Ухвала суду № 54371415, 16.12.2015, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 673/315/15-ц

Провадження № 22-ц/792/2102/15

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року м. Хмельницький

Колегія суддів

судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

у складі:

Пастощука М.М. (головуючий)

Костенка А.М., Заїки В.М.

секретар судового засідання Кошельник В.М.

з участю: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

розглянула у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Деражнянського районного суду від 11 вересня 2015 року цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про визнання договору позики безгрошовим та неукладеним.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів

в с т а н о в и л а :

Звертаючись в суд з позовом ОСОБА_7 вказував, що між ним та ОСОБА_5 було укладено договір позики, відповідно до якого він позичив відповідачці грошові кошти у сумі 21000 грн. Проте ОСОБА_5 умови договору не виконала, позичені гроші не повертає, а тому позивач просив стягнути з ОСОБА_5 на його користь борг в сумі 22832, 80 грн.

В зустрічному позові ОСОБА_5 вказувала, що у липні 2014 року Деражнянський районний суд розглядав кримінальне провадження по обвинуваченню її сина ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, у якому ОСОБА_7 визнано потерпілим. Для того, щоб позивач просив суд призначити сину відповідачки мінімальний розмір покарання, вона 03.07.2014 року написала боргову розписку про отримання в борг у ОСОБА_7 грошових коштів у розмірі 21000 грн. Проте, ніяких коштів ОСОБА_5 від позивача не отримувала, а тому відповідач просила визнати договір позики від 03 липня 2014 року безгрошовим та неукладеним.

Ухвалою Деражнянського районного суду від 07 травня 2015 року вказані позови об'єднані в одне провадження.

Рішенням Деражнянського районного суду від 11 вересня 2015 року позов ОСОБА_7 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 заборгованість за договором позики в розмірі 22832 грн. 80 коп.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_5 просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_7 та задоволити позов ОСОБА_5

На підтвердження незаконності рішення зазначається, що суд дійшов до неправильних висновків про те, що ОСОБА_9 не було вибрано вірного способу захисту цивільних прав та інтересів, а також, що визнання договору неукладеним може мати місце лише на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами. Аналізуючи дві події: написання розписки та ухвалення вироку Деражнянським районним судом, можна дійти до висновку, що сторони шляхом складання розписки про позику приховали інший правочин, а тому між сторонами виникли інші правовідносини, які регулюються іншими нормами цивільного законодавства.

Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги покази свідків, які були присутні під час складання вказаної боргової розписки і які підтвердили, що ОСОБА_7 жодних коштів в сумі 21000 грн. ОСОБА_9 не передавав і цих коштів остання у нього не позичала.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_6 апеляційну скаргу підтримали з викладених у ній мотивів.

Представник ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_4 апеляційну скаргу не визнав, рішення суду вважає законним і обґрунтованим.

Позивач ОСОБА_7 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце слухання справи повідомлений у встановленому законом порядку.

Колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що 03.07.2014 року ОСОБА_5 отримала в борг від ОСОБА_7 21000 грн., які зобов'язувалася повернути через сім місяців з дня написання розписки, тобто 03.02.2015 року. Такі обставини підтверджуються оригіналом розписки, яка наявна в матеріалах справи ( а.с.34).

Свої зобов'язання ОСОБА_5 до визначеного в розписці строку не виконала, що є підставою для стягнення суми позики на користь позивача.

Умовами договору позики не було передбачено розмір процентів за користування такою позикою.

Тому проценти за користування позикою за договором від 03.07.2014 р. слід обраховувати виходячи з облікової ставки Національного банку України на відповідний період часу, а всього з 03.07.2014 р. по 28.02.2014 р. (дати, до якої включно заявлені позовні вимоги) в сумі 1796грн. 55 коп.

Також, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача відповідно до вимог ст. 625 ЦК України 3% річних за несвоєчасне виконання зобов'язання за період з 03 лютого 2015 р. по 23 лютого 2015 р., що від суми боргу складає 36 грн. 25 коп. (21000 грн. х 3% : 365 днів х 21 день прострочення).

Вся сума заборгованості становить 22832 грн. 80 коп. (21000 грн.+1796 грн. 55 коп. + 36 грн. 25 коп. = 22832,80).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона

(позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або ж таку кількість речей того ж роду та такої якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 1047 цього ж Кодексу на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Враховуючи встановлені обставини та вимоги закону, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позичальник не виконав своє зобов'язання по поверненню позики, а тому обґрунтовано задовольнив вимоги позивача ОСОБА_7

Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано не знайшов підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_5 і правильно встановив, що вимога про визнання договору позики неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. При цьому, суд критично оцінив і показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які підтверджували лише відсутність факту передачі грошей в момент написання розписки ОСОБА_5, а щодо інших обставин правочину, то їм вони відомі зі слів ОСОБА_5

Норми матеріального права застосовані судом правильно, порушень процесуального закону, які б були підставою для скасування рішення, судом не допущено. Тому наявні підстави для відхилення апеляційної скарги на підставі ст. 308 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду, що ОСОБА_9 не правильно обраний спосіб захисту цивільних прав та інтересів, а також, що визнання договору неукладеним може мати місце лише на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами, безпідставні.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції в рішенні навів мотиви, з яких він вважав, що визнання договору неукладеним не може бути в такому випадку способом захисту цивільних прав і правильно застосував висновок, викладений в постанові Верховного Суду України від 25 червня 2011 року (справа № 3-58 гс11), а також роз'яснення п. 8 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Не можна погодитися і з доводами апеляційної скарги в тій частині, що сторони складанням розписки про позику приховали інший правочин, а тому між сторонами виникли інші правовідносини, які регулюються іншими нормами цивільного законодавства, оскільки під час розгляду справи судом не було встановлено таких інших обставин.

Безпідставними є і посилання про неврахування судом показань свідків, оскільки їх показання суд врахував і правильно в рішенні вказав, що такі докази не можуть бути достатніми для задоволення вимог ОСОБА_5

Інші підстави в межах доводів апеляційної скарги для скасування рішення суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Деражнянського районного суду від 11 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: підпис Судді: підписи

З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду М.М. Пастощук

=====

Головуючий у І інстанції - Лукіянець Т.В.

Доповідач - Пастощук М.М. Категорія № 27