Рішення № 54383186, 27.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2015Справа №910/26122/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Мегаполіс-Україна» (46020, м. Тернопіль, вул. Д. Лукяновича, буд. 1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Димлер» (03142, м. Київ, вул. Доброхотова, буд. 15, кв. 267)

про стягнення 3895,72 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Колісніченко К.В. - представник, довіреність №60 від 20.04.15 р.;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Мегаполіс-Україна» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Димлер» про стягнення 13 895,72 грн. заборгованості, а саме 10 999,32 грн. основного боргу, 1 078,64 грн. пені, 1 759,89 грн. штрафу, 57,87 грн. 3% річних, а також судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем належним чином умов укладеного між сторонами Договору поставки №26857-ДП/14 від 28.10.2014 р. в частині оплати поставленого позивачем товару, що призвело до виникнення у відповідача заборгованості у сумі 10 999,32 грн., за наявності якої Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Мегаполіс-Україна» нараховані пеня, штраф та 3% річних у вищезазначених розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.15 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/26122/15 та призначено розгляд справи на 27.10.15 р..

У судове засідання 27.10.2015 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача 27.10.2015 р. у судове засідання не з'явився.

Копія ухвали суду від 08.10.2015 р., яка була направлена відповідачу на адресу зазначену у позовній заяві, а саме: вул. Доброхотова, 15, кв. 267, м. Київ, 03142, повернулась до Господарського суду м. Києва неврученою адресату з відміткою «інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення».

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова №18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п. 3.9.1. Постанови №18 суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений судом про час і місце розгляду справи судом.

У судовому засіданні 27.10.2015 р. уповноваженим представником позивача була подана заява про зменшення розміру позовних вимог №2023/ГО-1/ЮУ від 27.10.2015 р., згідно з якою останній просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 3 895,72 грн., з яких: 999,32 грн. основного боргу, 1 078,64 грн. пені, 1 759,89 грн. штрафу та 57,87 грн. 3% річних. Заява долучена судом до матеріалів справи.

Згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10 постанови № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд приймає заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

Документи, витребувані ухвалою суду від 08.10.2015 р., відповідачем суду не надані.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 27.10.15 р. суду не надано.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Пунктом 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (надалі - Постанова №18) роз'яснено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 27.10.2015 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Мегаполіс-Україна» (продавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Димлер» (покупець за договором, відповідач у справі) був укладений Договір поставки №26857-ДП/14 від 28.10.2014 р. (далі - Договір).

Згідно п. 1.1 Договором Продавець зобов'язується передати тютюнові та інші вироби (далі - Товар) у власність Покупця відповідно до його замовлення, а останній приймати та оплачувати товар на умовах, визначених у цьому Договорі.

Розділами 3 - 6 Договору сторони погодили порядок поставки та приймання - передачі товару, ціну товару та порядок розрахунків, права та обов'язки сторін та їх відповідальність тощо.

Згідно п. 1.3 Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 27 жовтня 1015 р. включно, а по відношенню до платежів - до повного виконання покупцем своїх зобов'язань по оплаті отриманого товару.

Вказаний Договір підписаний представниками сторін та засвідчений печатками товариств.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України,

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Асортимент, кількість та ціна товару, що продається згідно з даним договором, вказується у накладних, які є невід'ємною частиною даного договору. Поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі замовлення покупця та виходячи з наявності відповідного асортименту товару на складі продавця. Замовлення на партію товар погоджується відповідальними особами (п.п. 2.1, 3.1 Договору).

Пунктами 3.3, 3.5, 3.6 Договору визначено, що поставка товару здійснюється або транспортом продавця, або транспортом покупця (EXW - склад продавця, або СРТ - склад покупця). Право вибору умов постачання товару залишається за продавцем. Умови поставки викладені у відповідності з міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року, які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером договору, а також тих особливостей, що випливають із умов даного договору. Покупець приймає товар у відповідності до вимог законодавства, згідно з супровідними документами продавця. Товар який поставлений у пошкодженій тарі, неналежно промаркований покупцем не приймається та підлягає поверненню продавцю. За покупцем залишається право відмовитись від прийняття всієї партії поставленого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Право власності на товар, що постачається, а також ризик його випадкової загибелі та випадкового пошкодження переходять до покупця з моменту отримання товару та підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної. Факт поставки товару підтверджується видатковою накладною, підписаною обома сторонами. Після переходу прав власності до покупця товар творенню не підлягає. Покупець зобов'язаний надати Продавцю документи пов'язані з отриманням товару (накладні, довіреності тощо), які належним чином оформлені (п.п.3.8,3.9 Договору).

Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено, а відповідачем, в свою чергу, було отримано товару на суму 12 900,12 грн., що підтверджується видатковими накладними: №ДП15-000093933 від 15.07.2015 р., №ДП15-000093934 від 15.07.2015 р., №ДП15-000096034 від 18.07.2015 р., №ДП15-000096109 від 18.07.2015 р., копії яких долучені до матеріалів справи.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується, зокрема, підписами на вищевказаних видаткових накладних відповідальних за отримання товару осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Димлер», уповноважених покупцем отримувати від імені останнього матеріальні цінності від продавця протягом терміну дії договору, та засвідченим відбитком штампу ТОВ «Димлер» у відповідності до Додатку №1 до договору поставки №26857-ДП/14 від 28.10.2014 р.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами п.2.2.Договору якість товару повинна відповідати стандартам згідно чинного законодавства України. Товар постачається в упаковці виробника. Якість товару гарантується виробником.

Згідно положень пункту 3.7 Договору після приймання товару покупцем претензії щодо кількості та якості товару продавцем не приймаються, за винятком прихованих виробничих дефектів. З моменту підписання накладної представниками обох сторін, поставка товару вважається такою, що відбулась належним чином, товар вважається таким, що прийнятий покупцем по кількості та якості.

Товар приймається по кількості та якості покупцем на складі продавця - якщо поставка здійснюється на умовах EXW, або на складі покупця - якщо поставка здійснюється на умовах СРТ (п.3.10 Договору).

Заперечень щодо факту поставки товару за вказаними накладними відповідачем суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару, а також наявності письмових претензій щодо поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Мегаполіс-Україна» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Димлер», а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Як зазначено в п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. №01-06/928/2012, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Виходячи з приписів вищенаведених положень законодавства та умов Договору прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар відповідно до змісту товаророзпорядчих документів на нього.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до п. 4.3 Договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця. Проте не виключаються інші способи розрахунків, передбачені чинним законодавством України за погодженням з продавцем.

Кошти за поставлений товар зараховуються на закриття накладних за хронологією їх виписки, починаючи з накладної з найбільш ранньою датою. За згодою продавця покупцеві товар може відпускатися на умовах повної передоплати або з відтермінуванням оплати за отриманий товар (п.п..4.4, 4.5 Договору).

Крім того, пунктом 4.8 Договору зазначено, що максимальний строк відтермінування оплати за тютюнові вироби становить шість календарних днів і обраховується з дати виписки накладної. День, наступний за днем виписки накладної є першим днем при підрахунку строку, на який надано відстрочку. Останнім днем розрахунку є шостий календарний день.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, відповідач своїх зобов'язань щодо повної оплати поставленого товару у строки та в порядку, визначені умовами Договору, належним чином не виконав, здійснивши тільки часткову оплату поставленого товару в сумах 1900,80 грн. 15.09.2015 р. в сумі 1900,80 грн. та 20.10.2015 р. в сумі 10000,00 грн. із зазначенням призначення платежу «за тютюнові вироби та ніші товари», в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором в розмірі 999,32 грн..

Заперечень відповідача щодо порядку зарахування позивачем відповідно до умов п.4.4. Договору сплачених ТОВ «Димлер» коштів суду не надано. Отже, враховуючи здійснені відповідачем оплати, залишок неоплаченого відповідачем товару становить 999,32 грн..

У зв'язку з порушенням відповідачем своїх договірних зобов'язань та з метою досудового врегулювання спору позивачем була направлена на адресу відповідача претензія №1480/ГО-1/ЮУ від 05.08.2015 р. про невиконання договірних зобов'язань, з вимогою негайно сплатити на відповідний поточний рахунок у банку суму основного боргу у розмірі 15 469,32 грн., пеню - 351,71 грн., 16% штрафу - 2 475,09 грн., 3% річних - 17,59 грн..

Факт направлення зазначеної претензії відповідачеві підтверджується наявними у матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист від 06.08.15 р. та фіскального чеку № 5308 від 06.08.15 р..

Доказів задоволення претензії або надання обґрунтованої відповіді матеріали справи не містять.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо сплати Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Мегаполіс-Україна» грошових коштів в сумі 999,32 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Димлер» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві за заяві про зменшення розміру позовнихвимог.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки №26857-ДП/14 від 28.10.14 р. р. або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 999,32 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами ст. ст. 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктами 6.2 та 6.3 Договору передбачено, що у разі прострочення покупцем строків оплати вартості отриманого товару він зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення. У випадку прострочення платежу понад 3 (три) календарні дні покупець сплачує на користь продавця одноразовий штраф у розмірі 16% від суми неоплаченого в строк товару за користування коштами.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як зазначив Верховний суд України у постановах від 22.11.10 р. у справі № 14/80-09-2056 та від 20.12.10 р. у справі № 06/113-38 застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, і пеня застосовується за порушення будь - яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.

Згідно п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.11 р. № 01-06/249 право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, пені та штрафу, передбачених п.п. 6.1, 6.3 Договору.

Відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) застосування такого виду неустойки як штраф до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно п. 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.13р. № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08, від 27.04.2012 № 06/5026/1052/2011.

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано пеню в сумі 1078,64 грн. за період з 22.07.15 р. по 23.09.15 р., три проценти річних в сумі 57,87 грн. за період з 22.07.15 р. по 23.09.15 р. та 1759,89 грн. штрафу в розмірі 16%, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова №14)Постанови №14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА» перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені та процентів річних, перерахований судом у відповідності до вимог цивільного законодавства, зокрема та положень Договору з урахуванням визначеного позивачем періоду становлять 1069,58 грн. пені та 56,38 грн. процентів річних, а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення пені та процентів річних за несвоєчасну оплату поставленого за Договором товару, підлягають частковому задоволенню, а саме в сумах 1069,58 грн. пені та 56,38 грн. процентів річних відповідно.

Окрім того, за результатами здійсненої судом перевірки нарахування позивачем штрафу судом встановлено, що заявлений позивачем до стягнення розмір штрафу в сумі 1759,89 грн. відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору і є арифметично вірним, а тому вказана вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 1759,89 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.12 р. №6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Димлер» (03142, м. Київ, вул. Доброхотова, буд. 15, кв. 267, код 21401787) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Мегаполіс-Україна» (46020, м. Тернопіль, вул. Д. Лукяновича, буд. 1, код 30622532) 999,32 грн. основного боргу, 1069,58 грн. пені, 1759,89 грн. штрафу, 56,38 грн. процентів річних та 1214,70 витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 14 грудня 2015 р..

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон