Ухвала суду № 54423229, 26.11.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7073/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді Кравця Ю.І.,

суддів: Фальчука В.П., Таварткіладзе О.М.,

з участю секретаря судового засідання - Книгиницького О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одеса цивільну справу за позовом заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «ІВЕНТ ОСОБА_4», треті особи, що не заявляють вимоги на предмет спору: Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, Державне земельне агентство в м. Одесі, про скасування державного акту, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним акту прийому-передачі нерухомого майна, витребування майна з чужого незаконного володіння, встановлення порядку виконання рішення суду, за апеляційними скаргами Першого заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради та представника Одеської міської ради ОСОБА_5 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07.07.2015 року,-

встановила:

04.02.2015р. заступник прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся зі вказаним позовом до суду, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що відповідно до рішення Печерського районного суду м.Києва від 04.12.2007 року по справі №2-1491-1/07 за ОСОБА_2 визнано право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, що розташована у м.Одесі, Французький бульвар, 28/30 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; зобовязано Одеську регіональну філію Державного підприємства Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах видати державний акт про право приватної власності на земельну ділянку та зареєструвати її у відповідному реєстрі. Рішення Печерського районного суду м.Києва від 04.12.2007р. було виконано шляхом видачі на імя ОСОБА_2 державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №786321 від 10.10.2008 року, що зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010850501387. Державний акт виданий, підписаний та зареєстрований Управлінням земельних ресурсів у м.Одесі. Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 03.04.2008 року рішення Печерського районного суду м.Києва від 04.12.2007 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Приморського районного суду м.Одеси. При новому розгляді справи, ухвалою Приморського районного суду від 08.06.2010 року по справі №2-1696/2010 позов залишено без розгляду.

Прокурор у позові зазначив, що відсутні підстави для набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, оскільки вичерпний їх перелік встановлений ст.81 Земельного кодексу України. В подальшому, оскільки ОСОБА_2 безпідставно отримав у власність земельну ділянку, він не мав права її відчуджувати ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 03.03.2011р., а в свою чергу ОСОБА_3 не мав права передавати земельну ділянку товариству з обмеженою відповідальністю Івент ОСОБА_4. Зазначене, на думку прокурора, є підставами для задоволення позову. Щодо позовного строку давності для звернення з зазначеними вимогами по справі прокурор вказав, що строк ними не пропущено, оскільки реєстрація права власності була здійснена 31.05.2014р., а прокуратура дізналася про це з листа Одеського міського управління юстиції реєстраційної служби 23.12.2014 року.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07.07.2015 року у задоволенні позову заступника прокурора Приморського району м. Одеси відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду Перший заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради та представник Одеської міської ради ОСОБА_5 подали апеляційні скарги, в якій з посиланням на порушення норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевірившиматеріали справи, законністьі обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно дост. 303 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає судові рішеннясуду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно дост. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанціїухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по сутіі справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Згідност. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основіповно і всебічно з`ясованихобставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами,які були досліджені у судовому засіданні.

Судом встановлено, що рішенням Печерського районного суду м.Києва від 04.12.2007 року по справі №2-1491-1/07 за ОСОБА_2 визнано право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, що розташована у м.Одесі, Французький бульвар, 28/30 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; зобовязано Одеську регіональну філію Державного підприємства Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах видати державний акт про право приватної власності на земельну ділянку та зареєструвати її у відповідному реєстрі.

Зазначене рішення Печерського районного суду м.Києва від 04.12.2007 року було виконано шляхом видачі на імя ОСОБА_2 державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №786321 від 10.10.2008 року, що зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010850501387. Державний акт виданий, підписаний та зареєстрований Управлінням земельних ресурсів у м.Одесі.

Згідно Положення про Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 23.12.2005 року №5069-ІV та діючого на час набуття у власність спірної земельної ділянки відповідачем ОСОБА_2 й видачі йому державного акту про право власності на земельну ділянку, Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради створено Одеською міською радою і є його виконавчим органом. Управління підзвітне та підконтрольне Одеській міській раді, підпорядковане виконкому Одеської міської ради та Одеському міському голові. Згідно з п. 4 Положення основним завданням Управління є: забезпечення реалізації повноважень Одеської міської ради у галузі земельних відносин відповідно до Земельного Кодексу України та законів; здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель та контролю за додержанням земельного законодавства.

Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 03.04.2008 року рішення Печерського районного суду м.Києва від 04.12.2007 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Приморського районного суду м.Одеси.

При новому розгляді справи, ухвалою Приморського районного суду від 08.06.2010 року по справі №2-1696/2010 позов залишено без розгляду. Одеська міська рада, як сторона по справі, знала про ухвалені судові рішення по справі.

03.03.2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про що був зроблений відповідний нотаріальний запис на державному акті серії ЯД №786321.

27.05.2011 року ОСОБА_3 вніс в уставний фонд товариства з обмеженою відповідальністю Івент ОСОБА_4 спірну земельну ділянку та отримав права на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю Івент ОСОБА_4.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що товариство з обмеженою відповідальністю Івент ОСОБА_4 у теперішній час є власником спірної земельної ділянки на підставі державного акту, виданого 10.10.2008 року.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. В даному випадку таким документом є державний акт на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до ст. 125 ЗК право власності на земельну ділянку виникає із моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до п. 22 Порядку ведення Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 року № 1021, запис про державну реєстрацію документа, що посвідчує право на земельну ділянку, в розділі Книги записів скасовується (поновлюється) посадовою особою на підставі рішення суду.

Відповідно до ст. 202 ЦК України передача у приватну власність земельних ділянок та видача державних актів на землю є правочином.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Також слід зазначити, що записи скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними.

Статтею 126 Земельного кодексу України (чинною на момент відчуження земельної ділянки) та п.1.1 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 року № 43 передбачено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Державний акт на право власності на земельну ділянку є правовстановчим документом, який видається на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, тому вимога про скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку є похідною й залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого виданий оспорюваний державний акт.

Оскільки позивач просить визнати державний акт на право власності на спірну земельну ділянку, виданий на імя ОСОБА_2 та в подальшому перереєстрований згідно відміток на ОСОБА_3 та товариство з обмеженою відповідальністю Івент ОСОБА_4, недійсними, то, на думку районного суду, до участі у справі у якості співвідповідача обовязково мав бути залучений орган, який видав держакти - Управління держкомзему у м.Одесі.

Стаття 16 ЦК України, передбачає такий спосіб захисту порушених прав та інтересів, як визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки ОСОБА_7 або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини 2 статті 16 ЦК України). Однак, заступник прокурора Приморського району м. Одеси таким процесуальним правом не скористався і не залучив вказаний орган до участі у справі, а суд відповідно до вимог чинного цивільно-процесуального законодавства таким правом не наділений.

В судовому засіданні були оглянуті за клопотанням відповідача дві цивільні справи, що розглядались Приморським районним судом м.Одеси, а саме: цивільну справу №2-1696/10 за позовом ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_28 до Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофздравниця, Одеської міської ради, ДП Центр державного земельного кадастру про усунення перешкод у користуванні нежитловими будівлями, визнання права власності на земельні ділянки, зобовязаня вчинити певні дії; а також цивільну справу №1522/12341/12 за позовом заступника прокурора Приморського району м.Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_3 та ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних позовних вимог на предмет спору Управління держкомзему у м.Одесі, про визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку.

Згідно матеріалів, що містяться у справі №2-1696/10 Приморського районного суду м.Одеси, судом першої інстанції встановлено, що про скасування рішення Печерського районного суду м.Києва від 04.12.2007 року по справі №2-1491-1/07 Одеська міська рада дізналась принаймні 03.04.2008 року (день, коли було скасовано в апеляційному порядку рішення Печерського районного суду м.Києва від 04.12.2007 року).

Згідно матеріалів, що містяться у справі №1522/12341/12 Приморського районного суду м.Одеси, встановлено, що з позовними вимогами про визнання незаконним та скасування державного акту серії ЯД №786321 від 10.10.2008 року на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану за адресою м.Одеса, Французький бульвар, 28/30, виданого ОСОБА_2, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.03.2011 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прокурор звертався до Приморського районного суду м.Одеси, позовна заява підписана заступником прокурора 25.05.2012 року, а подана через канцелярію суду 29.05.2012 року. Ухвалою суду від 08.06.2010 року позовна заява заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах Одеської міської ради була залишена без розгляду на підставі повторної неявки у судове засідання позивача.

Ані прокурор, ані позивач, в інтересах якого поданий позов, не спростували тієї обставини, що про порушене право власності Одеської міської ради на земельну ділянку прокурору, як представнику позивача, стало відомо не пізніше 09.12.2010 року, що підтверджується листом вих.№77 від 09.12.2010 року, адресованим Приморським районним судом м.Одеси першому заступнику прокурора м.Одеси на №16-16051вих10 від 26.11.2010 року (вхід.№33589 від 26.11.2010 року).

Суд звернув увагу, що зазначений лист вих.№77 від 09.12.2010 року був наданий прокуратурою у 2012 році до матеріалів справи №1522/12341/12 саме для підтвердження звернення з позовом до суду в межах строку позовної давності, тобто з часу коли зі змісту цього листа стало відомо про порушене право, а не з 2008 року коли був виданий спірний державний акт.

Аналіз ст. ст. 45, 46 ЦПК України дав підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

При цьому згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки, а ст. 261 цього кодексу передбачено, що початок перебігу строку є день, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, для визначення початку перебігу виникнення права на позов важливими є як обєктивні (сам факт порушення права), так і субєктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) фактори. При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх субєктивних прав, відтак обовязок доведення строку, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Оскільки позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обовязки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин, в тому числі і через обізнаність Управління земельних ресурсів м. Одеси, як спеціально створеного органу, яке виконує представницькі функції Одеської міської ради в галузі земельних відносин.

Такий правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року № 6-152цс14, яка є обовязковою для всіх судів України відповідно до ст. 360-7 ЦПК України.

Наслідки спливу позовної давності встановлені ст. 267 ЦК України. Так, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до вимог ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно до частини 1 ст. 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Таким чином, районний суд погодився з твердженнями представника відповідача товариства з обмеженою відповідальністю Івент ОСОБА_4 щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з вимогою щодо визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, розташовану по Французькому бульвару, 28/30, в м.Одесі, серії ЯД №786321 від 10.10.2008 року виданий ОСОБА_2, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.03.2011 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, так як строк позовної давності необхідно вираховувати від дати, коли про порушене право стало відомо, тобто не пізніше 09.12.2010 року.

Врахувавши, що прокурором та позивачами не спростовані доводи відповідача щодо порушення строку позовної давності, встановлені судом обставини є підставою для відмови у задоволенні в частині позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30.10.2010 року, звязку зі спливом строку позовної давності по спірним правовідносинам.

Таким чином враховуючи, що позовні вимоги прокуратури про визнання недійсним акту прийому-передачі нерухомого майна, витребування майна з чужого незаконного володіння, встановлення порядку виконання рішення суду є похідними від вимог про визнання незаконним та скасування державного акту визнання недійсним договору купівлі-продажу, вказаний висновок суду про відмову у задоволені першої частини вимог є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.

Крім того суд вважав за необхідне додатково зазначити, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 04.12.2007 року було виконано шляхом видачі державного акту на земельну ділянку. 10.10.2008 року Управлінням земельних ресурсів у м. Одесі був виданий державний акт серії ЯД №786321 на право приватної власності на земельну ділянку.

Отже Одеська міська рада, як позивач у справі, у разі порушення свого права знала про ці події оскільки, по-перше, була стороною у судовій справі, за наслідком розгляду якої було постановлено судове рішення від 04.12.2007р про визнання права власності на спірну земельну ділянку, а по-друге, державний акт на цю ділянку видавався на підставі вказаного судового рішення її виконавчим органом.

Також зазначено, що суди повинні застосовувати при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Протоколу №1 є попередження порушень принципу безперешкодного користуванням своїм майном. Втручання в право безперешкодного користування своїм майном передбачає «справедливу рівновагу» між інтересами суспільства та необхідністю дотримання основних прав людини.

В рішенні у справі «Спорронг і Льонрот проти Швеції» від 29 червня 1982 року Європейський суд виходив із контексту загальної норми про мирне володіння майном, проголошеної в першому реченні частини 1 Протоколу № 1, та зазначив, що «пошук цієї рівноваги ... відбиває структуру статті 1 Протоколу №1 у цілому».

«Справедлива рівновага» між інтересами суспільства та інтересами особи полягає в тому, що тягар, спричинений особі втручанням у її інтереси, має перебільшуватися або достатньо компенсуватися процедурами або певними формами чи заходами, направленими на послаблення «тягара».

В рішенні у справі «Антрік проти Франції» від 25 серпня 1994 року Європейський суд виходив, що при вирішенні питання щодо правомірності позбавлення права власності «має бути обґрунтоване співвідношення пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, яку намагаються досягнути шляхом заходів позбавлення особи її власності».

В рішенні у справі «Совтрансавто Холдінг проти України» від 25 липня 2002 року Європейський суд зазначив, що спосіб, в який проводився та закінчився судовий розгляд справи, також як і ситуація непевності, якої зазнав заявник, порушили «справедливу рівновагу» між вимогами суспільного інтересу та потребою захищати право заявника на повагу до його майна. Як наслідок, держава не забезпечила виконання свого зобовязання гарантувати заявнику ефективне користування своїм правом власності, гарантованим статтею 1 Протоколу № 1.

Відповідно до рішення у справі «Стретч проти Обєднаного Королівства» від 24 червня 2003 року, було задоволено скаргу позивача з тієї підстави, що позивач вважав законним рішення органа влади. І подальше позбавлення його майна на тій підставі, що державний орган порушив закон під час прийняття рішення, є неприпустимим.

Аналогічної думки притримується і Верховний суд України. Так, своєю постановою від 14 березня 2007 року «Про аспекти розгляду справ про приватизацію держмайна» зазначив, що відповідно до практики Європейського Суду із прав людини, самі по собі допущені органами публічної влади правопорушення не можуть бути підставою для повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не сталися внаслідок протиправної поведінки самого покупця.

З урахуванням вищевказаних норм законодавства суд першої інстанції дійшов до висновку, що позов заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю Івент ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на землю, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, про визнання недійсним акту прийому-передачі, про витребування майна, задоволенню не підлягають.

Колегія суду погоджується з таким висновком районного суду. Оскільки, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює.

Докази та обставини, на які посилаються апелянти в скаргах, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Посилання апелянтів на те, що суд першої інстанції дійшов необгрнунтованого висновку про те, що прокурором вибрано неправильний спосіб захисту порушеного права є необґрунтованими з огляду на те, що підставною відмови у задоволенні позову є порушення строку позовної давності.

ОСОБА_28 того колегія суддів вважає необґрунтованими посилання в апеляційній скарзі стосовно оскарження посилання суду першої інстанції на практику Європейського суду з прав людини щодо непропорційного втручання у право людини на мирне володіння своїм майном.

Стаття 1 першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном.

ОСОБА_28 того, відповідно до практики Європейського суду, для того щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатись між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав. іншими словами заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Стаття 1 першого протоколу забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів в право власності.

Так, відображення положення Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод міститься у ст. 41 Конституції України, згідно з якою кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження обєктів права приватної власності може бути засноване лише як виняток суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умовами попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких обєктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Таким чином, розглядаючи питання захисту права особи на мирне володіння майном, необхідно згадати позицію Європейського суду, за якою «позбавлення майна може бути виправданим тільки якщо доведена, крім іншого, наявність «інтересів суспільства» та «умов, передбачених законом». Більше того, будь-яке втручання у володіння майном повинно задовольняти принцип пропорційності.

Посилання прокуратури в апеляційні скарзі на правовий висновок Верховного Суду України, зроблений у справі 6-170цс14 є без підставним, оскільки він не стосується предмету розгляду даної апеляційної скарги.

Безпідставними є й посилання на правовий висновок Верховного Суду України, висловлений у справі 6-92цс13, оскільки підставою відмови у задоволені позову є застосування строку позовної давності.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимогст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ч. 1 ст.60, ч. 3 ст.10 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ч. 1ст. 212 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно дост. 11 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 209,303, 307, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила :

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради та апеляційну скаргу представника Одеської міської ради ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07.07.2015 року залишити буз змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Ю.І.Кравець

Судді: О.М.Таварткіладзе

ОСОБА_29