Рішення № 54364434, 19.11.2015, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/19567/14-ц

Провадження №: 2/752/1314/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2015 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Плахотнюк К.Г.

за участі секретарів судового засідання Ткачук М.І., Короткої Н.О., Лебедєва В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 від імені та в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

18.11.2014 року ОСОБА_1, який діє від імені та в інтересах ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача послався на те, що 05.03.2003 року ОСОБА_2 надав ОСОБА_3 позику у розмірі 11 740 $, що згідно з офіційним курсом гривні щодо іноземних валют, встановленого НБУ станом на 17.11.2014 р. (1 $ - 15,33 грн.) становить 179 974,20 грн. Отриману позику відповідач зобовязаний повернути.

На підтвердження надання позики та її умов, відповідач надав розписку, яка посвідчує передання йому визначеної грошової суми. 22.08.2014 року ОСОБА_2 направив ОСОБА_3 лист-вимогу з проханням повернути грошові кошти, проте, отримавши даний лист 26.08.2014 року, останній жодним чином не відреагував на вказану вимогу та не повернув позику. Оскільки відповідач з моменту отримання 26.08.2014 року листа-вимоги та до моменту подання позову борг не повернув, просить стягнути з нього борг у розмірі 179 974,20 грн., а також три проценти річних від простроченої суми в розмірі 783, 99 грн., інфляційні втрати в розмірі 4 319, 38 грн. і судовий збір, що становить 1 850, 78 грн.

У судовому засіданні позивач та його представник заявлені позовні вимоги з зазначених у позовній заяві підстав підтримали у повному обсязі, просили позов задовольнити.

Відповідач та його представник заявлені позовні вимоги не визнали. Відповідач ОСОБА_3 пояснив суду, що він з 28.04.1995 року перебував у шлюбі з дочкою позивача - ОСОБА_4, який було розірвано 06.10.2005 року. У 1997 році для своєї сім»ї ним була придбана квартира АДРЕСА_1. Квартира придбавалася ним частково за свої грошові кошти, а також його батьків та батька його дружини - ОСОБА_2 У 2000 році позивач почав вимагати повернення коштів, а тому вони з дружиною вимушені були продати належну їм квартиру. Квартира була продана 20.10.2000 року, з продажу квартири позивачу була повернена частина коштів. У 2003 році у зв'язку з наполегливим проханням ОСОБА_2 він у присутності дочки позивача написав розписку про залишок боргу. З моменту написання ним розписки і до 11.08.2014 року не отримував від ОСОБА_2 будь-яких вимог про повернення боргу. Стверджував, що право вимоги повернення боргу виникло у позивача з моменту складання ним розписки про залишок не повернутого боргу, а саме - 05.03.2003 року, а тому, звернувшись в суд з позовом про стягнення з нього заборгованості за зазначеною розпискою позивач пропустив строки звернення в суд з таким позовом.

Третя особа ОСОБА_5, будучи належним чином повідомленою, про дату та місце судового засідання, до суду не з»явилася.

З огляду на викладене, врахувавши думку учасників судового засідання, суд ухвалив завершувати розгляд справи за відсутності третьої особи ОСОБА_5

Заслухавши позивача та його представника, а також відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що заявлений від імені та в інтересах ОСОБА_2, а також підтриманий останнім у судовому засіданні, позов до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до правил ст.ст. 11, 10, 61 ЦПК України: суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд; цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Судом встановлено, що сторони у справі з 28.04.1995 року і по 06.10.2005 року перебували у родинних відносинах. Для придбання житлового приміщення ОСОБА_3 у 1997 році отримував від ОСОБА_2 грошову позику. Придбане у 1997 році ОСОБА_3 житлове приміщення було продане 20.10.2000 року. З продажу квартири ОСОБА_3 повернув ОСОБА_2 частину позики. 05.03.2003 року на вимогу ОСОБА_2 щодо повернення залишку боргу ОСОБА_3 написав розписку про залишок боргу.

За даними розписки ОСОБА_3, вчиненої 05.03.2003 року, останній визнавав, що він винний грошову суму в розмірі 11 740 (дол. США) ОСОБА_2 і зобов»язується повернути (а.с.6).

11.08.2014 року ОСОБА_2 направив на адресу ОСОБА_3 лист-вимогу, яка була отримана відповідачем 26.08.2014 року (а.с.7,8).

Як видно зі змісту, направленого ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_3 листа-вимоги, позивач вимагає від відповідача повернення позики у розмірі 11 740, 00 (дол. США) наданої останньому 05.03.2003 року.

Вимога ОСОБА_2 про повернення позики, викладена в листі від 11.08.2014 року залишена ОСОБА_3 без задоволення.

Відповідно до правила ч. 2 ст. 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Наразі, надана позивачем суду, на підтвердження заявлених позовних вимог розписка не є підтвердження укладення договору позики, а тільки підтверджує визнання наявного боргу позичальником ОСОБА_3 та зобов»язання щодо його повернення.

З вимогою про повернення, визнаного ОСОБА_3 05.03.2003 року боргу, ОСОБА_2 звернувся до останнього тільки 11.08.2014 року.

За встановлених судом обставинами, правовідносини між сторонами щодо боргу у розмірі 11 740, 00 (дол.США) виникли та тривали з 1997 року по 05.03.2003 року.

Відповідно до п.п. 1, 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦК УРСР, цивільні права і обов»язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов»язки.

За правилами статтей 153, 154, 374, 375 ЦК Української РСР: договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди; коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась; за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов»язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей; позичальник вправі заперечувати договір позики за його безгрошовістю, доводячи, що гроші або речі в дійсності зовсім не одержані ним від позикодавця або одержані у меншій кількості, ніж зазначено в договорі.

З огляду на встановлені судом обставини, про які зазначено вище, суд приходить до висновку, що між сторонами у справі в 1997 році було укладено договір позики, на виконання умов якого відповідач повернув позивачу частину грошових коштів у 2000 році, а на чергову вимогу позивача щодо повернення решти позики 05.03.2003 року написав розписку.

Відповідно до статті 161 ЦК України, зобов»язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акта планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Звертаючись в суд з позовом, позивач стверджує, що він 05.03.2003 року позичив ОСОБА_3 11 740,00 дол. США на підтвердження чого останній надав розписку, яка посвідчує передання йому визначеної грошової суми, строк повернення якої не було встановлено, а тому такий строк необхідно рахувати з моменту направлення ним 22.08.2014 року на адресу відповідача листа-вимоги.

Приймаючи до уваги, що надана суду позивачем на підтвердження заявлених ним позовних вимог розписка не підтверджує факту передачі грошових коштів на момент її написання, а тільки зобов»язання відповідача щодо їх повернення, а також визнання у судовому засіданні позивачем тих обставин, що грошові кошти ОСОБА_3 позичав для придбання квартири та часткове їх повернення після продажу квартири, то суд приходить до висновку, що між сторонами у справі в 1997 році було укладено договір позики в усній формі за яким право вимоги повернення грошових коштів, а саме 11 740, 00 дол. США, виникло у позивача 05.03.2003 року до набрання чинності Цивільним кодексом України.

За правилами ст. 165 ЦК Української РСР, якщо строк виконання зобов»язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов»язання в семиденний строк з дня пред»явлення вимоги кредитором, якщо обов»язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов»язання.

Як видно зі змісту розписки ОСОБА_3, вчиненої на вимогу ОСОБА_2 05.03.2003 року про зобов»язання повернення боргу в сумі 11 740, 00 дол. США, строк його повернення не визначений.

На думку суду, боржник ОСОБА_3 мав обов»язок повернення зазначеного вище боргу в семиденний строк з дня пред»явлення вимоги ОСОБА_2, який необхідно відраховувати з 05.03.2003 року, однак ці зобов»язання боржник не виконав, а в суд з позовом про стягнення зазначеного боргу з боржника ОСОБА_3 у примусовому порядку позичальник ОСОБА_2 звернувся тільки 18.11.2014 року.

За змістом статтей 71,75,76 ЦК Української РСР: загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки; позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін; перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Наразі, суд приходить до висновку, що саме з 13.03.2003 року відповідач ОСОБА_3 порушував право позивача ОСОБА_2 на отримання боргу, однак останній у визначений законом трьохрічний строк не звернувся до суду за захистом свого порушеного права, а відтак звернувшись до суду 18.11.2014 року з позовом, який є предметом судового розгляду позивач не дотримався строків позовної давності, визначених ст. 71 ЦК Української РСР, що за правилами ст. 80 зазначеного Кодексу є підставою для відмови в позові, оскільки підстави для визнання поважною причини пропуску строку позовної давності у суду відсутні.

З огляду на висновки суду, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2, також і відсутні підстави для відшкодування понесених ним судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись Прикінцевими та перехідними положеннями ЦК України, ст.ст. 4, 71, 75, 76, 80, 153, 154, 161, 165, 374, 375 ЦК Української РСР, ст.ст. 3, 4, 10, 11, 60, 88, 208, 213-215, 218 ЦПК України суд, -

в и р і ш и в:

позові вимоги ОСОБА_1 від імені та в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва.

Апеляційна скарга на рішення суду подається апеляційному суду протягом десяти днів з дня його проголошення або отримання копії, через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Плахотнюк К.Г.