Рішення № 54425824, 17.12.2015, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/1773/15-ц

Номер провадження 2/530/897/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2015 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., при секретарі Кравченко М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Зіньків цивільну справу за позовом

Публічного акціонерного товариства (далі по справі - ПАТ) «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Акцент-Банк» звернулося до Зіньківського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

З позову вбачається, що між ЗАТ «Акцент-Банк» та Відповідачем по справі ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н від 12.08.2008 року (далі Кредитний договір), відповідно до якого банк надав позичальнику (Відповідачу) грошові кошти в сумі 3000 гривень 00 копійок з терміном повернення до 12.08.2009 року зі сплатою 24 % річних. Посилаючись на те, що Відповідач свої зобовязання за Кредитним договором належним чином не виконує і погашення боргу не здійснює, враховуючи, що Позивач є правонаступником ЗАТ «Акцент-Банк», позивач звернувся з позовом до суду і просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Акцент-Банк» заборгованість за Кредитним договором у розмірі 30060 гривень 41 копійок та судовий збір.

В судове засідання представник ПАТ «Акцент-Банк» не зявився надіслав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, позов підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, подав суду заперечення проти позову, в яких просив застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позову з підстав пропущення Позивачем строку позовної давності. В судовому засіданні доводи, викладені у запереченні проти позову, підтримав та просив відмовити у задоволенні позову.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цивільно-процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 2 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право". Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 10 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно ст. 213 ЦПК України, - рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит (грошові кошти у такій сумі, що була передана йому позикодавцем) та сплатити проценти. У разі прострочення повернення чергової частини кредиту позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання.

Згідно ст.1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику ( грошові кошти у такій самій сумі, що була передана йому позикодавцем) у строк та порядку, що встановлений договором.

Згідно ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк для його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Стаття 525 Цивільного Кодексу України не допускає відмови в односторонньому порядку від виконання зобовязань по договору.

Згідно ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.

Відповідно до умов кредитного договору та ст.1050 ЦК України кредитор має право достроково вимагати погашення заборгованості позичальника за кредитом, включаючи нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції, у випадку порушення строків повернення кредиту, сплаті відсотків за кредит.

Відповідно до ч.2 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Відповідно до п. З ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання. За загальним правилом частини першої статті 624 ЦК України неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (штрафна неустойка). Згідно з частиною другою статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив зобовязання якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

В ст. 629 ЦК України вказано, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору № б/н від 12.08.2008 року ОСОБА_1 (далі - Відповідач) отримав кредит у розмірі 3000.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24,0% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідно до Статуту в новій редакції, Закрите акціонерне товариство «Акцент-Банк» змінило найменування юридичної особи на Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк».

Відповідач, починаючи з 29.08.2008 року, належним чином не виконував умови Кредитного договору, не сплачував жодних платежів, тому станом на 29.10.2015 року перед банком заборгованість позичальника становить 30060,41 грн., (3000,00 грн. - заборгованість за кредитом; 15104,27 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 10048,50 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 500.00 грн. штраф (фіксована частина); 1407,64 грн. штраф (процентна складова), що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 4-6).

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтею 261 цього ж кодексу встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 6 листопада 2013 року в справі № 6-116 цс 13, зазначено, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобовязання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Також судом встановлено, що починаючи з 29.08.2008 року Відповідач перестав погашати кредит у порядку, встановленому Кредитним договором. Тобто з цього часу Позивачу стало достовірно відомо про ухилення Відповідача від належного виконання взятих на себе договірних зобовязань. Строк дії Кредитного договору закінчився 12.08.2009 року. Однак, Позивач протягом тривалого часу не вживав заходів до стягнення заборгованості з Відповідача шляхом звернення до суду відповідно до вимог Кредитного договору. З позовною заявою представник Позивача звернувся до суду лише 06.11.2015 року (а.с.2-3).

Згідно з наданим Позивачем розрахунком заборгованості за Кредитним договором сальдо простроченої заборгованості виникло ще 29 серпня 2008 року.

Враховуючи наведене, з наступного робочого дня за цим днем почався перебіг позовної давності і ПАТ «Акцент-Банк» мало трирічний термін для використання свого законного права звернутися до суду із відповідними позовними вимогами.

Наслідками пропущення строку позовної давності є відмова у задоволенні позову (стаття 267 ЦК України).

Згідно з приписами ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відповідності до розяснень, викладених у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_2, дослідивши та проаналізувавши наявні матеріали справи та давши їм належну оцінку, приходить до висновку, що ПАТ «Акцент-Банк» пропустив загальний строк позовної давності для звернення до суду з позовом, поважності пропуску цього строку не навів. Тому, з урахуванням клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог з даних підстав.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 257, 267, 526, 530, 549, 1054 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 4, 10, 11, 30, 57-61, 88, 168,197, 212-223 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити за пропуском строку позовної давності.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Полтавської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області ОСОБА_3