Рішення № 54383334, 29.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2015Справа №910/24043/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арда-Трейдинг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ПРОДУКТОВІ ТРАДИЦІЇ»

про стягнення 186 255,87 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Гавенко Г.В. - довіреність №16 від 31.12.2014 р.;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Арда-Трейдинг» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ПРОДУКТОВІ ТРАДИЦІЇ» про стягнення 186 255,87 грн. за договором поставки №125 від 01.08.2013 року, у тому числі 132 599,34 грн. основного боргу, 27 865,37 грн. пені, 1 499,09 грн. 3% річних, 24 292,07 грн. інфляційних втрат, а також судових витрат у розмірі 2 795,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №125 від 01.08.2013 р. в частині своєчасної плати за отриманий товар, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у зазначеному розмірі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2015 р. порушено провадження у справі №910/24043/15 та призначено до розгляду на 15.10.2015 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2015 р. розгляд справи відкладено на 29.10.2015 р.

В судові засідання 15.10.2015 р. та 29.10.2015 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Про дату, час і місце проведення судових засідань 15.10.2015 р. та 29.10.2015 р. відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0103035309636 та № 0103035311266 відповідно.

У судовому засіданні 15.10.2015 р. представником позивача було подано клопотання б/н від 15.10.2015 р. про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено, документи долучені до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 29.10.15 р. позивачем суду не надано.

Документи, витребувані ухвалами суду від 11.09.15 р. та 15.10.15 р., відповідачем суду не надані.

Заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судового засідання 29.10.15 р. від відповідача до суду не надходило.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Як роз'яснено пунктом 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (надалі - Постанова №18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч.5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 29.10.2015 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01 серпня 2013 року між Товариства з обмеженою відповідальністю «Арда-Трейдинг» (постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ПРОДУКТОВІ ТРАДИЦІЇ» (покупець за договором, відповідач у справі) укладено Договір поставки №125 (далі - Договір).

Також, сторонами було підписано протокол розбіжностей, що набрав чинності одночасно з набуттям чинності Договором і є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується систематично доставляти і передавати на умовах та у встановлені цим Договором строки продовольчу та (або) непродовольчу продукцію (надалі - Товар) у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати Товар у власність і оплачувати його на умовах цього Договору.

Розділами 2-8 Договору сторони погодили строки, порядок та умови поставки товару, якість, упаковку та маркування товару, умови приймання та повернення товару, ціну договору, умови оплати та порядок розрахунків, права та обов'язки, відповідальність сторін тощо.

Згідно п. 9.1 Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріпленням печатками Сторін та діє до 31.12.2014 р.

Пунктом 9.2 передбачено якщо за 20 календарних днів до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не попередить про письмово про свій намір розірвати або припинити дію цього Договору, цей Договір вважається пролонгованим на один календарний рік на тих самих умовах.

Вказаний Договір підписаний представниками сторін та скріплений печатками товариств.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У відповідності до п. 1.2 Договору найменування товару, його асортимент та ціна визначається Специфікацією (Додаток №1 до цього Договору), що є його невід'ємною частиною.

За умовами п. 2.1 поставка Товару покупцю здійснюється окремими партіями силами (в т.ч. транспортом) та за рахунок Постачальника на умовах DDP у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року) та на підставі прийнятих Постачальником до виконання Замовлень.

Пунктом 2.4 Договору передбачено, що Замовлення Покупця оформлюється на підставі даних Специфікації та повинно містити, зокрема: номер та дату подачі Замовлення; дату поставки; найменування та адресу пунктів поставки; найменування, асортимент та кількість товару.

Згідно п. 1.6 Договору право власності на товар переходить до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін товарної (товарно-транспортної або видаткової) накладної, яка засвідчує факт передачі Товару Постачальником та його отримання Покупцем. Датою поставки вважається дата передачі Постачальником товару Покупцю.

Крім того, п. 2.11 Договору (в редакції протоколу розбіжностей) передбачено, що при передачі Товару Постачальник повинен передати Покупцеві, зокрема, наступні документи: податкову накладну, що підписується вповноваженою особою Постачальника та скріплюється печаткою Постачальника, якщо сторонами не передбачено інший порядок надання податкової накладної; накладну на товар (товарно-транспортну або видаткову накладну), яка повинна містити всю інформацію, передбачену ст. 13 «Про підтвердження відповідності» та підписується уповноваженою особою постачальника, скріплюється печаткою постачальника; документи, що посвідчують якість Товару, передбачені п.3.3 Договору; у випадках повернення Товару - корегувальну накладну та довіреність на отримання повернутого товару.

Строк поставки Товару погоджується Сторонами у Замовленні Покупця. Сторони можуть також встановити Графік поставок у редакції, погодженій Сторонами у Додатку №4 до цього Договору (п.2.15 Договору).

Як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, на виконання вищевказаного Договору позивачем на підставі електронних замовлень покупця та графіку поставки було поставлено відповідачу за період грудень 2014 р. - травень 2015 р. товару на загальну суму 132 599,34 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних на відповідні суми та товарно-транспортних накладних, які містять посилання на видаткові накладні, за якими здійснювалось постачання товару.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується підписами на вищевказаних видаткових накладних уповноваженого представника Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ПРОДУКТОВІ ТРАДИЦІЇ», засвідченими відбитком штампу вказаного товариства.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами п. 3.1 Договору товар, який є предметом цього Договору, повинен відповідати діючим державним стандартам, технічним умовам, санітарним, гігієнічним стандартам та правилам, встановленим чинним законодавством України.

У відповідності до п. 4.1 Договору приймання товару по кількості провадиться покупцем відповідно до: інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 16 червня 1965 р. №П-6, за виключенням умов, встановлених цим договором та з урахуванням особливостей, передбачених цим договором; Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 р. №П-7 за виключенням умов, встановлених цим договором та з урахуванням особливостей, передбачених цим договором.

Згідно п. 4.5 Договору (в редакції протоколу розбіжностей) претензії по кількості, асортименту товару приймаються в момент приймання товару; по упаковці, маркуванню, зовнішнім дефектам - на протязі 10-робочих днів з моменту поставки; по скритим недолікам - на протязі строку придатності товару. Під час прийому товару покупець зобов'язаний провести візуальний огляд товару. Претензії заявлені з пропущенням строку вказаного у цьому Договорі, не розглядатимуться, а обов'язок по поставці товару буде вважатися таким, що виконаний належним чином.

В свою чергу, заперечень щодо факту поставки товару по відповідним видатковим накладним на загальну суму 132 599,34 грн. відповідачем суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару, а також наявності письмових претензій щодо кількості ,асортименту та якості поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Арда-Трейдинг» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ПРОДУКТОВІ ТРАДИЦІЇ», а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Суд зазначає, що підписання відповідачем видаткової накладної, яка є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Виходячи з приписів вищенаведених положень законодавства та умов Договору прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар відповідно до змісту товаророзпорядчих документів на нього.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).

За умовами п. 5.7 Договору загальна його сума обумовлюється сумами, зазначеним у накладних (товарно - транспортній або видатковій накладній) на кожну партію товару, що були поставлені протягом строку дії цього Договору, урахуванням коригувань вартості повернутих, неякісних, неналежних товарів згідно з вимогами цього Договору.

Відповідно до п. 5.6 Договору оплата за поставлений товар здійснюється на підставі належним чином оформлених накладних (товарних, товарно-транспортних, видаткових, податкових). При цьому, покупець зменшує суму платежів на вартість товару, який був повернений але не вивезений постачальником, згідно п. 4.13 цього Договору.

Оплата здійснюється покупцем в національній грошовій одиниці України через 45 календарних днів за поставлений товар (п. 5.8 Договору).

Пунктами 5.11, 5.12 Договору визначено, що оплата проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника та/або в готівковій формі. Днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, списана з поточного рахунку покупця в рахунок оплати вартості поставленого товару.

Проте, на твердження позивача, всупереч досягнутим між сторонами домовленостям відповідач своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару не виконав, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 132599,34 грн.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю «Арда-Трейдинг» грошових коштів в сумі 132 599,34 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ПРОДУКТОВІ ТРАДИЦІЇ» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 125 від 01.08.2013 р. або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 132 599,34 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за поставлений товар у встановлений строк, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 27 865,37 грн. за період з 03.02.15 р. по 21.08.2015 р., 3 % річних в сумі 1 499,09 грн. за період з 03.02.15 р. по 21.08.15 р. та 24 292,07 грн. інфляційних нарахувань за період лютий 2015 р. - липень 2015 р., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова №14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення відсотків річних та інфляційних нарахувань судом встановлено, що розмір процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та умов Договору в межах визначеного позивачем періоду, становить 1154,62 грн., отже є меншим, ніж заявлено у позивача, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних за несвоєчасну оплату поставленого за Договором товару підлягають частковому задоволенню в сумі 1 154,62 грн..

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 1.9 Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Розмір інфляційних нарахувань, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та умов Договору в межах визначеного позивачем періоду , становить 17 436,31 грн., а отже є меншим, ніж заявлено у позивач., тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату поставленого товару підлягають частковому задоволенню в сумі 17 436,31 грн..

Стосовно заявленої позивачем до стягнення на підставі п. 6.6. Договору суми пені в сумі 27865,37 грн. визначеної позивачем в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, яка сплачується за весь період невиконання або неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання суд зазначає, що виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п. 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Судом встановлено, що в обґрунтування підстав для застосування до відповідача штрафної санкції у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ України від суми простроченої заборгованості за кожний день такого прострочення позивач посилається на п.6.6 Договору.

Згідно п. 2.1 Постанови № 14 якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання.

При цьому судом встановлено згідно матеріалів справи відсутність в укладеному між сторонами Договорі поставки № 125 від 01.08.13 р. та протоколі розбіжностей до нього, невиконання умов якого стало підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою, положень щодо передбаченої сторонами відповідальності у вигляді нарахування пені за невиконання (прострочення) покупцем грошових зобов'язань з оплати поставленого товару за вказаним Договором, що, за умови відсутності визначення такого обов'язку певним законодавчим актом, в свою чергу виключає можливість нарахування та стягнення пені в даному випадку за порушення сторонами умов Договору поставки № 125 від 01.08.13 р..

Отже, у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені взагалі не визначено, а вміщено лише загальну умову (пункт 8.1 Договору в редакції протоколу розбіжностей) про те, що сторони несуть відповідальність за порушення умов Договору передбачену чинним законодавством, у тому числі в частині відшкодування завданих іншій стороні збитків. Однак, таке формулювання не означає встановлення договором права позивача на нарахування пені у певному розмірі за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Окрім того, пункт 6.6 Договору, на який як на підставу нарахування пені посилається позивач містить умови щодо чинності документів та їх оригіналів і взагалі не містить умов нарахування пені.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст.551 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З матеріалів справи не вбачається та позивачем не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені, нарахованої позивачем.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ПРОДУКТОВІ ТРАДИЦІЇ» (вул. Кіквідзе/Бастіонна, буд. 1/2, м.Київ, 01103, код 38451148) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Арда-Трейдинг» (вул. Миру, 29, кв. 28, с.Синельникове, Дніпропетровська обл., 52500, код 37029549) 132 599,34 грн. боргу, 1 154,62 грн. процентів річних, 17 436,31 грн. інфляційних нарахувань та 2268,80 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 14 грудня 2015 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М.Селівон