Ухвала суду № 54435669, 02.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" грудня 2015 р. м. Київ К/800/29091/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Маринчак Н.Є.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 січня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року у справі № 809/2707/14 (876/1457/15) за позовом Відкритого акціонерного товариства "Пресмаш" до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій,

в с т а н о в и в:

Відкрите акціонерне товариство "Пресмаш" (далі - ВАТ "Пресмаш") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (далі - ДПІ) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05 червня 2014 року №0016881701 та рішення від 05 червня 2014 року №0017041701.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року, адміністративний позов задоволено повністю.

В касаційній скарзі ДПІ посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено акт від 19 травня 2014 року №3043/09-15-17-01-02 (далі - Акт).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 168.1 статті 168, пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого позивач заборгував сплату до бюджету податок на доходи фізичних осіб в сумі 1 050 220,62 грн. та нарахована пеню за несвоєчасну сплату податку на доходи фізичних осіб в сумі 84 264,77 грн.; пункту 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року за №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), в результаті чого позивачем протягом періоду, що перевірявся, не сплачено (сплачено не у повному обсязі) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 373 531,02 грн.

На підставі вищенаведеного Акта відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 05 червня 2014 року №0016881701, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 1 827 704,48 грн., у тому числі, за основним платежем - в сумі 1 050 220,62 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 777 483,86 грн., а також рішення від 05 червня 2014 року №0017041701 про застосування до позивача штрафних санкцій за несплату, неповну (несвоєчасну) сплату суми єдиного внеску одночасно зі здійсненням сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (авансових платежів) в розмірі 52 029,49 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступного: позивач не мав об'єктивної можливості перерахувати до бюджету протягом періоду, що перевірявся, податок на доходи фізичних осіб в сумі 1 050 220,62 грн., за винятком сум, перерахування яких підтверджується журналом реєстрації бухгалтерських проведень; податковим органом помилково збільшено суми штрафу (50% та 75%) за повторність у несплаті (неперерахуванні) до бюджету платником податків податку на доходи фізичних осіб, оскільки застосування підвищених розмірів штрафів у разі повторного виявлення податкових правопорушень, на підставі пункту 123.1 статті 123 ПК України можливе не за сам факт повторного виявлення будь-яких порушень, а за повторне вчинення протиправних діянь за обставин, передбачених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 ПК України; розрахунки розміру штрафних (фінансових) санкцій і сплати єдиного соціального внеску суперечать фактичним даним щодо розміру заробітної плати, нарахованої та виплаченої позивачем, на яку підлягав нарахуванню єдиний соціальний внесок протягом періоду, що перевірявся податковим органом.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України, податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Пунктом 176.2 ПК України встановлено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається; в) подавати на вимогу платника податку відомості про суму виплаченого на його користь доходу, суму застосованих соціальних податкових пільг та суму утриманого податку; г) подавати контролюючому органу інші відомості про оподаткування доходів окремого платника податку в обсягах та згідно з процедурою, визначеною цим розділом та розділом II цього Кодексу; ґ) нести відповідальність у випадках, визначених цим Кодексом.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі рішень судів розрахункові рахунки в банках, що обслуговують позивача, арештовані Державною виконавчою службою Івано-Франківського міського управління юстиції, а заробітна плата працівникам ВАТ "Пресмаш" за період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2014 року виплачувалася за судовими наказами.

При цьому, скасовуючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 05 червня 2014 року №0016881701 суди попередніх інстанцій не врахували, що згідно Постанов про арешт коштів боржника, розрахункові рахунки позивача були арештовані у 2013 році, в свою чергу перевірку позивача проведено за період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2014 року, тим самим, судами не встановлені причини неможливості сплати (перерахування) позивачем податку на доходи фізичних осіб за період з 2011 року по 2013 рік (до моменту накладення арешту на розрахункові рахунки підприємства), та не досліджено рішення судів, на підставі яких арештовані розрахункові рахунки позивача.

Крім того, судами не досліджено в повній мірі підстави та порядок застосування контролюючим органом штрафних санкцій до позивача, так як скасовуючи податкове повідомлення-рішення в цій частині, суди виходили з того, що контролюючим органом помилково застосовано збільшення суми штрафу (50% та 75%) за повторність у несплаті (неперерахуванні) до бюджету платником податків податку на доходи фізичних осіб. Натомість, як вбачається з розрахунку розміру штрафних (фінансових) санкцій до Акту, товариству визначено розмір санкцій, в тому числі 25%, що свідчить про відсутність підстав для повного скасування податкового повідомлення-рішення за наявності наведених обставин.

Стосовно рішення від 05 червня 2014 року за №0017041701 про застосування до позивача штрафних санкцій за несплату, неповну (несвоєчасну) сплату суми єдиного внеску одночасно зі здійсненням сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (авансових платежів) в розмірі 52 029,49 грн., колегія суддів зазначає таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є платником єдиного внеску база нарахування якого, визначена положеннями статті 7 Закону №2464-VI.

Відповідно до частини першої статті 8 цього Закону, розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того,що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Частиною другою статті 9 Закону №2464-VI визначено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Згідно з частинами сьомою восьмою статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Скасовуючи рішення від 05 червня 2014 року за №0017041701 суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що факт перерахування єдиного соціального внеску до бюджету підтверджується журналом реєстрації бухгалтерських проведень та довідкою позивача, які в свою черг не можуть вважатися беззастережним та безперечним доказом на підтвердження заявлених позивачем сум єдиного внеску за відсутності інших належних і допустимих доказів.

Крім того, Вищий адміністративний суд України звертає увагу судів попередніх інстанцій на те, що в ході проведення перевірки позивача, податковим органом було досліджено Форму 1 ДФ, яка відсутня в матеріалах справи.

З огляду на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову закріплений нормами статті 7, частини четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зі змісту частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, неповне з'ясування судами дійсних обставин справи та допущені порушення норм процесуального права є підставною для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки неповноту встановлення обставин у справі допущено обома судовими інстанціями, то справа направляється до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, належним чином перевірити доводи сторін, дати оцінку як вже приєднаним до справи доказам, так і новим доказам, що будуть виявлені в судовому розгляді справи, з дотриманням вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України та зробити юридично правильний висновок щодо прав і обов'язків сторін.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 січня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року у справі № 809/2707/14 (876/1457/15) скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: М.П. Зайцев

О.А. Веденяпін

Н.Є. Маринчак