Ухвала суду № 54418675, 10.12.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

провадження №22-ц/796/13010/2015 Головуючий у 1-й інстанції: Бобко А.В.

справа №754/3586/15-ц Доповідач: Поліщук Н.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2015 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:

Головуючого - судді Поліщук Н.В.

суддів Білич І.М.., Болотов Є.В.

при секретарі Горбачовій І.В.

за участю представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в залі суду справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», поданою представником за довіреністю Шулікою Аліною Володимирівною, на рішення Деснянського районного суду м.Києва від 23 липня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості,-

УСТАНОВИЛА:

В березні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом про стягнення солідарно з відповідачів 44084,20 доларів США заборгованості за кредитним договором №К2НСАЕ00000014 від 29 листопада 2007 року, що за курсом НБУ станом на 15 січня 2015 року складає 695207,83 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 29 листопада 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №К2НСАЕ00000014, відповідно до умов якого позичальнику надано кредитні кошти у розмірі 15539,78 доларів США на термін до 28 листопада 2012 року.

Проте, позичальник належним чином умов договору не виконав, у зв»язку із чим станом на 15 січня 2015 року у позичальника існує заборгованість, що складається із заборгованості за кредитом в сумі 10451,31 долар США та 2,40 доларів США заборгованості за процентами за користування кредитом. Також позичальнику нарахована пеня у розмірі 33630,49 доларів США.

ОСОБА_6 та ОСОБА_5 є поручителями за зобов»язаннями позичальника. Відтак повинні нести солідарну з боржником відповідальність.

Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 23 липня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ПАТ КБ «ПриватБанк» подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

В апеляційній скарзі посилається на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вказує на продовження дії кредитного договору. Посилається на те, що судом не враховано встановлену у кредитному договорі позовну давність терміном п»ять, а також термінів дії договорів поруки, який також становить п»ять років від дня настання терміну повернення кредиту.

В судовому засіданні 19 листопада 2015 року представник позивача апеляційну скаргу підтримав, посилаючись на викладені в ній обставини. В подальшому в судове засідання не з»явився, будучи повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_5 в судове засідання не з»явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Відповідно до ст.305 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності осіб, що не з»явились в судове засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з»явились, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та безпідставності, ураховуючи, що рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 18 жовтня 2011 року з позичальника суму заборгованості стягнуто достроково. Уважав припиненими договори поруки відповідно до ч.4 ст.559 ЦК України. Судом також зазначено, що договори поруки не містять відомостей про дату їх укладення, окрім того, поручитель ОСОБА_6 на дату укладення кредитного договору не досяг повноліття. При цьому, зміст позовних вимог не відповідає умовам кредитного договору.

З матеріалів справи убачається, що 29 листопада 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №К2НСАЕ00000014, предметом даного договору, відповідно до п.7.1 договору, є надання кредиту в розмірі 21107 доларів США на наступні цілі: 14000 доларів США для купівлі автомобіля, 6,75 доларів США для сплати за реєстрацію Предмету застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування на сплату страхових платежів за договором страхування від 29 листопада 2007 року, договором особистого страхування від 29 листопада 2007 року на строк до 28 листопада 2008 року у сумі 1114 доларів США, а також у розмірі 5566 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1% на місяць, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 3% від суми виданого кредиту на момент надання кредиту, 0,27% суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, з терміном дії договору по 28 листопада 2012 року включно.

З метою забезпечення виконання зобов»язань позичальника між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 укладено Договір поруки №К2НСАЕ00000014/2, який не містить дати його укладення, проте станом на час укладення кредитного договору 29 листопада 2007 року ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, був неповнолітнім.

З метою забезпечення виконання зобов»язань позичальника між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7 укладено Договір поруки №К2НСАЕ00000014/1 із зазначенням дати його укладення 29 листопада 2007 року.

Установлено також, що заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2011 року, ухваленим у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, вирішено стягнути з ОСОБА_4 суму заборгованості за кредитом в розмірі 15589,88 доларів США. Відповідно до цього рішення станом на 12 квітня 2011 року заборгованість складається з: 11148,79 доларів США - заборгованості за кредитом; 1564,85 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 587,44 доларів США - заборгованості по комісії за користування кредитом; 2288,80 доларів США - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 2 статті 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.1 ст.553, ст.554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Як убачається із змісту кредитного договору (п.2.3.3) банк вправі вимагати дострокового виконання зобов»язання у випадку порушення умов договору позичальником.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи убачається, що банк скористався зазначеним правом та звернувся до позичальника із позовом про дострокове виконання зобов»язання, за наслідками розгляду якого Деснянським районним судом м.Києва 18 жовтня 2011 року ухвалено заочне рішення, яким стягнуто з ОСОБА_4 суму заборгованості за кредитом в загальному розмірі 15589,88 доларів США.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що мало місце дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості, відтак договір закінчився, а між сторонами існують лише невиконані зобов»язальні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги про те, що кредитний договір продовжував свою дію після ухвалення рішення суду про задоволення вимог кредитора, є помилковими та не ґрунтуються на вимогах закону.

При цьому, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК (п.17 Постанови №5 від 30.03.2012 року Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ) .

Разом з тим, звертаючись до суду з цим позовом, позивач, посилаючись на умови кредитного договору №К2НСАЕ00000014 від 29 листопада 2007 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_4, вказує на надання за цим договором кредитних коштів у розмірі 15539,78 доларів США (з яких визначена заборгованість за кредитом 10451,31 долар США), що не відповідає змісту договору та належними доказами не підтверджено.

З матеріалів справи також убачається, що розрахунок розміру заборгованості (в тому числі і пені) проведено позивачем, виходячи із суми 15539,78 доларів, починаючи з 29 листопада 2007 року і по 15 січня 2015 року. Проте, належних та допустимих доказів на підтвердження видачі кредитних коштів в такому розмірі, що давало б підстави для обрахування заборгованості із застосуванням цієї величини, матеріали справи не містять. При ухваленні рішення 18 жовтня 2011 року Деснянський районний суд м.Києва виходив із розміру наданих кредитних коштів в сумі 21107 доларів та установив заборгованість станом на 12 квітня 2011 року в загальному розмірі 15589,88 доларів США.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції двічі представником позивача заявлялось клопотання про оголошення перерви в судовому засідання для надання додаткових доказів по справі, які судом задовольнялись. Проте, інших доказів позивачем надано не було та 23 липня 2015 року представником позивача подана заява про розгляд справи без участі позивача.

В суді апеляційної інстанції представником позивача також не заявлено про наявність доказів, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також про наявність нових доказів, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог, колегія суддів виходить з того, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до вимог ст.10 ЦПК України. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ч.4 ст.10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з»ясуванню обставин справи.

У контексті одного із основоположних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності сторін - вирішальним фактором є обов»язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Ураховуючи ненадання позивачем доказів на підтвердження заборгованості за кредитом в розмірі 44084,20 доларів США, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

При цьому, вимог про застосування цивільної відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, позивачем не заявлялось.

Договір поруки має додатковий (акцесорний) до основного зобов'язання (кредитного договору) характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель згідно з частиною першою статті 554 ЦК України відповідає перед кредитором, за загальним правилом, солідарно із позичальником, якщо договором поруки не встановлено його додаткову (субсидіарну) відповідальність. Неможливість окремого розгляду цих договорів може бути пов'язана, зокрема, із визначенням суми заборгованості, способу виконання зобов'язання та іншими умовами договорів (п.2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»).

Солідарний поручитель, на відміну від субсидіарного або майнового, несе відповідальність перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

З урахуванням того, що судом встановлено відсутність підстав для стягнення із боржника заявленої позивачем заборгованості, відсутні також підстави для застосування цивільної відповідальності поручителів.

Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про припинення договорів поруки, оскільки відповідно до п.12 цих договорів визначено припинення поруки після закінчення п»яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. Проте, такий висновок не призвів до неправильного вирішення справи, а тому не дає підстав для скасування судового рішення.

Обґрунтованих доводів, які давали б підстави для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог, апеляційна скарга не містить.

Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не установлено.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», подану представником за довіреністю Шулікою Аліною Володимирівною, відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м.Києва від 23 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - суддя Н.В. Поліщук

Судді І.М. Білич

Є.В. Болотов