Ухвала суду № 54402770, 15.12.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/8759/15-ц Головуючий у І інстанції Пінкевич Н. С.Провадження № 22-ц/780/6471/15 Доповідач у 2 інстанції Фінагєєв В. О.Категорія 23 15.12.2015

УХВАЛА

Іменем України

15 грудня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді Фінагєєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Нагорної Г.О.

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зараз-1» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зараз-1» про зобов'язання укласти договір та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2015 року ТОВ «Зараз-1» звернулося до суду з позовом та просило стягнути з ОСОБА_2 борг у сумі 3 712 грн. 20 коп. за надані житлово-комунальні послуги.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «Зараз-1» є виконавцем житлово-комунальних послуг в с. Чайки, Києво-Святошинського району, Київської області та надає послуги з управління, утримання будинку та прибудинкової території, житлово-комунальні послуги. Відповідач є власником квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_2 не вносить плату за житлово-комунальні послуги, у зв'язку з чим утворилась заборгованість.

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом та просив зобов'язати ТОВ «Зараз-1» укласти з ОСОБА_2 договір про надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території по АДРЕСА_1 - по формі і змісту типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 484 та стягнути з ТОВ «Зараз-1» на користь ОСОБА_2 5 000 грн. у якості відшкодування за спричинену моральну шкоду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1. У березні 2015 року ТОВ "Зараз-1" звернулось до відповідача з проханням підписати договір про управління будинком. Однак, ОСОБА_2 мав певні зауваження до договору через його невідповідність типовому договору, та виклав їх в протоколі розбіжностей. Разом з тим, ТОВ "Зараз-1", порушуючи права ОСОБА_2, неправомірно не погоджує з ним умови договору. Відповідно до висновку Верховного Суду України право ОСОБА_2 може бути захищене шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії. Крім того, неправомірними діями ТОВ "Зараз-1" відповідачу було завдано моральну шкоду.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2015 року позов ТОВ "Зараз-1" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Зараз-1» заборгованість в розмірі 2 978 грн. 20 коп. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що строк внесення квартирної плати між сторонами не визначено, у зв'язку з відсутністю між сторонами договору про надання послуг, ТОВ "Зараз-1" не доведено факт їх надання. Оскаржуване рішення не містить висновків щодо відповідності чи невідповідності запропонованого виконавцем послуг типового договору, а суд першої інстанції не дав правової оцінки протиправній діяльності відповідача щодо не укладення договору та не взяв до уваги рішення контролюючих органів щодо зазначеної обставини.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №240 від 05 вересня 2014 року визнано ТОВ «Зараз-1» надавачем та виконавцем послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкової території, погоджено та введено в дію з 05 вересня 2014 року тарифи ТОВ «Зараз-1» на послуги в розмірі 6 грн. 48 коп.

ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 04 червня 2014 року.

Згідно Акту передачі житлових будинків по вул. Лобановського в с. Чайки, ТОВ «Зараза-1» є житлово-експлуатаційною організацією, яка обслуговує вищезазначений будинок з 01 квітня 2015 року.

Згідно розрахунку, наданого ТОВ «Зараз-1», заборгованість ОСОБА_2 за період з квітня по липень 2015 року становить 2 978 грн. 20 коп., сума відсотків за договором - 32 грн. 80 коп., індекс інфляції - 47 грн. 14 коп., пеня - 654 грн. 06 коп.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачу надавалися комунальні послуги, якими він користувався, а, відтак зобов'язаний їх оплатити. Наданий позивачем розрахунок заборгованості містить дані щодо нарахування коштів, що підлягають оплаті за надані послуги, дані щодо їх оплати споживачем, суму заборгованості за кожен період.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Згідно з п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Зараз-1» є виконавцем послуг з утримання будинків, опалення, холодного та гарячого водопостачання та водовідведення та електроенергії у будинку №18 по вул. Лобановського в с. Чайки.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що ТОВ "Зараз-1" не доведено факт надання житлово-комунальних послуг. Однак, як вбачається з матеріалів справи відповідач жодного разу не звертався до позивача з претензіями щодо відсутності житлово-комунальних послуг чи їх неналежної якості.

Заперечуючи проти задоволення первісного позову ОСОБА_2 зазначає, що у зв'язку з відсутністю між сторонами договору про надання послуг, строк внесення квартирної плати між ними не визначено.

Однак, згідно п. 18 Правил надання населенню послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ України від 21.07.2005 року № 630, плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за житлово-комунальні послуги, а доводи апеляційної скарги висновків суду в цій частині не спростовують.

Рішення суду в частині відмови у стягненні інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені ТОВ «Зараз-1» не оскаржувалося, а відтак, в цій частині апеляційним судом не переглядається.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Позивач не довів факту заподіяння йому моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду та вважає з необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Разом з тим, свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до вимог ч. 3 ст. 6 та ст. 627 ЦК України при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Відповідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

За змістом ст. ст. 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач житлово-комунальних послуг зобов'язаний укласти письмовий договір з виконавцем послуг на основі типового договору. Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Обов'язку споживача житлово-комунальних послуг укласти договір з виконавцем послуг, що передбачений п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідає обов'язок виконавця підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором. Укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 484 «Про затвердження типового договору про надання послуг з управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд».

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Серед способів захисту, передбачених ст. 16 ЦК України, не зазначено такого способу захисту, як установлення правовідносин (в тому числі шляхом зобов'язання особи до укладення відповідних договорів).

Разом з тим, виходячи, із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків, в разі невизнання споживачем права виробника, (виконавця) послуг на укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Зараз-1» було розроблено договір № 43514 від 01 квітня 2015 року, однак відповідач не погоджується з його формою та змістом та зазначає про те, що запропонований виконавцем послуг договір не відповідає типовому договору. Звертаючись до суду з зустрічним позовом ОСОБА_2 просить суд зобов'язати ТОВ «Зараз-1» укласти договір про надання комунальних послуг, однак відповідачем обрано невірний спосіб судового захисту. Вимогу про визнання договору укладеним на умовах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 484 споживач ОСОБА_2 не заявляв.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що право ОСОБА_2 на укладення договору про надання комунальних послуг з виконавцем послуг на основі типового договору порушується ТОВ «Зараз-1», яке в порушення вимог закону пропонує відповідачу укласти договір на невигідних для споживача умовах, які не відповідають положенням затвердженого в установленому поряду типового договору.

Однак, зазначене право, як вірно було зазначено судом першої інстанції, підлягає захисту виключно шляхом визнання договору укладеним на умовах типового договору. Враховуючи, що відповідач таких вимог перед судом не ставив, вимоги про зобов'язання укласти договір задоволені бути не можуть.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України - особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Заявляючи позовну вимогу про стягнення відшкодування за спричинену моральну шкоду, ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів того, що ТОВ «Зараз-1» йому було заподіяно моральну шкоду.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду є законним та обґрунтованим, ґрунтується на наявних у матеріалах справи доказах, а тому підстави для його скасування відсутні. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Фінагєєв В.О.

Судді: Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.