Рішення № 54383338, 08.12.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.2015Справа №910/27329/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик МТС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг "Руно"

про стягнення заборгованості 152 587,90 грн. (з урахуванням зменшення позовних вимог)

Суддя О.С. Комарова

У судовому засіданні брали участь:

від позивача: Рябець Л.В. (представник за довіреністю);

від відповідача не з'явились.

В судовому засіданні 08 грудня 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістик МТС", 21 жовтня 2015 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 03-290/2015 від 05.10.2015 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг "Руно", про стягнення заборгованості 394 901,73 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як замовник, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за Договором транспортного експедирування, зокрема, у визначені відповідним договором строки не здійснив оплату вартості наданих позивачем, як виконавцем послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою суду від 23.10.2015 року порушено провадження у справі № 910/27329/15, призначено розгляд справи на 24.11.2015 року.

Через відділ діловодства суду 24.11.2015 року від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи № 03-380/2015 від 23.11.2015 року, яке долучено судом до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду 24.11.2015 року від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та відзив на позовну заяву, які долучено судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 24.11.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору. Представник відповідача у судове засідання не з'явився.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2015 року судом, за клопотанням представника позивача, у відповідності до положень ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, відкладено розгляд справи до 08.12.2015 року.

08 грудня 2015 року представник відповідача через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи та надання можливості для ознайомлення з її матеріалами, яке було прийнято судом до розгляду.

Представником позивача через відділ діловодства суду подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій останній просив стягнути з відповідача 152 587,90 грн.

В судове засідання 08 грудня 2015 року представник позивача з'явився, дав пояснення по суті спору, підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року, ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

Подана позивачем заява про уточнення позовних вимог розцінюється судом, як заява про збільшення позовних вимог, яка подана з дотриманням вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, тому приймається судом до розгляду, а також просив припинити провадження у справі в частині сплати основного боргу в розмірі 220 000,00 грн. у зв'язку із погашенням відповідачем вказаної суми.

Представник відповідача в судове засідання 08 грудня 2015 року не з'явився, вимог ухвали не виконав, хоча був повідомлений належним чином, правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (02.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

09 липня 2015 року між позивачем (далі - виконавець) та відповідачем (далі - замовник) (разом - сторони) укладено договір транспортного експедирування № Е-09/07/15-1 (копія договору міститься в матеріалах справи, по тексту - Договір або Договір послуг) відповідно до п. 1.1.-1.2. якого, Виконавець зобов'язується організувати та виконати доставку автомобільним транспортом ввірений йому Замовником вантаж до пункту призначення у встановлений Договором чи замовленням строк та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (Вантажоодержувачу), а Замовник зобов'язується сплатити за організацію та перевезення вантажу встановлену плату. Замовник за цим Договором може виступати також і Вантажоодержувачем.

У відповідності до п. 2.1. Договору, ціна договору дорівнює сумарній вартості наданих Виконавцем та прийнятих Замовником послуг, пов'язаних із виконанням цього договору протягом дії цього договору та складає загальну суму згідно підписаних актів передачі-приймання наданих послуг протягом строку дії договору.

Пунктом 2.2 встановлено, що розмір плати за кожне перевезення підтверджується у окремих узгоджених заявках на перевезення Замовника, що є невід'ємною частиною цього Договору (за формою згідно Додатку 1). Всі послуги, що надаються Виконавцем та третіми особами (у разі залучення) за цим Договором, визначаються в Акті приймання-передачі окремими позиціями.

Пунктом 2.3. Договору передбачено, що плата за перевезення вантажу здійснюється після його фактичного виконання, протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати підписання кожного Акту передачі-прийняття наданих послуг. Датою підписання акту є дата, що зазначена в акті передачі-приймання наданих послуг. Виконавець готує Акт передачі-приймання наданих послуг в електронному вигляді та направляє його для погодження та підписання Замовником на електронну адресу останнього. У разі виникнення зауважень до Акту, Замовник погоджує дані по ньому із Виконавцем шляхом обміну електронними листами. За відсутності зауважень, Замовник протягом 1 робочого дня погоджує направлений Акт, роздруковує його в двох екземплярах, підписує, проставляє печатку (у разі її наявності) та направляє на поштову адресу Виконавця, що зазначена у Розділі 7 Договору. Після отримання оригіналів Актів Виконавець протягом 2 робочих днів направляє на адресу, що зазначена у Розділі 7 Договору наступний пакет оригіналів документів: товарно-транспортні накладні (далі - ТТН) з відміткою про тримання вантажу вантажоодержувачем, реєстр таких ТТН. Виконавець зобов'язаний надати Замовнику податкову накладну складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному чинним законодавством, електронного підпису уповноваженої особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. Податкова накладна складається у місяці фактичного надання відповідних послуг. Виконавець забезпечує реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних у визначений чинним законодавством термін та її надання Замовнику. Підтвердженням про реєстрацію податкової накладної Виконавця та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування з Єдиного реєстру податкових накладних.

Позивач зазначає, що свої обов'язки за Договором виконав належним чином, зокрема, надав послуги по перевезенню вантажів транспортними засобами в розмірі 645 846,59 грн., що підтверджується актами виконаних робіт з 27.07.2015 року по 18.08.2015 року.

Відповідачем зазначені послуги були прийняті без будь-яких зауважень та заперечень, проте, відповідні послуги були оплачені замовником частково, лише в сумі 350 000,00 грн., а відтак стягненню з відповідача підлягає 295 846,59 грн. З розрахунку позивача (645 846,59 грн. /надані послуги/ - 350 000,00 грн./частково оплачені послуги/).

Водночас, позивач подав уточнення позовних вимог 08.12.2015 року, в якому просив припинити провадження у справі в частині основного боргу в розмірі 220 000,00 грн., у зв'язку із сплатою даної суми відповідачем, а тому основною сумою боргу залишилась 75 846,59 грн., яку в своєму відзиві визнав і відповідач, надавши, при цьому платіжні доручення, що підтверджують наявну часткову оплату, та як наслідок, заборгованість в зазначеній сумі.

Окрім цього, позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції за неналежне виконання умов Договору щодо оплати наданих послуг

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають припиненню в частині стягнення 220 000,00 грн. та в іншій частині позову (з урахуванням заяви про уточнення позову) - задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За приписами ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

При цьому, слід наголосити, що способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Умовами статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як визначено нормами ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з відповідними приписами ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Виходячи з положень ст. ст. 929 Цивільного кодексу України та ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ст. 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Як вже було встановлено судом, 09 липня 2015 року між позивачем та відповідачем укладено договір транспортного експедирування № Е-09/07/15-1 відповідно до п. 1.1. - 1.2. якого, Виконавець зобов'язується організувати та виконати доставку автомобільним транспортом ввірений йому Замовником вантаж до пункту призначення у встановлений Договором чи замовленням строк та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (Вантажоодержувачу), а Замовник зобов'язується сплатити за організацію та перевезення вантажу встановлену плату. Замовник за цим Договором може виступати також і Вантажоодержувачем.

З матеріалів справи вбачається, що виконавцем було надано послуги на суму 645 846,59грн., що підтверджується актами виконаних робіт з 27.07.2015 року по 18.08.2015 року, підписаним та скріпленим печатками виконавця та замовника (копії документів наявні в матеріалах справи). Відповідачем зазначені послуги були прийняті без будь-яких зауважень та заперечень, проте, відповідні послуги були оплачені замовником частково, лише в сумі 350 000,00 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач в своїй заяві про уточнення позовних вимог просив припинити провадження у справі в частині основного боргу в розмірі 220 000,00 грн., у зв'язку із сплатою даної суми відповідачем, а тому основною сумою боргу залишилась 75 846,59 грн.

З розрахунку сторін та не заперечується судом випливає, що основна заборгованість відповідача перед позивачам складає 75 846,59 грн. (645 846,59 грн./надані послуги/ - 350 000,00 грн./часткова оплата/ - 220 000,00 грн./припинення провадження у зв'язку з оплатою боргу/), яку в своєму відзиві визнав і відповідач, надавши, при цьому платіжні доручення, що підтверджують наявну часткову оплату, та як наслідок, заборгованість в зазначеній сумі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Умовами п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 75 846,59 грн.

Нормами ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Нормою ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 4.7 Договору за порушення термінів оплати замовник виплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, від вартості несвоєчасно виконаного зобов'язання, а у випадку непогашення заборгованості протягом більше як 15 календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості, замовник зобов'язаний додатково, крім пені, сплатити на користь виконавця штраф в розмірі 7% від суми заборгованості.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши розрахунок пені за несвоєчасну сплату грошових коштів на підставі договору транспортного експедирування за загальний період прострочення, суд дійшов висновку, про те, що з урахуванням приписів ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України позивачем вірно визначено період нарахування вказаної пені, а тому заборгованість зі сплати пені складає 47 772,90 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскільки відповідачем всупереч розділу 6 Договору не було здійснено у визначений строк оплати послуг, тому відповідачем було порушено умови Договору, а також положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України щодо своєчасного та повного виконання зобов'язань.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши розрахунок позивача, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 47 772,90 грн. пені та 24 209,26 грн. 7% штрафу.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням викладеного, за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо оплати робіт, суд дійшов висновку про те, що стягненню з замовника на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, на користь виконавця підлягає 4 759,15 грн. 3% річних за вказаний період.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Положеннями ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, Господарський суд міста Києва дійшов висновку, що позовні вимоги, є доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши розрахунок позивача, суд дійшов висновку, що провадження у справі, з урахуванням зменшення позовних вимог, в частині стягнення 220 000,00 грн. підлягає припиненню, а в іншій частині задоволенню в повному обсязі, а саме стягненню з відповідача на користь позивача 152 587,90 грн., з яких 75 846,59 грн. основного боргу, 47 772,90 грн. пені, 24 209,26 грн. 7% штрафу та 4 759,15 грн. 3% річних.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2 288,82 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Припинити провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг "Руно" (ЄДРЮОФОП 32736177; адреса 03055, м. Київ, ВУЛИЦЯ ШУЛЯВСЬКА, будинок 7) 220 000,00 грн. (двісті двадцять тисяч гривень).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг "Руно" (ЄДРЮОФОП 32736177; адреса 03055, м. Київ, ВУЛИЦЯ ШУЛЯВСЬКА, будинок 7) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик МТС" (ЄДРЮОФОП 39209821; адреса: 02081, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЗДОЛБУНІВСЬКА, будинок 7-Д, корпус "З") грошові кошти, а саме: основний борг - 75 846,59 грн. (сімдесят п'ять тисяч вісімсот сорок шість гривень 59 копійок), пені - 47 772,90 грн. (сорок сім тисяч сімсот сімдесят дві гривні 90 копійок), 3% річних - 4 759,15 грн. (чотири тисячі сімсот п'ятдесят дев'ять гривень 15 копійок), 7% штрафу 24 209,26 грн. (двадцять чотири тисячі двісті дев'ять гривень 26 копійок) та судовий збір - 2 288,82 грн. (дві тисячі двісті вісімдесят вісім гривень 82 копійки ). Видати наказ.

3. Копію рішення направити відповідачу у справі № 910/27329/15.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 14.12.2015 року.

Суддя О.С. Комарова