Ухвала суду № 54360442, 15.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2015 року м. Київ К/800/44545/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Єрьоміна А.В.(головуючий); Кравцова О.В., Цуркана М.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Міністерства інфраструктури України, треті особи - Державна адміністрація залізничного транспорту України, Кабінет Міністрів України, ОСОБА_5, про скасування наказу від 7 липня 2015 року №253, що переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулася в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до Міністерства інфраструктури України (далі - відповідач), треті особи - Державна адміністрація залізничного транспорту України, Кабінет Міністрів України, ОСОБА_5, в якому просила скасувати наказ від 7 липня 2015 року №253 «Про голову комісії з реорганізації Державної адміністрації залізничного транспорту України».

В обґрунтування позову зазначала, що Міністерством інфраструктури України видано завідомо незаконний та з перевищенням повноважень вищезазначений наказ, на підставі якого вчиняються незаконні дії шляхом внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, видання розпорядчих документів особою, яка не має на це законного права..

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, позивач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове судове рішення про задоволення адміністративного позову.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд зазначає наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» Кабінет Міністрів України 25 червня 2014 року прийняв Постанову №200 «Про утворення Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1.

Відповідно до зазначеної вище постанови, Міністерство інфраструктури України у двомісячний строк повинно вжити заходів для реорганізації Укрзалізниці та підприємств, зазначених у додатку 1; вжити до 31 грудня 2015 року заходів для припинення Укрзалізниці та підприємств, зазначених у додатку 1.

Міністерством інфраструктури України відповідно до Господарського та Цивільного кодексів України, законів України «Про залізничний транспорт», «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року №200 «Про утворення Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», 7 липня 2015 року прийнято наказ №253 «Про голову комісії з реорганізації Державної адміністрації залізничного транспорту України».

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суб'єкта владних повноважень позивач звернулася до суду про визнання його протиправним вважаючи, що він прийнятий з перевищенням наданих відповідачу повноважень.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, спосіб захисту, застосований судом у судовому рішенні, має призводити до поновлення права особи.

Звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем не наведено, а судами під час розгляду даної справи не встановлено, в чому полягає порушення прав та законних інтересів позивача внаслідок прийняття оскаржуваного наказу.

Нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.

Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти. Останні стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

Індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, спірним наказом припинено повноваження голови комісії з реорганізації Державної адміністрації залізничного транспорту України ОСОБА_5 та призначено головою комісії з реорганізації Державної адміністрації залізничного транспорту України ОСОБА_6 При цьому, останньому надано повноваження щодо здійснення передбачених законодавством заходів щодо внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Отже, спірний наказ є актом індивідуальної дії, а тому право оскаржити його має обмежене коло осіб.

Аналогічна позиція викладена у постанову Верховного Суду України №21-2496а15 від 20 жовтня 2015 року у справі №П/800/147/15 за позовом ОСОБА_7 до виконуючого обовязки Президента України про визнання протиправним та скасування указу, згідно з якою кожна особа має право в порядку, встановеному Кодексом адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю субєкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відсутність у будь-кого (крім визначеного актом індивідуальної дії певного кола осіб), в тому числі і заявника ОСОБА_4, прав чи обовязків у звязку із оскарженим наказом не породжує для останньої і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Суди дійшли правильного висновку про те, що позивачем не надано доказів застосування до неї оскаржуваного наказу та не доведено перебування у відносинах, до яких оспорюваний акт індивідуальної дії може бути застосований.

З урахуванням викладеного, Вищий адміністративний суд України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили обставини справи та ухвалили судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді