Постанова № 54429233, 16.08.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

16 серпня 2011 р. № 2-а- 8101/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Чупіковій О.С.,

за участю представників сторін: позивач - ОСОБА_1, відповідач - ОСОБА_2,розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "777" до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «777»звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення №0001892311 від 16.05.2011р. про збільшення суми грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 934737,00 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити. В обгрунтування позовних вимог зазначав, що орган податкової служби при складанні акту протиправно вийшов за межі своїх повноважень і визнав відсутність економічної необхідності придбання ПММ у ТОВ «ЗАХІДНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ». Відсутність основних фондів та мала кількість трудових ресурсів не підтверджено жодним доказом. Відповідач при співставленні цін на товари за договорами ТОВ «777»з ТОВ «ЗАХІДНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ»та відпускних цін заводу виробника не взяв до уваги обсяг товарів, що постачаються, умови платежів та інші суттєві умови. Також не прийнято до уваги, що договори поставки між ТОВ «777»та ТОВ «ЗАХІДНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ»є фактично наступним продажем товару (перепродажем) і контрагенти несуть витрати, що виникають під час продажу цих товарів. Крім того, на теперішній час відсутня процедура донарахування податкових зобовязань внаслідок визначення звичайних цін.

Чугуївська обєднана Державна податкова інспекція у Харківській області з поданим позовом не погодилася та зазначила наступне. ОДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «777»в частині правомірності нарахування податкового зобовязання та податкового кредиту за період з 01.12.2010р. по 31.01.2011р. В ході перевірки встановлено відсутнісь економічної необхідності придбання ПММ у ТОВ «ЗАХІДНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ»у звязку із тим, що ціни на ПММ у ТОВ «ЗАХІДНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ»вище ніж ціни виробника ПММ. Крім того, встановлено відсутність основних фондів та трудових ресурсів унеможливлює ведення підприємством господарської діяльності та підтверджує відсутність обгрунтованості розумних економічних або інших причин (ділової мети), що стали підставою для створення умов, за яких у підприємства виник податковий кредит по податку на додану вартість, чим порушено п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги заперечень проти позову, просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову, представник позивача підтримав свою правову позицію.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи працівниками Чугуївської обєднаної Державної податкової інспекції у Харківській області було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «777», код за ЄДРПОУ 24344276 в частині правомірності нарахування податкового зобовязання та податкового кредиту за період з 01.12.2010р. по 31.01.2011р. Результати проведеної перевірки оформлені актом від 29.03.2011р. №216/2311/24344276. З посилання на вказаний акт перевірки 16.05.2011р. відповідач, ОДПІ виніс податкове повідомлення-рішення №0001892311 про збільшення суми грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 934737,00 грн. ( в. т.ч. за основним платежем 857976,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 76761,00 грн.).

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

При вирішенні справи судом встановлено, що 24.01.2006р. Верховним Судом України винесена постанова у справі Господарського суду Вінницької області №9/175-04 за позовом АКБ «Мрія»до ДПІ у м.Вінниця про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки.

Згідно з правовими позиціями, які викладені у названому судовому акті, державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам ч.2 ст.19 Конституції України та аналогічним вимогам ст.11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні". Право податкової інспекції на проведення перевірки підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом. Суд може захистити право платника податку в разі проведення перевірки за відсутності для цього належних юридичних підстав та з порушенням правил, процедури, встановлених законом. Наявність негативних наслідків такої перевірки для можливості судового захисту законом не вимагається. Право на судовий захист пов'язане із самою протиправністю дій. При цьому, Верховний Суд України зазначив, що відповідно до КАС України адміністративний позов може містити вимоги про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень (п.6 ч.3 ст.105); а відтак, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин із зазначенням способу, який, на думку суду, не приводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто захисті права, що порушуються. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, коли ці порушення ще не припинені (статті 7, 8, 11, ч.4 ст.112, ст.162); спосіб захисту порушеного права може залежати від того, припинене порушення чи ні - при встановленні факту продовження протиправної поведінки суб'єкта владних повноважень на момент вирішення спору належним способом захисту права може бути зобов'язання відповідача припинити протиправні дії, а при припиненні порушення суд може задовольнити вимогу про встановлення відсутності компетенції (повноважень) у суб'єкта владних повноважень, зокрема на вчинені дії, чи про визнання дій протиправними.

З огляду на приписи ст.ст.8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, 244-2 КАС України окружний адміністративний суд не знаходить правових підстав для залишення згаданої постанови Верховного Суду України поза увагою при розгляді і вирішенні спору по суті

З огляду на приписи ст.11 КАСУ, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За матеріалами справи позапланова виїзна перевірка ТОВ «777»в частині правомірності нарахування податкового зобовязання та податкового кредиту за період з 01.12.2010р. по 31.01.2011р. була проведена відповідачем, ОДПІ на підставі п.п.78.1.1. п.78.1. ст.78 ПК України.

Суд відмічає, що відповідно до пп. 20.1.4. п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України (надалі ПК України), органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

У відповідності до приписів п.п.75.1.2. п.75.1. ст.75 ПК України документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Перелік обставин для проведення документальної перевірки, визначеної статтею 78 ПК України, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Відповідно до п.п.78.1.1. п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотримання якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальне підтвердження на обовязків письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Судом встановлено, що позапланова виїзна перевірка ТОВ «777»в частині правомірності нарахування податкового зобовязання та податкового кредиту за період з 01.12.2010р. по 31.01.2011р. була проведена відповідачем без обовязкового попереднього надіслання на адресу позивача відповідного письмового запиту.

Враховуючи викладене, суд відмічає, що у відповідача, ОДПІ не виникало права на проведення документальної позапланової виїзної перевірки.

Наявність інших обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтею 78 Податкового кодексу України, відповідачем, ОДПІ не доведено.

Також суд зазначає, що посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення документальної виїзної перевірки за наявності підстав для її проведення, визначених цим Кодексом, і фактичної перевірки, яка проводиться з підстав, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування органу державної податкової служби, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (об'єкта), перевірка якого проводиться (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється), мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку (п.81.1. ст.81 ПК).

Аналіз змістової частини направлення на перевірку свідчить про те, що у ньому в якості мети перевірки зазначено своєчасність, достовірність, повнота нарахування і сплати податків і зборів. При цьому, наказ №138 від 22.03.2011р. про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «777», який, до речі, є первинним дозвільним документом на перевірку, взагалі не містить мети перевірки.

Крім того, зазначені документи на перевірку взагалі не містять підстав для проведення такої перевірки. Ні наказ, ні направлення на перевірку крім посилань на загальні законодавчі норми (п.п.78.1.1. п.78.1 ст.78 ПК) не містять конкретних фактичних підстав для проведення перевірки, які надають право податковим органам на позапланову виїзну документальну перевірку платника податку, передбачених п.п.78.1.1. п.78.1 ст.78 ПК.

Таким чином, судом встановлено та підтверджено поясненнями представника відповідача, ОДПІ, що документальну позапланову виїзну перевірку податковим органом було проведено за відсутності належно оформленого рішення (наказу), направлення керівника органу державної податкової служби та при попередньому ненадісланні на адресу позивача обовязкового письмого запиту про надання пояснень та їх документальних підтверджень.

Дослідивши зібрані докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах документальна позапланова виїзна перевірка була проведена відповідачем, ОДПІ за відсутності передбачених законом підстав та з порушенням встановленого законодавством порядку.

Як зясовано судом, фактичною підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення слугував відображений в акті від 29.03.2011р. №216/2311/24344276 висновок субєкта владних повноважень про порушення ТОВ «777»п.п.7.2.3. п.7.2., п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.2., п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 857976,00 грн., у тому числі за грудень 2010р. в сумі 307040,00 грн., за січень 2011р. в сумі 550936,00 грн.

Судом встановлено, що зазначені висновки базуються виключно на результатах проведеного відповідачем, ОДПІ порівняльного аналізу, згідно якого ціни на ПММ у ТОВ «ЗАХІДНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ»вище ніж ціни у виробника. У звязку з тим, що: УПГГК Шебелинське ВПГКН (підприємтсво яке виробляє ПММ) та Шевченківська і Власівська нафтобази (місця зберігання ПММ) знаходяться на незначній відстані друг від друга; транспортування ПММ від виробника здійснювалось залізничним транспортом до місця зберіганнявідсутня економічна необхідність придбання ПММ у ТОВ «ЗАХІДНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ», яке знаходиться у м. Ужгороді.

Таким чином, вважається, що ТОВ «ЗАХІДНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ»є транзитером, діяльність якого направлена на мінімізацію доходів.

ОДПІ також зазначено, що придбання ПММ здійснюється щоденно, значні перерви в часі відсутні. Отже, обєктивні причини для подорожання ПММ відсутні.

Перевіркою встановлено, що до складу податкового кредиту ТОВ «777»віднесений податковий кредит по отриманих від ТОВ «ЗАХІДНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ»податковим накладним по придбанню ПММ у грудні 2010р. в сумі 2907694,00 грн. та у січні 2011р. в сумі 4562601,00 грн.

Але у звязку із тим, що діяльність ТОВ «ЗАХІДНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ»направлена на мінімізацію доходів, ціною придбання ПММ вважається відпускна ціна заводу виробника з врахуванням транспортних витрат.

Крім того, податковим органом встановлено відсутність основних фондів та трудових ресурсів, що на думку відповідача унеможливлює ведення підприємством господарської діяльності та підтверджує відсутність обгрунтованості розумних економічних або інших причин (ділової мети), що стали підставою для створення умов, за яких у підприємства виник податковий кредит по податку на додану вартість.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені субєктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає таке.

Суд відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність у ТОВ «ЗАХІДНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ»трудових ресурсів та основих фондів, оскільки відповідачем до матеріалів даної справи не додано належних доказів зазначених обставин. Крім того, представником відповідача, ОДПІ необґрунтовано ні нормативно, ні фактично обовязкову наявність зазначених чинників господарської діяльності, яких саме та у якій кількості.

Крім того, ТОВ «ЗАХІДНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ»знаходиться на податковому обліку у м. Ужгороді, отже, у відповідача відсутні повноваження на здійснення перевірочних дій стосовно вказаного субєкта господарювання.

Пунктом 4.1 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, передбачено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Інші випадки застосування звичайних цін для визначення бази оподаткування податком на додану вартість встановлені пунктами 4.2, 4.8, 4.9, підпунктом 7.4.1, пунктами 8-2.3 та 9.3 вищезазначеного Закону.

З аналізу зазначених норм вбачається, що за звичайними цінами визначається база оподаткування податком на додану вартість у таких операціях:

1) у яких договірні ціни відрізняються від звичайних більше ніж на 20 відсотків;

2) бартерних;

3) із безоплатної передачі товарів чи послуг;

4) натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам;

5) передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації;

6) із поставки товарів чи послуг пов'язаним із платником податку особам;

7) із поставки товарів чи послуг суб'єкту підприємницької діяльності, не зареєстрованому як платник податку на додану вартість;

8) із поставки товарів чи послуг з використанням вексельних розрахунків чи розрахунків іншими борговими інструментами;

9) ліквідації виробничих або невиробничих фондів за самостійним рішенням платника податку;

10) безоплатної передачі основних фондів особі, не зареєстрованій як платник податку на додану вартість;

11) переведення основних фондів до складу невиробничих;

12) використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість або звільнені від такого оподаткування, придбаних товарів, послуг чи основних фондів, за якими був нарахований податковий кредит у поточному або минулих податкових періодах;

13) із поставки культурних цінностей для розрахунку бази оподаткування у вигляді дилерської маржі;

14) умовного продажу товарних залишків та основних фондів, наявних у платника податку на день анулювання свідоцтва про його реєстрацію платником податку на додану вартість.

Наведений вище перелік випадків застосування звичайних цін для визначення бази оподаткування податком на додану вартість є вичерпним.

Однак, у акті перевірки від 29.03.2011р. №216/2311/24344276 відповідач, ОДПІ щодо правовідносин, що мали місце у грудні 2010р., лише посилається на положення п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»без наведення зазначених вище законодавчих підстав для застосування «звичайних цін».

При цьому, суд відмічає, що відповідачем, ОДПІ не доведено, що ціни ПММ, придбаних позивачем у ТОВ «ЗАХІДНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ», відрізняються від звичайних більше ніж на 20 відсотків.

Положення акту перевірки від 29.03.2011р. №216/2311/24344276 щодо відсутності економічної необхідності придбання ПММ у ТОВ «ЗАХІДНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ»як підстави для застосування податковим органом «звичайних цін»не приймається судом до уваги з огляду на передбачені положеннями ст.44 ГК України, ст.627 ЦК України принципи «свободи підприємницької діяльності»та «свободи договору».

Згідно з п.1.18. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

У відповідності до положень п.п.14.1.71. п.14.1. ст.14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим

Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни у Податковому кодексі України регламентовані статею 39, яка згідно п.1 розділу XIX «Прикінцеві положення»набирає чинності з 1 січня 2013 року.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК передбачається, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності

платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Системний аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що правила визначення звичайних цін є однаковими як для правовідносин, які мали місце у грудні 2010р., так і для правовідносин, що існували протягом січня 2011р., та регламентовані п.1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.1.20.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 №334/94-ВР (зі змінами та доповненнями, в редакції Закону України від 22.07.1997 №283/97-ВР), якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності -однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Таким чином, за загальним правилом встановленим Законом України від 22.05.1997 № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(із змінами та доповненнями), якщо не доведено протилежне, звичайною ціною є договірна ціна, що відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Згідно з нормою пп.1.20.8. п.1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на податковий орган у порядку, установленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Таким чином, якщо податковий орган не згоден із рівнем звичайної ціни, визначеної платником податків, саме податковий орган, а не платник податків, має доводити таку невідповідність.

Суд звертає увагу на ту обставину, що з пояснень представника відповідача, ОДПІ було встановлено, що податковим органом не направлявся (не вручався) позивачу запит про обґрунтування рівня договірних цін. Відтак, подальше самостійне визначення відповідачем податкових зобовязань з ПДВ за операціями з продажу товарів із застосуванням звичайних цін прямо суперечить положенням п.п.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім того, суд зазначає, що внутрішній ринок нафтопродуктів (обсяги, ціноутворення) є досить чутливим до коливань на зовнішніх ринках нафти, оскільки в значній мірі залежить від постачання російської нафти та від імпорту нафтопродуктів. Важливим чинником функціонування внутрішнього ринку є економічна ситуація в країні, яка формує пропозиції та попит на нафтопродукти. Ринок також чутливо реагує на сезонні коливання попиту, пов'язані з сільгоспвиробництвом. Коливання цін на нафтопродукти на внутрішньому ринку України відповідає світовій ціновій кон'юнктурі, що не досліджувалось фахівцями контролюючого органу в ході документальної перевірки.

Отже, якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна (визначена сторонами договору) відповідає рівню справедливих ринкових цін.

У відповідності до пп.1.20.2. п.1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

В акті перевірки позивачем «звичайні ціни»ПММ, придбаних ТОВ «777»у ТОВ «ЗАХІДНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ», визначені на рівні цін на ПММ, встановлених НАК «Нафтогаз Україна»ДК Укргазвидобування»УПГГК Шебелинське ВПГКН.

При цьому, до матеріалів даної адміністративної справи відповідачем надано перелік цін на нафтопродукти по управлінню з переробки газу та газового конденсату (розпорядження ДК «Укргазвидобування») з 01.10.2010р. Однак, зазначені відомості не підписані повноважною особою та не засвідчені печаткою НАК «Нафтогаз Україна»ДК Укргазвидобування»УПГГК Шебелинське ВПГКН. Отже, з огляду на положення ст.70 КАСУ, суд не приймає вказані докази як належні.

Крім того, оцінивши зібрані по справі докази за правилами ст.71, 86 КАС України, суд приходить до висновку, що відповідачем не подано до суду фактичних даних, які б переконливо показували наявність співставних умов.

Так, податковим органом під час проведення перевірки не був взятий до уваги той факт, що ТОВ «ЗАХІДНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ»згідно з умовами договорів і додаткових угод до них постачав на адресу позивача ПММ на умовах 100% попередньої оплати їх вартості, а умови постачання ПММ НАК «Нафтогаз Україна»ДК Укргазвидобування»УПГГК Шебелинське ВПГКН, яке є виробником вказаних ПММ, податковим органом не зясовувались, з чого слідує, що податковим органом під час перевірки не встановлювався рівень справедливих ринкових цін, а також не досліджувалися умови інших договорів поставки ПММ, які б були обєктивно співставними.

Суд зазачає, що оскільки ОДПІ під час проведення перевірки не використано інформацію про укладені на момент продажу договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, очевидно, що висновки про визначення звичайної ціни взагалі не враховують такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну, а також звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни, що прямо суперечать п.п.1.20.2. п.1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з п.13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності»№817 від 23.07.1998р. індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з акту перевірки ОДПІ не вивчала статистичні дані стосовно рівня цін за договорами між неповязаними особами стосовно ідентичних товарів у співставних умовах.

У разі відсутності таких статистичних даних, відповідно п.п.1.20.5№ п.1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ОДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові для обґрунтування звичайної ціни зобовязана була використовувати правила, встановлені національними стандартами бухгалтерського обліку, однак, як вбачається з акту перевірки, ОДПІ такі правила не використовувала.

В ході судового розгляду справи відповідачем не надано доказів використання при прийнятті рішень про застосування звичайних цін інформації про укладені на момент продажу договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, статистичних даних або правил, встановлених національними стандартами бухгалтерського обліку.

Отже відповідачем порушено встановлений законом порядок визначення звичайної ціни, а також не доведено у порядку, встановленому законом, що рівень ціни договору, за якою позивач придбаває продукцію, не відповідає рівню звичайних цін, оскільки при прийнятті спірних рішень відповідач керувався не положеннями чинних законодавчих актів, а самостійно вигаданим припущенням про порядок визначення звичайної ціни, що суперечить вимогам ч.2 ст.19 Конституції України.

Оскільки під час проведення перевірки у ОДПІ була відсутня отримана у встановленому законом порядку інформація про операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами) на відповідному ринку товарів (робіт, послуг), а наявна інформація не відповідає встановленому законом порядку її отримання та не є достовірною, звичайною ціною придбання ПММ має вважатися ціна, встановлена домовленостями між позивачем та ТОВ «ЗАХІДНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ».

Таким чином, при визначенні звичайної ціни відповідачем не був проведений повний аналіз цін на продукти переробки нафти, не були використані статистичні дані внутрішнього ринку, не були дотримані вимоги щодо пояснення звичайної ціни та не була досліджена маркетингова політика по продажу даного виду продукції.

Суд зазначаэ, що відповідно до ст. З Господарського Кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -підприємцями. Відпускні ціни та ціни підприємства, що в подальшому реалізує придбану продукцію, формуються виходячи з різної первинної собівартості товару, а тому не можуть бути однаковими. В протилежному випадку підприємство-постачальник, яке придбало ПММ і в подальшому здійснює його продаж іншим суб'єктам підприємницької діяльності, буде змушено відображати свою фінансово-господарську діяльність, яка підлягає оподаткуванню, в податковому обліку без отримання прибутку.

Водночас, у відповідності з п. 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. №318, витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;витрати на ремонт тари;оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);витрати на передпродажну підготовку товарів;витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

За змістом Методичних рекомендацій з формування складу витрат та порядку їх планування в торговельній діяльності, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 22 травня 2002 р. № 145, до складу витрат торговельної діяльності належать витрати підприємств, що здійснюють таку діяльність, які виникають у процесі руху товарів.

Витрати на збут, п. 24 Рекомендацій, групують за статтями: до статті 3.7 відносять:

1) витрати на оплату послуг сторонніх підприємств, пов'язаних з перевезенням товарів (збори за подання вагонів, зважування вантажів тощо) за договірною ціною або тарифами;

2) витрати на перевезення товарів (продукції) власним транспортом за собівартістю перевезень, до яких включають:

3) вартість матеріалів, використаних на обладнання транспортних засобів;

4) оплату за обслуговування під'їзних шляхів і складів не загального користування, уключаючи виплату залізницям відповідно до укладених угод;

5) витрати на пересилання товарів поштою (оплата згідно з тарифами, страховий збір за оцінку, вартість пакувальних матеріалів, повідомлень про вручення відправлень тощо).

Таким чином, розрахунок податкового кредиту, проведений податковим органом на підставі цін без врахування вартості транспортування ПММ до місць зберігання та без врахування прибутку контрагента позивача є нормативно необгрунтованим.

Окремо суд вважає за необхідне зауважити на порядку нарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін.

Так, положеннями п.п.1.20.10. п.1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Відповідно до підпункту 4.3.3. пункту 4.3. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" встановлено, що методика визначення суми податкових зобов'язань по непрямим методам затверджується законом і є загальною для всіх платників - суб'єктів підприємницької діяльності. Однак, до 31.12.2010р. таку методику затверджено не було, а з 1 січня 2011 року вказаний законодавчий акт визнано таким, що втратив чинність у звзку із набранням чинності Податковим кодексом України.

Підпункт 20.1.38. п.20.1. ст.20 ПК передбачає виключно судовий порядок нарахування та сплати податкових зобов'язань у результаті застосування звичайних цін.

Таким чином, визначивши податковим повідомленням-рішенням від 16.05.2011р. №0001892311 грошове зобовязання по ПДВ, відповідач, ОДПІ фактично привласнив собі повноваження судового органу.

Додатково суд зазначає, що у відповідності до п.п.7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Судом встановлено, що у взаємовідносинах з ТОВ «ЗАХІДНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ»позивач має статус покупця, тобто особи, що придбавала ТМЦ. Приписи ж п.п.7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»стосуються перш за все продавця ТМЦ з відповідними повязаними з цим наслідками.

Однак, як було вже зазначено, ТОВ «777»у фінансово-господарських операціях мало статус покупця ТМЦ. За всіма вказаними операціями позивач витребовував у продавця оригінали податкових накладних, які були в наявності як на момент перевірки, так і на час розгляду даної справи.

Таким чином, жодних порушень положень п.п.7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»з боку позивача допущено не було.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки в ході судового розгляду ОДПІ не було доведено правомірності мотивів винесення спірного податкового повідомлення-рішення за правилами ч.2 ст.71 КАС України, а викладені в акті перевірки від 29.03.2011р. №216/2311/24344276 судження субєкта владних повноважень не знайшли свого підтвердження добутими судом доказами, то поданий позов підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат по справі належить провести за правилами ч.1 ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст. 7-11, ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "777" до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Чугуївської обєднаної Державної податкової інспекції у Харківській області від 16.05.2011р. №0001892311.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю 777(код ЄДРПОУ 24344276, 63523, Харківська область, Чугуївський район, смт Новопокровка, вул. Миру,13) судові витрати в сумі 3 ( три) грн. 40 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 16.08.11р.

Суддя Горшкова О.О.