Постанова № 54428467, 16.12.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року Справа № 924/146/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Гулова А.Г. , суддя Розізнана І.В.

при секретарі Першко А.А.

за участю представників сторін:

ві позивача: ОСОБА_1;

від відповідача 1: представник не прибув;

від відповідача 2: представник не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача 1 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вілія" с.Лукачівка Чернівецька область на рішення господарського суду Хмельницької області від 16.04.15р. у справі № 924/146/15 (суддя Танасюк О.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністью "Агрохімічна компанія "Вітагро"

до Відповідача 1: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вілія"

Відповідача 2: Виробничого сільськогосподарського кооперативу "Шпичинці" с. Шпичинці Хмельницького району

про стягнення в сумі 140 116 грн 75 коп.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрохімічна компанія «ВІТАГРО» (надалі Позивач) звернулося в господарський суд Хмельницької області з позовом (том 1, а.с. 2-4) до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вілія» (надалі Відповідач 1) та Виробничого сільськогосподарського кооперативу «Шпичинці» (надалі Відповідач 2) про стягнення солідарно з Відповідача 1 та Відповідача 2 пені в розмірі 6 507 грн 38 коп., 49 566 грн 62 коп. штрафу, 9 151 грн 60 коп. відсотків річних, 5 413 грн 95 коп. інфляційних втрат та 69 477 грн 20 коп. курсової різниці.

Позивачем, на підставі статті 22 Господарського процесуального кодексу України, було подано заяву про зменшення позовних вимог (том 1, а.с. 94). З підстав, наведених в даній заяві, Позивач просив стягнути солідарно з Відповідача 1 та Відповідача 2: пені в розмірі 6 507 грн 38 коп., 49 566 грн 62 коп. штрафу, 9 151 грн 60 коп. відсотків річних та 65 703 грн 83 коп. курсової різниці.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 16 квітня 2015 року (том 1, а.с. 145-150), з підстав зазначених в даному рішенні, позов задоволено частково.

Даним рішенням:

· стягнуто з Відповідача 1 на користь Позивача 3 253 грн 69 коп. пені, 24 783 грн 313 коп. штрафу, 9 151 грн 60 коп. 36 % річних, 65 687 грн 60 коп. курсової різниці (в резолютивній частині рішення зазначено, що даний обов'язок є солідарним; солідарний боржник Відповідач 2);

· стягнути з Відповідача 2 на користь Позивача 3 253 грн 69 коп. пені, 24 783 грн 31 коп. штрафу, 9 151 грн 60 коп. 36 % річних, 65 687 грн 60 коп. курсової різниці (даний обов'язок визначено як солідарний; в резолютивній частині даного рішення зазначено, що солідарний боржник - Відповідач 1).

Крім того, даним рішенням у стягненні 3 253 грн. 69 коп. пені, 42 783 грн 31 коп. штрафу - відмовлено.

Також, даним судовим рішення покладено на Відповідача 1 та Відповідача 2 витрати по сплаті судового збору в розмірі по 1 309 грн 13 коп. на кожного.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач 1 звернувся з апеляційною скаргою (том 1, а.с. 219-224) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Хмельницької області від 16 квітня 2015 року в частині задоволення позовних вимог по даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, Відповідач 1, як на підставу скасування рішення суду, посилається на те, що Відповідач 1 розрахувався з Позивачем в повному обсязі за поставлений товар, а тому нарахування штрафу на суму несплаченої курсової різниці є безпідставним.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2015 року, апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18 листопада 2015 року об 14 годині 30 хвилин (том 1, а.с. 213).

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (том 2, а.с. 2-6) в якому, з підстав вказаних у даному відзиві, просить суд залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач 2 подав відзив на апеляційну скаргу (том 2, а.с. 14; 20-22) в якому, з підстав вказаних у даному відзиві, просить розглянути справу без його участі та залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 17 листопада 2015 року в справі № 924/146/15 (том 2, а.с. 27), з підстав вказаних у даному розпорядженні, внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді та визначено колегію суддів в складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Гулова А.Г., суддя Маціщук А.В..

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2015 року в справі № 924/146/15 (а.с. 28), з підстав вказаних у даному розпорядженні, внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді та визначено колегію суддів в складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Гулова А.Г., суддя Розізнана І.В..

В судовому засіданні, від 18 листопада 2015 року, представником Відповідача 1 було оголошено його клопотання про призначення судово-технічної експертизи (том 2, а.с. 31-32), котре в подальшому було зареєстровану службою діловодства суду та долучене до матеріалів даної справи.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2015 року (том 2, а.с. 36), з підстав, висвітлених у даній ухвалі, розгляд апеляційної скарги було відкладено на 16 грудня 2015 року на 14 годину 30 хвилин. Про що, сторони були безпосередньо повідомленні під розписку, що засвідчено їхніми підписами (том 2, а.с. 35).

При цьому, колегією суду, в пункті 2 резолютивної частини ухвали від 18 листопада 2015 року, було зобовязано Відповідача 1 подати до 14 грудня 2015 року висвітлене читабельним шрифтом клопотання про призначення експертизи із зазначенням необхідного переліку питань та поданням свого примірника Договору.

Представником Позивача на виконання вимог ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2015 року було подано заперечення на клопотання Відповідача 1 про призначення експертизи (том 2, а.с. 44-48).

Представники Відповідача 1 та Відповідача 2 в судове засідання від 16 грудня 2015 року не зявилися. Про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені, про що свідчать повідомлення про врученя поштового відправлення (том 2, а.с. 41-42; при цьому, представник Відповідача 1 був безпосередньо повідомлений про час та дату наступного судового засідання про що свідчить його підпис на розписці від 18 листопада 2015 року; том 2, а.с. 35). Причини неявки своїх повноважних представників суду не повідомили. Жодних клопотань від Відповідача 1 та Відповідача 2 щодо відкладення розгляду справи до господарського суду апеляційної інстанції не надходило. Водночас, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2015 року явка сторін не була визнана обовязковою.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням того, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, міститься апеляційна скарга Відповідача 1, в котрій висвітлена його позиція з приводу рішення суду, в правовому полі статтей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників Відповідача 1 та Відповідача 2, за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні від 16 грудня 2015 року, колегією суду було розглянуто клопотання Відповідача 1 про призначення судової експертизи та заслухано думку Позивача, з приводу заявленого клопотання, котрий заперечує проти його задоволення.

Колегія суду порадившись на місці ухвалила відхилити дане клопотання Відповідача 1 про призначення судово-технічної експертизи, з огляду на таке.

Відповідач 1 не виконав вимоги ухвали суду щодо надання переліку питань, котрі необхідно поставити на вирішення експерту. Також, Відповідач 1 не надав суду оригінал обєкта дослідження, зважаючи на те, що в матеріалах справи міститься копія Договору поставки № 43-03/14 ХМ від 13 березня 2014 року, котра на думку Відповідача 1, не відповідає тому примірнику договору, що є у Відповідача 1 (не зважаючи на те, що Відповідач 1 вказав у попередньому судовому засіданні про те, що неподання свого іншого примірника ставить під сумнів існування в правовій природі будь-якого іншого примірника, окрім того, що є в матеріалах справи.

Водночас, з огляду на вимоги Інструкції про порядок проведення та призначення судових експертиз, дослідженню есперту, підлягають лише оригінали обєктів.

При цьому, колегія суду звертає увагу, що в даному випадку предметом спору є не спір про визнання недійсним Договору поставки № 43-03/14 ХМ від 13 березня 2014 року, а спір про стягнення штрафних санкцій, в завязку із невиконанням умов даного договору.

Крім того, Відповідачем 1 не було подано будь-якого обгрунування щодо неможливості подання витребуваних доказів.

В судовому засіданні від 16 грудня 2015 року Позивач заперечив проти доводів апеляційної скарги Відповідача 1, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Відповідача 1 та залишити без змін рішення місцевого господарського суду.

Заслухавши пояснення представника Позивача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Відповідача 1 слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Хмельницької області від 16 квітня 2015 року по справі № 924/146/15 слід залишити без змін. При цьому колегія суду виходила з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, 13 березня 2014 року між Позивачем та Відповідачем 1 був укладений договір поставки насіння № 43-03/14ХМ (надалі Договір; том 1, а.с. 16-19).

За умовами пункту 1.1 Договору, Позивач зобовязався передати у власність Відповідача 1 засоби захисту рослин, біопрепарати, регулятори росту рослин та/або мікродобрива (надалі товар), а Відповідач 1 зобовязався прийняти товар і оплатити його вартість

Відповідно до пункту 1.2 Договору, найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки Відповідачу 1 та базис поставки, вартість товару загальна, термін оплати, а також інші умови будуть визначені в специфікаціях-додатках до Договору, які є невідємними частинами Договору.

Згідно з пунктом 2.1 Договору, ціна товару вираховується як сума вартостей усіх партій товару (згідно відповідних специфікацій), переданих Позивачем у власність Відповідачу 1.

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що: Відповідач 1 проводить оплату вартості товару шляхом перерахування коштів на рахунок Позивача у банківській установі; термін та схема кожної партії товару будуть обговорюватися сторонами в кожному конкретному випадку окремо, та відображатись у відповідних специфікаціях-додатках, які є додатками до цього Договору.

В підпункті 2.3.1 Договору сторони передбачили, що протягом строку дії Договору, грошові зобовязання Відповідача 1 існують та підлягають сплаті у гривнях.

У підпункті 2.3.2 Договору сторони встановили, що: Позивач визначає у видатковій накладній вартість товару із розрахунку множення грошового еквівалента ціни товару в іноземній валюті вказаній в додатках до Договору (специфікація), на курс продажу іноземної валюти, встановленого публічним акціонерним товариством „ОСОБА_2 АВАЛЬ на дату формування видаткової накладної; однак, сторони погоджуються, що ця умова не застосовується, якщо курс продажу іноземної валюти, встановленого публічним акціонерним товариством «ОСОБА_2 АВАЛЬ» на дату формування видаткової накладної, менший (нижчий) або рівний курсу, який був встановлений на день підписання специфікації, в цьому випадку оплата здійснюється за ціною, яка була встановлена на момент підписання відповідної специфікації.

Відповідно до підпункту 2.3.3 Договору: сума в гривнях, яку Відповідач 1 повинен сплатити Позивачу як оплата вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни товару (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаній в додатках (специфікація) на курс продажу іноземної валюти, встановленого публічним акціонерним товариством «ОСОБА_2 АВАЛЬ» на банківський день фактичної сплати Відповідачем 1 ціни товару (її неоплаченої частини); однак, сторони погоджуються, що ця умова не застосовується, якщо курс продажу іноземної валюти, встановленого публічним акціонерним товариством «ОСОБА_2 АВАЛЬ» на банківський день фактичної сплати Відповідачем 1 ціни товару (її неоплаченої частини), менший (нижчий) або рівний курсу, який був визначений у видатковій накладні на товар, який оплачується, в цьому випадку оплата здійснюється за ціною, яка була встановлена на момент формування видаткової накладної.

Пунктом 2.6 Договору передбачено, що: Відповідач 1 здійснюючи оплату за товар, зобовязаний вказувати в призначенні платежу номер та дату Договору в рамках якого здійснюється оплата та номер специфікації до Договору; якщо Відповідач 1 не дотримується цього, то Позивач має право самостійно на власний розсуд визначити в рахунок якого Договору та/або специфікації зарахувати платіж Відповідача 1.

Відповідач 1 зобов'язався відповідно до підпункту 3.2.2 Договору: оплатити вартість товару в термін(и), вказані у додатках (специфікаціях), враховуючи при цьому, умови пункту 2.3 та пункту 2.8 цього Договору; при перерахуванні коштів обов'язково необхідно вказувати в платіжному документі номер і дату укладення Договору; у випадку відсутності у платіжному документі цих реквізитів, Позивач самостійно визначає порядок та напрями зарахування отриманих сум в погашення будь-яких існуючих зобов'язань Відповідача 1 перед Позивачем.

Підпунктом 7.2.1 Договору сторони погодили, що: Відповідач 1 несе відповідальність за затримку з оплатою Позивачу за поставлений товар, сплачуючи штраф в розмірі 25 % від суми боргу (його неоплаченої частини) на перший день прострочення платежу, а також сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.

В підпункті 7.2.3 Договору сторони передбачили, що: відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України за порушення грошового зобов'язання, Відповідач 1 зобовязався сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та тридцять шість відсотків річних від простроченої (неоплачуваної) суми.

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що: сплата неустойки, встановленої на випадок прострочення або іншого неналежного виконання обов'язків, та відшкодування збитків, спричинених неналежним виконанням умов даного Договору, не звільняє винну сторону від виконаннясвоїх обов'язків за даним Договором.

Згідно з пунктом 7.4 Договору: строк нарахування штрафних санкцій (неустойки) за цим Договором не обмежується строком, встановленим частиною 6 статтею 232 Господарського кодексу України; штрафні санкції за прострочення виконання зобов'язань за цим Договором нараховуються до моменту належного виконання відповідного зобов'язання; до вимог про стягнення штрафних санкцій за цим Договором не застосовується строк спеціальної позовної давності, передбачений пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України; кредитор за зобов'язанням, що порушене, може звернутися до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій за цим Договором в межах строку загальної позовної давності, встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України; сторони дійшли згоди, що за прострочення виконання зобов'язання за даним Договором строк позовної давності припиняється через три роки від дня, коли це зобов'язання повинно було бути виконане.

Пунктом 5.1 Договору, даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та припиняється належним виконанням всіх умов даного Договору сторонами.

Договір підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.

1 квітня 2014 року сторони підписали Додатки до Договору (том 1, а.с. 20), згідно яких погодили назву товару, кількість, ціну, загальну вартість товару, терміни поставки та календарний графік платежів, наступним чином:

·7 078 грн 32 коп. (еквівалент 610,20 дол. США) до 1 жовтня 2014 року;

·28 313 грн 28 коп. (еквівалент 2440,80 дол. США) до 1 листопада 2014 року (додаток № 2 від 1 квітня 2014 року; том 1, а.с. 20);

·2 981 грн 30 коп. (еквівалент 257,01 дол. США) до 21 квітня 2014 року;

·6 956 грн 38 коп. (еквівалент 599,69 дол. США) до 1 листопада 2014 року (додаток № 3 від 1 квітня 2014 року; том 1, а.с. 21);

·3 007 грн 89 коп. (еквівалент 185,67 Євро) до 21 квітня 2014 року;

·7 018 грн 41 коп. (еквівалент 433,24 Євро) до 1 листопада 2014 року (додаток № 4 від 1 квітня 2014 року; том 1, а.с. 22);

· 1 670 грн 40 коп. (еквівалент 144 дол. США) до 1 жовтня 2014 року;

·6 681 грн 60 коп. (еквівалент 576,00 дол. США) до 1 листопада 2014 року (додаток № 5 від 1 травня 2014 року; том 1, а.с. 23);

·11 119 грн 44 коп. (еквівалент 918,96 дол. США) до 1 жовтня 2014 року;

·44 477 грн 76 коп. (еквівалент 3675,85 дол. США) до 1 листопада 2014 року (додаток № 6 від 13 березня 2014 року; том 1, а.с. 24);

·1 524 грн 60 коп. (еквівалент 126 дол. США) до 21 травня 2014 року;

·3 557 грн 40 коп. (еквівалент 294 дол. США) до 1 жовтня 2014 року (додаток № 7 від 8 травня 2014 року; том 1, а.с. 25);

·5 645 грн 38 коп. (еквівалент 466,56 дол. США) до 1 жовтня 2014 року;

·22 581 грн 50 коп. (еквівалент 1866,24 дол. США) до 1 листопада 2014 року (додаток № 8 від 23 травня 2014 року; том 1, а.с. 26);

· 7 142 грн 40 коп. (еквівалент 595,20 дол. США) до 12 червня 2014 року;

·7 142 грн 40 коп. (еквівалент 595,20 дол. США) до 1 листопада 2014 року (додаток № 9 від 29 травня 2014 року; том 1, а.с. 27);

· 1 428 грн 48 коп. (еквівалент 119,04 дол. США) до 23 червня 2014 року;

·1 428 грн 48 коп. (еквівалент 119,04 дол. США) до 1 жовтня 2014 року (додаток № 10 від 7 червня 2014 року; том 1, а.с. 28);

·11 427 грн 84 коп. (еквівалент 952,32 дол. США) до 26 червня 2014 року (додаток № 11 від 11 червня 2014 року; том 1, а.с. 29);

·725 грн 76 коп. (еквівалент 60,48 дол. США) до 14 липня 2014 року;

·1 693 грн 44 коп. (еквівалент 141,12 дол. США) до 1 жовтня 2014 року (додаток № 12 від 1 липня 2014 року; том 1, а.с. 30);

·12 480 грн. (еквівалент 960 дол. США) до 23 жовтня 2014 року (додаток № 13 від 9 жовтня 2014 року; том 1, а.с. 31);

·2 184 грн. (еквівалент 168 дол. США) до 23 жовтня 2014 року (додаток № 14 від 9 жовтня 2014 року; том 1, а.с. 32).

25 березня 2014 року між Відповідачем 2 та Поивачем був укладений договір поруки № 43-03/14 ХМ (надалі Договір поруки; том 1, а.с. 51).

Дослідивши даний Договір поруки, колегія суддів зауважує наступне.

Згідно пункту 1.1 Договору поруки, Відповідач 2 зобовязався відповідати перед Позивачем за виконання всіх зобовязань Позивача, що виникли з Договору, який був укладений між Позивачем та Відповідачем 1.

Пунктом 2.1 Договору поруки визначено, що: у відповідності до вказаного основного Договору, порукою забезпечується в тому числі наступні зобовязання Відповідача 1: здійснити оплату за поставлене насіння в обсязі та на умовах Договору; відшкодувати збитки та сплатити штрафні санкції у випадках, передбачених Договором.

Відповідно до пунктів 3.1-3.2 Договору, Відповідач 1 та Відповідач 2 несуть солідарну відповідальність перед Позивачем за належне виконання Відповідачем 1 забезпеченого зобовязання; Відповідач 2 цією порукою забезпечує виконання зобов'язань за основним Договором в обсязі грошових стягнень відповідно до розділу 2 та розділу 7 основного Договору.

У відповідності до пункту 6.1 Договору, Договір поруки набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту припинення зобов'язань за основним Договором.

Договір поруки підписаний та скріплений печатками сторін.

Таким чином, Позивач вправі вимагати виконання зобов'язань за Договором від Відповідачів солідарно.

Також, 17 березня 2014 року між Позивачем та Відповідачем 1 було укладено договір поставки насіння № 18-03/14 ХМ (надалі Договір № 18-03/14 ХМ; том 1, а.с. 127-128).

Відповідно до умов пункту 1.1 Договору № 18-03/14 ХМ, якого Позивач зобовязався поставити насіння (товар), а Відповідач 1 зобовязався прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим Договором.

Згідно пунктів 3.1 - 3.2 Договору № 18-03/14 ХМ: ціна товару вираховується, як сума вартостей усіх партій товару (згідно специфікацій), переданих Позивачем у власність Відповідачу 1; Відповідач 1 проводить оплату вартості товару шляхом перерахування коштів на рахунки Позивача у банківській установі; термін та схеми оплати кожної партії товару будуть обговорюватися сторонами в кожному конкретному випадку окремо, та відображатись у відповідних специфікаціях-додатках, які є додатками, які є додатками до цього Договору.

Пунктом 3.7 Договору № 18-03/14 ХМ встановлено, що: Відповідач 1, здійснюючи оплату за товар, зобовязаний вказувати в призначенні платежу номер та дату Договору в рамках якого здійснюється оплата та номер специфікації до Договору; якщо Відповідач 1 не дотримується цього, то Позивач має право самостійно, на власний розсуд, визначити в рахунок якого Договору та/або специфікації зарахувати платіж Відповідача 1.

Додатком № 1 від 31 березня 2014 року до Договору №18-03/14 ХМ визначено графік платежів, зокрема, 5 637 грн 60 коп. (еквівалент 348 Євро) до 15 квітня 2014 року та 22 550 грн 40 коп. (еквівалент 1392 Євро) до 1 листопада 2014 року.

Як підтверджено матеріалами справи, на виконання умов Договору № 43-03/144 ХМ Позивачем поставлено Відповідачу 1 товар на загальну суму 198 266 грн 46 коп., що в еквіваленті складає 15685,71 дол. США і 618,91 Євро.

Позивачем в обгрунтування підставності своїх позовних вимог було долучено до матеріалів справи копії первинних доказів (том 1, а.с. 33-50).

Згідно банківських виписок, наявних в матеріалах справи Відповідачем 1 сплачувалися грошові кошти наступним чином (том 1, а.с. 79-84): 8 травня 2014 року 10000 грн. із призначеннм платежу «За насіння згідно договору № 4303/14ХМ, 1803/ХМ»; 25 червня 2014 року 10 000 грн. із призначенм платежу «За насіння згідно Договору 4303/14, 1803/14 ХМ»; 17 жовтня 2014 року 8000 грн. із призначннм платежу «за насіння згідно Договору 4303/14, 1803/14 ХМ»; 17 листопада 2014 року 12 000 грн. із призначенням платежу «За насіння згідно договору № 4303/14, 1803/14 ХМ»; 16 грудня 2014 року 94 954 грн 46 коп. із призначеннм платежу «За насіння, згадно Договору 4303/14, 1803/ ХМ».

Як вбачається із актів звірки взаєморозрахунків за Договором № 43-03/14 ХМ та за Договором № 18-03/14 ХМ зарахування сум проплат Позивачем було здійснено наступним чином (том 1, а.с. 140):

·8 травня 2014 року зараховано кошти в сумі 10 000 грн., з них: 1 062 грн 40 коп. по Договору № 43-03/14 ХМ та 8 937 грн 60 коп. по Договору № 18-03/14 ХМ;

·25 червня 2014 року зараховано кошти в сумі 10 000 грн. по Договору № 43-03/14 ХМ;

·17 жовтня 2014 року зараховано кошти в сумі 8 000 грн. по Договору № 43-03/14 ХМ;

·17 листопада 2014 року зараховано кошти в сумі 120 000 грн., з них: 84 249 грн 60 коп. по Договору № 43-03/14 ХМ та 35 750 грн 40 коп. по Договору №18-03/14 ХМ;

·16 грудня 2014 року - зараховано кошти в сумі 94 954 грн 46 коп. по Договору № 43-03/14 ХМ.

В матеріалах справи наявні витяги з розпорядження ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» «Про встановлення курсів купівлі-продажу іноземних валют за гривні для всієї мережі АТ «ОСОБА_2 Аваль» (том 1, а.с. 117-121), зокрема: витяг з розпорядження № 06-01/182 від 7 травня 2014 року, в котрому курс продажу долара США станом на 8 травня 2014 року становить 12 грн 100 коп.; витяг з розпорядження № 06-01/252 від 24 червня 2014 року, в котрому курс продажу долара США станом на 25 червня 2015 року становить 12 грн., Євро 16 грн 600 коп.; витяг з розпорядження № 06-01/425 від 16 жовтня 2014 року, в котрому курс продажу долара США станом на 17 жовтня 2014 року становить 13 грн 020 коп.; витяг з розпорядження № 06-01/470 від 14 листопада 2014 року, в котрому курс продажу долара США станом на 17 листопада 2014 року становить 16 грн.; витяг з розпорядження № 06-01/515 від 15 грудня 2014 року, в котрому курс продажу долара США станом на 16 грудня 2014 року становить 16 грн 530 коп., курс продажу Євро 20 грн 550 коп.

Згідно довідки Волочиського відділення АТ «ОСОБА_2 Аваль» станом на 30 січня 2015 року курси купівлі та продажу іноземних валют за гривні в касах Волочиського відділення АТ «ОСОБА_2 Аваль» складають: курс продажу долара США 16 грн 740 коп., курс продажу Євро 18 грн 900 коп..

Враховуючи, що платежі здійснювалися Відповідачем з порушенням термінів оплати та без врахування курсової різниці, Позивач звернувся з позовом, за захистом, на його думку порушеного права, в якому (з урахуванням заяв про зменшення позовних вимог) просить стягнення солідарно з Відповідачів 65 687 грн 60 коп. курсової різниці, 49 566 грн 62 коп. штрафу, 6 507 грн 38 коп. пені, 9 151 грн 60 коп 36 % річних.

Згідно частини 1 статті 175 Господарського кодексу України, майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають з договорів поставки.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України: за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України: одна сторона - продавець передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормою частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Приписами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України закріплено, що: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 554 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя; поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в сукупності з вищенаведеною нормативно-правовою базою законодавства України, колегія суду зазначає, що факт належного виконання Позивачем свого зобовязання щодо поставки Товару для Відповідача підтверджується первинними документами (видатковими накладними), котрі відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та статті 9 Закону України Про бухгалтерським облік та фінансову звітність.

Пунктом 10 частини 1 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні": підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення; для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Враховуючи зазначене вище, належними доказами, які підтверджують здійснення господарської операції та наявність чи відсутність заборгованості, а також її розмір, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", оскільки тільки первинні документи, які підтверджують факти здійснення господарських операцій є правовою підставою для бухгалтерського обліку таких операцій.

На виконання умов Договорів поставки Позивачем поставлено Відповідачу 1 товар на загальну суму 198 266 грн 46 коп., що в еквіваленті складає 15685,71 дол. США і 618,91 Євро.

Як уже зазначено вище в даній судовій постанові, поставка товару підтверджується первинними документами, а саме наступними копіями видаткових накладних: видаткова накладна № 1303 від 8 травня 2014 року на суму 35 931 грн 60 коп.; видаткова накладна № 1304 від 8 травня 2014 року на суму 8 352 грн.; видаткова накладна №1307 від 8 травня 2014 року на суму 9 937 грн 68 коп.; видаткова накладна № 1308 від 8 травня 2014 року на суму 10 026 грн 30 коп.; видаткова накладана №1438 від 13 травня 2014 року на суму 55 597 грн 20 коп.; видаткова накладана № 1439 від 13 травня 2014 року на суму 5 082 грн.; видаткова накладна № 1678 від 23 травня 2014 року на суму 28 226 грн 88 коп.; видаткова накладна № 2070 від 13 червня 2014 року на суму 2 856 грн 96 коп.; видаткова накладана № 2071 від 13 червня 2014 року на суму 14 284 грн 80 коп.; видаткова накладна № 2459 від 8 липня 2014 року на суму 11 427 грн 84 коп.; видаткова накладана № 2396 від 4 липня 2014 року на суму 2 419 грн 20 коп.; видаткова накладна № 3446 від 10 жовтня 2014 року на суму 2 184 грн.; видаткова накладна № 3447 від 10 жовтня 2014 року на суму 12 480 грн.; та довіреністю на отримання товару № 4/05 від 6 травня 2014 року; довіреністю № 7/05 від 23 травня 2014 року; довіреністю № 9/06 від 13 червня 2014 року; довіреністю № 10/07 від 4 липня 2014 року; довіреністю № 18 від 9 жовтня 2014 року.

Як вбачається із додатків до Договорів (специфікацій), якими визначено графіки платежів, Відповідач 1 зобовязаний був сплатити: 5 989 грн 20 коп. до 21 квітня 2014 року; 1 524 грн 60 коп. до 21 травня 2014 року; 7 142 грн 40 коп. до 12 червня 2014 року; 1 428 грн 48 коп. до 23 червня 2014 року; 11 427 грн 84 коп. до 26 червня 2014 року; 725 грн 76 коп. до 14 липня 2014 року; 32 192 грн 86 коп. до 1 жовтня 2014 року; 14 664 грн. до 23 жовтня 2014 року; 12 3171 грн 33 коп. до 1 листопада 2014 року.

Згідно банківських виписок, наявних в матеріалах справи, Відповідачем 1 було сплачено: 8 травня 2014 року 10000 грн.; 25 травня 2014 року 10 000 грн.; 17 жовтня 2014 року 8000 грн.; 17 листопада 2014 року 1000 грн.; 16 грудня 2014 року 94 954 грн 46 коп. При цьому, Відповідач 1 вказував два договори, за яким здійснювалася оплата, а саме: Договір № 4303/14 та Договір № 1803/14 ХМ.

Колегія суддів констатутє, що між Позивачем та Відповідачем 1 були наявні інші договірні відносини, що підтверджується укладенням між Позивачем та Відповідачем 1 Договором №18-03/14 ХМ, відповідно до котрого Позивач зобовязався поставити насіння (товар), а Відповідач 1 зобовязався прийняти товар та оплатити його на умовах, визна чених цим Договором.

Колегією суду враховуються положення пункту 2.6 Договору № 43-03/14 ХМ, котрим передбачено, що: Відповідач 1 здійснюючи оплату за товар, зобовязаний вказувати в призначенні платежу номер та дату договору в рамках якого здійснюється оплата та номер специфікації до договору; якщо Відповідач 1 не дотримується цього, то Позивач к має право самостійно на власний розсуд визначити в рахунок якого договору та/або специфікації зарахувати платіж Відповідача 1.

Крім того, підпунктом 3.2.2 Договору № 4303/14 та Договору № 1803/14 ХМ визначено, що: при перерахуванні коштів Відповідач 1 обов'язково повинен вказувати в платіжному документі номер і дату укладення Договору № 4303/14 та Договору № 1803/14 ХМ; у випадку відсутності у платіжному документі цих реквізитів, Позивач самостійно визначає порядок та напрями зарахування отриманих сум в погашення будь-яких існуючих зобов'язань Відповідача 1 перед Позивачем.

Оскільки, Відповідачем 1 при здійсненні оплати в платіжних дорученнях зазначалися два договори № 4303/14 та 1803/14 ХМ, то Позивач скористався своїм правом, передбаченим пунктами 2.6, 3.2.2 Договору № 43-03/14 ХМ - визначивши самостійно порядок та напрями зарахування отриманих сум в погашення зобовязань Відповідача 1 за Договором № 4303/14 ХМ та Договором №1803/14 ХМ.

Відповідно, Позивачем було зараховано в рахунок погашення зобовязань Відповідача 1 за Договором № 4303/14 ХМ наступні суми: 8 травня 2014 року 1 062 грн 40 коп. (87,80 дол. США); 25 червня 2014 року 6 922 грн 11 коп (582,68 дол. США) та 3 007 грн 89 коп (181,20 Євро); 17 жовтня 2014 року 8 000 грн. (614,44 дол. США); 17 листопада 2014 року 84 249 грн 60 коп. (5265,60 дол. США); 16 грудня 2014 року 87 936 грн 05 коп. (5319,79 дол. США); та 7 018 грн 41 коп. (341,53 Євро).

Інші суми, а саме: 8 травня 2014 року 8 937 грн 60 коп. та 17 листопада 2014 року 35 750 грн 40 коп. Позивачем було зараховано в рахунок погашення зобовязань за Договором №18-03/14 ХМ.

При цьому, колегія суду відхилає твердження Відповідача 1 про те, що усі проплати, загальна сума яких складає 242 954 грн 46 коп. були здійснені на виконання умов Договору № 4303/14 ХМ від 13 березня 2014 року, оскільки як слідує із банківських виписок, при оплаті Відповідачем 1 вказувався Договір № 4303/14 ХМ та Договір №1803/14 ХМ.

Враховуючи усе вищеописане, колегія суддів доходить висновку, що Позивачем правомірно на власний розсуд визначено порядок та напрями зарахування отриманих сум в погашення існуючих зобовязань Відповідача 1 за Договором № 4303/14 ХМ та Договором № 1803/14 ХМ.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів констатує, що статтею 192 Цивільного кодексу України визначено, що законним платіжним засобом, обовязковим для приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня.

Іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Обіг іноземної валюти на території України підпорядковується спеціальному правовому режиму, встановленому законодавством України, у тому числі Законами України "Про Національний банк України", "Про порядок розрахунків в іноземній валюті", Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №19-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", нормативно-правовими документами Національного банку України.

Разом з тим, не суперечить цивільному законодавству України спосіб визначення грошового зобовязання із застосуванням еквіваленту вартості гривні в іноземній валюті.

Стаття 524 Цивільного кодексу України визначає, що: зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні; сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі статтею 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Дана правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду України від 4 липня 2011 року в справі № 3-62гс11 та від 26 грудня 2011 року в справі № 3-141гс11.

Відповідно до підпункту 3.3.2 Договору, сторони погодили, що Позивач визначає у видатковій накладній вартість товару із розрахунку множення грошового еквівалента ціни товару в іноземній валюті вказаній в додатках до договору (специфікація), на курс продажу іноземної валюти, встановленого ПАТ "ОСОБА_2 Аваль" на дату формування видаткової накладної.

При цьому, підпунктом 3.3.3 Договору визначено, що сума у гривнях, яку Відповідач 1 повинен сплатити Позивачу як оплата вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни товару (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаній в додатках до Договору (специфікація) на курс продажу іноземної валюти, встановленого ПАТ "ОСОБА_2 Аваль" на банківський день фактичної оплати покупцем ціни товару (її неоплаченої частини).

Доказами наявними в матеріалах спарви підтверджено, що Відповідач 1 сплатив Позивачу за отриманий товар кошти в сумі 149 700 грн., що еквівалентно 8 124,27 євро.

Таким чином, внаслідок несвоєчасної оплати отриманого товару, виникла курсова різниця в розмірі 50 506 грн 98 коп..

Окрім того, колегія суддів зазначає, що 8 серпня 2014 року між Відповідачем 2 та Позивачем було укладено Договір поруки.

Згідно пункту 1.1 Договору поруки, Відповідач 2 зобовязався відповідати перед Позивачем за виконання всіх зобовязань Позивача, що виникли з Договору, який був укладений між Позивачем та Відповідачем 1.

Отже, зважаючи на вищевказані положення Договору, сума коштів, яка належить до сплати за насіння кукурудзи, становить 4 625,73 євро, що згідно довідки ПАТ "ОСОБА_2 Аваль" № Р7-В4/54/263 від 25 серпня 2015 року (а.с. 39) станом на 6 серпня 2015 року (день звернення з позовом до суду) становить 120 268 грн 98 коп., в тому числі 69 726 грн. - основний борг, 50 506 грн 98 коп. - курсова різниця.

Доводи Відповідача 1 з приводу того, що Позивачем безпідставно заявлені вимоги про стягнення курсової різниці на момент подання позову, оскільки згідно умов Договору визначення курсової різниці можливе лише в день фактичної оплати вартості товару, колегією суду відхиляються, оскільки визначення курсу продажу іноземної валюти, встановленого ПАТ "ОСОБА_2 Аваль" на банківський день фактичної оплати Відповідачем 1 ціни товару можливе лише у разі добровільного виконання Відповідачем 1 своїх зобовязань, а зогляду на добровідбне невиконання Відповідачем 1 своїх зобовязань по Договору, та Позивач змушений був звертатися до суду з позовом до Відповідача 1 про виконання таких зобовязань уже за рішенням суду (в примусовому порядку).

Окрім того, при зверненні до суду відповідні вимоги заявляються з врахуванням курсу іноземної валюти на день заявлення відповідної вимоги, що відповідає пункту 8.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Крім того, даний Договір не визнавався Відповідачами в судовому порядку недійсним та Відповідачем нічого не було зазначено з приводу наявності сумнівів щодо його дійсності (даний Договір підписаний та скріплений печаткою Відповідача) в поданій ним апеляційній скарзі.

З огляду на описане вище, на основі статтей 509, 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, статтей 193, 198 Господарського кодексу України, з врахуванням розрахунку заборгованості, позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 1 (Відповідач 2 солідарний боржник) основного боргу в сумі 69 726 грн. та 50 506 грн 98 коп. курсової різниці, підлягають до задоволення.

Відповідно, приймаючи таке рішення, Рівненський апеляційний господарський суд залишає без змін рішення господарського суду Хмельницької області в цій частині.

Окрім основного боргу, Позивачем заявлено вимогу про стягнення з Відповідача 1 та Відповідача 2 пеню в розмірі 6 507 грн 38 коп. та штраф в розмірі 49 566 грн 62 коп.

Розглянувши дану позовну вимогу щодо її обґрунтованості, колегія суду зазначає наступне.

Підпунктом 7.2.1 Договору сторони погодили, що: Відповідач 1 несе відповідальність за затримку з оплатою Позивачу за поставлений товар, сплачуючи штраф в розмірі 25 % від суми боргу (його неоплаченої частини) на перший день прострочення платежу, а також сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.

В підпункті 7.2.3 Договору сторони передбачили, що: відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України за порушення грошового зобов'язання, Відповідач 1 зобовязався сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та тридцять шість відсотків річних від простроченої (неоплачуваної) суми.

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що: сплата неустойки, встановленої на випадок прострочення або іншого неналежного виконання обов'язків, та відшкодування збитків, спричинених неналежним виконанням умов даного Договору, не звільняє винну сторону від виконаннясвоїх обов'язків за даним Договором.

З поданного Позивачем розрахунку вбачається, що нарахування пені здійснено по кожному періоду наявності заборгованості з урахуванням розміру боргу за вказаний період та часткових оплат, проведених Відповідачем 1.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що: у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюються відповідно до статті 549 цього Кодексу.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України встановлено, кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов'язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв'язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора.

Як визначено статтею 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно; якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Отже, одним із видів господарських санкцій згідно з статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Згідно статтей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобовязання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України, пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватись різний набір санкцій.

Дана правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 9 квітня 2012 року в справі № 20/246-08.

Перевіривши розрахунок штрафу та пені (а.с. 4), колегія суддів вважає його арифметично вірним та підставним, а оскільки несвоєчасне виконання Відповідачем 1 обов'язку по оплаті поставленого товару по Договору має місце, то позовні вимоги про стягнення з Відповідача 1 (Відповідач 2 солідарний боржник) пені в розмірі 14 414 грн 74 коп. та штрафу в розмірі 35 267 грн 25 коп є обгрунтвоаними та доведеними.

Водночас, колегія суддів зауважує, що Відповідачем 1 було подано клопотання про зменшення штрафних санкцій (том 1, а.с. 107), розглянувши котре, колегія суддів зауважує наступне.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, встановлено, що: розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічне положення міститься і в статті 233 Господарського кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розяснено, що: вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Водночас, колегія суддів зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013.

Виходячи з того, що можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, як і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду, колегією суддів приймається до уваги, що Відповідач 1 є фермерським господарством, основними видами діяльності якого є вирощування сільськогосподарських культур. Діяльність Відповідача 1 залежить від об'єктивних чинників, зокрема, погодних умов, рівня врожайності сільськогосподарських культур, тощо. Згідно фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва станом на 30 червня 2015 року діяльність Відповідача 1 була збитковою (а.с. 56-57).

Крім того, із змісту актів від 10 вересня 2015 року та від 21 вересня 2015 року вбачається, що внаслідок несприятливих погодних умов (сильна посуха, відсутність опадів) Відповідачу 1 у 2015 році не вдасться зібрати очікуваний врожай, що призвело до заподіяння господарству значних збитків (а.с. 58).

Окрім того, судовою колегією також враховується, що розмір заявленої до стягнення пені та штрафу є неспіврозмірно значним, зважаючи на заявлені Позивачем вимоги про стягнення також 36 % річних та курсової різниці.

Враховуючи усе вищезазначене та зважаючи на фінансове становище Відповідача 1, колегія суду із застосуванням наданим їй статтею 551 Цивільного кодексу України, статтею 233 Господарського кодексу України та пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України щодо зменшення розміру заявлених до стягнення штрафу та пені, погоджується з висновком місцевого господарського суду що виходячи із принципу розумності і співрозмірності, стягненню з Відповідачів на користь Позивача підлягає пеня в розмірі 7 207 грн 37 коп. та штраф в розмірі 17 633 грн 63 коп. Відтак, в частині позовних вимог про стягнення 7 207 грн 37 коп. пені та 17 633 грн 62 коп. слід відмовити.

Відповідно, приймаючи таке рішення, Рівненський апеляційний господарський суд залишає без змін рішення господарського суду Хмельницької області в цій частині.

Також, колегія суду зазначає, що Позивачем заявлено до стягнення 36 % річних в сумі 9 151 грн 60 коп..

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно пункту 7.5 Договору сторони погодили, що: за порушення грошового зобов'язання, покупець зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 36% річних від простроченої (неоплачуваної) суми.

Проаналізувавши наданий Позивачем розрахунок 36 % річних (том 1, а.с. 11), судова колегія вважає, що вказана сума 36 % річних обґрунтовано заявлена до стягнення, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Дане рішенні в цій частині відповідно й було прийняте місцевим господарським судом.

Відповідно, апеляційний господарський суд залишає без змін судове рішення і в цій частині.

Колегія суду зауважує, що відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

З огляду на усе вищевказане у цій постанові та з огляду на докази наявні у матеріалах справи, колегія Рівненського апеляційного господарського суду констатує, що доводи апелянта, висвітлені в апеляційній скарзі є надуманими, безпідставними, нормативно непідтвердженими, а тому до уваги колегією суду не беруться.

Крім того, з матеріалів справи не вбачається та Відповідачем 1, всупереч нормам статтей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, взагалі не надано будь-яких доказів на підтвердження обставин, висвітлених в апеляційній скарзі.

Враховуючи усе вищевказане Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Хмельницької області без змін, а апеляційну скаргу Відповідача 1 без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги суд залишає за Відповідачем 1.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вілія" - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 16 квітня 2015 року в справі № 924/146/15 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 924/146/15 повернути господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Розізнана І.В.