Ухвала суду № 54394951, 17.12.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №470/716/15-к 17.12.2015 17.12.2015 17.12.2015

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2015 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

головуючої Погорєлової Г.М.

суддів: Гулого В.П., Маркової Т.О.

за участі секретаря Георгици Г.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві матеріали кримінального провадження № 12014150160000117 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_2, прокурора відділу прокуратури Миколаївської області Ціоми В.В. на вирок Снігурівського районного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2015 року.

Обвинувачений ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець смт Березнегувате Миколаївської області, мешкає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимий. Обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України.

Учасники судового провадження:

прокурор Стоянов Д.П.

обвинувачений ОСОБА_1

захисник ОСОБА_2

потерпілий ОСОБА_4

представник потерпілого ОСОБА_5

Короткий зміст вимог апеляційних скарг:

Прокурор просить вирок в частині звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України скасувати. Ухвалити новий вирок, яким вважати ОСОБА_1 засудженим за ст. 286 ч.2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

_______________

провадження № 11- кп/784/859/15 головуюча у 1 інстанції Кішковська З.А.

категорія: ст. 286 ч.2 КК України доповідач у апеляційній інстанції

Погорєлова Г.М.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_2 просять вирок скасувати. Кримінальне провадження закрити за відсутністю в діянні ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України виправдати.

Короткий зміст судового рішення суду 1 інстанції.

Вироком Снігурівського районного суду Миколаївської області від 16.10.2015 р. ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України, за якою призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням протягом іспитового строку 1 рік 6 місяців, з покладенням обов'язків не виїжджати за межі України без дозволу кримінально-виконавчої інспекції та повідомляти її про зміну місця проживання відповідно п.п. 2, 3 ч.1 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь держави витрати на залучення експерта в сумі 3382 грн. 50 коп.

Також вирішено питання щодо речових доказів.

Узагальнені доводи апелянтів.

Прокурор, не оспорюючи доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину за встановлених судом фактичних обставин, та призначене покарання, вважає вирок незаконним в частині звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Вбачає в цьому неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Наводить зміст роз'яснень, які містяться в п.п. 1,9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.03 р. (з наступними змінами) щодо суворого дотримання вимог ст. 65 КК України та можливості прийняття рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням лише з врахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи, з належним умотивуванням судом такого висновку. Вважає, що цих положень суд не дотримався.

Зазначає, що суд не врахував наслідки дій обвинуваченого у виді заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, характер та мотиви допущених обвинуваченим порушень правил безпеки дорожнього руху (порушення вимог п.п. 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху), його ставлення до цих порушень, поведінку після вчинення злочину та під час судового провадження. Вважає, що висновки суду про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 без відбування покарання не відповідають сукупності фактичних даних про його особу, обставинам та тяжкості вчиненого ним злочину.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_2 посилається, що викладені у вироку висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Досліджені судом докази не доводять винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину.

Вказує, що у вироку не зазначено місце зіткнення транспортних засобів відносно перехрестя доріг. Але, згідно зі схемою воно знаходиться саме в зоні перехрестя. Вважає неспроможними показання потерпілого ОСОБА_4 стосовно зіткнення транспортних засобів після того, як трактор під його керуванням виїхав із зони перехрестя. Вважає його винуватим у створенні аварійної ситуації. Зазначає, що суд не надав оцінки показанням потерпілого ОСОБА_4 щодо обставин зіткнення транспортних засобів, які суперечать даним схеми місця пригоди, показанням обвинуваченого. Показання свідка ОСОБА_7 судом у вироку наведені вибірково.

Наводить висновок судової транспортно-трасологічної експертизи № 534 від 17.06.2014 р. та показання в суді експерта ОСОБА_8 стосовно сліду в схемі протоколу огляду місця пригоди. Зазначає, що експерт не зміг дійти категоричного висновку щодо механізму його утворення: слід гальмування чи слід заносу автомобіля. За такого вважає за неможливе здійснення розрахунків швидкості руху автомобіля за показником довжини цього сліду, як сліду гальмівного шляху.

Наводить висновок судової автотехнічної експертизи № 930 від 14.08.2015 р. щодо визначення швидкості руху автомобіля марки «Opel Omega» за відповідною формулою. Вказує, що експертом не надана розшифровка показників у формулі розрахунку, за виключенням однієї позиції. Тому суд не може визнати, що швидкість автомобіля встановлена достовірно. Апелянт вважає, що є похибка у визначенні величині швидкості руху автомобіля. Відтак, може бути відсутнє порушення п.12.4 Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_1

Наводить показання експерта ОСОБА_9 в судовому засіданні та зазначає, що експерт врахував слід на схемі як слід гальмування тільки тому, що так вказав слідчий в постанові про призначення експертизи. Але, як фахівець, експерт схильний вважати, що це був слід бокового заносу (юзу), що дає підстави для перерахунку показника швидкості руху автомобіля за іншим коефіцієнтом.

Зазначає про недопустимість як доказу показань ОСОБА_1 як свідка, в тому числі при проведенні з ним слідчого експерименту на підставі ст. 87 КПК України. Тому повідомлені ОСОБА_1 фактичні дані не могли бути враховані експертом автотехніком у його висновку.

Наводить зміст п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» №14 від 23.12.2005 р. щодо виключення за певних умов кримінальної відповідальності особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, котра керувала транспортним засобом. З цього приводу зазначає, що створення аварійної ситуації може спричинити порушення дорожніх знаків і розмітки. Вважає, що водій трактора ОСОБА_4 порушив вимоги п.16.11 Правил дорожнього руху при виїзді з нерегульованого перехрестя нерівнозначних доріг тим, що, рухаючись по другорядній дорозі, не дав дорогу автомобілю, що наближався по головній дорозі до даного перехрещення проїзних частин. На підтвердження цього посилається на постанову суду від 03.11.2015 р., з якої на думку апелянта вбачається про встановлення вини ОСОБА_4 в порушенні вимог п.п. 10.1, 10.2 Правил дорожнього руху та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Звертає увагу на те, що у вступній частині вироку суд зазначив про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 289 ч.2 КК України, а не ст. 286 ч.2 КК України.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 вказує, що викладені у вироку висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження внаслідок їх поверхової оцінки та плутанини у фактичних обставинах.

Зазначає, що відповідно до висунутого йому обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України, ним порушені п.п. 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху. Водночас, дії потерпілого ОСОБА_4, який керував трактором, не відповідали вимогам п.п. 10.1, 10.2 Правил дорожнього руху та вимогам дорожнього знаку 2.2. «Проїзд без зупинки заборонено» додатку 1 до Правил дорожнього руху. Таким чином, в обвинувальному акті та в досліджених доказах зазначено про порушення Правил дорожнього руху двома водіями. Однак, суд істотно змінив обставини та сутність дорожньо-транспортної пригоди, чим у порушення вимог ч. І ст. 337 КПК України фактично збільшив обсяг висунутого йому обвинувачення.

Вказує, що суд безпідставно не взяв до уваги його показання про те, що трактор під керуванням потерпілого при виїзді з території АЗС з другорядної дороги не зупинився на знак «Проїзд без зупинки заборонено». Не надав перевагу у русі автомобілю під його (обвинуваченого) керуванням, який наближався до АЗС по головній дорозі.

Посилається, що його показання узгоджуються зі схемою до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, згідно з якою зіткнення транспортних засобів сталося на перехресті, напроти виїзду з АЗС, де і залишився автомобіль, а також з висновком експерта № 536 дослідження технічного стану автомобіля, з висновком експерта № 534 транспортно - трасологічної експертизі стосовно укомплектування гальмівної системи автомобіля системою АБС .

Наведене, на думку апелянта, спростовує висновки суду про зіткнення транспортних засобів на смузі руху трактора під керуванням ОСОБА_4 після початку руху, на відстані 30-50 м. від виїзду з АЗС у напрямку виїзду з смт. Березнегувате. Ці висновки суду ґрунтуються виключно на показаннях потерпілого та свідка ОСОБА_7, якого апелянт вважає заінтересованою особою через те, що він працює разом з дружиною потерпілого.

Обґрунтовуючи висновок про доведеність вини у вчиненні злочину, суд погодився з висновком автотехнічної експертизи № 930 від 14.08.2014 р. стосовно того, що водій автомобіля, рухаючись зі швидкістю, вищою за допустиму 60 км/год. у населеному пункті, не мав технічної можливості шляхом своєчасного гальмування свого транспортного засобу попередити зіткнення з трактором, що і стало причиною ДТП. Однак, суд залишив поза увагою те, що за висновком експерта № 534 транспортно-трасологічної експертизі від 17.06.2014 р. автомобіль обладнано системою АБС. Тому при гальмуванні колеса не доводяться до блокування і не залишають слідів гальмування, виникнення яких характерне для гальмування автомобілів не обладнаних вказаною системою. Відповідно, сліди, які залишились колесами автомобіля, утворились в процесі маневру в результаті перерозподілу маси автомобіля. Це повністю узгоджується з його (обвинуваченого) показаннями, за якими згідно з вимогами п.12.3 ПДР ним було прийнято рішення про об'їзд перешкоди - трактора під керуванням ОСОБА_4

Звертає увагу на те, що експерт ОСОБА_9 суду показав, що під час виготовлення висновку у нього не було даних про укомплектування гальмівної системи автомобіля системою АБС. Тому залишений автомобілем слід не є слідом гальмуванням, а є слідом бокового юзу. За такого, швидкість автомобіля була значно меншою. Таким чином, за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, в судовому рішенні суд не зазначив, чому він взяв до уваги одні докази і відкинув інші.

Вказує про покладення в основу висновку автотехнічної експертизи № 930 даних, які не відповідають технічним характеристикам автомобіля (стосовно маси автомобіля, залишення сліду юзу, а не сліду гальмування), що унеможливлювало визначення швидкості руху автомобіля, а також його (обвинуваченого) показання як свідка час проведення слідчого експерименту. За такого вважає цей висновок експерта недопустимим доказом в силу п.1 ч.3 ст. 87 КПК України.

Наголошує, що за обвинувальним актом, висновками вказаної автотехнічної експертизи причиною зіткнення транспортних засобів і наслідків, що настали, також були протиправні дії водія ОСОБА_4 який перед виїздом з другорядної дороги на головну не дотримався вимог дорожнього знаку 2.2 та п.п. 10.1,10.2 Правил дорожнього руху. Відсутні причини, які б перешкоджали водію трактору виконати ці вимоги. Виконавши їх, водій ОСОБА_4 мав технічну можливість попередити зіткнення з автомобілем.

Зазначає, що він (обвинувачений) відповідно до п. 1.4 Правил дорожнього руху вправі був розраховувати, що водій ОСОБА_4 перед виїздом з другорядної дороги на головну зупиниться і дотримається Правил дорожнього руху.

Посилається на те? що обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь, суд при ухваленні вироку має враховувати висновки Верховного суду України, викладені в його постановах. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Однак всупереч вказаним вимогам, суд при розгляді кримінального провадження не врахував висновки, викладенні у постанові Верховного суду України від 20.11.2014 р. по справі № 5-18 кс14, згідно з якими у випадку виникнення ДТП за участю кількох водіїв, наявність чи відсутність в їх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами ст. 286 КК України, потребує встановлення причинного зв'язку між діяннями (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з'ясування ступеня участі (внеску) кожного з них у спричиненні злочинного наслідку. В разі, коли сталася ДТП за участю кількох водіїв транспортних засобів, для правильного застосування закону про кримінальну відповідальність у таких випадках особливого значення набуває дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен з водіїв.

На таку особливість у правозастосуванні вказує і Пленум Верховного суду України у постанові «Про практику застосування судами законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 року № 14. Наводить зміст п. 7 цієї постанови стосовно того, що виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила Правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.

Вважає, що при поєднанні та оцінці доказів, суд безпідставно не прийняв до уваги, що в ситуації, яка виникла на дорозі за участі його (обвинуваченого) автомобіля та трактору ОСОБА_4, останній створив небезпеку для другого та мав більше можливостей уникнути зіткнення, зупинивши трактор спочатку на вимогу дорожнього знаку 2.2. р. 33 Правил дорожнього руху «Проїзд без зупинки заборонено» перед виїздом на головну дорогу, а потім, коли розпочав та раптово продовжив виконання маневру, не переконавшись у безпечності руху як на початку, так і під час руху.

Обвинувачений вказує, що вжив заходів для безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди. Але внаслідок того, що ОСОБА_4 не виконав вимог, встановлених п.п. 10.1, 10.2 Правил дорожнього руху, сталося зіткнення транспортних засобів. Вважає, що його дії не утворюють складу злочину передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України.

Водночас апелянт посилається на те, що суд не роз'яснив йому положення ст.ст. 1, 12 Закону України «Про амністію у 2014 році» як особі, що обвинувачується у вчиненні необережного тяжкого злочину 08.04. 2014 р. та має на утриманні малолітню дитину, відносно якої не позбавлявся батьківських прав. Суд не звернув увагу на його право як обвинуваченого, за наявності передбачених законом підстав, заявити клопотання про застосування амністії.

Узагальнений виклад позиції іншого учасника судового провадження.

В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора Ціоми В.В. обвинувачений ОСОБА_1 просить вказану скаргу залишити без задоволення.

Зазначає, що до кримінальної відповідальності притягується вперше. Злочин, у вчиненні якого він обвинувачується, хоча і є тяжким відповідно до ст. 12 КК України, але вчинений з необережності та внаслідок порушення Правил дорожнього руху обома водіями, в тому числі потерпілим. Відсутні обставини, які обтяжують покарання.

Вказує, що до адміністративної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризується позитивно. Не перебуває на обліку в лікарів нарколога та психіатра. Самостійно заробляє на життя, щоб утримувати родину та малолітнього сина. Після дорожньо-транспортної пригоди надав потерпілому ОСОБА_4 кошти в сумі 5000 грн. для лікування. Звертає увагу на те, що під час судового розгляду а ні прокурор, а ні потерпілий не наполягали на реальному позбавленні його волі. Сам прокурор запропонував суду застосувати ст. 75 КК України.

Зазначає, що невизнання ним вини під час судового розгляду пов'язано з негативним ставленням потерпілого до його родини та з упередженим ставленнями до нього з боку органів досудового слідства.

Встановлені судом 1 інстанції обставини.

Згідно з вироком, 08.04.2014 р., приблизно о 15 год., ОСОБА_1, керуючи автомобілем НОМЕР_1, рухався по проїжджій частині вул. Піонерська смт. Березнегувате Миколаївської області із двостороннім рухом зі швидкістю більше 69,5 км/год. всупереч вимогам п. 12.4 Правил дорожнього руху, якими обмежується швидкість руху транспортних засобів в населених пунктах 60 км/год. Маючи об'єктивну спроможність виявити виникнення небезпеки для руху, у порушення вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху він не вжив заходів до зменшення швидкості аж для зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.

Внаслідок цього ОСОБА_1 на смузі зустрічного руху допустив зіткнення з колісним трактором «МТЗ-50» реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_4, що рухався у зустрічному напрямку.

В результаті дорожньої - транспортної пригоди водію трактора ОСОБА_4 заподіяно тяжке тілесне ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітини з переломом 4-го ребра справа, правобічного гемопневмотораксу, підшкірної емфіземи справа, перебіг яких ускладнився після травматичною нижнє дольовою правосторонньою пневмонією.

Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2 на підтримку їх апеляційних скарг та заперечення прокурора Стоянова В.П. на ці апеляційні скарги, пояснення прокурора Стоянова Д.П. на підтримку апеляційної скарги прокурора Ціоми В.В. та заперечення на його апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_2, пояснення на подані апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5, які просили вирок залишити без зміни, вивчивши матеріали кримінального провадження та додатково надані, обговоривши доводи апеляційних скарг, суд вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 370 ч.1 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом (ст. 370 ч.2 КПК України).

Однак, вимог кримінального процесуального закону суд не дотримався.

Так, згідно з положеннями ч. 1 ст. 337 КПК України межі судового розгляду визначаються виходячи із висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту. Винятки з цього правила передбачені ч.2, ч.3 цієї статті, відповідно до яких за межі обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті, може вийти прокурор, а також суд за власною ініціативою за наявності відповідних підстав. Зокрема, ч.3 ст. 337 КПК України передбачено право суду вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Зі змісту обвинувачення ОСОБА_1, викладеного в обвинувальному акті, який затверджено прокурором 17.07.2015 р., вбачається, що обома водіями транспортних засобів допущено порушення вимог Правил дорожнього руху: ОСОБА_1 - п.п. 12.1, 12.3, 12.4, ОСОБА_4 - п.п. 10.1, 10.2 та не виконання ним вимог дорожнього знаку 2.2. «проїзд без зупинки заборонено» додатку 1 цих правил. В обвинувальному акті зазначено, як те, що зіткнення транспортних засобів відбулося внаслідок порушення вказаних Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_4, так і те, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 п.п. 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху, які знаходяться в прямому причинному зв'язку з наслідками, що настали (заподіяння ОСОБА_4 тяжкого тілесного ушкодження).

До матеріалів кримінального провадження залучена копія постанови

слідчого від 08.07.2015 р. про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_4 В ній зазначено про порушення наведених вище Правил дорожнього руху як водієм ОСОБА_1, так і водієм ОСОБА_4 Зроблено висновок, що причиною настання дорожньо-транспортної пригоди є порушення Правил дорожнього руху обома водіями транспортних засобів. Закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_4 за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України, умотивовано тим, що згідно із диспозицією ст. 286 ч.2 КК України кримінальна відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження, настає за умови такого порушення з боку іншої особи, а не самого потерпілого(т.1 а.с. 147-148).

Мотивувальна частина оскаржуваного вироку містить формулювання обвинувачення ОСОБА_1, визнаного судом доведеним, в якому судом істотно змінені викладені в обвинувальному акті обставини кримінального правопорушення, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні у відповідності до п.1 ч.1 ст. 91 КПК України, а саме, подія кримінального правопорушення.

Сутність зміни судом фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення полягає у звуженні обсягу та характеру цих обставин, зокрема, у не зазначенні місця знаходження АЗС «Кворум», її розташування у певному місці автодороги Т1512 «Казанка-Миколаїв», у не зазначенні маневру водія ОСОБА_4, який саме з території цієї АЗС виїжджав на тракторі в бік проїзної частини автодороги, по якій рухався автомобіль під керуванням водія ОСОБА_1 Внаслідок цього фактично є невизначеним у вироку місце дорожньо-транспортної пригоди.

Таким чином, зміна судом обставин кримінального правопорушення зачіпає його сутність.

Судом істотно змінено обвинувачення ОСОБА_1 і в частині не дотримання Правил дорожнього руху іншим учасником дорожньо-транспортної пригоди - водієм ОСОБА_4, який є потерпілим. З цього приводу суд навів висновок автотехнічної експертизи № 930 про недотримання водієм ОСОБА_4 вимог п.п. 10.1, 10.2 Правил дорожнього руху та п. 2.3 р. 33 (дорожні знаки), що могло бути причиною дорожньо-транспортної пригоди. Після цього суд зазначив, що ці порушення з боку водія ОСОБА_4 не могли бути причиною порушення Правил дорожнього руху обвинуваченим, який за умови дотримання допустимої швидкості руху мав технічну можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків. Умови, які б виключали кримінальну відповідальність ОСОБА_1, відсутні.

Однак, судом у вироку вибірково наведено вказаний досліджений в судовому засіданні висновок експерта, зроблений на підставі наданих слідчим вихідних даних, сутність якого полягає в тому, що обидва водії мали технічну можливість запобігти зіткненню транспортних засобів, водій трактору ОСОБА_4 - своєчасно переконавшись у безпеці і не виїжджаючи на головну дорогу, водій автомобіля ОСОБА_1 - рухаючись з допустимою в населених пунктах швидкістю - не більш 60 км/год.

Матеріали кримінального провадження свідчать, що під час судового розгляду прокурор не змінював обвинувачення ОСОБА_1 в порядку ст. 337 ч.2 КПК України.

Змінивши за власною ініціативою обвинувачення ОСОБА_1 стосовно вказаних вище істотних фактичних обставин кримінального провадження, які зачіпають сутність правопорушення, суд вийшов за межі висунутого обвинувачення та погіршив становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, що не допускається, виходячи з положень ст. 337 ч. 3 КПК України.

Погіршення судом становища обвинуваченого ОСОБА_1 полягає у фактичному встановленні судом більшого ступеню участі (внеску) ОСОБА_1 у настанні дорожньо-транспортної пригоди у порівнянні з висунутим йому обвинуваченням, а відтак і у спричиненні злочинного наслідку.

За такого, є цілком слушними доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_1 в частині недотримання судом вимог кримінального процесуального закону.

Поза увагою суду залишилося і процесуальне рішення та наведені в ньому мотиви, яке прийняте слідчим відносно іншого учасника даної дорожньо-транспортної пригоди.

З додатково наданої постанови суду апеляційної інстанції від 07.12.2015 р. вбачається, що водій ОСОБА_4 визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення? передбаченого ст. 124 КУпАП - в порушенні вимог п.п. 10.1, 10.2 Правил дорожнього руху у даній дорожньо-транспортній пригоді. Провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито у зв'язку із закінченням передбачених ст. 38 КУпАП строків накладення адміністративного стягнення.

Згідно з положеннями ст. 412 ч.1 КПК України вказані вище порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, оскільки перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення та є підставою для скасування або зміни вироку відповідно до вимог ст. 409 ч.1 п. 3 КПК України.

Згідно з вимогами п.1 ч.1 ст. 415 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду 1 інстанції і призначає новий розгляд у суді 1 інстанції, якщо встановлені порушення, передбачені п.п. 2, 3, 4, 5, 6, 7 ч.2 ст. 412 КПК України.

Однак, положеннями КПК України не врегульовані питання кримінального провадження, які пов'язані зі зміною судом за власною ініціативою істотних фактичних обставин кримінального правопорушення, що зачіпає його сутність, внаслідок чого погіршено становище обвинуваченого.

Відповідно до ч.6 ст. 9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст. 7 цього Кодексу, які за своєю правовою природою є підґрунтям для тлумачення норм кримінального процесуального права та для подолання прогалин у правовому регулюванні кримінальних процесуальних правовідносин.

Хоча у даному кримінальному провадженні встановлені порушення, передбачені ч.1 ст. 412 КПК України, але враховуючи наведені положення ч.6 ст. 9 КПК України та порушення судом 1 інстанції загальної засади кримінального провадження - законності (п. 2 ч.1 ст. 7 КПК України) оскаржуваний вирок підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді 1 інстанції в іншому складі суду.

У зв'язку зі скасуванням вироку з процесуальних підстав судом апеляційної інстанції не перевіряються доводи обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2 по суті ухваленого судового рішення, доводи прокурора Ціоми В.В. стосовно неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.

Однак, вказані апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню як такі, що містять вимогу про скасування вироку.

Новий розгляд в суді 1 інстанції належить здійснити у повній відповідності до вимог чинного законодавства, перевіривши в тому числі у відповідний процесуальний спосіб обставини, які викладені в апеляційних скаргах.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 409, 412, 415, 424, 532 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_2, прокурора відділу прокуратури Миколаївської області Ціоми В.В. - задовольнити частково.

Вирок Снігурівського районного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2015 року відносно ОСОБА_1 скасувати. Призначити новий розгляд в суді 1 інстанції в іншому складі суду.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуюча:

Судді: