Ухвала суду № 54360299, 09.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" грудня 2015 р. м. Київ К/800/36981/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Рецебуринського Ю.Й., Стародуба О.П.,

за участю секретаря судового засідання Іванової Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління національної гвардії України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 червня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2015 року по справі № 826/6256/15

за позовом ОСОБА_4

до Головного управління Національної гвардії України

про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Головного управління національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2015 року, позов задоволено.

Визнано протиправними дії та зобов'язано Головне управління Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_4 одноразову грошову допомогу, як особі звільненій з військової служби, яка стала інвалідом III групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби у розмірі не меншому 70-кратному прожиткового мінімуму, встановленого законом для непрацездатних осіб згідно чинного законодавства.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 7 серпня 2014 року (справа № 826/4869/13-а), позов ОСОБА_4 до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України задоволено. Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_4 одноразову грошову допомогу особі, якій встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із проходженням військової служби.

Відповідно до видаткового ордеру від 12 грудня 2014 року позивачу виплачено одноразову грошову у розмірі 5364 грн.

Позивач звернувся з листом до Комітету Верховної Ради України у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю, в якому просив вжити заходів щодо нарахування і виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням йому ІІІ групи інвалідності. Цей лист було скеровано до Головного управління Національної гвардії України.

Листом від 25 лютого 2015 року №3/21/3-5-123,Б-159 ОСОБА_4 було повідомлено про відсутність підстав для здійснення такого перерахунку.

Вважаючи свої права порушеними, ОСОБА_4 звернувся до суду із позовною заявою.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскільки рішення у справі 826/4869/13-а виконано 29 вересня 2014 року, то при нарахуванні та виплаті застосуванню підлягають норми Закону України від 4 липня 2012 року №5040-VІ «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців», яким внесено зміни до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема доповнено статтею 16-2.

Відповідно до пункту 2 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб.

Підпунктом 5 пункту 2 статті 16 Закону встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Тобто, на момент здійснення виплати одноразової грошової допомоги діяла норма закону, яка передбачала її розмір не менше за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб.

Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Зважаючи на те, що право позивача на виплату одноразової грошової допомоги виникло з моменту встановлення ІІІ групи інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕК серії 10ААА №791237 від 18 грудня 2012 року, то і виплата такої допомоги має проводитися в порядку і в розмірах, що були чинними на час виникнення такого права.

Станом на 18 грудня 2012 року діяла норма Закону, яка передбачала, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України (частина 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком, та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 (далі - Постанова №499).

Відповідно до підпункту 3 пункту 2 частини 2 Постанови № 499 одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (зокрема, при настанні інвалідності ІІІ групи) (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, - у розмірі 20-місячного грошового забезпечення.

Перевіряючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування норм матеріального права, суд касаційної інстанції дійшов наступних висновків.

ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що звернувся повторно до суду у зв'язку з тим, що він не погоджується із розміром виплаченої одноразової допомоги.

Отже, у даному випадку спір між позивачем та відповідачем полягає у правильності здійснення розрахунку при виконані постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2011 року № 826/4869/13-а, але ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не звернули на це уваги.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Отже, обов'язковість рішень суду, що набрали законної сили, полягає в тому, що ці рішення не можуть бути скасовані або змінені будь-якими державними органами, службовими та посадовими особами, при цьому державні органи або їх посадові особи не мають права приймати будь-яких актів, що суперечать рішенню суду, яке набуло чинності.

Судами не з'ясовані всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та не досліджено докази, які мають юридичне значення для вирішення даної справи.

Так, суди визнали дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_4 одноразової грошової допомоги, як особі звільненій з військової служби, яка стала інвалідом III групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби.

При цьому суди не взяли до уваги, що відповідачем при виконанні постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 травня 2013 року, згідно видаткового ордеру від 12 грудня 2014 року позивачу вже було виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 5364 грн., та не зважаючи на це суди повторно стягнули вказану допомогу без врахування вказаних обставин.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтей 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Головного управління національної гвардії України задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 червня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ємельянова В.І.

Судді Рецебуринський Ю.Й.

Стародуб О.П.