Ухвала суду № 54395198, 16.12.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/10177/15

Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Ісаєвої Н.В., Комлевої О.С.,

при секретарі Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання недійсними договору про надання споживчого кредиту та іпотечного договору, скасування реєстрації заборони відчуження квартири та стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2015 року,

встановила:

В березні 2015 року ОСОБА_3 звернулась з вказаним позовом, в якому просила визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту № 11018502000 від 13 липня 2006 року; визнати недійсним іпотечний договір б/н від 13 липня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І.В., зареєстрованого в реєстрі за № 4414; скасувати накладений 13 липня 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І.В. запис про реєстрацію заборони відчуження квартири АДРЕСА_1; стягнути моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Посилаючись на те, що 13 липня 2006 року при укладенні між нею та АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») договору про надання споживчого кредиту та іпотечного договору, з боку банку була використана нечесна підприємницька практика, а тому укладені договори про надання споживчого кредиту, іпотеки, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» є недійсними, а спричинена діями банку моральна шкода у розмірі 100 000 грн. підлягає повному відшкодуванню.

Представник відповідача Жуков Т.В. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову на підставі того, що до укладення договорів ОСОБА_3 було роз'яснено всі умови, зазначені у самих договорах. Банк виконав всі свої обов'язки стосовно надання кредиту, а ОСОБА_3 на протязі більше восьми років виконувала свої обов'язки по оплаті кредиту та відсотків, а після погіршення фінансового стану вирішила звернутися до суду.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 було відмовлено.

Зазначене рішення суду оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_4 В скарзі з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 13 липня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») і ОСОБА_3 був укладений договір № 11018502000 про надання споживчого кредиту (терміном дії до 13 липня 2027 року), з процентною ставкою за використання кредитних коштів у розмірі 8,99% річних.

За умовами договору банк зобов'язався надати позичальнику кредит в іноземній валюті у сумі 28660,00 швейцарських франків, яка дорівнює еквіваленту 117594,00 гривень, на день укладення договору (пункт 1.1).

У пункті 1.5 договору кредит надається шляхом нарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника для подальшого використання за цільовим призначенням.

Пунктом 10.2.3 договору встановлено, що при укладенні договору позичальника було повідомлено, що у випадку, якщо валюта коштів, списаних банком з будь-якого рахунку позичальника, відкритого в АКІБ «УкрСиббанк», не співпадає з валютою фактичної заборгованості позичальника за договором, для погашення такої заборгованості позичальник доручає банку здійснювати від імені та за рахунок клієнта купівлю/продаж іноземної валюти на МВРУ та/або її обмін на МВР у сумі, необхідній для погашення такої заборгованості позичальника, за поточним курсом, що склався на МВРУ та/або МВР на дату купівлі/продажу/обміну іноземної валюти, з обов'язковим зарахуванням купленої/обміняної валюти або коштів, одержаних від продажу валюти, на поточний рахунок позичальника за відповідною валютою.

Також, 13 липня 2006 року в забезпечення зобов'язань за договором споживчого кредиту ОСОБА_3 уклала з АКІБ «УкрСиббанк» іпотечний договір, за якім в іпотеку була передана квартира АДРЕСА_1, яка і була придбана в той же день за кредитні кошти.

Правовідносини, пов'язані з отриманням та виплатою споживчого кредиту, врегульовані ЦК України а також Законом України «Про захист прав споживачів».

Згідно ч. 1 ст. 1058 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції чинної на момент укладення договорів) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Таким чином, на момент укладення договору про надання споживчого кредиту до відома позичальника, всупереч твердженню апеляційної скарги, були належним чином доведені всі необхідні умови договору. Банк виконав належним чином взяті на себе обов'язки, перерахувавши на рахунок позичальника кредитні кошти. Тому посилання скаржника на те, що з боку банку була використана нечесна підприємницька практика є безпідставними.

Всі інші питання, пов'язані із отриманням коштів готівкою, перерахуванням коштів на рахунок, врегульовані положенням ЦК України, які регламентують правовідносини, пов'язані із банківськими рахунками.

Частиною першою статті 1066 ЦК встановлено, що за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Якщо позивач вважає наявність умов іншого договору у кредитному договорі такими, що порушують його особисті права та інтересі, він має право звернутись до суду із відповідними вимогами, щодо визнання недійсними окремих умов договору.

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Відповідно до частини 1-5 ст. 3 Закону іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду; взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону; іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на об'єкт незавершеного будівництва, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цей об'єкт; іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності; іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Частиною п'ятою статті 18 зазначеного Закону у разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, дією чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Як роз'яснив Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року у п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Враховуючи, що позивачем не було надано до суду належних та допустимих доказів на які він посилається як на підставу своїх вимог, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог та наявність правових підстав для відмови ОСОБА_3 у задоволенні позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. 213-214 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 11 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 307 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог закону.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, судова колегія,

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції з дня набрання нею законної сили.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді

Н.В.Ісаєва

О.С.Комлева