Ухвала суду № 54435594, 17.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2015 року м. Київ К/800/23413/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Пасічник С.С., Швець В.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05.02.2015р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2015р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області про визнання дій протиправними,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області та просив суд визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо неповідомлення його про наявне право за колективним договором 2003-2005 років на отримання матеріальної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати для вирішення соціально-побутових проблем та в невиплаті йому у 2004 році такої матеріальної допомоги. Просив зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому зазначену матеріальну допомогу за 2004 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05.02.2015р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2015р. апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05.02.2015р. по справі залишено без змін.

Відмовляючи в задоволенні позивних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач не звертався у 2004 році до роботодавця із заявою про надання йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Також, судами зазначено, що видача розпорядження про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є правом керівника відповідно органу, реалізація якого можлива лише у випадку наявності відповідних коштів.

У касаційній скарзі позивач з посиланням на порушення норм матеріального і процесуального права, допущених судами, просить судові рішення скасувати.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про відхилення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 працював у Виконавчому комітеті Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області на посаді головного спеціаліста штабу цивільної оборони та надзвичайних ситуацій у період часу з 01.07.1998р. по 31.01.2011р.

29.11.2014р. позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату неотриманої ним у 2004 році матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 цього Закону визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.

Згідно з ч. 2 ст. 33 Закону України "Про державну службу" передбачено, що заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі. Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.1999р. № 2288 "Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів" керівники органів і голови рад, зазначені у пункті 1 цієї постанови, мають право в межах установленого фонду оплати праці надавати працівникам, оплата праці яких здійснюється відповідно до цієї постанови, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати.

Для отримання матеріальної допомоги працівник подає заяву, в якій зазначає причину, з якої він просить надати йому матеріальну допомогу, і, яка є підставою для оформлення наказу про надання матеріальної допомоги, у якому зазначається причина на підставі якої надається ця допомога та її сума.

Отже, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань входить до системи оплати праці державного службовця.

Пунктом 5.3 Колективного договору на 2003-2005 роки, прийнятого на загальних зборах профспілкового комітету Автозаводського райвиконкому 14.05.2003р., визначено, що при наявності коштів адміністрація зобов'язується надавати матеріальну допомогу працюючим у розмірі середньомісячної заробітної плати на вирішення соціально-побутових проблем.

Положеннями ст. 78 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» установлено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і установ виконання покарань, податкової міліції (далі - працівників) та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Судами попередніх інстанцій також обґрунтовано здійснено посилання на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24.09.2014р. по справі № 524/4891/14-а за адміністративним позовом фізичної особи до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання нарахувати та виплатити за 2004 рік матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати, яка набрала законної сили та якою встановлено, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань у 2004 році бюджетом Автозаводського району не планувалась та не затверджувалась, кошти на виплату даного виду матеріальної допомоги були відсутні, жоден з працівників виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука у 2004 році матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань не отримував.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зважаючи на викладене, судами попередніх інстанцій обґрунтовано не прийнято до уваги доводи позивача про допущення відповідачем протиправної бездіяльності та неповідомленні його про наявне право на отримання у 2004 році матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань згідно із умовами колективного договору на 2003-2005 роки.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05.02.2015р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2015р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтями 235-237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Кочан В.М.

судді Пасічник С.С.

Швець В.В.