Рішення № 54382690, 12.11.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.11.2015 Справа № 905/2599/15

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при секретарі судового засідання Шамсетдінові М.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні господарську справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Емвей Україна», м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-житловий комплекс «Київський», м.Донецьк

про зобов’язання повернути авансовий платіж у розмірі 47833,00грн.

за участю представників сторін:

від позивача – не з’явився.

від відповідача - не з’явився.

СУТЬ СПОРУ

Заявлено позов, Товариством з обмеженою відповідальністю «Емвей Україна», м.Донецьк, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-житловий комплекс «Київський», м.Донецьк про зобов’язання повернути авансовий платіж у розмірі 47833,00грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до умов укладеного договору оренди нерухомого майна №36-БЦ від 16.01.2014р. позивач просить повернути суму авансового платежу у розмірі 47833,00грн.

Представник позивача у судовому засідання підтримав позовну заяву у повному обсязі.

Відповідач у судові засідання не з'являвся, відзив на позовну заяву не надав. Про дату та час судового засідання відповідач був повідомлений належним чином. Про що свідчить оголошення на офіційному веб-порталі "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет http:// www.reyestr.court.gov.ua в розділі "Новини та події".

За приписами абз.3 п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26 грудня 2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Тобто відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, однак у судове засідання не з'явився, свого представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався.

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Також за приписами п.3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26 грудня 2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відтак, відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

За клопотанням представника позивача справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.

Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. №802), статті 3 Декларації прав національностей України ( від 1 листопада 1991р. №1771) та усним клопотанням позивача, справа розглядалась російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив:

16 січня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-Житловий Комплекс «КИЇВСЬКИЙ» (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕМВЕЙ УКРАЇНА» (Орендар) укладений договір оренди №36-БЦ нерухомого майна.

За умовами укладеного договору (п.1.1.) Орендодавець передав, а Орендар прийняв в тимчасове платне користування приміщення загальною площею 164,3 кв.м., які розташовані за адресою: проспект Київський, будинок 1(один), м.Донецьк, Донецька область.

Відповідно до п.2.1 договору, цільове призначення Об’єкта – розміщення офісу та об’єкту торгівлі.

Строк дії договору оренди з 16 січня 2014 року по 14 січня 2017 року, включаючи обидві ці дати (п. 2.3 договору).

За користування об’єктом оренди Орендар щомісячно сплачує орендодавцю орендну плату. Розмір плати визначається з розрахунку вартості 1 кв.м. і становить відповідно до п. 4.1.1 договору, за перші десять місяців оренди, в зв’язку з проведенням на об’єкті оренди підготовчих робіт, розмір орендної плати становитиме: - за 1 кв.м. площі об’єкта оренди 1,00 грн (одна гривня) в т.ч. ПДВ. Разом за 154,3 кв.м. – 154,30 грн., в т.ч. ПДВ 25,72 грн. на місяць.

Відповідно до умов п.6.1 договору, протягом двадцяти днів з дати набрання сили договором, Орендар зобов’язаний сплатити авансовий платіж у розмірі, що становить суму орендної плати та експлуатаційних витрат за два місяця, передбачені п. 4.1.2, 4.2 договору, а саме 47833,00 грн. в т.ч ПДВ 7972,17 грн. Це є передоплатою за останні два фактичних місяця оренди.

Договір набирає сили з дати його підписання сторонами, скріплення печатками, та припиняється по закінченні строку оренди, а стосовно обов’язків, пов’язаних з розрахунками та передачею об’єкту оренди – після повного виконання (п. 12.1 договору).

Позивачем зобов’язання щодо сплати авансового платежу виконані у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №154 від 05 лютого 2014 року.

Проте, у зв’язку із проведенням на території Донецької області, зокрема в м.Донецьку антитерористичної операції починаючи з 01 серпня 2014 року позивач не мав змоги користуватись приміщенням згідного його цільового призначення.

З огляду на зазначене 01 серпня 2014 року між сторонами укладено Додаткову угоду №3 до договору оренди №36-Б, щодо тимчасового припинення оплати.

01 квітня 2015 року до укладеного договору між сторонами був складений та підписаний акт приймання-передачі (повернення) об’єкту оренди.

Отже, з урахуванням вищезазначеного позивач просить суд, повернути суму авансового платежу у розмірі 47 833,00 грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне.

Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст. 12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Згідно вимог статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків.

За своєю правовою природою Договір оренди нерухомого майна №36-БЦ від 16 січня 2014 року є договором оренди. Правовідносини між сторонами спірного договору регулюються приписами Глави 58 «Найм (оренда)» ЦК України.

Предметом даного спору є вимога позивача про повернення авансового платежу з підстав передбачених сторонами в умовах Договору оренди вагонів №36-БЦ від 16 січня 2014 року та приписах ЦК України та ГК України.

Згідно з положеннями статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1 ст.761 ЦК України).

За приписами частини другої статті 762 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 285 Господарського кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною п’ятою статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Зазначеній нормі повністю відповідає пункт 4.1 Договору оренди вагонів №36-БЦ від 16 січня 2014р., у відповідності до якого відповідач за оренду вносить плату.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до умов п.6.1 договору, протягом двадцяти днів з дати набрання сили договором, Орендар зобов’язаний сплатити авансовий платіж у розмірі, що становить суму орендної плати та експлуатаційних витрат за два місяця, передбачені п. 4.1.2, 4.2 договору, а саме 47833,00 грн. в т.ч ПДВ 7972,17 грн. Це є передоплатою за останні два фактичних місяця оренди.

Позивачем зобов’язання щодо сплати авансового платежу виконані у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №154 від 05 лютого 2014 року.

01 серпня 2014 року між сторонами укладено Додаткову угоду №3 до договору оренди №36-Б, щодо тимчасового припинення оплати.

01 квітня 2015 року до укладеного договору між сторонами був складений та підписаний акт приймання-передачі (повернення) об’єкту оренди, тобто позивач із відповідачем достроково припинили орендні правовідносини, але авансовий платіж, який сплачено позивачем за останні місяці оренди не повернуто, але дія договору сторонами достроково припинено.

Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи відповідачем належним чином не спростовано вимоги позовної заяви.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтями 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, суд вважає позовні вимоги належним чином доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі вимог передбачених ст.ст. 6, 8, 10, 19, 129 Конституції України, п.п.3.9.1., 3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26 грудня 2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», ст.ст.11-16, 509, 626, 629, 632, 759, 762, ЦК України, ст.ст. 20, 67, 173, 174, 193, 285 ГК України та керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-5, 4-6, 12, 15, 20, 22, 28, 32-34, 36, 43, 49, 75, 77, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Емвей Україна», м.Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-житловий комплекс «Київський», м.Донецьк про зобов’язання повернути авансовий платіж у розмірі 47833,00грн, задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-житловий комплекс «Київський», м.Донецьк (83054, м.Донецьк, пр. Київський,1, код ЄДРПОУ 34876627) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Емвей Україна», м.Київ (03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича, буд.87, код ЄДРПОУ 32375271) авансовий платіж у розмірі 47833,00грн. та судовий збір у розмірі 1827,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 13.11.2015р.

Суддя С.В. Тоцький