Постанова № 54428381, 16.12.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року Справа № 903/806/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Гулова А.Г. , суддя Грязнов В.В.

при секретарі Першко А.А.

за участю представників сторін:

від прокурора: Грицак А.В.;

від позивача: ОСОБА_1;

від відповідача: представник не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 особа-підприємець ОСОБА_3 на рішення господарського суду Волинської області від 04.08.15р. у справі № 903/806/15 (суддя Костюк Софія Василівна)

за позовом Прокурор м. Нововолинська в інтересах держави

в особі Комунальне підприємство "Нововолинськтеплокомуненерго" Житлово-комунального об'єднання Нововолинської міської ради

до відповідача ОСОБА_2 особи-підприємця ОСОБА_3

про стягнення в сумі 8 920 грн. 67 коп.

ВСТАНОВИВ:

Прокурор м. Нововолинська (надалі Прокурор) в інтересах держави в особі Комунального підприємства «Нововолинськтеплокомуненерго» (надалі-Позивач) звернувся в господарський суд Волинської області з позовною заявою (а.с. 4-6) до ОСОБА_2 особи-підприємця ОСОБА_3 (надалі Відповідач) про стягнення з Відповідача на користь Позивача 6 237 грн 79 коп. заборгованості, 735 грн 86 коп. пені, 118 грн 33 коп. річних та 1 828 грн 69 коп. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Волинської області від 4 серпня 2015 року (а.с. 43-44), з підстав вказаних у даному рішенні, позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 735 грн 86 коп. пені, 118 грн 33 коп. річних та 1 828 грн 69 коп. інфляційних втрат. Також, даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 827 грн.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач, звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 86-87) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Волинської області від 4 серпня 2015 року в даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вказане рішення прийняте з неповним зясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення спарви. Крім того, апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що сума заборгованості за опалення в розмірі 6 237 грн 79 коп. сплачено Відповідачем 17 серпня 2015 року.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2015 року (а.с. 85), апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18 листопада 2015 року на 14 годину 50 хвилин.

На виконання вимог ухвали суду, Відповідачем були подані додаткові письмові пояснення (а.с. 118-124).

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 17 листопада 2015 року в справі № 903/806/15 (а.с. 117), з підстав вказаних у даному розпорядженні, внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді та визначено колегію суддів в складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Гулова А.Г., суддя Маціщук А.В..

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2015 року в справі № 903/806/15 (а.с. 125), з підстав вказаних у даному розпорядженні, внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді та визначено колегію суддів в складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Гулова А.Г., суддя Грязнов В.В..

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2015 року (а.с. 132), з підстав, висвітлених у даній ухвалі, розгляд справи було відкладено на 16 грудня 2015 року на 14 годину 10 хвилин.

Прокурор, на виконання вимог ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2015 року, подав додаткові пояснення (а.с. 138-139).

Представник Позивача в судове засідання від 16 грудня 2015 року не зявився. Про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про врученя поштового відправлення (а.с. 135). Причини неявки своїх повноважних представників Позивач суду не повідомив. Жодних клопотань від Позивача щодо відкладення розгляду справи до господарського суду апеляційної інстанції не надходило. Водночас, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2015 року явка сторін не була визнана обовязковою.

Згідно з пункту 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18: у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору; господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.); при цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами; неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням того, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та в матеріалах справи міститься апеляційна скарга Відповідача, в котрій висвітлена його позиція, в правовому полі статтей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Прокурором в судовому засіданні були подані розрахунки заборгованості та штрафних санкцій (а.с. 145-149), котрі відповідно до вимог пункту 2.1.1 Інструкції з діловодства в господарських судах було долучено до матеріалів справи в судовому засіданні (після завершення судового засідання дані документи були зареєстровані службою діловодства в базі даних Діловодство спеціалізованого суду).

В судовому засіданні від 16 грудня 2015 року Прокурор заперечив проти доводів, висвітлених в апеляційній скарзі Відповідача, та надав пояснення в обгрунтування своєї позиції із наданням розрахунку штрафних санкцій боргу, річних, інфляційних та пені, в котрих вказав, що задоволенню підлягають суми, що вказані в цих розрахунках.

В судовому засіданні від 16 грудня 2015 року представник Позивача підтримала позицію Прокурора вказану в судовому засіданні та вважає, що рішення суду першої інстанції необхідно змінити та задоволити в сумах, що вказані в розрахунках, поданих Прокурором.

Заслухавши пояснення Прокурора та Позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, письмові та усні пояснення, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційну скаргу Відповідача слід задоволити частково, рішення господарського суду Волинської області від 4 серпня 2015 року по даній справі скасувати частково (в частині стягнення боргу, річних та інфляційних), виклавши при цьому резолютивну частину рішення суду в іншій редакції (що вказана нижче в даній судовій постанові). При цьому колегія суду виходила з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 1 січня 2014 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір на надання послуг централізованого опалення № 394 (надалі Договір; а.с. 7-9), згідно пункту 1 котрого, Позивач зобовязався своєчасно надавати Відповідачу відповідної якості послуги з централізованого опалення, а Відповідач - своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки та на умовах, передбачених Договором.

Пунктом 6 Договору передбачено, що розрахунковий період оплати послуг один календарний місяць, термін внесення платежів не пізніше 25 числа за поточний місяць щомісячно на протязі опалювального періоду.

Відповідно до пункту 12 Договору, Відповідач зобовязався оплачувати послуги у встановлений Договором строк.

Підпунктом 15.2 Договору передбачено, що Відповідач несе відповідальність згідно із законодавством і цим Договором за несвоєчасне внесення платежів за послуги шляхом сплати пені та штрафних санкцій згідно законодавства.

У відповідності до пункту 27 Договору, цей Договір діє в частині реалізації теплової енергії з 1 січня 2014 року до 1 січня 2019 року, а в частині проведення розрахунків за надані послуги до повного погашення заборгованості.

При цьому, пунктом 33 Договору визначено, що при наявності заборгованості у Відповідача, Позивач має право зарахувати кошти, що надійшли від Відповідача як погашення заборгованості за теплову енергію, поставлену в минулі періоди.

Даний Договір підписано уповноваженими представниками сторін та підпис Позивача скріплено відтиском печатки.

Крім того, 14 січня 2014 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір № 285-394 про надання послуг з утримання будинків та прибудинкових територій (технічне обслуговування внутрішньо будинкових систем теплопостачання; надалі Договір з утримання будинків; а.с. 10-11).

У відповідності до пункту 1 Договору з утримання будинків, Позивач забезпечує надання Відповідачу послуг з обслуговування внутрішньо будинкових теплових мереж у приміщенні за адресою: м-н. Шахтарський, 8, м.Нововолинськ, а споживач зобовязаний здійснювати своєчасну оплату наданих послуг за встановленими тарифами у строки та на умовах, передбачених договором.

Відповідно до пункту 5 Договору з утримання будинків, послуги оплачуються готівкою або в безготівковій формі на розрахунковий рахунок або в касу Позивача до 25 числа за поточний місяць щомісячно на протязі року; Відповідач може застосовувати авансові платежі.

У відповідності до підпункту 12.2 Договору з утримання будинків, відповідач несе відповідальність згідно із законодавством і цим договором за несвоєчасне внесення платежів за послуги шляхом сплати пені.

Згідно пункту 18 Договору з утримання будинків, цей Договір укладається на 5 років і набирає чинності з 1 січня 2014 року, Договір з утримання будинків вважається продовженим, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду.

Даний Договір з утримання будинків підписано уповноваженими представниками сторін та підпис Позивача скріплено відтиском печатки.

У звязку з неналежним виконанням умов Договору стосовно оплати наданих послуг Прокурор в особі Позивача звернувся в суд з позовом до Відповідача про стягнення боргу в сумі 6 237 грн 79 коп., 735 грн 86 коп. пені, 118 грн 33 коп. річних та 1 828 грн 69 коп. інфляційних втрат.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції враховує наступні положення діючого законодавства.

Відповідно до частини 2 пункту 1 статті 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Нормами статті 627 Цивільного кодексу України встановлено свободу договору, тобто, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено Договір про надання послуг з централізованого опалення.

Відповідно статті 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

У відповідності із статтею 275 Господарського кодексу України: за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобовязаний оплатити прийняту енергію та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується; розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону; оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору; договір може передбачити попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Згідно статтей 901, 903 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобовязаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України та статтей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно Закону України «Про теплопостачання», теплопостачальна організація має право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.

Частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» та частиною 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зобовязано споживача послуг щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про теплопостачання", споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

В силу дії статті 610 Цивільного кодексу України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи в сукупності з Договором та Договором про надання послуг з утримання будинків та прибудинкових територій, колегія суду зауважує, що з матеріалів справи вбачається, що правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору про надання послуг з теплопостачання і кожна із сторін прийняла на себе певні зобовязання щодо його виконання, зокрема, Позивач зобовязався забезпечувати вчасно та відповідної якості надання послуг з централізованого опалення, а Відповідач зобовязався своєчасно оплачувати надані послуги.

При цьому, колегія суду не приймає до уваги, додаткові пояснення Прокурора (а.с. 138-139) та долучений до них Договір № 394 про надання послуг з централізованого опалення від 1 січня 2013 року (а.с. 140-144) з огляду на те, що посилання на такий договір були відсутні як в позовній заяві так і в послідуючому в процесу розгляду справи судом першої інстанції, що в свою чергу позбавляє процесуальної можливості колегії суддів, прийняти його як такий, що був предметом позову (суд першої інстанції обгрунтував задоволення позову лише Договором та Договором про надання послуг з утримання будинків та прибудинкових територій). Переглядаючи же рішення в апеляційній інстанції за новою підставою (да Договором від 1 січня 2013 року і за період з 1 січня 2013 року до 31 грудня 2013 року) є апріорі неможливим.

Відповідно до «Правил надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної води та гарячої води і водовідведення» (затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року) послуги надаються споживачеві на підставі договору, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про теплопостачання»: тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг; регулювання тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії з урахуванням змін цін на енергоносії та інших витрат визначено статтею 15 цього ж Закону одним із основних завданнь державного регулювання діяльності у сфері теплопостачання.

Господарським кодексом України, Законом України «Про ціни та ціноутворення», іншими законодавчими актами встановлено, що в Україні діють вільні та регульовані ціни. Наведені норми свідчать, що вартість послуг з постачання теплової енергії відноситься до сфери регульованих цін і встановлюється уповноваженим державним органом.

Статтею 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», встановлено повноваження органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг, серед яких, між іншим, належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи, тарифи на оплату послуг із теплопостачання встановлені рішеннями виконавчого комітету Нововолинської міської ради № 350 від 20 жовтня 2011 року (а.с. 17) та постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг (а.с. 18-22).

Взяті на себе зобовязання за Договором та Договором про надання послуг з утримання будинків та прибудинкових територій Позивач виконав належним чином та не в повному обсязі.

При цьому, колегією суддів зауважує, що доказ, долучений Відповідачем до матеріалів - платіжне доручення № 69214500 від 17 серпня 2015 року на суму 6 000 грн. із призначенням платежу «Оплата за теплопостачання» (а.с. 111), в підтвердження належного виконання своїх зобовязань за Договором, що як наслідок, на думку Відповідача, є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог Позивача про стягнення боргу, в розрізі вимог статтей 33-34 Господарського процесуального кодексу України, не є належним та допустимим виходячи з наступного.

За загальним правилом апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у справі доказами, тобто тими доказами, що були зібрані місцевим господарським судом, піддані оцінці і за результатами оцінки покладені в основу рішення цього суду або відхилені судом. Водночас суд переглядає справу також і за додатково поданими апеляційному суду доказами. Однак подання сторонами додаткових доказів апеляційному суду обмежено. Додаткові докази приймаються судом, якщо особа, яка подає докази, обґрунтує неможливість подання цих доказів місцевому господарському суду під час розгляду справи у першій інстанції. Обґрунтовуючи неможливість подання доказів суду першої інстанції, особа, яка бажає подати нові докази, має довести обставини, що об'єктивно перешкоджали їй подати ці докази місцевому господарському суду.

При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 Господжарського процесуального кодексу України. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.

В той же час, дані докази мають стосуватися предмету позову та в частині оплат мають бути датовані до моменту прийняття місцевим господарським судом оспорюваного рішення, адже в апеляційній інстранції сторона має довести незаконність оспорюваного рішення на момент його прийняття (в даному випадку станом на 4 серпня 2015 року).

Відповідно, оспорюване рішення винесено місцевим господарським судом 4 серпня 2015 року, а Відповідачем оплата боргу була проведена 17 серпня 2015 року. Дане свідчить про те, що приймаючи рішення, місцевий господарський суд не міг знати про те, що в майбутньому Відповідачем буде оплачено суму боргу. Відповідно, сплата Відповідачем даних коштів після винесення оспорюваного рішення, апріорі не може бути підставою для скасування рішення, адже в даному випадку дана оплата є добровільним виконанням прийнятого місцевим господарським судом рішення.

Окрім того, колегія суду зауважує, що пунктом 33 Договору визначено, що при наявності заборгованості у Відповідача, Позивач має право зарахувати кошти, що надійшли від Відповідача за погашення заборгованості за теплову енергію, поставлену в минулі роки.

Однак, даний пункт не можу бути підставою для стягнення боргу по іншим Договорам, оскільки з даного пункту не вбачається його повязаність чи співвідношення з будь-якими іншими умовами інших договорів, укладених між Позивачем та Відповідачем.

Отже, суд переглядаючи оспорюване рішення встановлює в даній постанові дійсну заборгованість (та сум річних, інфляційних та пені) за Договором та Договором про надання послуг з утримання будинків та прибудинкових територій, котрі існували на момент винесення місцевим господарським судом свого рішення від 4 серпня 2015 року в цій справі.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази суд констатує, що за умов Договору та Договору про надання послуг з утримання будинків та прибудинкових територій у Відповідача апріорі відсутня за ними заборгованість до 1 січня 2014 року (дата укладення цих договорів).

Таким чином, з врахування вищевисвітленого, колегія суду приходить до висновку, що згідно пункту 6 Договору, статті 193 Господарського кодексу України та статтей 526, 525, 692 Цивільного кодексу України, вимога про стягнення з Відповідача на користь Позивача боргу за послуги з централізованого опалення підлягає до задоволення частково в сумі 4 857 грн 96 коп.. В задоволенні позову щодо стягнення 1 379 грн 83 коп. боргу слід відмовити.

Відповідно приймаючи таке рішення, Рівненський апеляційний господарський суд скасовує судове рішення першої інстанції в цій частині.

Водночас, колегія суду зауважує, що Позивач просив стягнути з Відповідача 735 грн 86 коп. пені, 118 грн 33 коп. річних та 1 828 грн 69 коп. інфляційних втрат.

Згідно пункту 15.2 Договору, Відповідач несе відповідальність згідно із законодавством і цим договором за несвоєчасне внесення платежів за послуги шляхом сплати пені та штрафних санкцій згідно законодавства.

У відповідності до підпункту 12.2 Договору з утримання будинків, відповідач несе відповідальність згідно із законодавством і цим договором за несвоєчасне внесення платежів за послуги шляхом сплати пені.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність субєктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» передбачено, що субєкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності, за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Пунктом 9 Договору передбачено, що Позивач має право у разі порушення Відповідачем терміну внесення платежів, стягувати пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочки.

В силу дій частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства; розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Згідно зі частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Колегія суддів дослідивши розрахунок пені, який долучений Прокурором до матеріалів справи (а.с. 147), проведеного на підставі пункту 9 Договору та Закону України «Про відповідальність субєктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», погоджується з його вірністю. Проте суд констатує, що позовна вимога про стягнення меншої суми пені (735 грн 86 коп. за період з 25 грудня 2014 року по 16 червня 2015 року). Відтак, задоволення судом більшої суми (зазначеної Прокурором в поданому розрахунку) було б виходом суду за межі позовних вимог.

Відтак, колегія суду зазначає, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 735 грн 86 коп пені, підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідно, апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Що ж стосується стягнення інфляційних втрат та річних, то за частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За період з 25 січня 2013 року по 16 червня 2015 року Відповідачу нараховано три відсотки річних за прострочення виконання зобовязання в сумі 118 грн 33 коп.

Сума, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів за період із 1 лютого 2013 року по 31 травня 2015 року Позивачем визначено в розмірі 1 828 грн 69 коп.

Прокурором в судовому засіданні від 16 грудня 2015 року подано нові розрахунки, згідно котрих Прокурор просить стягнути 46 грн 12 коп. річних та 1 128 грн 01 коп. інфляційних втрат.

Відповідно, колегія суддів дослідивши дані розрахунки, перевіряє їх вірність в площині укладених договірних відносин, а саме починаючи з дати виникнення даних відносин, та з огляду на предмет спору (стягнення за Договором та Договору про надання послуг з утримання будинків та прибудинкових територій, що діяли з 1 січня 2014 року).

Здійснивши перерахунок суд погоджується з розрахунком Прокурора, поданим в судовому засіданні від 16 грудня 2015 року.

Відтак, з урахуванням усього вищевказаного, згідно пункту 4.4 Договору, статті 625 Цивільного кодексу України, колегія суду зазначає, що позовні вимоги Позивача про стягнення інфляційних та річних підлягають частковому задоволенню, а саме: інфляційні в розмірі 1128 грн 01 коп., річні в розмірі 46 грн 12 коп.. У задоволенні позовних вимог про стягнення річних в сумі 72 грн 21 коп. та інфляційних в розмірі 701 грн. 68 коп. слід відмовити.

Відповідно приймаючи таке рішення, Рівненський апеляційний господарський суд скасовує судове рішення першої інстанції в цій частині.

Рівненський апеляційний господарський суд наголошує на тому, що за змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

Суд відхиляє заперечення Відповідача, висвітлені у апеляційній скарзі щодо відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки вони не відповідають обставинам справи, спростовуються наявними у справі доказами, а також спростовані усім вищевказаним у даній судовій постанові.

Усе вищевказане у даній судовій постанові, вказує на неповне зясування місцевим господарським судом всіх обставин справи що в силу дії пункту 1 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування оскарженого рішення господарського суду Волинської області.

Враховуючи усе вищевказане у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, скасувати оскаржуване рішення частково в частині стягнення боргу, річних та інфляційних, прийнявши в цій частині нове рішення, яким стягнути з Відповідача борг, річні та інфляційні в сумах, зазначених вище в даній судовій постанові. В решті оспорюване рішення слід алишити без змін.

Судові витрати, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем з огляду на доведення спору в звязку із несвоєчасною сплатою боргу до суду з вини Відповідача.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 особи-підприємця ОСОБА_3 - задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 04 серпня 2015 року в справі № 903/806/15 скасувати частково в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення 1 379 грн 83 коп. боргу, 72 грн 21 коп. річних та 701 грн 68 коп. інфляційних, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

"1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (45400, м.Нововолинськ, вул.Кауркова,10/12, ідент. код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства "Нововолинськтеплокомуненерго" житлово-комунального обєднання Нововолинської міської ради (45400, м.Нововолинськ, вул.Св.Володимира, 3, р/р 26002237895002 у ВГРУ ОСОБА_4, МФО 303440, ідент. код 00185382) 4 857 грн 96 коп. заборгованості, 735 грн 86 коп. пені, 46 грн 12 коп. відсотків річних, 1 128 грн 01 коп. інфляційних та 1 827 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору за розгляд позовної заяви.

3. В решті позову щодо стягнення 1 379 грн 83 коп. заборгованості, 72 грн 21 коп. річних, 701 грн 68 коп. інфляційних - відмовити."

3. В решті рішення залишити без змін.

4. Доручити господарському суду Волинської області видати відповідний наказ.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

7. Справу № 903/806/15 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Грязнов В.В.