Постанова № 54398396, 15.12.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" грудня 2015 р. Справа№ 910/17353/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Алданової С.О.

Коршун Н.М.

при секретарі Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача Кондратенка М.О. - дов. б/н від 01.07.2015 р.

від відповідача Завалішиної Г.С. - дов. №20 від 25.02.2015 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Київського комунального об'єднання зеленого

будівництва та експлуатації зелених насаджень міста

«Київзеленбуд»

на рішення господарського суду міста Києва

від 22.09.2015 р. (суддя Мандриченко О.В.)

у справі №910/17353/15

за позовом Публічного акціонерного товариства

«Агрофірма «Теплиці України»

(далі - ПАТ «Агрофірма «Теплиці України»)

до Київського комунального об'єднання зеленого

будівництва та експлуатації зелених насаджень міста

«Київзеленбуд» в особі відокремленого підрозділу -

Служби експлуатації жилого будинку-гуртожитку

(далі - КО «Київзеленбуд»)

про стягнення 345 171,48 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.09.2015 р. у справі №910/17353/15 позов задоволено частково, стягнуто з КО «Київзеленбуд» на користь ПАТ «Агрофірма «Теплиці України» 193 839,96 грн. основного боргу, 133 433,56 грн. інфляційних втрат, 9 660,99 грн. 3% річних та 6 738,69 грн. витрат зі сплати судового збору. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційних вимог зазначив, що оскаржене рішення прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Так, за твердженнями апелянта, місцевим судом не взято до уваги, що згідно укладеного між сторонами договору надання послуг електропостачання у відповідача відсутнє зобов'язання оплачувати надані послуги, натомість на нього покладено обов'язки приймання послуг та здійснення контролю за своєчасністю оплати цих послуг субабонентами, цим договором не встановлено строків оплати наданих послуг, а лише визначено термін одержання від постачальника рахунків на оплату, на підставі яких проводяться розрахунки. На думку скаржника, такі рахунки не підтверджують факту отримання послуг, такий факт підтверджується видатковою накладною або актом прийому-передачі. Одночасно апелянт оскаржує рішення й в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних тощо.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями, справу №910/17353/15 за апеляційною скаргою відповідача передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 р., з огляду на перебування судді Алданової С.О. у відпустці, змінено склад суду та визначено судову колегію у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Коршун Н.М., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 24.11.2015 року.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2015 р., з огляду на перебування судді Коршун Н.М. у відпустці, змінено склад суду та визначено судову колегію у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Ткаченко Б.О.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2015 р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження у визначеному складі суду, й через нез'явлення в судове засідання представника відповідача розгляд справи №910/17353/15 відкладено на 15.12.2015 року.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 р., враховуючи формування постійного складу судових колегій Київського апеляційного господарського суду, вихід судді Коршун Н.М. з відпустки, змінено склад суду та визначено судову колегію у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження у визначеному складі суду.

В судовому засіданні представник відповідача (апелянта) доводи скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржене рішення скасувати за наведених в скарзі підстав та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні доводи скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення суду як законне та обґрунтоване - без змін.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

На підставі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

Так, ПАТ «Агрофірма «Теплиці України» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до КО «Київзеленбуд» про стягнення з відповідача 193 839,96 грн. заборгованості на підставі укладеного між сторонами договору, 133 433,56 грн. інфляційної складової боргу, 9 660,99 грн. трьох відсотків річних та 8 236,97 грн. пені. Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору надання послуг електропостачання в частині оплати наданих позивачем послуг тощо.

Суд першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані ними документи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку про обґрунтованість частини позовних вимог, відтак прийняв рішення про часткове задоволення позову.

Так, задовольняючи позов частково, місцевий суд встановив, що станом на момент прийняття рішення надані позивачем послуги за укладеним між сторонами договором відповідачем в повному обсязі не оплачено, сума заборгованості за компенсацію вартості електропостачання за період лютий 2012 року - грудень 2014 року становить 193 839,96 грн., жодних доказів на спростування факту надання позивачем обумовлених договором послуг відповідачем не надано. Доводи останнього щодо відсутності визначення договором строків оплати послуг та порядку їх оплати, не заслуговують на увагу, оскільки приписами п. 3.3 договору чітко встановлено строк оплати послуг (кожного наступного місяця 1 числа). Факт визнання відповідачем цього строку оплати послуг підтверджується численними платежами та підписаними ним актами виконаних робіт (наданих послуг), жодної вмотивованої письмової відмови від підписання таких актів або будь-яких скарг та зауважень щодо якості наданих послуг відповідачем не надано. З огляду на наведене, на умови укладеного між сторонами договору, положення ч. 5 ст. 626, ч. 1 ст. 692, ч. 1 ст. 901 ЦК України, місцевий суд вважав вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 193 839,96 грн. обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи. Крім цього, в зв'язку із простроченням відповідачем сплати вартості спожитої електроенергії, суд вважав законними вимоги позивача про стягнення 133 433,56 грн. інфляційних втрат та 9 660,99 грн. трьох процентів річних. Стосовно заяви відповідача про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за лютий-червень 2012 року, суд першої інстанції дійшов висновку про переривання строків позовної давності.

Натомість, вимоги про стягнення з відповідача пені місцевий суд визнав безпідставними, адже пеня стягується тільки в тому разі, коли її розмір визначено договором, умовами укладеного між сторонами договору не передбачено відповідальності відповідача у вигляді сплати пені за порушення строків оплати послуг тощо.

Апеляційний господарський суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції як підставними та обґрунтованими обставинами та матеріалами справи.

Так, матеріалами справи встановлено, що між позивачем (постачальником послуг) та відповідачем в особі його відокремленого підрозділу (виконавцем послуг) 01.04.2002 р. укладено договір надання послуг електропостачання №03/36-2 (далі - Договір), за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання постачати відповідачу електричну енергію, а відповідач зобов'язався приймати вищезгадані послуги та взяв на себе контроль і врегулювання своєчасної сплати за отримані послуги.

Умовами Договору встановлено, що виконавець послуг приймає послуги електропостачання та несе повну відповідальність за врегулювання та контроль сплати субабонентами коштів за отримані послуги. Кількість спожитої електричної енергії визначається за показниками вузлів обліку. При їх відсутності або несправності визначається представником постачальника послуг за встановленими нормами потужності витрат згідно Правил користування електричною енергією. Вартість 1 кВт год. визначається за тарифами, затвердженими НКРЕ України для міського населення. Розрахунок за спожиту електроенергію проводиться на основі рахунків, які виконавець послуг одержує у постачальника послуг кожного 1-го числа наступного за звітним місяця та сплачує їх через ГІОЦ, приймаючи всі необхідні заходи для своєчасного надходження коштів від населення. Ціна за електроенергію може змінюватись в зв'язку із зміною тарифів, які встановлюються НКРЕ (п.п. 2.2.1, 3.1, 3.2, 3.3, 3.4 Договору).

Договір вважається щорічно поновленим, якщо за місяць до закінчення його дії від однієї з сторін не надійде заява про його розірвання чи про його перегляд (п. 6.2 Договору).

Як встановлено місцевим судом та підтверджено матеріалами справи (рахунки на оплату, акти виконання робіт (надання послуг)), в період з лютого 2012 року по грудень 2014 року позивачем на виконання умов Договору надано послуги з електропостачання, й неоплачена відповідачем сума заборгованості за компенсацію вартості електропостачання за цей період становить 193 839,96 грн.

Положеннями ст.ст. 173, 193, 198, 199 ГК України встановлено, що господарськими зобов'язаннями, включаючи виконання грошових зобов'язань, визначаються зобов'язання, що виникають між суб'єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, які можуть виникати безпосередньо із закону, іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність договору. При цьому, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, у встановлений строк, відповідно до закону, інших правових актів, статуту, Цивільного кодексу України. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами, договорами, статутними та уставними документами. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання в разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до ст.ст. 509, 510, 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Загальними умовами зобов'язання є те, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ст.ст. 525, 625 ЦК України).

На підставі ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

Приписами ст. 213 ЦК України передбачено, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Отже, сторонами договору про надання послуг є замовник і виконавець. Замовником є особа, яка зацікавлена в одержанні послуги відповідного роду, замовляє її надання на умовах, визначених договором, контролює надання послуги і оплачує її.

Так, положеннями п. 3.3 Договору передбачено, що розрахунок за спожиту електроенергію проводиться на основі рахунків, які виконавець послуг одержує у постачальника послуг кожного 1-го числа наступного за звітним місяця та сплачує їх через ГІОЦ, приймаючи всі необхідні заходи для своєчасного надходження коштів від населення.

З огляду на наведені положення Договору суд апеляційної інстанції вважає, що строком оплати спожитої електроенергії за Договором є перше число наступного місяця за звітним, відтак доводи скаржника про те, що Договором не встановлено такого строку є помилковими.

Крім цього, матеріали справи не містять вмотивованої письмової відмови від підписання актів наданих послуг або будь-яких скарг та зауважень щодо якості наданих послуг, сам факт електропостачання підтверджується численними платежами та актами виконаних робіт (наданих послуг), які підписано відповідачем, отже твердження скаржника про те, що договором не передбачено обов'язку відповідача оплачувати надані послуги не заслуговують на увагу.

Суд апеляційної інстанції вважає також безпідставними посилання відповідача на пропуск строку позовної давності в частині стягнення заборгованості за лютий-червень 2012 року, оскільки згідно ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу (п. 4.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Як встановлено судом першої інстанції згідно довідки про надходження грошових коштів від відповідача за Договором, відповідач протягом спірного періоду лютий-червень 2012 року здійснював часткову оплату за надані йому в цьому періоді послуги електропостачання, що свідчить про переривання строків позовної давності.

Таким чином, оцінивши сукупність встановлених судом обставин справи та зібраних доказів апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в процесі виконання сторонами своїх обов'язків за Договором відповідач припустився порушень його умов та приписів чинного законодавства, матеріалами справи підтверджено надання позивачем послуг з електропостачання та існування заборгованості відповідача за надані позивачем за період з лютого 2012 року по грудень 2014 року послуги в загальному розмірі 193 839,96 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 611 ЦК України встановлено такий правовий наслідок порушення зобов'язання як сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України), пенею на підставі ч. 3 ст. 549 ЦК України є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

В силу приписів ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом (абзац третій п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Сторонами Договором не передбачено відповідальності відповідача у формі пені у разі несвоєчасного виконання грошового зобов'язання, такий обов'язок не визначено й законом, відтак місцевий суд дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення пені.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Вимагати стягнення боргу з врахуванням відсотків річних та інфляційних втрат є правом кредитора, передбаченим законом, й виступає способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, суть яких полягає у відшкодуванні його матеріальних втрат та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання ним компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Таким чином, розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат підлягає здійсненню за весь період прострочення, з лютого 2012 року по грудень 2014 року, й становить: три проценти річних - 9 660,99 грн.; інфляційні втрати - 133 433,56 грн. Отже, місцевий суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами у справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 22.09.2015 р. у справі №910/17353/15 - без змін.

Матеріали справи №910/17353/15 повернути за належністю до господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді С.О. Алданова

Н.М. Коршун