Рішення № 54394940, 15.12.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/4644/15-ц 15.12.2015 15.12.2015 15.12.2015

Справа № 487/4644/15-ц

Провадження №22ц/784/2835/15 Головуючий в першій інстанції Нікітін Д.Г.

Категорія 54 Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої - Довжук Т.С.,

суддів: Шолох З.Л., Коломієць В.В.,

із секретарем судового засідання Харитоновою І.В.,

за участю представників позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представника відповідача Гайдаржий А.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго»

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 жовтня 2015 року по справі за позовом

ОСОБА_6

до

публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго»

(далі - ПАТ «Миколаївобленерго»)

про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,

ВСТАНОВИЛА :

19 червня 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Миколаїобленерго» про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.

Позивач зазначав, що з 25 грудня 2012 року він працював на посаді контролера 3 групи кваліфікації енергоінспекції дільниці енергоінспекції № 3 філії м. Миколаїв ПАТ «Миколаївобленерго».

27 травня 2015 року, у зв'язку з врученням йому повістки про виклик до Заводського районного військового комісаріату він пройшов медичну комісію та визнан придатним для проходження військової служби. Отримавши мобілізаційне розпорядження він повернувся на своє робоче місце, але був повідомлений про необхідність написання заяви про звільнення. Наказом директора ПАТ «Миколаївобленерго» № 976-к від 27 травня 2015 року його було звільнено з займаної посади у зв'язку із призовом на військову службу, на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України.

Посилаючись на вказане та порушення відповідачем вимог ст. 119 КЗпП України, ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 жовтня 2015 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ директора ПАТ «Миколаївобленерго» № 976-к від 27 травня 2015 року в частині звільнення ОСОБА_6 з посади контролера енергонагляду 3 групи кваліфікації енергоінспекції дільниці енергоінспекції № 3 філії м. Миколаїв ПАТ «Миколаївобленерго». Поновлено ОСОБА_6 на вищезазначеній посаді з 28 травня 2015 року та стягнуто з ПАТ «Миколаївобленерго» на користь ОСОБА_7 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 22 324 грн. 22 коп. без утримання податку та інших обов'язкових платежів. Також стягнуто з ПАТ «Миколаївобленерго» на користь держави 487 грн. 20 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі ПАТ «Миколаївобленерго» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. На думку апелянта, рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників позивача, представника відповідача, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що відповідачем порушені вимоги чинного трудового законодавства при звільненні позивача. Такий висновок суду узгоджується з матеріалами справи та відповідає вимогами закону.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач наказом № 2226к від 25 грудня 2012 року був прийнятий на посаду контролера енергонагляду 3 групи кваліфікації енергоінспекції дільниці енергоінспекції № 3 філії м. Миколаєва (а.с. 9).

Згідно повістки військового комісара Заводського районного військового комісаріату (далі - військовий комісаріат), ОСОБА_6 був призваний на військову службу та зобов'язаний був з`явитись 28 травня 2015 року для відправки на службу (а.с. 8).

В зв'язку з призовом на військову службу його було звільнено з роботи на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України наказом № 976-к від 27 травня 2015 року (призов працівника на військову службу).

Згідно довідки військового комісаріату від 27 листопада 2015 року, ОСОБА_6 було призвано до лав Збройних сил України на строкову військову службу під час особливого періоду.

Особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію.

Відповідальність за організацію мобілізаційної підготовки та стан мобілізаційної готовності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, адміністративно-територіальних одиниць і населених пунктів, Збройних сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту та підприємств, установ й організацій покладається на відповідних керівників. Посадові особи, винні в порушенні законів України та інших нормативно-правових актів з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації, а також громадяни за невиконання своїх обов'язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно із законом.

Указом Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України 15 січня 2015 року, та набравши законної сили 20 січня 2015 року, оголошено проведення часткової мобілізації, в тому числі на території Миколаївській області.

Законом України від 27 березня 2014 року № 1169- VIІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» (набрав чинності з 01 квітня 2014 року) внесено зміни до КЗпП України, законів України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економики, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, підприємств, організацій, установ на функціонування в умовах особливого періоду.

Таким чином, згідно чинного українського законодавства, після оголошення Президентом мобілізації, в Україні наступає особливий період.

Згідно ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України (в редакції на травень 2015 року), за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

З 11 червня 2015 року ч. 3 ст. 119 КЗпП України діє у новій редакції, а саме слова «призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період» замінено словами «призваними на строкову військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період». При цьому, слова «військова служба» охоплюють слова «строкова військова служба», тобто законодавцем дано більш розширене тлумачення поняття «військова служба».

Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року № 1275 -VII поширено дію частин другої і третьої статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», частини третьої статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та частини третьої статті 119 КЗпП України в редакції цього Закону на громадян України, які були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію».

Таким чином, працівники, які були звільнені з роботи на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період мають бути поновлені роботодавцем на роботі у зв'язку із набуттям чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року № 1275-VII.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач добровільно подав заяву на звільнення за п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи.

Так, з матеріалів справи вбачається, що після звільнення позивач звернувся з заявою до військового комісару та прокурора Заводського района щодо свого звільнення, яке йому було запропоновано працівником відділу кадрів ПАТ «Миколаївобленерго» та просив сприяти поновленню його порушеного права (а.с. 4-7).

Зазначене свідчить про відсутність волевиявлення ОСОБА_6 на подачу заяви про звільнення.

Отже, висновок суду першої інстанції щодо поновлення позивача на роботі є обгрунтованним та відповідає вимогам діючого законодавства.

Також є обґрунтованим висновок суду і щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, проте, визначаючи суму, яка підлягає стягненню на користь позивача, суд не врахував, що при звільненні останній отримав вихідну допомогу в розмірі 2436 грн.

Тому, доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими, а рішення суду в цій частині підлягає зміні зі зменшенням суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу до 19 888 грн. 22 коп. (22 324,22 грн. - 2 436,00 грн.).

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу та спростовуються вищезазначеним.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає зміні, а в іншій частині вказане рішення суду є законним і обґрунтованим.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів

Вирішили:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 жовтня 2015 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 19 888 грн. 22 коп. (дев'ятнадцять тисяч вісімсот вісімдесят вісім грн. 22 коп.) визначеного без утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.

В іншій частині зазначене рішення суду залишити без змін.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча Т.С. Довжук

Судді З.Л. Шолох

В.В. Коломієць