Ухвала суду № 54389224, 07.12.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/2633/15-ц

Провадження № 22-ц/779/2605/2015

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Сухарник І. І.

Суддя-доповідач Бойчук І.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Бойчука І.В.,

суддів Горейко М.Д., Вакарук В.М.,

секретаря Драганчук У.М.,

з участю сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання нікчемним договору про надання банківських послуг у формі анкет-заяв про приєднання до умов та правил надання банківських послуг за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Калуського міськрайонного суду від 23 жовтня 2015 року

в с т а н о в и л а :

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 23 жовтня 2015 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання нікчемним договору про надання банківських послуг у формі анкет-заяв про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» від 19.04.2011 року та 17.07.2014 року.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що не може погодитися із даним рішенням оскільки воно прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Судом невірно досліджено такі поняття як договір про надання банківських послуг та кредитний договір. Апелянт вважає, що судом ці поняття тлумачилось по різному, що є порушенням норм матеріального права яке призвело до прийняття невірного рішення.

Незгідний з твердженням суду про те, що він 16.07.2014 року здійснював останнє погашення заборгованості по його кредитній картці, оскільки крадіжка його коштів з рахунку була здійснена 15 липня 2014 року. Тому, від того і по теперішній час ніяких погашень заборгованості він не здійснював, оскільки рахунок був заблокований. Ще одною помилкою суду є те, що ним укладено кредитний договір якого не існувало.

Апелянт вважає, що заява-анкета не може бути ніяким договором оскільки не передбачає суттєвих норм необхідних для поняття та змісту договору як правочину.

Суд при винесенні рішення не надав оцінку доказам та не обґрунтував належним чином, чому він прийняв до уваги твердження відповідача та бере їх до уваги і не спростовує його доказів як позивача, чим порушує принцип рівності сторін перед законом.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення яким задовольнити позов у повному обсязі.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та відповідачем було укладено договір про надання банківських послуг у формі анкет-заяв від 19.04.2011р. та 17.07.2014р. про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 5, 6). В даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано у наступних документах: в заяві позичальника; Умовах надання банківських послуг; Правилах користування платіжною карткою та Тарифах. Вказані документи вчинені у простій письмовій формі і належним чином доведені до відому позивачу, який прийняв їх і погодився з їх змістом, як елементом укладеного договору про надання банківських послуг.

Будь-яких інших договорів про умови надання банківських послуг сторони не укладали. Починаючи з 19.04.2011 року, що є фактичною датою отримання самої банківської картки, й до часу зверненням позивачем до суду, останній користувався кредитною карткою.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Належною формою кредитного договору на підставі ч. 1 ст. 1055 ЦК України є письмова форма. Наслідком недодержання письмової форми такого договору є його нікчемність (ч. 1 ст. 218, ч. 2 ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей ніж ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо).

Відповідно до абз. 2 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Згідно з п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03. 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» у яких роз'яснено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (ст. ст. 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), ст. ст. 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених ч. 1 ст. 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї з його істотних умов або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (ст. ст. 536, 638, 1056-1 ЦК).

Позивач отримав суму кредиту й погодився з останнім та усіма умовами його надання, порядку та кінцевого строку повернення, що підтверджується заявами позивача ОСОБА_2 від 19.04.2011р. та 17.07.2014р., а також ним особисто під підпис отримано банківську картку та частково виконано умови кредитного договору, здійснюючи погашення заборгованості.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги позивача є безпідставними і такими, що не підлягають до задоволення.

Колегія суддів вважає, що рішення судом першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 307,308,313-315,317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 23 жовтня 2015 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: І.В. Бойчук

М.Д. Горейко

В.М. Вакарук