Рішення № 54429960, 18.12.2015, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 0426/11048/2012

Провадження № 2/0182/151/2015

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18.12.2015 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого-судді Кобеляцької-Шаховал І.О.

за участю секретаря Скоробогатової А.О.

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Романенко Станіслав Олександрович, про визнання договору купівлі - продажу недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась з позовом до відповідача про визнання договору купівлі - продажу недійсним.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач посилається на наступне. 27.02.2008 року між нею та ОСОБА_2 було нотаріально оформлено договір купівлі - продажу майна, а саме: домоволодіння № 9 з приватизованою земельною ділянкою по АДРЕСА_1, який засвідчено приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Романенко С.А. за реєстровим № 266. Домоволодіння з приватизованою земельною ділянкою в цей час зареєстровано в КП „Нікопольське БТІ" за відповідачем, вартістю 23 536,00 грн., що підтверджується довідкою КП НМБТІ № 14580 від 30.10.2008 року, але договір купівлі - продажу було укладено з ціною домоволодіння 15 000,00 грн. - що є істотною умовою при складанні договору купівлі - продажу. Згідно п.10 Договору, сторони домовились, що новий власник житла одночасно з придбанням права власності на нерухоме майно, встановлює по відношенню до користувача довічне та без оплати право користування частиною будинку для мешкання (сервітут), а саме: кімнати, позначеної літерою 1-4, жилою площею 12,4 кв.м., як визначено у технічному паспорті (п.10.1). Пунктом 10.2 Договору визначено, що ОСОБА_4 має право користуватись коридором, кухнею, ванною, системою водо - тепло - енергопостачання, туалетом. Тобто, як неодноразово зазначалось в усній формі, пунктом 10 Договору її ввели в оману, що вона укладає типову форму договору довічного утримання. Також вона протягом року втратила двох самих близьких для неї людей. У зв'язку з тяжким захворюванням матері ОСОБА_4, яке тривало з 1994 року по 2001 рік (мати була паралізована), дуже багато зусиль було направлено на фізичне, санітарне та медичне підтримання хворої матері, що перепліталось із значними витратами. При цьому її сестра (мати ОСОБА_2 - відповідача у справі) ніяким чином не допомагала, а навпаки пенсійні кошти витрачала на свої незрозумілі потреби. Згодом, через дев'ять місяців помер її син, який протягом півроку хворів туберкульозом, що, відповідно, потребувало великих витрат на його лікування. 18 квітня 2002 року вона поховала свого сина. У зв'язку із перенесеними важкими душевними травмами вона, будучи у скрутному становищі, знайшла спокій та товариську підтримку своєї давнішньої подруги поблизу міста Марганець. Отже, квартира була пустою та ніким не використовувалась. Враховуючи прямий родинний зв'язок та її м'якість після перенесених втрат (тяжких обставин), ОСОБА_2 увійшов в її життя, прикидаючись люблячим єдиним сином та, використовуючи вплив тяжких для неї обставин, вирішив заволодіти домоволодінням. Мета - заволодіння домоволодінням -також підтверджується саме укладеним договором купівлі - продажу під впливом тяжких для неї обставин, адже квартиру продано на вкрай невигідних умовах. Таким чином, відповідач у справі придбав нерухомість за заниженою ціною у розмірі 15 000,00 грн., при її вартості, визначеній БТІ, у розмірі 23 536,00 грн., а ринкової вартості ще більше та, у відповідності до ст.120, 125 ЗК України, став власником приватизованої земельної ділянки, вартість якої становить 20 665,00 грн. (грошова оцінка земельної ділянки, яка слугувала для складання договору купівлі - продажу). Отже, вони змушені звертатись до суду за захистом своїх прав з позовом про визнання недійсним договору купівлі - продажу у зв'язку з укладенням останнього під впливом тяжких обставин та вкрай невигідних умов. Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно ст.233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. За таких обставин звернулась до суду і просить визнати недійсним договір купівлі - продажу домоволодіння за АДРЕСА_1, укладений 27.02.2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 і засвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Романенко С.А., за реєстровим № 266. А також зобов'язати ОСОБА_2 повернути домоволодіння за АДРЕСА_1.

Відповідач надав до суду заперечення, в яких посилається на те, що 27.02.2008 року між ним та ОСОБА_4, дійсно, було укладено договір купівлі - продажу житлового будинку з надвірними будівлями та приватизованою земельною ділянкою, площею 0,0447 га., розташованих по АДРЕСА_1. Договір було посвідчено приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Романенко С.А. за реєстровим № 266. Реальна продажна вартість житлового будинку з надвірними будівлями та приватизованої земельної ділянки за домовленістю з ОСОБА_4 склала 15 000 гривень. Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частина 1 ст.632 ЦК України передбачає, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Ці вимоги цивільного законодавства під час укладення договору купівлі - продажу були повністю виконані сторонами. Вони з ОСОБА_4 обумовили всі істотні умови договору. ОСОБА_4 ще до підписання угоди отримала від нього 15 000 гривень за продаж будинку та земельної ділянки, а після підписання договору купівлі - продажу передала йому будинок та земельну ділянку, тож посилання позивачки в своєму позові на те, що інвентаризаційна вартість будинку, згідно витягу БТІ, складала 23 535 грн., вартість земельної ділянки, згідно оцінки, складала 20 665 грн., однак продаж вчинено за 15 000 грн., а тому договір не відповідає вимогам ЦК України, є безпідставним. Суми 23 535 грн. та 20 665 грн. є оціночною вартістю майна на час укладення договору, з цих сум нотаріус здійснив розрахунок бюджетних платежів для сплати сторонами договору, але ч.1 ст.632 ЦК України, не вказує на те, що при укладенні Договору купівлі - продажу реальна продажна вартість повинна співпадати з оціночною вартістю, даючи сторонам право самостійно визначити ціну договору. Ціна в 15 000 грн. була оговорена ними з ОСОБА_4 та влаштовувала їх в повному обсязі. Дана ціна була обумовлена, по - перше, тим, що вони з тіткою є родичами, а, по - друге, тим, що ОСОБА_4 цим Договором купівлі - продажу було встановлено довічний сервітут на безоплатне проживання в будинку навіть без оплати комунальних послуг, для чого виділено кімнату 1-4, площею 12,4 кв.м. Зважаючи на ці обставини, є очевидним, що визначення в договорі купівлі - продажу реальної продажної ціни домоволодіння меншою ніж його оціночна вартість, не є підставою для визнання договору купівлі - продажу недійсним. Що стосується вказівки позивачки про укладення нею договору купівлі - продажу під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах, то це не відповідає дійсності. Позивачка в своєму позові зазначає, що її мати померла в 2001 році, син в 2002 році. Тобто до укладення договору купівлі - продажу минуло сім та шість років після смерті кожного з них. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.23 Постанови від 6 листопада 2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст.233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини. Отже, для визнання угоди недійсною з передбачених ст.233 ЦК України підстав одночасно має бути встановлено існування впливу на волевиявлення особи тяжкої для неї обставини і вкрай невигідні умови договору. В даному випадку позивачка посилається на тяжкі обставини, які сталися в неї в період з 1994 року (хвороба матері) по 2001 та 2002 роки (смерть матері та сина) і пов'язує їх з укладанням договору купівлі -продажу будинку 27.02.2008 року, зазначаючи, що саме через обставини, які сталися в 1994 - 2002 роках вона змушена була продати будинок в лютому 2008 року. Вважає, що жодного впливу на волевиявлення ОСОБА_4 27.02.2008 року під час укладення договору купівлі - продажу будинку № 9 та земельної ділянки по АДРЕСА_1, події, які сталися в 1994 - 2002 роках (хвороба матері, смерть матері та сина) не мали, тож позовні вимоги позивачки є такими, що не підлягають задоволенню. Чітко визначеною є і судова практика під час розгляду цивільних справ подібної категорії. Так, наприклад, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 жовтня 2014 року по справі № 6-31902св14 було скасовано рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 8 липня 2014 року та залишено в силі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 6 травня 2014 року, яким було відмовлено позивачеві в задоволенні позову про визнання договору дарування недійсним за подібних обставин. Тому вважає позов необґрунтованим і просить відмовити в повному обсязі в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_4 позовні вимоги підтримала в повному обсязі і суду пояснила, що її обдурили. Вона хотіла піти до нотаріуса написати заповіт, а її обдурили і написали договір купівлі - продажу. В неї є онуки, своя сім"я. Але там жити ніде. Вона хоче повернутись у свою власність. Вона гроші за продаж будинку не брала. Відповідач забрав мамині гроші. Після смерті мами та сина вона позичила 15 000 грн. А потім з неї стали вимагати борг і вона пригадала, що відповідач взяв у її мами гроші. Вона пішла до нього і попросила його позичити гроші. Він дав 15 000 грн., а потім потяг її до нотаріуса для складання заповіту. Вона жила в цьому будинку і квартирантам будинок ніколи не здавала. В неї в будинку просто жив знайомий, бо вона їздила то до мами, то додому. Але продавати будинок вона ніколи не хотіла. Вона стара людина і будинок купила для себе. Ніяких грошей за хату відповідач їй не давав. Вона підписувала пустий лист.

Представник позивачки ОСОБА_1 позовні вимоги своєї довірительки підтримав в повному обсязі і суду пояснив, що його довірителька після похорон мами і сина займала гроші в якогось бізнесмена, який зараз живе в Росії. В 2007 році вона писала заповіт на сина, але він хворів і не міг її доглядати. І коли вона позичала гроші, вона не хотіла продавати будинок, вона лише хотіла скласти заповіт. Крім того, кімната, яку за нею закріпили, не є житловою. Там опалювальні прибори та ванна. Розписки ніякої немає. Там стоять підписи відповідача та його дружини. Договір, на його думку, не відповідає закону, тому вважає за необхідне його відмінити і повернути сторони в первісний стан. Уточнює, що ОСОБА_2 зайняв гроші в 2006 - 2008 роках. Уточнив, що вважає тяжкими обставинами ті обставини, що позивачка поховала своїх сина та матір, зайняла гроші у відповідача і вимушена була піти на його умови, бо він вимагав повернення грошей. Але позивачка хотіла лише скласти заповіт на відповідача.

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав і суду пояснив, що спірний будинок спочатку купили його бабуся та його мама, а не позивачка, як вона розповідає. Його мама - рідна сестра ОСОБА_4 Саме позивачка була ініціатором укладення з ним договору купівлі - продажу спірного будинку з 2007 року. Вона казала йому, що їй потрібні гроші, а будинок їй непотрібен і їй важко за ним доглядати. Вона висунула умови, що за все переоформлення будинку оплачує він, бо в неї грошей не було. До нотаріуса вона ходила спочатку сама, носила документи, консультувалась стосовно продажу будинку. А потім вони пішли до нотаріуса разом, бо він за все сплачував і йому було цікаво, скільки що коштує. А потім вони прийшли ще раз та уклали угоду купівлі - продажу. Гроші за продаж будинку позивачка отримала від нього за день - два до підписання договору в нотаріуса. Під час укладання договору нотаріус вкотре роз"яснив позивачці, який договір вона укладає, спитав її згоду саме на цей правочин. Позивачка все вислухала, з усім погодилась. Похорони бабусі оплачувала його мама, а не позивачка, як вона тут стверджує. Позивачка оплачувала їх частково. Свого сина позивачка теж не ховала, його ховала дружина сина - невістка позивачки. Позивачка навіть на весіллі в свого сина не була, бо незлюбила невістку. Весь спір за будинок виник тому, що позивачка продала йому будинок за 3 000 доларів США, що в еквіваленті складало 15 000 грн. А в лютому долар виріс і позивачка стала вимагати в нього доплатити їй ще 3 000 доларів США або купити їй окрему квартиру. Всі сусіди знали, що ОСОБА_4 хоче продати будинок. Сусіди теж радили позивачці продати будинок, бо квартиранти, яких позивачка пустила в спірний будинок, то підлогу їй затопили повністю так, що вона вздулась, то ще щось чудили. Квартиранти в спірному будинку проживали десь з 1995 року. В їх двір - два входи, які були там з самого початку. Квартиранти проживали в тій частині будинку, де зараз проживає з сім"єю він. А позивачка завжди проживала в тій частині будинку, яка була виділена їй нотаріально і прописана в договорі купівлі - продажу, позивачка сама просила виділити їй саме ту частину. До того, як вони з дружиною купили будинок в позивачки, знімали квартиру, бо власного житла не мали. Позивачка до них в квартиру приходила двічі протягом півтора року. В спірному будинку в позивачки є власна кімната, куди ніхто не заходить, бо вона навісила на двері замок і закрила його хусткою. З кімнати позивачки є вихід в коридор, де стоїть ванна та опалювальні прилади. Раніше ванна, дійсно, стояла в кімнаті позивачки, а потім вони її винесли в коридор. Оскільки позивачка всюди кричала, що в її кімнаті ванна, він при свідках зірвав замок та виніс ванну в коридор. Коли вони зайшли в кімнату позивачки, там все було забруднено, позивачці не заважало б зробити в себе в кімнаті прибирання і спокійно там проживати, бо кімната абсолютно придатна до житла. Однак, позивачка умисно зробила зі своєї кімнати бозна що. Пізніше позивачка прийшла і навісила на свою кімнату інший замок, обмотавши його хустиною. Більше в її кімнату ніхто і ніколи не заходив, бо в них немає туди доступу. Періодично позивачка приходить в своє помешкання. Вони їй в цьому ніколи не перешкоджали і не перешкоджають. В них є два входи у двір. Туалет загальний - на дворі. Коли вони з адвокатом виграли апеляційний та касаційний суди, він заспокоївся і вони з дружиною народили ще одну дитину. Тепер в них дві малолітні дитини і в них немає куди йти, вони раніше постійно знімали житло. А позивачці цей будинок не потрібен. Вона вважає, що продешевила з продажем, тому сказала, що буде ходити по судам поки живе, а будинок поверне. Він їй ніколи ніякі гроші не займав. Він розплатився за купівлю будинку. Він ніколи не думав, що його рідна тітка так буде йому та його сім"ї псувати нерви. Вони з дружиною вже частково зробили в будинку ремонт, вклавши гроші, яких в них й так не вистачає, бо двоє дітей.

Представник відповідача ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав, суду пояснив, що, відповідно до роз"яснень Пленуму Верховного Суду України № 26 від 06.11.2009 року „Про визнання правочинів недійсними", де надано перелік тяжких умов, повинні зійтись і тяжкі обставини, в яких перебувала позивачка, і час укладення угоди. Однак, тяжкі обставини, на які посилається ОСОБА_4, а саме: хвороба та смерть її матері, а також смерть її сина, відбулись за 6 років до укладення угоди. Позивачка в своїх поясненнях суду плутається. Вона стверджувала, що прийшла до нотаріуса для укладення заповіту на сина. Але чомусь син з нею до нотаріуса не ходив, а ходив відповідач. Посилається в своїх поясненнях на те, що її обдурили, а підстави позову - тяжкі обставини, в яких позивачка нібито перебувала під час укладення угоди купівлі - продажу з його довірителем. Крім того, вважає, що позивачка пропустила строк позовної давності і в зв"язку з цим їй також треба відмовити в позові, але просить суд розглянути його заяву про застосування позовної давності при винесенні рішення.

Третя особа - приватнй нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Романенко Станіслав Олександрович - в судове засідання не прибув, надав заяву про розгляд справи у свою відсутність та постанову про закриття кримінального провадження відносно себе. В заяві про розгляд справи у свою відсутність посилався на те, що вважає позовну заяву та уточнення до неї абсурдними і такими, що не відповідають дійсності.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов"язків цивільного характеру.

Згідно із ст.203 ЦПК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.233 ЦПК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Згідно із ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, прямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов"язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст.632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім"ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як встановлено в судовому засіданні, 27.02.2008 року між сторонами по справі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі - продажу домоволодіння АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Романенко С.А. за реєстровим № 266 (а.с.6). Відповідно до п.10 вищевказаного договору купівлі - продажу, сторони домовилися, що новий власник житла (ОСОБА_2) одночасно з набуттям права власності на нерухоме майно, встановлює щодо користувача (ОСОБА_4) довічно та безоплатно право користування частиною будинку для проживання (сервітут) (а.с.6 зв). Пунктом 10.1 визначено, що право на проживання в користувача ОСОБА_4 виникає щодо кімнати, площею 12,4 кв.м., означеної в техпаспорті під цифрою „1-4", розташованої у вищеназваному будинку. В пункті 10.2 зазначено, що сервітут також надає право користувачеві (ОСОБА_4) сумісно з іншими проживаючими в квартирі особами користуватись загальними приміщеннями квартири (коридором, кухнею, ванною, системами водо-тепло-енергопостачання), вбиральнею „Г". Крім того, в договорі купівлі - продажу від 27.02.2008 року зазначено, що цей продаж вчинюється за 15 000 грн., які продавець (ОСОБА_4) отримала готівкою від покупця (ОСОБА_2) до укладання цього договору, про що свідчить їх підписи на ньому (а.с.6).

Виїздним судовим засіданням, яке відбулось 16.09.2015 року о 14.00 год., було встановлено, що спірне домоволодіння АДРЕСА_1 має два окремих входи до спільного двору. Спірний будинок АДРЕСА_1 поділений на дві частини, що не сполучаються між собою і мають два окремі входи. Кімната, площею 12,4 кв.м., означена в техпаспорті під цифрою „1-4" та закріплена сервітутом за позивачкою ОСОБА_4, розташована у вищевказаному будинку з боку городу. З вулиці є вхід в коридор, з якого є вхід до кімнати номер „1-4", площею 12,4 кв.м. В даному коридорі розташовані ванна, умивальник, газова плита, опалення АГВ, колонка, шафа з посудом. Біля вхідних дверей на стіні прикріплена вішалка для одягу. Дана кімната - кухня - коридор відокремлена від кімнати позивачки ОСОБА_4 міжкімнатними дверми, яка закрита на навісний замок, що обгорнутий жіночою хусткою в квіточку. З кімнати на вулицю (у спільний двір) є вікно, яке на момент огляду закрито шторами та затулено матрацом.

Згідно з вимогами ст.16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним через те, що правочин вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, позивач у силу ст.10 ЦПК України, зобов"язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Позивачка ОСОБА_4 просить визнати спірний договір купівлі - продажу недійсним, як такий, що укладений під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах.

Статтею 233 ЦК України передбачено, якщо правочин вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, він може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Відповідно до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Посилання позивачки та її представника на те, що оспорюваний договір купівлі - продажу укладений під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах не може бути прийнято до уваги та бути підставою для задоволення позову, оскільки позивачка, у відповідності до ст.10 ЦПК України, повинна була довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст.57-59 цього ж Кодексу, зазначені нею обставини.

Проте будь - які докази, які б підтверджували в установленому законному порядку, що на момент укладення спірного правочину існували тяжкі для позивачки обставини і що тяжкі обставини, під впливом яких позивачка уклала договір купівлі - продажу на вкрай невигідних для себе умовах, збігались по часу з укладенням спірного правочину, суду не надані.

Натомість в судовому засіданні встановлено, що смерті матері та сина позивачки, які вона вважає тяжкими обставинами, настали 10.07.2001 року та 12.08.2002 року відповідно (а.с.230, 243). А спірний договір купівлі - продажу був укладений 27.02.2008 року.

Посилання позивачки та її представника на ту обставину, що на похорон матері та сина вона позичала гроші в знайомого бізнесмена, який зараз проживає в Росії і якому вона вимушена була віддавати гроші, перезайнявши їх у відповідача, також нічим не підтверджені.

Крім того, оспорюваний договір купівлі - продажу посвідчений нотаріусом, який, відповідно до Закону України „Про нотаріат" та самого договору купівлі - продажу, роз"яснив сторонам правові наслідки укладення договору.

Суд не може прийняти до уваги обставини, викладені представником позивача ОСОБА_1 в уточненні позовних вимог про те, що скориставшись тим, що був вечірній час, а відповідачка забула окуляри вдома і не змогла ознайомитись із складеним документом, нотаріус, не оголосив позивачці текст документу, понудивши її підписати його, оскільки дане твердження спростовується матеріалами справи, в тому числі й постановою про закриття кримінального провадження від 10.02.2015 року (а.с.224).

В судовому засіданні також була оглянута інвентаризаційна справа № 8085 на домоволодіння АДРЕСА_1, в якій на аркуші справи № 240 міститься абрис домоволодіння АДРЕСА_1, складений техніком НМБТІ при виході в спірне домоволодіння. Крім того, на аркуші справи № 147 міститься заява ОСОБА_4 про надання інформації (витягу) з Реєстру прав власності на нерухоме майно - жилий будинок по АДРЕСА_1 для продажу. В матеріалах інвентаризаційної справи на аркуші 148 також містяться дві квитанції про сплату замовлення № 930 та № 931, ПІБ замовника зазначено ОСОБА_4

Ті обставини, що позивачка й раніше мала намір продати свій будинок в судовому засіданні підтвердили й свідки.

Так, свідок ОСОБА_9 суду пояснив, що він - сусід відповідача через будинок. ОСОБА_4 знає років 8 - 10. Відповідача знає років 5. До того, як в спірному будинку поселився ОСОБА_2, там проживали квартиранти, які постійно мінялись. ОСОБА_4 постійно моталась то в Запоріжжя, то в Марганець. Квартиранти в спірному будинку проживали сім"ями. Коли позивачка поверталась додому, вона проживала в задній частині будинку, а квартиранти проживали в передній частині, там, де зараз живе ОСОБА_2. Там раніше був прохідний двір. Від сусідів знає, що ОСОБА_4 завжди хотіла продати будинок.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що вона - сусідка відповідача по справі ОСОБА_2. Вона з чоловіком живе в спадковому будинку, який залишився чоловікові від його батьків, хоча зареєстрована вона за іншою адресою. З 1996 року вони фактично проживали в будинку свекрухи, бо вимушені були доглядати за нею. А після смерті свекрухи залишились в цьому будинку проживати й далі. З 1971 по 1975 роки вони знімали частину спірного будинку АДРЕСА_1, бо свого житла на той час в них не було. Тоді хазяїном був хтось інший, не ОСОБА_4. Проживали вони в тій частині будинку, яку оглядав суд, коли приїжджав. В більшій частині проживали інші квартиранти. Коли вони вибрались, то в більшу частину, де зараз проживає відповідач з сім"єю, перебрались вони з чоловіком. ОСОБА_4 знає десь з 1974 - 1975 років, як вона стала хазяйкою в спірному будинку. Старий хазяїн, в якого вони знімали частину будинку, попросив їх виїхати, бо мав намір продати будинок. ОСОБА_4 стала приходити до її свекрухи то паску спекти, то булочку. Якийсь час ОСОБА_4 проживала в своєму будинку, а потім вона її стала бачити не так часто. ОСОБА_4 здавала будинок квартирантам. Коли вона побачила вперше ОСОБА_2, думала, що він теж черговий квартирант. А потім від нього дізнались про те, що він цей будинок купив у ОСОБА_4. Раніше сусіди по вулиці говорили між собою, що бачили по телебаченню оголошення про продаж будинку АДРЕСА_1. Сусідка ОСОБА_14 з будинку № 7 голосно оборювалась тим, що покупці постійно набридають їй своїми візитами, бо ОСОБА_4 вдома немає, а її будинок розташований по - сусідству. Зараз ОСОБА_14 в засідання прийти не може, бо хворіє. З ОСОБА_4 вони ходять до однієї церкви на Лапинку. Коли вона туди приходить, бачить ОСОБА_4. ОСОБА_4 завжди вдягнута чистенько, акуратненько, весела. Вони з ОСОБА_4 вітаються кивком голови.

Свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що він бачив ОСОБА_4 два рази. В неї в будинку проживали з 1998 по 2000 роки його діти - донька з зятем (уточнив роки проживання в судовому засіданні на запитання відповідача, зазначивши, що донька - 1980 року народження, а зять - 1978 року народження). Діти проживали в більшій частині будинку, тій, що від дороги. А ОСОБА_4 проживала в меншій частині будинку, подалі від дороги. Але чи постійно вона там жила, чи ні, не знає. ОСОБА_4 пропонувала його дітям купити в неї будинок, але в них не було грошей. За скільки пропонувала, не знає. Зять йому казав, що вона пропонувала купити спірний будинок і директору „Домострою" ОСОБА_15, в якого він працював. Потім його діти поїхали до Москви заробляти гроші.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачка раніше вже зверталась до суду з позовом про визнання договору купівлі - продажу від 27.02.2008 року недійсним з підстав укладення договору під впливом помилки (ст.229 ЦК України), в задоволенні якого їй було відмовлено Апеляційним судом Дніпропетровської області 11 липня 2011 року. Тому суд вважає, що позовні вимоги з підстав спору за попереднім та нинішнім позовами ОСОБА_4 (за даною цивільною справою з підставою позову, визначеною позивачкою тим, що при укладенні договору вона діяла під впливом тяжких для неї обставин і вкрай невигідних умовах (ст.233 ЦК України) та тим, що вважає договір таким, що суперечить законодавству, моральним засадам суспільства (ст.203 ЦК України), не є підставою для зупинення чи переривання строку позовної давності. З 27.02.2008 року (часу укладення оспорюваного договору купівлі - продажу) до жовтня 2012 року (часу подання нинішньої позовної заяви) сплинуло більше чотирьох років. Тому суд вважає, що позивачкою було пропущено строк позовної давності.

За таких обставин суд вважає за необхідне в задоволенні позовних вимог відмовити і з підстав необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, і з підстав пропуску позовної давності.

Враховуючи викладене, керуючись ст.3-10, 15, 30-31, 38, 44, 57-60, 62-64, 208-209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити ОСОБА_4 в задоволенні позову в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції може бути оскаржено протягом десяти днів з дня проголошення до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Нікопольський міськрайонний суд.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал