Ухвала суду № 543791, 20.03.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

№ К-21051/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2007р.

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого-судді Брайка А. І.,

суддів Голубєвої Г. К.,

Маринчак Н. Є.,

Рибченка А. О.,

Федорова М. О.,

секретар судового засідання Міненко О. М.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Дон-Україна”

на постанову Господарського суду Луганської області від 06.12.2005р. та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 13.03.2006р. у справі № 12/526н

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Дон-Україна”

до Державної податкової інспекції в Станично-Луганському районі Луганської області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

за участю представників:

позивача Карсська І. В., Шептуцолов А. В.,

відповідача Ляшенко Н. О., Толмачов Д. О.,

встановив:

Товариством з обмеженою відповідальністю “Дон-Україна”подано позов про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в Станично-Луганському районі Луганської області від 24.03.2005р. № 0000322301/0/238/23-24050445/1570 провизначення суми податкового зобовязання по податку на додану вартість в розмірі 2 205 грн., в т. ч. 1 470 грн. основного платежу, 735 грн. штрафних (фінансових) санкцій та № 0000322301/0/239/23-24050445/1571 про завищення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість в розмірі 31226 грн.

Постановою Господарського суду Луганської області від 06.12.2005р., залишеною без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 13.03.2006р., у справі № 12/526н в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення обґрунтовані тим, що фактично витрати на спорудження основних фондів понесені не Товариством з обмеженою відповідальністю “Дон-Україна”, а Фондом загальнообовязкового державного соціального страхування на випадок безробіття у звязку з чим позивачем неправомірно в порушення положень п. п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, пп. пп. 8.1.1., 8.1.2. п. 8.1. ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”включено сплачений податок на додану вартість до складу податкового кредиту.

Позивач, не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу в якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема: п. п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, пп. пп. 8.1.1., 8.1.2. п. 8.1. ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, ст. ст. 159, 206 КАС України.

Відповідач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, рішення попередніх судів без змін посилаючись на відсутність порушення норм матеріального та процесуального права, всебічне вивчення наданих сторонами доказів.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в результаті проведеної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2001р. по 30.09.2004р. Державною податковою інспекцією в Станично-Луганському районі Луганської області виявлено завищення позивачем податкових зобовязань по податку на додану вартість в розмірі 1 470 грн. і завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 31226 грн., та складено акт № 6/23/24050445 від 22.03.2005р.

24.03.2005р. на підставі вказаного акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000322301/0/238/23-24050445/1570 провизначення суми податкового зобовязання по податку на додану вартість в розмірі 2 205 грн., в т. ч. 1 470 грн. основного платежу, 735 грн. штрафних (фінансових) санкцій та № 0000322301/0/239/23-24050445/1571 про завищення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість в розмірі 31226 грн.

Згідно пп. пп. 7.4.1., 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, пп. пп. 8.1.1., 8.1.2. п. 8.1. ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (в редакціях, чинних станом на момент проведення перевірки) до складу податкового кредиту не можуть бути включені суми податку, сплачені (нараховані) платником податків у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), якщо їх вартість не може бути віднесена до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів у звязку з тим, що вказані витрати, основні фонди чи нематеріальні активи не підлягають амортизації оскільки придбаваються не для власного виробничого використання та самостійно для власних виробничих потреб не виготовляються.

Матеріалами справи підтверджено, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, що витрати на спорудження основних фондів Міні - ТЕЦ за період перевірки повністю понесені (відшкодовані позивачу) Фондом загальнообовязкового державного соціального страхування на випадок безробіття, а тому позивачем в порушення зазначених вище вимог нормативних актів неправомірно віднесено сплачений податок до складу податкового кредиту.

Самостійне ведення позивачем бухгалтерського обліку при споруджені Міні - ТЕЦ за кошти Фонду виходячи з його організаційних зобовязань не суперечить положенням Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

За вказаних обставин, зважаючи на відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову є вірним, постанова та ухвала прийняті відповідно вимог чинного законодавства, а вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України,

ухвалив:

1. Залишити касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Дон-Україна” без задоволення, а постанову Господарського суду Луганської області від 06.12.2005р. та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 13.03.2006р. у справі № 12/526н без змін.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 237, ч. 1 ст. 238 КАС України.

Головуючий-суддя (підпис) Брайко А. І.

Судді (підпис) Голубєва Г. К.

(підпис) Маринчак Н. Є.

(підпис) Рибченко А. О.

(підпис) Федоров М. О.

З оригіналом згідно

Суддя Вищого адміністративного

суду України Брайко А. І.