Ухвала суду № 54435791, 03.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2015 року м. Київ К/800/30719/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Олексієнка М.М. (доповідач), Рецебуринського Ю.Й., Штульман І.В.,

здійснивши в касаційному порядку попередній розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_4 до управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради Київської області (далі - УСЗН), Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання провести перерахунок і виплату одноразової компенсації та щорічної грошової допомоги на оздоровлення за касаційною скаргою позивача на судові рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 березня 2014 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У березні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов'язати відповідачів за період з 1996 року по 2013 рік здійснити йому перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення та одноразової компенсації як інваліду ІІ групи у розмірах, передбачених Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII), та в подальшому виплачувати зазначену допомогу відповідно до Закону.

Посилався на незаконність визначення і виплату йому соціальних виплат з 1996 року як інваліду ІІІ групи.

Ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 березня 2014 року позовну заяву ОСОБА_4 про здійснення нарахування і виплати за період з 1996 року по 2013 рік щорічної допомоги на оздоровлення та одноразової компенсації за ушкоджене здоров'я залишено без розгляду у зв'язку із закінченням строків, установлених законом для звернення до суду, та відсутністю підстав для визнання причин пропуску строків поважними.

Київський апеляційний адміністративний суд рішенням від 21 травня 2014 року зазначену ухвалу в частині позовних вимог за 2013 рік скасував і ухвалив нову про направленнями справи в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції. В решті ухвалу залишено без змін.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення в частині залишення без розгляду позовних вимог за пропуском строків звернення до суду скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Зазначає, що судами не досліджені підстави пропуску строку звернення до суду, не враховані положення Віденської конвенції від 21 травня 1963 року про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, ратифіковану Законом України від 12 липня 1996 року № 334/96-ВР (далі - Віденська конвенція), відповідно до якої строк позовної давності для звернення до суду з метою захисту своїх прав на відшкодування ядерної шкоди, спричиненої тілесному здоров'ю, складає тридцять років з дня ядерного інциденту.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про залишення позовної заяви без розгляду, суд першої інстанції, з висновком якого в частині позовних вимог про здійснення нарахування і виплати за період з 1996 року по 2012 рік щорічної допомоги на оздоровлення та одноразової компенсації за ушкоджене здоров'я погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду і суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку поважними.

Такий висновок відповідає дійсними обставинам справи та нормам процесуального права.

Строки звернення до адміністративного суду визначені статтею 99 КАС України.

Відповідно до частини другої цієї норми (в редакції Закону № 2453-VІ) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Адміністративний позов поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що зостановлюється ухвала (частина перша статті 100 КАС України в редакції Закону № 4054-VІ).

Як установлено судами попередніх інстанцій, що відповідає фактичним обставинам справи, ОСОБА_4 звернувся до суду 18 березня 2014 року та просив зобов'язати відповідачів здійснити нарахування і виплату соціальної допомоги за період з 1996 по 2013 роки включно.

Вказані обставини свідчать про недотримання строку звернення до суду, передбаченого частиною другою статті 99 КАС України.

Доводи, наведені в позові, не свідчать про поважність причин пропуску зазначених строків.

Зокрема, позивач постійно отримував соціальні виплати і мав реальну можливість у визначений законом строк звернутися до суду з позовом за захистом своїх прав у випадку їх порушення.

При визначенні поважності причин пропуску звернення до суду необхідно виходити з того, що поважними є причин, пов'язані з об'єктивними, непереборними чи істотними труднощами. Саме до такого висновку зводяться роз'яснення, викладені в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7. Позивач таких обставин не навів.

З урахуванням наведених обставин та норм права, судові рішення попередніх інстанцій в частині їх оскарження є законними і обґрунтованими.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, висновок судів не спростовують і не дають підстав вважати рішення такими, що не відповідають нормам матеріального чи процесуального права.

Посилання позивача на положення Віденської конвенції, де зазначено, що позовна давність на вимоги про відшкодування ядерної шкоди становить тридцять років, є помилковим. Вказаний міжнародний акт передбачає відповідальність та відшкодування за заподіяний ядерний інцидент з боку оператора - особи, призначеної або визнаної відповідальною державою в якості оператора ядерної установки.

Вимоги про нарахування суб'єктом владних повноважень та проведення виплат, встановлених Законом № 796-ХІІ є публічно-правовими, а не цивільно-правовими, у зв'язку з чим до таких вимог правила позовної давності встановлені статтею 268 глави 19 Цивільного кодексу України не застосовуються.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 березня 2014 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2014 року, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.М. Олексієнко

Ю.Й. Рецебуринський

І.В. Штульман