Постанова № 54428150, 31.08.2015, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2015 р. Справа № 805/2754/15-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 2

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченко Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про стягнення витрат службового відрядження, суми компенсації втрати частини доходів та відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

10 липня 2015 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач), датований 01 липня 2015 року та надісланий на адресу суду 02 липня 2015 року, до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - відповідач 1), в якому позивач з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, яка подана до початку розгляду справи по суті, просив

- визнати неправомірною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо невиплати заборгованості по витратах на відрядження ОСОБА_1;

- стягнути з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 суму заборгованості по витратах на відрядження у розмірі 2 647, 62 грн.;

- стягнути з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 1 521,97 грн.;

- стягнути з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 26 476,20 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначив наступне.

26 травня 2014 року Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області винесений наказ за № 1330/4 про відрядження позивача як заступника начальника відділу Державної виконавчої служби Першотравневого районного управління юстиції у Донецькій області до м. Києва у Державну виконавчу службу України з метою проходження стажування з 31 травня 2014 року по 07 червня 2014 року.

10 червня 2014 року позивачем складений звіт про використання коштів на відрядження, на загальну суму 2 647,62 грн., в тому числі добові витрати за період з 31 травня 2014 року по 07 червня 2014 року у сумі 240,00 грн., витрати на проживання (5 діб) - 1750,00 грн., витрати на проїзд з м. Маріуполя до м. Києва - 333,92 грн. та витрати на проїзд з м. Києва до м. Маріуполя - 323,70 грн.

До авансового звіту були додані оригінали всіх фінансових документів, які підтверджують факт понесення позивачем відповідних витрат.

Позивач стверджував, що витрати на відрядження понесені ним за власний рахунок; звіт про витрати на відрядження разом з оригіналами підтверджуючих документів був надісланий до управління бухгалтерського обліку Головного територіального управління юстиції у Донецькій області для відшкодування цих витрат.

Позивач доводив, що 05 червня 2015 року він звернувся до відповідача з листом, в якому зазначив, що згідно зі звітом про використання коштів на відрядження від 10 червня 2014 року оплата не здійснена. Разом з цим листом позивач повторно надіслав документи, необхідні для відшкодування витрат на відрядження.

Позивач стверджував, що витрати на відрядження йому так і не були відшкодовані, посилаючись на положення ст. 2 Закону України «Про оплату праці», стверджував, що компенсаційні виплати у вигляді добових є складовою додаткової заробітної плати, а тому відповідно до ст.ст. 121, 221, 233 Кодексу законів про працю України, п.п. 15-16 Розділу І, п. 12 Розділу ІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, постанови Кабінету Міністрів України «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» від 02 лютого 2011 року № 98, просив визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо невідшкодування витрат на відрядження та стягнути з відповідача заборгованість по цих витратах (а.с. 3-4).

Вимоги про стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 1 521,97 грн. позивач обґрунтовував посиланням на ст. 34 Закону України «Про оплату праці», ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (а.с. 38-4, 50-53).

Вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовував посиланням на положення ст. 15, ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України, ст. 1, ст. 237-1 Кодексу законів про працю України, п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», а також правові позиції Верховного Суду України, викладені у постанові від 25 квітня 2012 року № 6-23ц12.

Фактичні підстави для покладання на відповідача обов'язку відшкодувати завдану позивачу моральну шкоду позивач вбачав в тому, що Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області більше року не відшкодовує витрати на відрядження, а заробітна плата є основним джерелом доходу позивача, який має на утриманні двох неповнолітніх дітей.

Свої моральні страждання та страждання своєї родини ОСОБА_1 оцінював у десятикратному розмірі від суми заборгованості, а тому просив стягнути з відповідача 26 476,20 грн. в порядку відшкодуванням моральної шкоди (а.с. 38-42, 50-53, 58).

Відповідач 1 - Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області позовні вимоги не визнало, надало заперечення проти позову, сутність яких полягала у наступному.

За даними бухгалтерського Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на підставі платіжного доручення від 31 липня 2015 року № 4454 по загальному фонду за КЕКВ 2250 обліковується кредиторська заборгованість на суму 4 507,13 грн., в тому числі сума заборгованості по відрядженню ОСОБА_1 у розмірі 2 397,62 грн.

Відповідач 1 доводив, що внаслідок захоплення приміщення Головного територіального управління юстиції у Донецькій області архівний фонд та поточні документи залишилися за попередньою юридичною адресою: м. Донецьк, пр. Шевченко, 29 він позбавлений можливості надати документи для підтвердження факту реєстрації у Головному управлінні Державної казначейської служби України у Донецькій області бюджетних зобов'язань.

Відповідач 1 стверджував, що кредиторська заборгованість виникла внаслідок не проходження платежів у Головному управлінні Державної казначейської служби України в Донецькій області. Станом на 01 липня 2015 року зареєстрована кредиторська заборгованість Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на оплату праці становить 1 460 041, 09 грн.

Посилаючись на ч. 4 ст. 51 Бюджетного кодексу України, відповідач 1 стверджував, що за наявності простроченої заборгованості із заробітної плати (грошового забезпечення) розпорядники бюджетних коштів у межах бюджетних асигнувань за загальним фондом не беруть бюджетні зобов'язання та не здійснюють платежі за іншими заходами, пов'язаними з фінансуванням бюджетних установ, крім захищених видатків бюджету.

З урахуванням наведеного відповідач 1 зазначав, що існуюча заборгованість буде погашена за умови поновлення платежів Головним управлінням Державної казначейської служби України в Донецькій області, а тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 27-28).

Ухвалою від 10 серпня 2015 року до участі у справі у якості співвідповідача залучене Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області (далі - відповідач 2) (а.с. 46-47).

Відповідач 2 - Головне управління Державної казначейської служби в Донецькій області свого ставлення до заявлених позовних вимог не висловив.

Про дату, час і місце судового розгляду сторони повідомлені належним чином з дотриманням вимог ст.ст. 33-36, 38 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), про що свідчить розписка про отримання судової повістки та звіти про надіслання електронної судової повістки (а.с. 49, 61-62).

Позивач до судового засідання не з'явився, 21 серпня 2015 року через відділ діловодства та документообігу суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності, одночасно вказавши, що наполягає на задоволенні позовних вимог (а.с. 63-64).

У зв'язку з неявкою позивача 31 серпня 2015 року представник відповідача 1 через відділ діловодства та документообігу суду надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами (а.с. 66).

Відповідач 2 явку свого представника до судового засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення судового розгляду не надав.

З огляду на викладене та відповідно до ч. 4 ст. 122, ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України розгляд справи здійснено в письмовому провадженні.

На підставі ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що встановлено на підставі копії паспорту громадянина України серії НОМЕР_1, виданого Орджонікідзевським РВ у м. Маріуполі ГУ ДМС України в Донецькій області 17 грудня 2014 року (а.с. 5-6).

Позивач має двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, про що свідчать копії свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 та НОМЕР_3 (а.с. 43-44, 54-55).

07 травня 2014 року на підставі подання начальника управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області Могильного Ю.В. та у зв'язку з вакантною посадою начальника відділу державної виконавчої служби Першотравневого районного управління юстиції в.о. начальника Головного управління юстиції у Донецькій області Кучерук С. видав наказ за № 645/6 «Про покладання виконання обов'язків на ОСОБА_1».

Як свідчить копія цього наказу, з 28 квітня 2014 року виконання обов'язків начальника відділу державної виконавчої служби Першотравневого районного управління юстиції покладено на заступника начальника цього ж відділу ОСОБА_1 (а.с. 7).

26 травня 2014 року відповідно до п. 2 наказу Державної виконавчої служби України від 22 травня 2014 року № 239/к щодо стажування ОСОБА_1 на посаді начальника відділу державної виконавчої служби Першотравневого районного управління юстиції Донецької області в.о. начальника Головного управління юстиції Кучерук С. видав наказ за № 1330/4 «Про відрядження ОСОБА_1».

Зі змісту копії цього наказу слідує, що ОСОБА_1, заступника начальника відділу державної виконавчої служби Першотравневого районного управління юстиції, було відряджено до м. Києва у Державну виконавчу службу України для проходження стажування тривалістю 08 календарних днів з 31 травня 2014 року по 07 червня 2014 року включно, з урахуванням дороги (а.с. 8).

10 червня 2014 року ОСОБА_1 надав звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 05 грудня 2012 року № 1276, на загальну суму 2 647,62 грн.

Відповідно до копії звіту позивачем на відрядження було витрачено 2 647,62 грн., в тому числі: добові витрати (з 31 травня 2014 року по 07 червня 2014 року) 8 діб у сумі 240,00 грн., витрати на проживання 5 діб - 1 750,00 грн., проїзд з м. Маріуполя до м. Києва - 333,92 грн. та проїзд з м. Києва до м. Маріуполя - 323,70 грн. (а.с. 9-10).

На підтвердження факту понесення витрат на проживання ОСОБА_1 наданий рахунок державного підприємства «Готель «Козацький» від 01 червня 2014 року № 15951 та фіскальний чек від 01 червня 2014 року.

Як свідчить копія рахунку від 01 червня 2014 року № 15951, вартість проживання у готелі становила 350,00 грн. на добу, кількість діб - 5, сума без ПДВ - 1 458,33 грн., сума ПДВ - 291,67 грн., загальна сума - 1 750,00 грн., сплачено - 1 750,00 грн.

На підтвердження факту понесення витрат на проїзд з м. Маріуполя до м. Києва позивачем був наданий фіскальний чек ТОВ ОПАС «Схід» від 30 травня 2014 року, зі змісту якого слідує, що вартість проїзду становила 333,92 грн. (відправлення 31 травня 2014 року о 18:00, прибуття 01 червня 2014 року о 09:00) (а.с. 12).

На підтвердження факту понесення витрат на проїзд з м. Києва до м. Маріуполя позивачем був наданий фіскальний чек ДП «Київпассервіс» від 06 червня 2014 року, зі змісту якого слідує, що вартість проїзду становила 323,70 грн. (відправлення 06 червня 2014 року о 17:00, прибуття 07 червня 2014 року о 08:15) (а.с. 12).

10 червня 2014 року разом із супровідним листом за № 2.6-3/266 відділ державної виконавчої служби Першотравневого районного управління юстиції надіслав до Управління бухгалтерського обліку, фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного управління юстиції у Донецькій області для проведення оплати авансовий звіт на відрядження заступника начальника відділу державної виконавчої служби ОСОБА_1, про що свідчить копія відповідного листа (а.с. 13).

Докази на підтвердження дати отримання Управлінням бухгалтерського обліку, фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного управління юстиції у Донецькій області листа від 10 червня 2014 року № 2.6-3/266 разом з доданими до нього документами, рівно як і докази відшкодування ОСОБА_1 витрат на відрядження, суду не надані.

05 червня 2015 року відділ державної виконавчої служби Першотравневого районного управління юстиції звернувся до Управління бухгалтерського обліку, фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з листом за № 3242.

Як свідчить копія листа від 05 червня 2015 року № 3242, відділ державної виконавчої служби Першотравневого районного управління юстиції повторно надіслав до Управління бухгалтерського обліку, фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції у Донецькій області пакет документів для оплати авансового звіту на відрядження заступника начальника відділу державної виконавчої служби ОСОБА_1

Повторне направлення документів обумовлено тим, що 10 червня 2014 року авансовий звіт на відрядження разом з оригіналами квитанції на проживання та квитків на проїзд були надіслані до Управління бухгалтерського обліку, фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного управління юстиції у Донецькій області, проте станом на 05 червня 2015 року оплата по авансовому звіту так і не була проведена (а.с. 14).

Того ж дня лист від 05 червня 2014 року № 3242 надісланий до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області і мав бути отриманий останнім 08 червня 2015 року, про що свідчить копія експрес-накладної ТОВ «Нова Пошта» № 59000113375708 (а.с. 15).

Докази виплати позивачу заборгованості по витратах на відрядження у розмірі суду не надані.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені правові норми.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР працівники органів державної виконавчої служби (державні виконавці, керівні працівники і спеціалісти Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції) є державними службовцями.

Гарантії і компенсації при службових відрядженнях визначені ст. 121 Кодексу законів про працю України і полягають у наступному.

Працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями.

Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада).

Працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.

02 лютого 2011 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» (далі - Постанова № 98).

На час виникнення спірних правовідносин Постанова № 98 діяла у редакції від 03 липня 2013 року.

П. 7 Постанови № 98 установлено, що державним службовцям, а також іншим особам, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, за наявності підтвердних документів відшкодовуються:

1) витрати:

на проїзд (у тому числі на перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад, а також за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті);

на оплату вартості проживання у готелях (мотелях), інших житлових приміщеннях;

на побутові послуги, що включені до рахунків на оплату вартості проживання у місцях проживання (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), але не більш як 10 відсотків сум добових витрат для держави, до якої відряджається працівник, визначених у додатку 1 до цієї постанови, за всі дні проживання;

на бронювання місць у готелях (мотелях) у розмірах не більш як 50 відсотків вартості місця за добу;

на користування постільними речами в поїздах;

на оформлення закордонних паспортів;

на оформлення дозволів на в'їзд (віз);

на оплату вартості страхового поліса життя або здоров'я відрядженого працівника або його цивільної відповідальності (у разі використання транспортного засобу) за наявності оригіналу такого поліса з відміткою про сплату страхового платежу, якщо згідно із законами держави, до якої відряджається працівник, або держав, територією яких здійснюється транзитний рух до зазначеної держави, необхідно здійснити таке страхування;

на обов'язкове страхування та інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження;

на оплату службових телефонних розмов;

2) комісійні витрати у разі обміну валюти.

П. 1 Постанови № 98 затверджені суми витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, згідно з додатком 1.

Так, у разі відрядження в межах України сума добових витрат становить 30 гривень, гранична сума витрат на найм житлового приміщення за добу (не більше як) - 250 гривень.

При цьому відповідно до примітки 1 до додатку 1 Постанови № 98 граничні суми витрат на найм житлового приміщення за добу встановлені з урахуванням включених до рахунків на оплату вартості проживання витрат на користування телефоном (крім витрат на службові телефонні розмови), холодильником, телевізором та інших витрат (крім витрат на побутові послуги, які відшкодовуються у розмірі, встановленому п. 7 постанови, та витрат на оплату податку на додану вартість.

Факт перебування позивача у службовому відрядженні та наявність у нього права на отримання відшкодування понесених у зв'язку з цим витрат сторонами не оспорюється.

Між сторонами наявні розбіжності щодо суми такого відшкодування. За розрахунком позивача ця сума має становити 2 647,62 грн., за розрахунком відповідача 1 - 2 397,62 грн.

Так, позивачем обґрунтовано включено до складу витрат на відрядження добові витрати за період з 31 травня 2014 року по 07 червня 2014 року у сумі 240,00 грн. (8 діб х 30,00 грн.), витрати на проїзд з м. Маріуполя до м. Києва у розмірі 333,92 грн. та витрати на проїзд з м. Києва до м. Маріуполя у розмірі 323,70 грн.

Щодо обґрунтованості суми відшкодування витрат на проживання суд зазначає таке.

На підтвердження факту понесення витрат на проживання ОСОБА_1 наданий рахунок державного підприємства «Готель «Козацький» від 01 червня 2014 року № 15951 та фіскальний чек від 01 червня 2014 року.

Як свідчить копія рахунку від 01 червня 2014 року № 15951, вартість проживання у готелі становила 350,00 грн. на добу, кількість діб - 5, сума без ПДВ - 1 458,33 грн., сума ПДВ - 291,67 грн., загальна сума - 1 750,00 грн., сплачено - 1 750,00 грн.

Згідно з Постановою № 98 гранична сума витрат на найм житлового приміщення за добу не може перевищувати 250,00 грн., до цієї суми не включаються витрати на оплату податку на додану вартість.

Витрати позивача на найм житлового приміщення за добу становили 350,00 грн. з ПДВ, тобто перевищували граничну суму витрат, визначену Постановою № 98.

Враховуючи приписи примітки 1 до додатку 1 Постанови № 98, суд дійшов висновку, що позивачу мали бути відшкодовані витрати на найм житлового приміщення у розмірі 300,00 грн. (250,00 грн. - гранична сума відшкодування + 20% ПДВ) за добу, а разом 1 500,00 грн. (300,00 грн. х 5 діб).

Таким чином, загальна сума витрат на відрядження, яка мала бути відшкодована позивачу становить 2 397,62 грн. (240,00 грн. + 1 500,00 грн. + 333,92 грн. + 323,70 грн.).

Отже, обґрунтованим є розрахунок суми витрат, здійснений відповідачем 1.

Відповідач 1 не довів належними та допустими доказами факту відшкодування ОСОБА_1 витрат на службове відрядження в розмірі 2 397,62 грн., а тому ця заборгованість підлягає стягненню в судовому порядку, а позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

З приводу вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльності відповідача 1, яка полягала у невиплаті позивачу заборгованості по витратах на відрядження, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд враховує, що в період проведення активної фази антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей відповідач 1 з об'єктивних причин був позбавлений можливості здійснити відшкодування витрат, понесений ОСОБА_1 під час службового відрядження.

Разом з цим у своїх запереченнях проти позову відповідач 1 зазначає, що на підставі наказу Міністерства юстиції України від 25 листопада 2014 року № 247/7 Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області було переміщено до м. Краматорськ, платіжне доручення на відшкодування працівникам, в тому числі позивача, витрат на службові відрядження датоване 31 липня 2015 року.

При цьому на час судового розгляду витрати на відрядження позивачу так і не відшкодовані.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що відповідачем 1 допущена бездіяльність, яка полягала у невиплаті ОСОБА_1 витрат на службове відрядження.

Оскільки відповідач 1 не довів належними та допустимими доказами факту своєчасного та добросовісного виконання обов'язку по відшкодуванню ОСОБА_1 витрат на відрядження після переміщення до м. Краматорськ та відновлення його діяльності, допущена відповідачем 1 бездіяльність підлягає визнанню неправомірною, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.

Стосовно вимог позивача про стягнення з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 1 521,97 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (далі - Закон № 108/95-ВР) Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з положеннями ст. 2 Закону № 108/95-ВР Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Ст. 34 Закону № 108/95-ВР визначено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі ст. 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати;стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Системний аналіз положень ст.ст. 1-2, 34 Закону № 108/95-ВР, ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та ч. 2 ст. 121 Кодексу законів про працю України зумовлює висновок, що компенсація витрат працівника на службові відрядження не є складовою заробітної плати (як основної, так і додаткової); за своєю правовою природою така компенсація полягає у відшкодуванні витрат працівника, здійснених ним у зв'язку з перебуванням у відрядженні, тобто не є доходом в розумінні ст. 2 Закону № 2050-ІІІ.

З огляду на викладене вимоги позивача про стягнення з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 1 521,97 грн. на підставі ст. 34 Закону № 108/95-ВР та ст. 3 Закону № 2050-ІІІ не підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 26 476,20 грн. у якості відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Аналогічні положення містяться в п. 13 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Згідно з абз. 2 п. 5 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Отже, обов'язок доведення факту спричинення моральної шкоди покладається на позивача.

Вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди ґрунтуються винятково на його поясненнях, будь-які інші докази на підтвердження наявності такої шкоди позивачем не надані.

З огляду на це вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 26 476,20 у якості відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду про часткове задоволення позовних вимог не спростовують.

З приводу клопотання ОСОБА_1 від 06 серпня 2015 року про постановлення окремої ухвали за результатами розгляду цієї справи та її направлення до Міністерства юстиції України з метою притягнення до дисциплінарної відповідальності винних осіб за ст. 147 Кодексу законів про працю України шляхом звільнення начальника Головного територіального управління юстиції у Донецькій області та головного бухгалтера Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (а.с. 34-35, 58).

Відповідно до ст. 166 КАС України постановлення окремої ухвали є правом суду.

Суд не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали за результатами розгляду цієї справи, оскільки постановлення судового рішення по справі, яким частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1, достатньо для захисту та відновлення його порушених прав, що є метою адміністративного судочинства, визначеною ст. 2 КАС України.

Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати присудженню не підлягають.

Керуючись Конституцією України, ст.ст. 2-15, 17-20, 23, 26, 69-72, 94, 98, 159-163, 167, 185-186, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про стягнення витрат службового відрядження, суми компенсації втрати частини доходів та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

2. Визнати неправомірною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, яка полягала у невідшкодуванні ОСОБА_1 витрат на службове відрядження у сумі 2 397,62 грн.

3. Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість з відшкодування витрат на службове відрядження у розмірі 2 397 (дві тисячі триста дев'яносто сім) гривень 62 копійки.

4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

5. Постанова прийнята, складена і підписана у нарадчій кімнаті.

6. Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

7. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

8. Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.