Рішення № 54434091, 14.12.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 16тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2015 р. Справа № 911/4451/15

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства Аграрний фонд, м Київ

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Мрія, Київська обл., с. Володимирівка

про стягнення 1 048 500,00 гривень

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність №307 від 18.05.2015)

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність б/н від 12.10.2015)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

30.09.2015 Публічне акціонерне товариство Аграрний фонд (далі-ПАТ Аграрний фонд/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Мрія (далі-СТОВ Агрофірма Мрія/відповідач) про стягнення 1 048 500,00 гривень, з яких: 900 000,00 грн штрафу та 148 500,00 грн пені за біржовим договором поставки зерна врожаю 2014 року №161Ф від 18.02.2014.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.10.2015 порушено провадження у справі №911/4451/15, розгляд справи призначено на 13.10.2015.

13.10.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.10.2015 розгляд справи було відкладено на 17.11.2015.

17.11.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів, у задоволенні якого судом відмовлено з огляду на необґрунтованість такого клопотання.

У судових засіданнях 17.11.2015, 23.11.2015 та 07.12.2015 судом оголошувалась перерва до 23.11.2015., 07.12.2015 та 14.12.2015 відповідно.

Водночас, 03.12.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про призначення у даній справі судової почеркознавчої експертизи.

Відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до положень постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики призначення судової експертизи № 4 від 23.03.2012 судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

З огляду вищезазначеного, враховуючи відсутність необхідності встановлення обставин за поставленими позивачем питаннями, відтак дійсної потреби у спеціальних знаннях, суд дійшов висновку, що клопотання позивача про призначення судової експертизи у даній справі є необґрунтованим, а тому задоволенню не підлягає.

До того ж, 03.12.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Зазначене клопотання судом задоволено.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін суд

ВСТАНОВИВ:

18.02.2014 між ПАТ Аграрний фонд (далі-покупець) та СТОВ Агрофірма Мрія (далі-постачальник) було укладено біржовий договір поставки зерна врожаю 2014 року №161Ф (далі-договір), відповідно до положень п. п. 1.1.-1.1.1. якого в порядку та на умовах договору постачальник передає покупцю у власність товар: пшениця мяка 2 клас ДСТУ 3786:2010 (далі-товар) загальною кількістю 1 800,00 тонн, а покупець зобовязується прийняти товар та оплатити його.

Відповідно до п. п. 1.2., 1.3., 3.1., 4.1., 9.2. та 9.5. договору передбачено, що товар має бути поставлено до 01.10.2014 включно. Поставка вважається здійсненою в момент підписання акта (ів) передавання-приймання на всю кількість товару на базис поставки відповідно до умов цього договору.

Сума попередньої оплати (Пп) за договором складає 50 відсотків вартості всього обсягу товару, виходячи з мінімальної інтервенційної ціни на момент укладання договору і становить 1 656 900,00 грн, у тому числі ПДВ 276 150,00 грн.

Покупець протягом пяти робочих днів з дня надходження на його адресу документів визначених підпунктом 2. цього договору перераховує на поточний рахунок постачальника попередню оплату (Пп) у сумі визначеній підпункту 3.1. цього договору.

Договір набуває чинності з моменту його укладання та реєстрації на агарній біржі.

Строк дії договору: з дати набуття чинності у відповідності до п. 9.2. договору до повного виконання сторонами зобовязань за цим договором.

26.03.2014 сторонами було укладено додатковий договір №2 до договору, за яким було, зокрема, погоджено суму попередньої оплати (Пп) за договором, що складає 70 відстоків всього обсягу товару та становить 2 319 660,00 грн.

03.11.2014 сторонами було укладено додатковий договір №2 до договору, відповідно до якого було погоджено, що постачальник передає покупцю у власність товар: кукурудзу 3 клас ДСТУ 4525:2006 у кількості 1 800,00 тонн.

Судом встановлено, що позивач свої обовязки за договором виконав належним чином, сплативши на рахунок відповідача 2 319 660,00 грн попередньої оплати, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень №444 від 26.02.2014 та №1361 від 08.04.2014 відповідно.

Про належне виконання позивачем своїх зобовязань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення першим умов договору.

Як зазначає позивач, відповідач поставив зерно з порушенням передбачених договором строків - 03.11.2014, що підтверджується підписаним 03.11.2014 сторонами актом передавання-приймання зерна до біржового договору поставки зерна врожаю 2014 року №161ф.

Таким чином, враховуючи прострочення відповідачем поставки товару за договором, позивач звернувся до останнього з вимогою №3292 від 16.12.2014 про сплату передбачених договором штрафних санкцій. Копія зазначеної вимоги та доказів її надіслання наявні в матеріалах справи.

Посилаючись на те, що відповідач на вимогу не відповів, сум штрафу та пені не сплатив, позивач просить суд стягнути з СТОВ Агрофірма Мрія, зокрема, 148 500,00 грн пені згідно договору.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, суд дійшов висновку, що відповідна вимога підлягає частковому задоволенню з огляду нижченаведеного.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 265, ч. 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

З огляду вищезазначеного, підписання відповідачем договору та отримання за ним сум попередньої оплати за товар свідчить про погодження постачальника з умовами укладеного правочину та відповідно породжує для останнього обовязок поставити товар у погоджений сторонами строк до 01.10.2014 включно.

Відповідно до ст. 193 ГК України, що кореспондує зі ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як слідує з наявного в матеріалах справи акту передавання-приймання зерна до біржового договору поставки зерна врожаю 2014 року №161ф від 03.11.2014, позивачем було прийнято у власність зерно кукурудзи 3-го класу у кількості 1 800,00 тонн по ціні 1 444,81 грн за одну тону, на загальну вартість 2 600 658, 00 грн. Означений акт підписаний сторонами 03.11.2014.

З огляду вищезазначеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість посилань позивача на порушення відповідачем строків поставки товару за договором.

У зв'язку з порушенням відповідачем строків поставки товару за договором позивач просить стягнути з першого 148 500,00 грн пені, нарахованої за період прострочення зобовязання, а саме: з 02.10.2014 по 03.11.2014.

Статтею 611 ЦК України унормовано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України унормовано, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Поряд з тим, відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити договором неустойку, що стягується за прострочення негрошового зобовязання у відсотках до суми невиконаного зобовязання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про стягнення такої неустойки у звязку з простроченням зобовязання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.11.2010 у справі №14/80-09-2056 та постанові Вищого господарського суду України від 28.08.2012 у справі №5016/210/2012(17/22).

Приписами статей 612, 530, 627, 629 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Водночас, відповідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Пунктом 7.2. договору передбачено, що за порушення строків виконання постачальником зобовязання з поставки товару з нього стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка недопоставленого товару, розрахованого від ціни фіксінгу, що діяла на аграрній біржі та сертифікованих нею акредитованих товарних біржах на останній день поставки (п. 1.2. цього договору) за кожен день прострочення.

Беручи до уваги наведені нормативні приписи та положення договору, суд дійшов висновку, що право на нарахування пені за порушення відповідачем строків поставки товару у позивача виникло після спливу відповідного строку, встановленого п. 1.2. договору, тобто з 02.10.2014 та припинилось повністю в день, що передує дню здійснення поставки відповідно, а тому суд здійснював обрахунок пені за період з 02.10.2014 по 02.11.2014, позаяк 03.11.2014 відповідачем було виконано зобовязання.

До того ж, як слідує з наявних в матеріалах справи відомостей аграрної біржі, станом на визначену п. 1.2. договору дату поставки 01.10.2014, ціна фіксінгу пшениці 2 класу становила 2 500,00 грн.

З огляду наведеного, враховуючи, що арифметично вірний розмір пені, обрахованої судом відповідно до вимог закону та встановленого договором алгоритму, становить 144 000,00 грн, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 148 500,00 грн пені є частково обґрунтованою у розмірі 144 000,00 грн.

Крім того, позивач з огляду неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань просить суд стягнути з останнього 900 000,00 грн штрафу.

Відповідно ч. ч. ст. 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України зобов'язання неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пунктом 7.2. договору передбачено, що за порушення строків виконання постачальником зобовязання з поставки товару з нього стягується, за прострочення понад пятнадцяти днів додатково стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості недопоставленого обсягу товару, розрахованого від ціни фіксінгу, що діяла на аграрній біржі та сертифікованих нею акредитованих товарних біржах на останній день поставки (п. 1.2. цього договору).

Беручи до уваги наведені обставини, а також враховуючи встановлення факту неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо поставки товару передбачені договором строки, що є підставою для нарахування штрафу в порядку п. 7.2. договору, суд дійшов висновку про обгрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 900 000, 00 грн.

При винесенні даного рішення судом також враховано, що норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та штраф.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та постанові Вищого господарського суду України від 10.06.2014 у справі №910/19082/13.

Водночас, у відзиві на позовну заяву відповідач просив суд зменшити розмір заявлених до стягнення сум пені та штрафу в порядку п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, оскільки несвоєчасне виконання зобов'язань за договором було зумовлено обєктивними та незалежними від постачальника обставинами.

До того ж, 07.12.2015 через канцелярію господарського суду Київської області відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій у порядку п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

У відповідності до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено у ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення наведених норм кореспондуються з п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, відповідно до якої господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Крім того, як необхідність використання права на зменшення розміру фінансових санкцій, так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

В обгрунтування обставин, що вплинули на виконання відповідачем договірного обовязку, останній зазначив, що за результатами збору врожаю 2014 року, внаслідок впливу кліматичних умов та інших природних факторів, зібраний врожай пшениці 2-го класу не відповідав якісним характеристикам, визначеними законодавством та погодженим сторонами за договором.

Таким чином, не маючи можливості поставити позивачу необхідний товар, відповідач звернувся до покупця з листом №52 від 27.08.2014, відповідно до якого повідомив останнього про неможливість виконання зобовязань за визначеними договором умовами, а тому пропонував позивачу погодити інші терміни поставки товару чи змінити предмет договору, а за непогодженням з такими пропозиціями розірвати договір.

З наявного в матеріалах справи листа №1821 від 05.09.2014 слідує, що у відповідь на лист відповідача №52 від 27.08.2014 позивач не погодився змінити предмет або строки поставки товару за договором.

Водночас, в подальшому сторони, укладаючи 03.11.2014 додатковий договір №2 до біржового договору, погодили зміну предмету поставки за договором: поставку пшениці 2 класу замінити кукурудзою 3 класу.

З огляду вищезазначеного, враховуючи, що позивач погодився на зміну предмету поставки лише після спливу строку виконання відповідачем зобовязання за договором, у той час як останній звернувся до позивача з означеною пропозицією заздалегідь, суд дійшов висновку про те, що відповідач вживав дієвих заходів для належного виконання своїх договірних обовязків.

Доказів настання для позивача негативних наслідків та спричинення позивачу та іншим учасникам господаських відносин значних збитків, відповідним простроченням, суду не надано.

Крім того, судом враховано, що відповідачем за договором було поставлено товар вартістю 2 600 658, 00 грн, у той час як вартість товару, що входить до алгоритму розрахунку штрафних санкцій за договором, становить 4 500 000,00 грн.

З огляду вищевикладеного суд дійшов висновку, що суми штрафу та пені є надмірно великі порівняно з понесеними позивачем витратами на оплату товару за договором.

Враховуючи викладене, оцінивши всі доводи та інтереси сторін, дослідивши докази в підтвердження об'єктивності причин прострочення виконання відповідачем договірних зобов'язань, а також відсутність доказів настання для позивача негативних наслідків та спричиненння позивачу та іншим учасникам господаських відносин значних збитків, відповідним просточенням, враховуючи вжиття відповідачем заходів до належного виконання обовязку з поставки товару та неспіврозмірність заявлених до стягнення штрафних санкцій з витратами позивача за договором, суд дійшов висновку про зменшення розміру сум пені та штрафу, що підлягають стягненню з відповідача, на 95% - до 7 200,00 грн пені та 45 000,00 грн штрафу, в порядку п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Посилання ж відповідача на зміну строків поставки товару за договором згідно листа позивача №2872-1 від 03.11.2014, за яким останній погодився зі строком поставки товару до 03.11.2014, оцінюються судом критично, оскільки відповідно до приписів чинного законодавства зміни до договору вчиняють в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту, у той час як сторони не передбачили порядку внесення змін до договору шляхом листування та вносили зміни до договору шляхом письмового укладення додаткових договорів, а тому лист позивача з погодженням змінити строки поставки товару за своєю правовою природою не є правичином, яким вчиняються відповідні зміни до договору.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до приписів ст. 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 525, 526, 530, 549, 599, 611, 612, 627, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 193, 230, 265 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Мрія (08205, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Шевченка, 16, кім. 5, ідентифікаційний код 387339883) на користь Публічного акціонерного товариства Аграрний фонд (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, 2, ідентифікаційний код 21635240) 7 200 (сім тисяч двісті) грн 00 коп. пені, 45 000 (сорок пять тисяч) грн 00 коп. штрафу та 15 660 (пятнадцять тисяч шістсот шістдесят) грн 00 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 17.12.2015.

Суддя В.А. Ярема