Рішення № 54379006, 16.12.2015, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/12781/15-ц

Провадження № 2/520/5463/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2015 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

Головуючого - судді Куриленко О.М.

за участю секретаря - Баранової Ю.О..

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

11.09.2015 року позивач звернулась до суду з позовом та просила суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, відповідно часток кожної у спадщині на її користь, суму боргу у розмірі 3 363 000 гривень.

Свої вимоги мотивує тим, що 20 листопада 1998 року вона уклала з ОСОБА_4 договір зберігання грошових коштів на суму 150 000 доларів США, на строк до 20 листопада 2008 року. В подальшому ОСОБА_4 взяв у позивача в борг грошову суму, яка в нього була на зберіганні згідно договору та зобов'язався її повернути у листопаді 2008 року.

Крім того, як стверджує позивач, 15.09.2010 року ОСОБА_4 зобов'язався повернути їй борг у сумі 150 000 дол. США до грудня 2014 року, проте ІНФОРМАЦІЯ_2 він помер, про що вона дізналась тільки у серпні 2014 року, так як мешкає у Чикаго.

Позивач зазначає, що оскільки відповідачі прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4, то вони прийняли і обов'язок виконати зобов'язання спадкодавця, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.74, 76, 77 ЦПК України.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила позов задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові.

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_6 у задоволенні позову просив відмовити, посилаючись на його необґрунтованість, а також на відсутність оригіналу розписки.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про час та місце його проведення сповіщалась належним чином, причин неявки суду не повідомила

Розглянувши поданий позов, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд доходить до висновку про те, що поданий позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Правовідносини по справі є цивільно-правовими та врегульовані Цивільним Кодексом України.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що 20 листопада 1998 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір зберігання, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_4 прийняв на себе і зобов'язався зберігати грошові кошти у сумі 150 000 дол. США, які належали ОСОБА_1 на праві особистої власності.

Згідно п. 4.1. Даний договір вступає в силу з 20 листопада 1998 року і діє протягом десяти років до 20 листопада 2008 року.

15 вересня 2010 року ОСОБА_4 було складено розписку, відповідно до якої останній, нібито, позичив у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 150 000 дол. США, зі строком повернення до 01 грудня 2014 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції складено відповідний актовий запис за № 1951, що підтверджується копією Свідоцтва про смерть НОМЕР_1. Після його смерті відкрилась спадщина.

Відповідно до статті 1217, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Судом встановлено, що спадкоємцями майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 за законом є його дві доньки: ОСОБА_2 та ОСОБА_9.

Цивільним кодексом України, а саме ст. 1270 ЦК України встановлюється шестимісячний термін з моменту відкриття спадщини для її прийняття, що й було зроблено спадкоємцями.

У встановлений законом строк, а саме 20 лютого 2014 року ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10 з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, у зв'язку з чим нотаріусом було заведено спадкову справу № 2/2014, копія якої наявна в матеріалах справи.

Крім того за життя, а саме 21 жовтня 2013 року, ОСОБА_4 склав заповіт, яким право власності на квартиру АДРЕСА_1 заповів ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зазначений правочин посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кисельовою О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1272.

12 червня 2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10 було посвідчено заяву ОСОБА_3, відповідно до якої остання висловила свій намір про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до ч.1 ст.1268 ЦК спадкоємець за законом чи за заповітом має право прийняти спадщину.

Згідно ч. 2 ст. 1268 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Частиною 1 ст. 1282 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Позивач вважає, що оскільки відповідачі прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4, то вони прийняли і обов'язок виконати зобов'язання спадкодавця ОСОБА_4 за борговою розпискою від 15.09.2010 року.

Однак, визначити обсяг спадкового майна, що залишилось після смерті ОСОБА_4, та встановити частки, в яких спадкоємці прийняли спадщину та повинні відповідати перед позивачем, на думку суду, на теперішній час не можливо, зважаючи на наявність в провадженні судів з 2008 року !!! різних позовів спадкоємців померлого.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, якій посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Як вбачається зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позичальник має право на одержання від боржника суми боргу, з урахуванням одержання відсотків, встановлених договором. Якщо договором не встановлений розмір відсотків, їхній розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Так, правовий аналіз ст.ст.1046, 1047 ЦК України, які наводилися судом вище, свідчить про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошових коштів позичальнику.

Натомість позивачем не наданий суду такий документ. Щодо копії розписки на аркуші 9 даної цивільної справи, то суд не може прийняти її до уваги, оскільки відповідно до ч.2 ст.64 ЦПК України за умови її оспорювання відповідачем на вимогу суду оригінал такого документа позивачем наданий не був.

Також суд критично сприймає твердження представника позивача про те, що оригінал розписки знаходиться у її довірительниці ОСОБА_1, яка проживає в м. Чікаго, США, оскільки позов був поданий ще 11.09.2015 року, тобто вже 3 місяці назад, і даний строк є достатнім для передачі вказаного оригіналу розписки до суду.

З журнала судового засідання від 23.10.2015 року вбачається, що представник позивача була зобов'язана надати оригінали договору зберігання від 20.11.1998 р. та розписки від 15.09.2010 року до суду, у зв'язку з чим судове засідання було відкладено, однак, витребуваних судом доказів представником позивача надано не було.

Крім того, після роз`яснення судом представнику позивача права заявити клопотання про витребування певних доказів або виклику конкретних осіб і допиту їх в якості свідків в судовому засіданні, остання зазначила, що таких клопотань не має.

Також представник позивача не змогла пояснити джерела та довести наявність у позивача у 1998 році грошової суми у розмірі 150 000 доларів США, враховуючи, що на той час вказана сума була непомірно значною. Зазначене також, нарівні з тим, що позивач ОСОБА_1 є рідною матір'ю відповідача ОСОБА_2, викликає сумнів у добросовісності позивача під час звернення до суду.

Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи

Частиною 1 статті 58 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

Відповідно до ч. 2. ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

В п.27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Однак, на підтвердження зобов'язань відповідача позивачем оригінал розписки до суду наданий не був, що унеможливлює задоволення позову та стягнення грошових коштів, а також унеможливило перевірку оринілальності підпису померлого.

Крім того, досліджуючи копію розписки, суд звертає увагу на те, що у вказаному документі зазначено, що ОСОБА_4 проживає по АДРЕСА_3, в той час як матеріали справи містять докази того, що останній був зареєстрований та проживав з 05.08.2009 року по день смерті за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 62, 63), що також дає привід сумніватись в правдивості виклдадених даних.

Відповідно до ст.1 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтереси юридичних осіб, інтересів держави.

За нормою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до частини першої ст.11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу, є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Зазначене свідчить про те, що позивач не позбавлений можливості повторно звернутись до суду з даним позовом та надати оригінал боргового документута інші докази по справі.

Відповідно до положень ст.88 Цивільного процесуального кодексу України, відсутні підстави для розподілу судових витрат, враховуючи, що судом винесено рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст.ст. 7, 8, 10, 11, 15, 130, 209, 212-215, 223, ЦПК України, ст.ст. 3, 11, 15, 16, 533, 536, 611, 625, 1046, 1049, 1212,1214 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його винесення через Київський районний суд м. Одеси.

Суддя Куриленко О. М.