Постанова № 54419628, 16.12.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 грудня 2015 року 11 год. 43 хв. № 826/25685/15

за позовом ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

Суддя - Вовк П.В.,

при секретарі судового засідання Хайло А.А.

Представники:

від позивача ОСОБА_2, довіреність № б/н від 07 грудня 2015 року

від відповідача Червінська Л.В., довіреність № 8656/9/26-59-10-01-11 від 13 липня

2015 року

На підставі ч. 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в судовому засіданні 16 грудня 2015 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст складено і підписано 18 грудня 2015 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1, позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі також - ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві, відповідач), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача форми «Ф» від 10 червня 2015 року № 3921-17.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на те, що передбачений нормами Податкового кодексу України (далі також - ПК України) транспортний податок підлягає до застосування лише з 2016 року. Крім того, позивач вказує на порушення відповідачем встановленого порядку направлення оскаржуваного рішення.

У ході судового розгляду справи, представник позивача позов підтримав та просив задовольнити його повністю.

В наданих суду запереченнях представник відповідача вказав, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в запереченнях проти адміністративного позову.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

10 червня 2015 року ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві, на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 статті 54, пп. 267.6.2 п. 267.6 статті 267 ПК України було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 3921-17, яким ОСОБА_1 визначено зобов'язання зі сплати транспортного податку в розмірі 25 000, 00 грн.

25 липня 2015 року зазначене податкове повідомлення-рішення було направлено засобами поштового зв'язку на адресу позивача разом з відповідними платіжними реквізитами, водночас, зазначене поштове відправлення було повернуто ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві у зв'язку з закінченням встановленого строку його зберігання.

07 жовтня 2015 року податкове повідомлення-рішення було повторно направлено на адресу позивача та отримано ним 14 листопада 2015 року, як про це зазначає сам позивач в поданому адміністративному позові.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач є власником транспортного засобу марки Lexus RX 350, об'єм двигуна 3456 куб. см., 2013 року випуску (перша реєстрація транспортного засобу здійснена 06 травня 2014 року).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються ПК України.

Пунктом 6.3 статті 6 ПК України (тут і далі нормативно-правові акти наведені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

При цьому, статтею 7 ПК України передбачені загальні засади встановлення податків і зборів. Зокрема, п. 7.1 вказаної статті передбачено, що під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи як: платники податку; об'єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства (п. 7.3 статті 7 ПК України).

Відповідно до статті 8 ПК України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори, а згідно з п. 8.3 статті 8 ПК України, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

При цьому, приписами статті 10 ПК України встановлено, що до місцевих податків належать податок на майно, єдиний податок. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Згідно з приписами статті 265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 статті 267 ПК України, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. (пп. 267.2.1 п. 267.1 статті 267 ПК України).

Базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 статті 267 ПК України (пп. 267.3.1 п. 267.1 статті 267 ПК України).

Відповідно до п.п. 267.4, 267.5 статті 267 ПК України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року) (пп. 267.6.1 пп. 267.6.2 п. 267.6 статті 267 ПК України).

Згідно з пп. 267.6.3 п. 267.6 статті 267 ПК України, органи внутрішніх справ зобов'язані до 1 квітня 2015 року подати контролюючим органам за місцем реєстрації об'єкта оподаткування відомості, необхідні для розрахунку податку. З 1 квітня 2015 року органи внутрішніх справ зобов'язані щомісячно, у 10-денний строк після закінчення календарного місяця, подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку податку, за місцем реєстрації об'єкта оподаткування станом на перше число відповідного місяця.

Таким чином, автомобіль Lexus RX 350, об'єм двигуна 3456 куб. см., 2013 року випуску, датою першої реєстрація якого є 06 травня 2014 року, згідно пп. 267.2.1 п. 267.2 статті 267 ПК України є об'єктом оподаткування транспортним податком, а позивач є платником вказаного податку.

В своєму адміністративному позові ОСОБА_1, з посиланням на пп. 4.1.9 п. 4.1 статті 4 ПК України, вказує на те, що відповідач неправомірно застосував до спірних правовідносин положення ПК України щодо визначення йому сум зобов'язання зі сплати транспортного податку.

Так, відповідно до пп. 4.1.9 п. 4.1 статті 4 ПК України, податкове законодавство України ґрунтується на принципі стабільності, згідно якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Згідно з ч. 1 статті 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Водночас, Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким, шляхом викладення в новій редакції положень статті 267 ПК України, було введено новий податок - транспортний, набрав чинності лише 01 січня 2015 року, тобто з порушенням наведеного вище принципу стабільності податкового законодавства.

Разом з тим суд звертає увагу на те, що внесені до ПК України зміни в частині введення транспортного податку не були предметом дослідження Конституційного Суду України, відповідно, не були визнані неконституційними, а тому вважаються діючими та такими, що підлягають до застосування.

При вирішенні даної справи суд вважає за необхідне застосувати положення судової практики Європейського суду з прав людини, які були відображені в ухвалі від 11 жовтня 2005 року у справі «ТОВ «Компанія «МАСА інвест груп» проти України». При вирішенні вказаної справи суд, з посиланням на п. 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, прийшов до висновку про те, що держава має право приймати та вводити в дію такі закони, які вони можуть вважати за необхідне для забезпечення сплати податків. Європейським судом також було зазначено, що держава має широкі межі розсуду, зокрема у формуванні та впровадженні податкової політики, і Суд поважатиме позицію законодавця у таких справах, за винятком випадків, коли вона не має жодного розумного обґрунтування.

Враховуючи наведене, з огляду на передбачений ч. 2 статті 19 Конституції України принцип, згідно якого органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд приходить до висновку про наявність у відповідача обов'язку щодо застосування положень ПК України в частині нарахування сум транспортного податку у 2015 році.

При цьому суд наголошує, що оскільки зміни до ПК України, якими було запроваджено транспортний податок, були внесені Законом України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року та набрали чинності 01 січня 2015 року, тобто пізніше від приписів пп. 4.1.9 п. 4.1 статті 4 ПК України, які набрали чинності лише 01 січня 2011 року, для регулювання спірних правовідносин підлягають застосуванню саме норми ПК України, які визначають порядок сплати транспортного податку. До такого висновку суд прийшов з огляду на загальні принципи теорії держави і права щодо вирішення правових колізій, відповідно до якого у випадку наявності колізії у застосуванні правових норм, застосуванню підлягає спеціальна правова норма (змістовний принцип), а в разі неможливості вирішення колізії в зазначений спосіб (наприклад якщо обидві норми є спеціальними) застосуванню підлягає норма, яка була прийнята пізніше (темпоральний принцип). В даному ж випадку, приписи ПК України, якими було запроваджено транспортний податок, не лише прийняті пізніше ніж положення пп. 4.1.9 п. 4.1 статті 4 ПК України, але й у порівнянні з ним є спеціальними нормами.

Надаючи оцінку доводам позивача про те, що до спірних правовідносин має бути застосований конституційний принцип, згідно якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Водночас в даному випадку положеннями ПК України в частині запровадження транспортного податку не встановлювалась будь-яка додаткова юридична відповідальність платників податків, а тому наведене положення не може бути застосоване для врегулювання правовідносин, які розглядуються судом в межах справи.

Отже наведені доводи позивача визнаються судом необґрунтованими.

Також суд звертає увагу на те, що згідно з п. 12.3 статті 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (п.п. 12.3.1 - 12.3.4 п. 12.3 статті 12 ПК України).

Так, рішенням Київської міської ради від 28 січня 2015 року № 58/923 був встановлений транспортний податок, який справляється на території міста Києва, та затверджене Положення про транспортний податок, яке містить норми, аналогічні зазначеним вище приписам ПК України.

В той же час, п.п. 12.3.5 п. 12.3 статті 12 ПК України встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Як вже зазначалось судом, відповідно до п. 10.2 статті 10 ПК України транспортний податок є обов'язковим місцевим податком.

Крім того, суд зауважує, що п. 267.4 статті 267 ПК України встановлена єдина ставка податку, що визначається з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000, 00 грн. за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Таким чином, в даному випадку, рішення міської ради не може вплинути на визначення платників податку, об'єкту оподаткування, бази оподаткування, ставки податку, порядку обчислення податку, податкового періоду, строку та порядку сплати податку, оскільки вони встановлені нормами ПК України, які і мають бути застосовані до правовідносин, які досліджуються судом в межах розгляду даної справи.

Саме нормами ПК України керувався відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, як це вбачається зі змісту самого рішення.

Враховуючи зазначене, беручи до уваги встановлене на рівні Конституції України право держави встановлювати податки та збори та кореспондований йому обов'язок громадян їх сплачувати в порядку і розмірах, встановлених законом, суд приходить до висновку про необґрунтованість позиції позивача щодо скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з зазначених вище підстав.

Тому, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, відповідач діяв на підставі та в межах повноважень визначених законом і правомірно визначив ОСОБА_1 зобов'язання зі сплати сум транспортного податку в розмірі 25 000, 00 грн.

Окремо суд зазначає, що відповідно до пп. 267.6.2 п. 267.6 статті 267 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Водночас, як вже зазначалось вище, оскаржуване податкове повідомлення-рішення було вперше направлено позивачу лише 25 липня 2015 року, як це вбачається з відтиску штампу відділення поштового зв'язку на конверті, яким направлявся лист. Таким чином податковим органом був порушений передбачений ПК України порядок направлення податкового повідомлення-рішення, що додатково свідчить про його протиправність.

Також, згідно п. 3.8 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 28 листопада 2012 року № 1236, податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження з повідомленням про вручення.

Між тим, всупереч зазначеним положенням, друге направлення оскаржуваного рішення відповідача 07 жовтня 2015 року було здійснено податковим органом простим поштовим відправленням без повідомлення про вручення.

Водночас, на думку суду окремі формальні порушення порядку направлення податкового повідомлення-рішення платнику податків не можуть вважатись правовою підставою для його звільнення від сплати сум відповідного податку, а тому наведені вище обставини не можуть вважатись підставами для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Відповідно до статті 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч. 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-12, 71, 122, 158-163 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя П.В. Вовк