Рішення № 54382663, 01.12.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01.12.2015 Справа № 905/3097/15

Господарський суд Донецької області у складі судді Огороднік Д.М., розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Східстройсервіс"доКомунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа"простягнення 218437,35 грн.Представники сторін: від позивача: ОСОБА_1- представник за довіреністю; від відповідача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Східстойсервіс" до Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" про стягнення пені у розмірі 66105,90грн.; 3% річних у розмірі 6542,07грн.; втрат від інфляції у розмірі 145789,38грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не належним чином виконав умови договору поставки №11 від 10.01.2014 в частині своєчасної та повної оплати вартості переданого відповідачу товару, у звязку з чим позивачем нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

На підтвердження вказаних обставин, позивач надав належним чином завірені копії: рішення господарського суду Запорізької області від 28.05.2015 по справі №908/2080/15; постанови про відкриття виконавчого провадження від 02.07.2015; платіжних доручень №№570, 594, 577, 615.

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що вини підприємства у виникненні заборгованості немає, оскільки з боку останнього вжито усі можливі заходи щодо виконання забов'язань за договором. Своєчасну та стовідсоткову сплату за забов'язаннями ККП "Маріупольтепломережа" провести майже неможливо, оскільки споживачі послуг здійснюють оплату послуг несвоєчасно та не в повному обсязі. Дебіторська заборгованість споживачів підприємства станом на 31.10.2015 становить 100193,5 тис.грн. Відповідач зазначає, що порушення зобовязань перед позивачем відбулася за відсутності вини ККП "Маріупольтепломережа", а отже і відсутні підстави для стягнення штрафних санкцій (інфляційних нарахувань та 3% річних). Також відповідач вказує на арифметичні помилки розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, оскільки не враховано, що датою оплати перерахування коштів державною виконавчою службою стягувачу є 14.07.2015, необґрунтовано нараховані інфляційні нарахування з липня 2015, оскільки вся заборгованість була сплачена 14.07.2015. У розрахунку пені допущені неточності, а саме помилково зазначено, що період нарахування за накладними №№304, 305, 306 від 07.11.2014 починається з 13.11.2014, проте виходячи з умов договору нарахування необхідно починати з 14.11.2014, крім того період з 04.03.2015 до 12.05.2015 складає 70 днів, а не 71.

Разом з тим, відповідач просить суд зменшити суму неустойки, оскільки підприємство відповідача є збитковим та перебуває в режимі суворої економії, що підтверджується постановою про накладення арешту на кошти у межах суми 67673579,68грн. Розмір пені порівняно з сумою основного боргу є значним, та складає майже 21% від суми заборгованості, стягнутої за рішенням суду по справі №908/2080/15.

ККП "Маріупольтепломережа", як дотаційне підприємство, несвоєчасно та не в повному обсягу отримує доплати з державного бюджету, внаслідок чого у підприємства існує нестача оборотних коштів. Як зазначає відповідач, станом на день розгляду справи заборгованість з різниці в тарифах за послуги для населення, надані у 2014, складає 77599964,00грн. Також відповідач посилається на те, що в регіоні існує нестабільна суспільна та економічна ситуація, яка призвела, з одного боку до суттєвого погіршення платіжної дисципліни в регіоні, незапланованих витрат, з іншого-до збільшення соціального напруження і важливості безперебійного теплопостачання.

Представники сторін клопотань щодо фіксації судового процесу не заявляли, у звязку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши їх пояснення, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до матеріалів справи, рішенням господарського суду Запорізької області по справі №908/2080/15 від 28.05.2015, яке набрало законної сили 16.06.2015 стягнуто з Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Східстройсервіс" суму основного боргу у розмірі 315561,43грн.

17.06.2015 господарським судом Запорізької області виданий наказ про примусове виконання рішення суду по справі №908/2080/15.

Як вбачається зі змісту судового рішення по справі №908/2080/15 вказана сума заборгованості виникла у звязку з не виконанням у повному обсязі Комунальним комерційним підприємством Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" грошових зобовязань по договору №11 від 10.01.2014.

Судовим рішенням по справі №908/2080/15 встановлено наступне.

10.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Східстройсервіс", як постачальником (позивач) та Комунальним комерційним підприємством Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа", як покупцем (відповідач) підписаний договір №11 разом з додатковою угодою №1 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у встановлений строк продукцію (товар) у власність покупця, а покупець зобов'язується у відповідності з умовами даного договору прийняти цю продукцію (товар) та оплатити її.

На виконання умов договору №11, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 315561,43грн., а відповідач товар прийняв, що підтверджується підписаними сторонами у справі без зауважень видатковими накладними, засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи, зокрема:- видатковою накладною № 199 від 03.11.2014 року на суму 55521,58 грн.;- видатковою накладною № 200 від 03.11.2014 року на суму 28732,90 грн.; - видатковою накладною № 283 від 06.11.2014 року на суму 59622,48 грн.; - видатковою накладною № 284 від 06.11.2014 року на суму 58886,40 грн.; - видатковою накладною № 304 від 07.11.2014 року на суму 59082,04 грн.; - видатковою накладною № 305 від 07.11.2014 року на суму 40912,20 грн.; - видатковою накладною № 306 від 07.11.2014 року на суму 12803,83 грн.

Умови оплати товару узгоджені сторонами в розділі 4 Договору, а саме в п. 4.1. Договору, яким встановлено, що умовою оплати за поставлений товар, зазначений в п. 1.1. даного Договору, є перерахування Покупцем на розрахунковий рахунок Постачальника 50% передоплати. У випадку відсутності перерахування Покупцем на розрахунковий рахунок Постачальника 50 % передоплати, Покупець зобов'язаний оплатити Товар, отриманий згідно з умовами розділу 2 Договору, протягом 7 днів після підписання видаткових накладних, що передбачено п. 2.1. Договору. Дата підписання видаткових накладних вважається датою виникнення заборгованості Покупця перед Постачальником. При цьому згідно з п. 2.1. Договору датою поставки (передачі) Товару є дата підписання Покупцем видаткових накладних. Датою переходу права власності на Товар (партію Товару) вважається дата підписання сторонами видаткових накладних на товар. З аналізу змісту умов викладених пунктів Договору вбачається, що Покупець, який не перерахував Постачальнику 50% передоплати, зобов'язаний здійснити оплату за поставлений Товар протягом 7 днів від дати підписання видаткової накладної. З врахуванням умов п. 4.1. Договору строк оплати товару, поставленого відповідачу за видатковими накладними від 03.11.2014 року настав 10.11.2014 року, за видатковими накладними від 06.11.2014 року настав 13.11.2014 року, за видатковими накладними від 07.11.2014 року настав 14.11.2014 року. Однак, фактичні обставини справи та докази на їх підтвердження свідчать, що відповідач не розрахувався з позивачем у встановлений договором строк за поставлений згідно умов договору товар.

Відповідач, в свою чергу, договірних зобов'язань належним чином не виконав, оплату за отриманий товар у розмірі 315561,43грн. не здійснив.

За таких обставин, господарським судом Донецької області встановлено, що матеріалами справи доведено факт прострочення виконання відповідачем обовязку з оплати товару, тому було прийнято рішення про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості у розмірі 315561,43 грн.

Відповідно до ст. 35 господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Враховуючи викладене, встановлений рішенням господарського суду Запорізької області № 908/2080/15 від 28.05.2015 факт прострочення виконання відповідачем грошових зобовязань з оплати вартості товару отриманого по видатковим накладним №№ 199 від 03.11.2014; 200 від 03.11.2014; 283 від 06.11.2014; 284 від 06.11.2014; 304 від 07.11.2014; 305 від 07.11.2014; 306 від 07.11.2014 на загальну суму 315561,43грн., не доказується знову при вирішення цієї справи. Окрім того, рішенням господарського суду Запорізької області встановлені строк оплати по видатковим накладним.

Таким чином, обставини повязані з виконанням договору №11 були встановлені під час вирішення спору по справі №908/2080/15, а даний спір виник у звязку з несвоєчасним виконанням відповідачем свого забов'язання зі сплати боргу перед позивачем у розмірі 315561,43грн., який встановлений рішенням суду по справі №908/2080/15, яке станом на теперішній час є чинним та набрало законної сили.

Як вбачається з матеріалів справи, після прийняття рішення господарським судом Запорізької області по справі №908/2080/15 відповідачем сплачено борг у повному обсягу. На підтвердження цього позивачем до матеріалів справи надані платіжні доручення №570 на суму 11000,00грн. та №577 на суму 100000,00грн. від 14.07.2015; №594 від 16.07.2015 на суму 101702,42грн.; №615 на суму 10170,24грн. від 27.07.2015.

Посилаючись на наявність у відповідача простроченого грошового зобов'язання, позивач просить стягнути суму 3% річних у розмірі 6542,07грн. за період з 11.11.2014 по 28.07.2015, суму інфляційних втрат у розмірі 145789,38грн. за період з листопада 2014 по липень 2015; суму пені у розмірі 66105,90грн. за період з 11.11.2014 по 05.02.2015, які нараховані на суму стягнутих судом основної заборгованості за договором у розмірі 315561,43грн. Розрахунки здійснені по кожній накладній окремо та містяться в матеріалах справи.

Як визначено положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обовязковості договору для виконання сторонами.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобовязання, за вимогою кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Дана позиція підтверджується постановою Верховного Суду України від 20.12.2010 та від 20.01.2011.

Наявність судових рішень про стягнення боргу та передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України грошових сум за інші періоди невиконання боржником зобов'язання і відкриття виконавчого провадження за цими рішеннями за відсутністю реального виконання боржником свого зобов'язання (добровільно чи примусово) не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін. Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 25.10.2010 у справі № 20/242.

Крім того, в інформаційному листі від 20.11.2008 №01-8/685 "Про практику застосування у вирішенні спорів деяких норм чинного законодавства" Верховний суд зазначив, що чинне законодавство не заперечує звернення кредитора до господарського суду з вимогою щодо стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості.

Судом не приймається доводи відповідача щодо посилання відповідача на тяжкий фінансовий стан підприємства та значну заборгованість підприємства, оскільки даний факт є результатом господарської діяльності відповідача та не може бути прийнятий в якості доказів для звільнення відповідача від сплати 3% річних та інфляційних втрат, а також пені.

Також судом не приймаються посилання відповідача на проведення антитерористичної операції на території Донецької області, як на обставину, що значно ускладнює ведення господарської діяльності, оскільки заборгованість відповідача виникла на підставі договору укладеного сторонами на початку 2014 року, а його виконання відбулось в листопаді 2014 році, тобто коли проведення антитерористичної операції давно для всіх є загальновідомим фактом, проте не зважаючи на вказані обставини, відповідач бере на себе зобовязання, які виконує проте з порушенням строку.

Відповідач у своєму відзиві на позов вказує на те, що позивачем було невірно визначено періоди нарахування та суми 3% річних, суми інфляційних втрат та пені.

Судом перевірено розрахунок 3% річних та визнано його арифметично невірним. Позивачем невірно визначені періоди нарахування. Позивач просить стягнути 3% річних за періоди з 11.11.2014 по 22.07.2015 у розмірі 1159,11грн.; з 11.11.2014 по 22.07.2015 у розмірі 599,85грн.; з 13.11.2014 по 22.07.2015 у розмірі 1234,92грн.; з 13.11.2014 по 22.07.2015 у розмірі 1219,26грн.; з 14.11.2014 по 22.07.2015 у розмірі 1218,87грн.; з 14.11.2014 по 22.07.2015 у розмірі 844,02грн.; з 14.11.2014 по 22.07.2015 у розмірі 184,53грн.; з 14.11.2014 по 28.07.2015 у розмірі 81,51грн.

Суд зробив перерахунок 3% річних, з урахуванням того, що у зв'язку з оплатою відповідачем боргу 14.07.2014, 16.07.2015, 17.07.2015 періоди нарахування 3% річних такі: з 11.11.2014 по 13.07.2015 на суму 55521,58 3% річних у розмірі 1118,04грн.; з 11.11.2014 по 13.07.2015 на суму 28732,90грн. 3% річних з у розмірі 578,59грн.; з 14.11.2014 по 13.07.2015 на суму 59622,48грн. 3% річних у розмірі 1185,92грн.; з 14.11.2014 по 13.07.2015 на суму 58886,40грн. 3% річних у розмірі 1171,27грн.; з 15.11.2014 по 15.07.2015 на суму 59082,04грн. 3% річних у розмірі 1180,02грн.; з 15.11.2014 по 15.07.2015 на суму 40912,20грн. 3% річних у розмірі 817,12грн.; з 15.11.2014 по 16.07.2015 на суму 12803,83грн. 3% річних у розмірі 256,78грн. Загальна сума 3% річних складає 6307,74грн. та підлягає стягненню з відповідача.

Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат та визнано його арифметично невірним, проте сума перерахунку суду більша ніж заявлена позивачем, тому не виходячи за межі позовних вимог, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат у розмірі 145789,38грн.

Позивач заявляє до стягнення суму пені за періоди з 11.11.2014 по 11.05.2015 у розмірі 11536,33грн.; з 11.11.2014 по 11.05.2015 у розмірі 5970,14грн.; з 13.11.2014 по 13.05.2015 у розмірі 12502,75грн.; з 13.11.2014 по 13.05.2015 у розмірі 12344,20грн.; з 13.11.2014 по 13.05.2015 у розмірі 12441,22грн.; з 14.11.2014 по 14.05.2015 у розмірі 8615,09грн.; з 14.11.2014 по 14.05.2015 у розмірі 2696,17грн. Загальна сума пені позивачем до стягнення- 66105,90грн.

З п.2 додаткової угоди №1 до договору вбачається, що у випадку прострочення оплати за поставлений товар, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобовязань є належною підставою у розумінні ст.218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання;

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені позивача, суд визнає його арифметично вірним. За таких обставин, позовні вимоги про стягнення пені є правомірними.

Відповідачем заявлене у відзиві клопотання про зменшення пені на 50%. Позивач заперечує проти задоволення вказаного клопотання.

Згідно з ч.1 ст.233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Вирішуючи клопотання про зменшення пені, судом враховано повне виконання відповідачем грошових зобовязань перед позивачем, враховано, що відповідачем ужито усіх можливих заходів, незважаючи на обєктивні обставини, для виконання грошових зобовязань перед позивачем, враховано розмір заявлений позивачем інфляційних втрат та 3% річних нарахований позивачем за прострочення виконання грошового зобовязання. Також судом врахована та обставина, що розмір суми стягнення пені, а саме 66105,90грн. є значним порівняно з основним боргом.

За таких обставин, враховуючи надані до матеріалів справи докази, приймаючи до уваги вжиття відповідачем усіх необхідних та можливих заходів перед позивачем для погашення боргу, а також відсутність відомостей щодо понесення позивачем у зв'язку з цим збитків понад сум, на які позивач нараховує інфляційні витрати та 3% річних, суд дійшов висновку про наявність виняткових підстав для зменшення розміру заявленого до стягнення позивачем розміру пені на 50%, в результаті чого стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 33052,95 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Беручи до уваги викладене і враховуючи, що позовні вимоги обґрунтовані, документально доведені, вони підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України в разі задоволення позову частково, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам з покладенням на відповідача судового збору в частині зменшеної суми пені.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа"( 87534, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Гризодубової, б.1; код ЄДРПОУ 33760279 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Східстройсервіс" (04212, м.Київ , вул. Маршала Тимошенка, б.2Л; код ЄДРПОУ 24819851) суму інфляційних втрат у розмірі 145789 (сто сорок п'ять тисяч сімсот вісімдесят дев'ять)грн. 38коп.; суму 3% річних у розмірі 6307 (шість тисяч триста сім)грн. 74коп.; суму пені у розмірі 33052(тридцять три тисячі п'ятдесят дві)грн. 95коп.; суму судового збору у розмірі 3273 (три тисячі двісті сімдесят три)грн.05коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Дата складення повного рішення 07.12.2015.

Суддя Д.М. Огороднік