Рішення № 54434045, 14.12.2015, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2015 р. Справа № 902/558/15

Господарський суд Вінницької області в складі

головуючого судді Тісецького С.С.,

при секретарі судового засідання Поцалюк Н.В.,

розглянувши в приміщенні суду справу

за позовом : ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1)

до : дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff" (22800, м. Немирів, вул. Горького, 31, Вінницька область, код 30805594)

про стягнення 51 479,76 грн. заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди

представники сторін :

від позивача : ОСОБА_2 - за довіреністю

від відповідача : Тапанова Р.А. - за довіреністю

присутній ОСОБА_4 - за паспортом

ВСТАНОВИВ :

20.04.2015 року ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff" 10 861,76 грн. заборгованості по заробітній платі, 30 618,00 грн. середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні з 02.12.2014 року по 20.04.2015 року та 10 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

19.06.2015 року господарським судом Вінницької області за наслідками розгляду вказаного позову було прийнято рішення у справі № 902/558/15, яким відмовлено повністю в задоволенні позову ОСОБА_1 до дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff" про стягнення 51 479,76 грн. заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.08.2015 року рішення господарського суду Вінницької області від 19.06.2015 року у справі № 902/558/15 залишено без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Однак, постановою Вищого господарського суду України від 04.11.2015 року рішення господарського суду Вінницької області від 19.06.2015 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.08.2015 року у справі № 902/558/15 скасовано та вказану справу передано на новий розгляд до господарського суду Вінницької області.

12.11.2015 року справа № 902/558/15 повернулася до господарського суду Вінницької області.

Згідно розпорядження керівника апарату суду від 12.11.2015 року та повторного автоматичного розподілу справ, справу № 902/558/15 передано на розгляд судді Тісецькому С.С..

Ухвалою суду від 17.11.2015 року справу № 902/558/15 прийнято до провадження та призначено судове засідання на 30.11.2015 року.

В зв'язку з неявкою представника позивача та невиконання останнім вимог суду в частині надання письмових доказів, ухвалою суду від 30.11.2015 року було відкладено розгляд даної справи на 14.12.2015 року.

30.11.2015 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву стосовно таких обставин.

Предметом позовних вимог у даній справі є як конкурсні (які виникли до порушення справи про банкрутство), так і поточні (які виникли після порушення справи про банкрутство) грошові вимоги кредитора (позивача) до боржника (відповідача). У зв'язку з чим у силу імперативних вимог ч. 8 ст. 23 Закону України про банкрутство розгляду по суті у даному позовному провадженні підлягають виключно поточні вимоги кредитора.

02.04.2012 року наказом генерального директора ДП "УКГ "Nemiroff" № 366-НК ОСОБА_1 була прийнята на роботу за сумісництвом на повну ставку на посаду начальника відділу юридичного супроводу виробничої діяльності з посадовим окладом у 4374,00 грн. (т.1 а. с. 12, 14). З 24.03.2014 року по 31.05.2014 року, з 02 червня по 10.10.2014 року відповідач перебував у стані простою з проведенням розрахунку по заробітній платі відповідно до вимог ст. 113 КЗпП України (т.1 а. с. 45-52, 174-183).

11.10.2014 року наказом генерального директора ДП "УКГ "Nemiroff" № 11/10/2014 "Про оголошення простою" було оголошено простій для ОСОБА_1 з 11 жовтня по 13 листопада 2014 року з проведенням розрахунку по заробітній платі відповідно до вимог ст.113 КЗпП України (т.1 а.с. 40). 01.12.2014 року позивач подала відповідачу заяву про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України (т.1 а.с. 54-56). 01.12.2014 року наказом генерального директора ДП "УКГ "Nemiroff" № 378-НК "Про звільнення" ОСОБА_1 було звільнено з 01.12.2014 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористану відпустку 105 днів та вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку. 01.12.2014 року платіжним дорученням № 196595 на суму 27 572,52 грн. відповідач перерахував позивачу кошти в ПАТ "Райфайзен Банк Аваль" через ПАТ "Банк Восток". 02.12.2014 року листом № 14-15/0985 відповідач направив позивачу копію наказу про звільнення та повідомив про повне проведення розрахунку і направлення коштів у зазначеній вище сумі. Лист був направлений 04.12.2014 року та отриманий позивачем 11.12.2014 року.

22.07.2014 року, ухвалою господарського суду Вінницької області у справі № 902/798/14 було порушено провадження у справі про банкрутство ДП "УКГ "Nemiroff". Отже, саме з цього часу позивач може визначати свої поточні вимоги до відповідача, тобто з вимог позивача по заборгованості по виплаті заробітної плати залишаються вимоги з серпня 2014 року по листопад 2014 року, що становить 5 030,05 грн.. Як було вище зазначено, ще до початку банкрутства та для позивача до 13 листопада відповідач знаходився у простої.

Також відповідач у відзиві вказує, що з тексту самої позовної заяви та наданих платіжних доручень відповідача вбачається, що ОСОБА_1 з початку порушення справи про банкрутство, заробітна плата виплачувалась з дотримання вимог ст. 113 КЗпП України, а у грудні 2014 року були здійснені всі платежі, пов'язані зі звільненням працівника.

Підтвердженням відсутності порушень трудових прав позивача є також акти перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, проведеними Територіальною державною інспекцією з питань праці у Вінницькій області 20 лютого та 26 березня 2015 року (т. 1, а. с.122-141).

Окрім того, згідно інформації розміщеної на офіційному сайті УДППЗ "Укрпошта" поштове відправлення за номером 22800521044793 було отримано адресатом 11.12.2014 року. З фіскального чеку № 9359 від 04.12.2014 року вбачається, що він стосується цінного листа 22800521044793 вмістом якого зокрема були : лист № 14-15/0985 від 02.12.2014 р.; копія наказу № 378 від 01.02.2014 р. "Про звільнення"; розрахунковий листок за грудень 2014 р місяць (копія фіскального чеку, опису додаються та роздруківка з сайту УДППЗ "Укрпошта" додаються).

При цьому, позивач не заперечує проти отримання вищезазначеного листа та розрахунку, оскільки сам посилається на них у позовній заяві та долучив їх у якості доказів до матеріалів справи.

Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову про стягнення з ДП "УКГ "Nemiroff" 10 861,76 грн. заборгованості по заробітній платі; 30618,00 грн. середній заробіток за увесь час затримки при звільненні та 10 000,00 грн. відшкодування моральної шкоди.

14.12.2015 року від позивача до суду надійшла заява б/н від 14.12.2015 року про збільшення позовних вимог слідуючого змісту.

Позивача було звільнено 01.12.2014 року. Розрахунок при звільненні фактично було здійснено 08.12.2014 року, коли до позивача надійшов лист про проведення розрахунку при звільненні та про можливість отримати розрахунок в банку "Райффайзен банк Аваль".

Розрахунком при звільненні зазначено, що відповідач здійснив із позивачем розрахунок по 01.12.2014 року включно, а також оплатив за один день час затримки розрахунку при звільненні, тобто фактично з 03.12.2014 року відповідач має прострочену заборгованість по розрахунку при звільненні. Відповідно до даних органів статистики, що містяться на офіційному сайті Державної служби статистики України в грудні 2014 року було 23 робочі дні. Таким чином затримка розрахунку при звільненні зі сторони відповідача становила в грудні 2014 року - 21 робочий день.

Згідно даних Державної служби статистики України - кількість робочих днів в 2015 роді становить 250. Станом на день подачі заяви про збільшення позовних вимог (14.12.2015 року) заборгованість відповідача по затримці у проведенні розрахунку при звільненні у 2015 році складає 237 днів (250 днів - 13 днів = 237).

Загальна кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні за період з 03.12.2014 року по 14.12.2015 року становить 237 днів + 21 день = 258 днів.

Відповідно до розрахункового листка за грудень 2014 року, виданого відповідачем, підписаного заступником генерального директора з питань взаємодії з правоохоронними органами В.З. Кіпішем та скріпленого печаткою підприємства, сума компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні за 1 день становить 218,70 грн..

Позивач повністю погоджується з розміром вказаного розрахунку так як його сума повністю відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (4 374 грн. (розмір посадового окладу) * 2 місяці/40 днів = 218,70 грн.), а тому в силу ч.1 ст. 35 ГПК України дана обставина не підлягає доказуванню в силу добровільності її визнання.

Тобто на сьогоднішній день за затримку повного розрахунку при звільненні, а саме з 03 грудня 2014 року, дочірнє підприємство "Українська горілчана компанія "Nemiroff" зобов'язане виплатити ОСОБА_1 середній заробіток з розрахунку 218,70 грн. за кожен день затримки по 14.12.2015 року включно.

Станом на 14 грудня 2015 року (за період, починаючи з 03.12.2014 року затримка у проведенні розрахунку при звільненні становить 258 днів) а тому, загальна сума середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 56 424,60 грн. (258 днів * 218,70 грн.).

В іншій частині позовні вимоги залишаються без змін та підтримуються, позивачем у повному обсязі.

Таким чином, позивач просить суд у поданій заяві стягнути з відповідача на свою користь 10 861,76 грн. заборгованості по заробітній платі; 56 424,60 грн. середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні за період з 02 грудня 2014 року по 14 грудня 2015 року; 10 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

За змістом п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18, передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Вказана вище заява про збільшення позовних вимог оглянута судом та долучена до матеріалів справи як така, що не суперечить ст. 22 ГПК України.

Також 14.12.2015 року позивачем надано суду пояснення б/н від 14.12.2015 року, в якому вказується, що порушення провадження у справі про банкрутство відповідача № 902/798/14 відбулось 23.07.2012 року. Таким чином із заявленої позивачем суми про стягнення заборгованості по заробітній платі у сумі 10 861, 76 грн., сума заборгованості по зарплаті до 22.07.2015 року включно становить 4 373,51 грн. (квітень - червень 2015 року) + 1 014,40 грн. (1 458,20 грн. : 23 робочих дні х 16 робочих днів) = 5 387,91 грн..

Відповідно, сума заборгованості по заробітній платі після порушення провадження справі про банкрутство відповідача становить 10 861,76 грн. - 5 387,91 грн. = 5 473,85 грн..

В судове засідання 14.12.2015 року прибули представники позивача та відповідача. Представник позивача підтримав заявлені вимоги з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог з підстав, викладених у позові та просив їх задовільнити. Представник відповідача позов не визнала з підстав вказаних у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши матеріали справи, надавши юридичну оцінку поданих до справи доказів, суд з'ясував наступне.

Відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України встановлено компетенцію судів щодо розгляду цивільних справ, згідно з якою суди (загальної юрисдикції) розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із трудових відносин.

Проте, статтею 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України № 4212 від 22.12.2011 року з наступними змінами та доповненнями) встановлено особливу підвідомчість, підсудність, підстави для порушення провадження у справі про банкрутство. Зазначеною статтею встановлено, що справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або місцем проживання боржника - фізичної особи.

Відповідно до п. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Як вбачається з бази даних "Діловодство спеціалізованого суду", в провадженні господарського суду Вінницької області перебуває справа № 902/798/14 про банкрутство Дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff".

Згідно матеріалів справи № 902/558/15, ОСОБА_1, з 02.04.2012 року працювала на посаді начальника відділу юридичного супроводу виробничої діяльності Дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff" з окладом згідно штатного розпису в розмірі 4 374,00 грн., що підтверджується наказом за № 366-НК від 02.04.2012 року про прийняття ОСОБА_1 на роботу на повну ставку, виданим дочірнім підприємством "Українська горілчана компанія "Nemiroff" (а. с. 12, т.1), трудовою книжкою ОСОБА_1, (а. с. 9-11, т.1), штатним розписом дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff" на 2014 рік (а. с. 97-105, т. 1).

В період 2014 року відповідач - дочірнє підприємство "Українська горілчана компанія "Nemiroff" - перебував у стані простою, що підтверджується наказами по дочірньому підприємству "Українська горілчана компанія "Nemiroff", а саме :

- наказом № 24/03/2014 від 24.03.2014 року про встановлення початку простою з 24.03.2014 року по 30.03.2014 року;

- наказом № 24/03/2014 від 31.03.2014 року про встановлення початку простою з 31.03.2014 року по 06.04.2014 року;

- наказом № 24/03/2014 від 07.04.2014 року про встановлення початку простою з 07.04.2014 року по 13.04.2014 року;

- наказом № 14/04/2014 від 14.04.2014 року про встановлення початку простою з 14.04.2014 року по 21.04.2014 року;

- наказом № 22/04/2014 від 22.04.2014 року про встановлення початку простою з 22.04.2014 року по 31.05.2014 року;

- наказом № 02/06/2014 від 02.06.2014 року про встановлення початку простою з 02.06.2014 року по 30.06.2014 року;

- наказом № 27/06/2014 від 27.06.2014 року про встановлення початку простою з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року;

- наказом № 31/07/2014 від 31.07.2014 року про встановлення початку простою з 01.08.2014 року по 31.08.2014 року;

- наказом № 01/09/2014 від 01.09.2014 року про встановлення початку простою з 01.09.2014 року по 30.09.2014 року;

- наказом № 01/10/2014 від 01.10.2014 року про встановлення початку простою з 01.10.2014 року по 10.10.2014 року (а. с. 174 - 183, т.1).

Пунктами під № 3 даних наказів було дано вказівку бухгалтерії провести відповідні розрахунки заробітної плати за весь період простою для працівників ДП "Українська горілчана компанія "Nemiroff", виходячи з вимог ст. 113 КЗпП України.

Окрім вищевказаних наказів про простій, дочірнім підприємством "Українська горілчана компанія "Nemiroff" 11.10.2014 року видано персональний наказ щодо ОСОБА_1 за № 11/10/2014, яким наказано вважати для ОСОБА_1 простоєм не з вини працівника період з 11 жовтня 2014 року по 13 листопада 2014 року (п. 1 наказу). Пунктом 2 цього наказу зобов'язано бухгалтерію ДП УГК "Nemiroff" провести нарахування заробітної плати ОСОБА_1 у відповідності до положень статті 113 Кодексу законів про працю України із розрахунку двох третин тарифної ставки (окладу) встановленого працівникові згідно їх графіків змінності до моменту закінчення вимушеного простою (а. с. 184, т. 1).

01.12.2014 року ОСОБА_1 звільнилась із займаної посади за власним бажанням згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку із невиконанням роботодавцем законодавства про працю та умов колективного договору, про що дочірнім підприємством "Українська горілчана компанія "Nemiroff" видано наказ № 378-НК від 01.12.2014 року (а.с. 58-59, т.1). Цим же наказом визначено надати компенсацію за невикористану відпустку 105 днів та виплатити вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку.

Обставини прийняття ОСОБА_1 на роботу та її звільнення з 01.12.2014 року, перебування дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff" у простої стверджуються матеріалами справи і сторонами не заперечуються.

Довідкою дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff" стверджується, що ОСОБА_1 працювала по 01.12.2014 року на посаді начальника відділу юридичного супроводу виробничої діяльності і її дохід за період з 01.01.2014 року по 01.12.2014 року склав 73 942,18 грн..

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, видану відділенням ПФУ у Немирівському районі Вінницької області 11.03.2015 року, сума заробітку ОСОБА_1, отриманого у 2014 році на дочірньому підприємстві "Українська горілчана компанія "Nemiroff", з якого сплачено єдиний внесок, склала : у квітні - 2 915,83 грн., у травні - 2 916,33 грн., у червні - 2 916,33 грн., у липні - 2 915,80 грн., у серпні - 2 916,28 грн., у вересні - 2 915,75 грн., у жовтні 2 915,89 грн., у листопаді - 3 718,03 грн., у грудні - 19 938,58 грн. (а.с. 16, т.1).

Як вбачається з довідки від 09.12.2014 року № Р7-В67/31-174, виданої Немирівським відділенням Вінницької обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", за період з 12.03.2014 року по 08.12.2014 року, надходження коштів через грошові перекази "Аваль Експрес" на ім'я ОСОБА_1 від дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff" склали наступні суми : 24.04.2014 року - 2 334,06 грн., 05.05.2014 року - 1 602,36 грн., 21.05.2014 року - 786,87 грн., 06.06.2014 року - 2 389,64 грн., 24.06.2014 року - 1 139,43 грн., 09.07.2014 року - 1 250,21 грн., 13.08.2014 року - 2 389,21 грн., 28.10.2014 року - 2 345,86 грн., 17.11.2014 року - 815,82 грн., 01.12.2014 року - 4 520,50 грн., 03.12.2014 року - 27 572,52 грн. (а.с. 17, т.1).

Таким чином, в період роботи з квітня по листопад 2014 року з огляду на перебування підприємства у виробничому простої, ОСОБА_1 виплачувалась заробітна плата у розмірі 2/3 від посадового окладу, а при звільненні і грудні 2014 року їй було виплачено грошові кошти в сумі 27 572,52 грн..

Згідно розрахункового листа за грудень 2014 року ОСОБА_1 було нараховано : оклад за 1 день в сумі 191,21 грн., компенсацію за несвоєчасний - в 1 день - розрахунок при звільненні - 218,70 грн., вихідну допомогу - 14 106,15 грн., компенсацію за 105 днів невикористаної відпустки - 19 747,35 грн.. Всього нараховано 34 263,41 грн., виплачено з відрахуванням обов'язкових платежів - 27 572,52 грн.. Факт виплати вказаної суми підтверджується : розрахунковим листом за грудень 2014 року (а.с. 60, 164, т.1), відомістю № 37 від 02.12.2014 року на суму 27 572,52 грн. (а.с. 200), платіжним дорученням № 196595 від 02.12.2014 року на суму 27 793,10 грн., в т.ч. винагорода банку (а.с. 201, т.1).

З наданих розрахункових документів та перевіркою нарахованих та виплачених сум суд вбачає, що з квітня по листопад 2014 року відповідач виплачував ОСОБА_1 заробітну плату з дотриманням вимог ст. 113 КЗпП, а у грудні 2014 року відповідачем здійснені усі передбачені Законом виплати, пов'язані зі звільненням працівника.

Разом з тим, обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1, посилається на те, що відповідач не відобразив розміру та порядку оплати праці на період простою, а тому повинен виплачувати заробітну плату, виходячи з повного окладу.

Надаючи юридичну оцінку доводам позовної заяви про те, що відповідач зобов'язаний сплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу у квітні-листопаді 2014 року виходячи із повного розміру посадового окладу, а не 2/3 його частин, через що утворилась заборгованість по заробітній платі в сумі 10 861,76 грн., суд визнає їх необґрунтованими з огляду на таке.

У наказах дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff" про простій за № 24/03/2014 від 24.03.2014 року, № 24/03/2014 від 31.03.2014 року, №24/03/2014 від 07.04.2014 року, № 14/04/2014 від 14.04.2014 року, № 22/04/2014 від 22.04.2014 року, № 02/06/2014 від 02.06.2014 року, № 27/06/2014 від 27.06.2014 року, № 31/07/2014 від 31.07.2014 року, № 01/09/2014 від 01.09.2014 року, № 01/10/2014 від 01.10.2014 року наказано бухгалтерії провести відповідні розрахунки заробітної плати за весь період простою для працівників ДП "Українська горілчана компанія "Nemiroff" виходячи з вимог ст. 113 КЗпП України.

Згідно ст. 34 КЗпП України, простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Статтею 113 КЗпП України, визначено, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду на момент простою.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про оплату праці", норми оплати праці за час простою, який мав місце не з вини працівника, встановлюються Кодексом законів про працю України, норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою статті 12 та Кодексом законів про працю України є мінімальними державними гарантіями.

Таким чином, позивач визначив порядок та умови оплати праці в період перебування підприємства у простої, з посиланням на Закон - статтю 113 КЗпП України, тобто не нижче двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду на момент простою.

Як вбачається із розрахункових листків ОСОБА_1 за період з квітня по листопад 2014 року (а.с. 160-164, т.1), відповідач дотримався мінімальних трудових гарантій щодо оплати праці під час простою, передбачених статтею 113 КЗпП України. Оплата праці проводилась з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки. Роботодавець не обмежений в своєму праві виплачувати працівнику під час простою заробітну плату в розмірі, який перевищує 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду на момент простою. Вказане не буде порушенням вимог статі 113 КЗпП України, порушенням є оплата праці у розмірі, нижчому ніж дві третини тарифної ставки.

Суд визнає необґрунтованими твердження позивача про те, що відповідач повинен був сплатити їй заробітну плату за час вимушеного прогулу в період з квітня по листопад 2014 року, виходячи із повного розміру посадового окладу, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 113 КЗпП України, середній заробіток на час простою, зберігається за працівником у тому випадку, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для здоров'я чи життя працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з вини працівника.

З пояснень відповідача вбачається, що простої на дочірньому підприємстві Українська горілчана компанія "Nemiroff" були викликані іншими причинами, ніж ті, про які зазначено в ч. 3 ст. 113 КЗпП України та при настанні яких роботодавець має виплачувати середній заробіток за час простою.

З актів перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, проведеними Територіальною державною інспекцією з питань праці у Вінницькій області, що проводились 20.02.2015 року та 26.03.2015 року, не вбачається порушень порядку та оплати праці працівників Дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff" (а.с. 122-141, т.1).

Посилання позивача на те, що оголошення простою є зміною істотних умов праці, про які працівника необхідно завчасно та під розпис повідомити, і оскільки відповідач цього не зробив, повинен сплачувати заробітну плату з розрахунку середнього заробітку, суд також оцінює критично, оскільки простій може бути викликаний різними причинами, в тому числі такими, які неможливо передбачити заздалегідь. При цьому законодавство не зобов'язує роботодавця повідомляти про початок простою не пізніше, ніж за два місяці від його початку, як це має місце у випадках зміни істотних умов праці, визначених статтею 32 КЗпП України.

Відомості про наявність простою відповідача, позивачем не заперечуються.

Слід зазначити, постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 20.02.2015 року у справі № 902/798/14 на яку позивач посилається у позовній заяві, скасована постановою Вищого господаського суду України від 02.06.2015 року.

Приганідно суд звертає увагу на вказівки Вищого господарського суду України у постанові від 04.11.2015 року у справі № 902/558/15.

Зокрема, судом касаційної інстанції встановлено, що ухвалою господарського суду Вінницької області від 22.07.2014 року порушено справу № 902/798/14 про банкрутство ДП "Nemiroff" у порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI, далі - Закон про банкрутство).

23.07.2014 здійснено офіційне оприлюднення повідомлення про порушення про порушення справи про банкрутство відповідача на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України.

Згідно з абз. 8 ст. 1 Закону про банкрутство конкурсними кредиторами визнаються кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; до поточних кредиторів належать кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

У свою чергу положеннями ч. 15 ст. 16 Закону про банкрутство встановлено, що з моменту порушення провадження у справі про банкрутство пред'явлення конкурсними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися лише у порядку, передбаченому цим Законом, та в межах провадження у справі про банкрутство; пред'явлення поточними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися у випадку та порядку, передбачених цим Законом.

Отже, з моменту порушення провадження у справі про банкрутство відповідача розгляд як конкурсних, так і поточних грошових вимог його кредиторів здійснюється виключно у порядку, встановленому спеціальними нормами Закону про банкрутство.

Так, відповідно до ч. 1, 2, 7, 8 ст. 23 Закону про банкрутство конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Кредитори за вимогами щодо виплати заробітної плати мають право протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Заяви кредиторів за вимогами щодо виплати заробітної плати щодо яких є заперечення боржника, розглядаються згідно з цим Законом.

Поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, можуть пред'явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. До визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Заявлені гр. ОСОБА_1 вже після офіційного оприлюднення повідомлення про порушення справи про банкрутство відповідача позовні вимоги складаються із 10 861,76 грн. заборгованості по заробітній платі за період з квітня по листопад 2014 року, 30 618 грн. середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні за період з грудня 2014 року по квітень 2015 року, а також 10 000 грн. моральної шкоди.

Отже, предметом позовних вимог у даній справі є як конкурсні (які виникли до порушення справи про банкрутство), так і поточні (які виникли після порушення справи про банкрутство) грошові вимоги кредитора (позивача) до боржника (відповідача).

У зв'язку з чим у силу імперативних вимог ч. 8 ст. 23 Закону про банкрутство розгляду по суті у даному позовному провадженні підлягають виключно поточні грошові вимоги кредитора.

Що стосується конкурсних грошових вимог, то згідно з ч. 15 ст. 16 Закону про банкрутство з моменту офіційного оприлюднення повідомлення про порушення справи про банкрутство такі вимоги можуть пред'являтися кредитором виключно у порядку та у спосіб, встановлений ст. 23 Закону про банкрутство, а не шляхом ініціювання окремого позовного провадження.

При цьому колегія суддів звернула увагу на те, що грошові вимоги позивача з виплати заробітної плати є привелійованими, оскільки на них не розповсюджуються наслідки пропуску присічного тридцятиденного строку для звернення з грошовими вимогами, а також мораторій на задоволення вимог кредиторів (ч. 5 ст. 19, ч. 4 ст. 23 Закону про банкрутство). У зв'язку з чим, якщо позивач бажає набути статусу конкурсного кредитора, то він має право звернутися до суду у справі про банкрутство з індивідуальною заявою про грошові вимоги до боржника в порядку ст. 23 Закону про банкрутство.

В іншому випадку (тобто за відсутності відповідної заяви кредитора) такі вимоги повинні бути автоматично внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів і спір стосовно цих вимог вирішується в межах справи про банкрутство шляхом оскарження до суду відповідних дій (бездіяльності) розпорядника майна.

За таких обставин суди попередніх інстанцій безпідставно розглянули по суті в даному позовному провадженні всі заявлені позивачем грошові вимоги до відповідача, не врахувавши встановленого чинним законодавством спеціального порядку розгляду грошових вимог до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, чим порушили вищезазначені норми Закону про банкрутство.

При новому розгляді місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, визначити правовий статус заявлених позовних вимог, відповідним чином їх диференціювати та розглянути справу згідно з вимогами чинного законодавства.

В силу ч. 2 ст. 4-3 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ч.1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 34, 43 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В силу п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26 грудня 2011 року, будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до наданого позивачем письмового пояснення б/н від 14.12.2015 року, сума заборгованості по заробітній платі після порушення провадження справі про банкрутство відповідача становить 10 861,76 грн. - 5 387,91 грн. = 5 473,85 грн..

Також, суд звертає увагу на те, що позовні вимоги стосовно стягнення 56 424,60 грн. середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні за період з 02.12.2014 року по 14.12.2015 року та 10 000,00 грн. моральної шкоди, нараховані та заявленні позивачем до стягнення у справі № 902/558/15 після порушення у справі № 902/798/14.

Як вбачається з бази даних "Діловодство спеціалізованого суду", постанова про визнання ДП "УГК "Nemiroff" банкрутом у справі № 902/798/14 судом не прийнята.

Враховуючи викладене, заборгованість по заробітній платі в сумі 5 473,85 грн., 56 424,60 грн. середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні та 10000,00 грн. моральної шкоди являються поточними грошовими вимоги позивача (кредитора), які виникли після порушення провадження у справі № 902/798/14 про банкрутство відповідача та підлягають розгляду згідно ч. 8 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у позовному провадженні.

Водночас, оскільки відповідачем було здійснено на користь позивача усі виплати, у розмірах, не нижчих, ніж ті, які передбачені Законом, як під час простою, так і при звільненні, позовні вимоги про стягнення 5 473,85 грн. - заборгованості по заробітній платі, 56 424,60 грн. - середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають.

Разом з тим, згідно п. 2 ч. 1 ст. 81 ГПК України, господарський суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Беручи до уваги, що в провадженні господарського суду Вінницької області наявна справа № 902/798/14 про банкрутство ДП "УГК "Nemiroff", позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 5 387,91 грн. (10 861,76 грн. - 5 473,85 грн.) заборгованості по заробітній платі підлягають залишенню без розгляду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає : 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пунктом 13 постанови постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 року № 4, судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Зважаючи на те, що судом не встановлено порушень трудових прав ОСОБА_1 щодо отримання належних грошових сум при простої та звільненні, в зв'язку з чим, не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення 10 000,00 грн. моральної шкоди, оскільки такі вимоги випливають із твердження позивачки про порушення її трудових прав, чого судом при прийнятті рішення не встановлено.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат судом враховано приписи п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", за яким від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Згідно п. 4.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21 лютого 2013 року, у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору якщо позов залишено без задоволення - судовий збір не стягується.

З огляду на викладене, оскільки судом відмовлено в задоволенні позову та позивача звільнено від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не розглядається.

Керуючись ст. ст. 4-1, 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115 ГПК України, суд

ВИРІШИВ :

1. Відмовити в позові в частині стягнення з дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff" (22800, м. Немирів, вул. Горького, 31, Вінницька область, код 30805594) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 5 473,85 грн. - заборгованості по заробітній платі, 56 424,60 грн. - середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, 10 000,00 грн. - моральної шкоди.

2. Залишити без розгляду позовні вимоги в частині стягнення з дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff" (22800, м. Немирів, вул. Горького, 31, Вінницька область, код 30805594) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 5 387,91 грн. - заборгованості по заробітній платі.

Повне рішення складено 18 грудня 2015 р.

Суддя Тісецький С.С.

віддрук. прим. : 1 - до справи