем, 80285,00 грн. - за штрафними санкціями. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 26 березня 2014 року № 0001362201 в частині суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 246448,00 грн. - за основним платежем, 77175,50 грн. - за штрафними санкціями. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2014 року апеляційну скаргу позивача задоволено. У задоволенні апеляційної скарги відповідача відмовлено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 травня 2014 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийнято в цій частині нову постанову, якою задоволено позовні вимоги повністю. В решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 травня 2014 року залишено без змін.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2014 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року. За результатами вказаної перевірки складено акт № 106/26-57-22-01-10/24248868 від 14 березня 2014 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: пп. 14.1.27, пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.1, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на 288400,00 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість на 253982,00 грн.

Підставою для вказаних висновків відповідача стала відсутність, на думку останнього, реального виконання господарських операцій позивача з контрагентами.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки позивачем винесено податкові повідомлення-рішення від 26 березня 2014 року: № 0001362201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 333040,50 грн., у тому числі на 253982,00 грн. - за основним платежем, на 79058,50 грн. - за штрафними санкціями; № 0001372201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 373144,00 грн., у тому числі на 288400,00 грн. - за основним платежем, на 84744,00 грн. - за штрафними санкціями.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 21-1539а15.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивачем укладено договори про надання послуг з ТОВ «Спецбуд-інвест» Світловодської міської Організації Інвалідів «Злагода» № 1904 від 19 квітня 2011 року, з ТОВ «ВК Віконні системи» (правонаступник - ТОВ «Пагамент») № 007-12 від 10 січня 2012 року, № 037-12 від 27 лютого 2012 року, № 042 від 02 квітня 2012 року.

Також позивачем укладено договори поставки з ТОВ «УКР ПЕЛЛ» № 19-06/3 від 19 червня 2012 року та ПП «Валга» (правонаступник - ТОВ «Раквере») № 2803 від 28 березня 2012 року.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, акти виконаних робіт, довіреності, сертифікати якості, оборотно-сальдові відомості, рахунки-фактури, платіжні доручення, банківські виписки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що договори про надання послуг з ТОВ «Спецбуд-інвест» Світловодської міської Організації Інвалідів «Злагода» та ТОВ «ВК Віконні системи» укладено позивачем на виконання господарських зобов'язань за укладеними з ВАТ «Подільський цемент», ЗАТ «Джей Ті Інтернешнл Україна», ПАТ «Сан ІнБЕВ Україна» правочинами. Придбаний у ТОВ «УКР ПЕЛЛ» та ПП «Валга» товар в подальшому реалізовано позивачем компанії «Melport Solutions LLP», що підтверджується вантажними митними деклараціями.

В обґрунтування касаційної скарги податковий орган посилається на відсутність у контрагентів позивача - ТОВ «Спецбуд-інвест» Світловодської міської Організації Інвалідів «Злагода» та ТОВ «ВК Віконні системи» трудових і виробничих ресурсів для виконання укладених правочинів.

Колегія суддів вказані доводи до уваги не бере, оскільки відсутність власних трудових чи виробничих ресурсів не позбавляє суб'єкта господарювання права залучати до виконання відповідних зобов'язань третіх осіб. Жодних обґрунтувань відсутності реального виконання правочинів, укладених позивачем з ТОВ «УКР ПЕЛЛ» та ПП «Валга», касаційна скарга не містить.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судом апеляційної інстанції, укладені правочини відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2014 року у справі № 826/4790/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна