Ухвала суду № 54359903, 07.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" грудня 2015 р. м. Київ К/800/8485/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач) Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2014 року

у справі № 818/6337/13-а

за позовом Зарічного споживчого товариства

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області,

Першого заступника начальника Державної податкової інспекції у м. Сумах Мелікової Валентини Миколаївни

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Зарічне споживче товариство звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області, Першого заступника начальника Державної податкової інспекції у м. Сумах Мелікової Валентини Миколаївни про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 04.10.2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2014 року постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04.10.2013 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах від 08.04.2013 року № 0000441502. В позовних вимогах до першого заступника начальника ДПІ у м. Суми Мельнікової В.М. відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

У зв'язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період листопад - грудень 2011 року відповідачем складено акт від 21.03.2013 року № 900/152/30321224, яким встановлено порушення пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності за листопад - грудень 2011 року на суму 28 949, 93 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.04.2013 року № 0000441502, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності з юридичних осіб в розмірі 43 424, 90 грн., в т.ч. за основним платежем 28 949, 93 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 14 474, 97 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що податкові зобов'язання по орендній платі за землю в розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки є такими, що не відповідають чинному законодавству, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним та обґрунтованим.

Задовольняючи позов у відповідній частині, суд апеляційної інстанції виходив із того, що зміна розміру земельного податку, закріплена у Податковому кодексі України, не спричиняє автоматичної зміни орендної плати, визначеної договором, у зв'язку з чим донарахування відповідачем податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковим повідомленням-рішенням є протиправним.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 21.11.2002 року між Сумською міською радою та Зарічним споживчим товариством було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого Зарічне споживче товариство отримало в оренду земельну ділянку площею 0,63 га, у тому числі інших угідь 0,63 га, придатного для цільового використання за адресою: м. Суми, вул. Інтернаціоналістів, строком до 23.06.2009 року. Пунктом 2.3 договору передбачено, що орендна плата на рік становить 1,0 % від грошової оцінки землі.

25.02.2005 року між Сумською міською радою та Зарічним споживчим товариством було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки від 21.11.2002 року, відповідно до якого строк дії договору подовжено до 22.06.2019.

Також 21.11.2002 року між Сумською міською радою та Зарічним споживчим товариством було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого Зарічне споживче товариство отримало в оренду земельну ділянку площею 0,4481 га, у тому числі інших угідь 0,4481 га, придатного для цільового використання за адресою: м. Суми, вул. СКД, строком до 23.06.2009 року. Пунктом 2.3 договору передбачено, що орендна плата на рік становить 1,0 % від грошової оцінки землі.

25.02.2005 року між Сумською міською радою та Зарічним споживчим товариством було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки від 21.11.2002 року, відповідно до якого строк дії договору подовжено до 23.06.2019 року.

Пунктом 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Положенням п. 288.4 ст. 288 Податкового кодексу України також передбачено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Разом із тим, відповідно до п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.

Таким чином, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності належить до загальнодержавних податків, порядок нарахування та сплати яких регламентовано положеннями Податкового кодексу України. Тому, починаючи з 01.01.2011 року відносини, що виникають щодо сплати орендної плати за земельні ділянки комунальної та державної власності, регулюються приписами Податкового кодексу України.

Враховуючи встановлення законодавством закріпленого мінімального та максимального розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки з набранням чинності Податковим кодексом України позивач мав самостійно перерахувати величину орендної плати з урахуванням вимог пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України.

При цьому, з огляду на норми ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, судом касаційної інстанції враховується правова позиція Верховного Суду України, викладена у судовому рішенні від 02.12.2014 року у справі № 21-274а14 за позовом Приватного акціонерного товариства «Сумська фірма «Усе для дому» до ДПІ у м. Сумах про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для скасування податкового повідомлення-рішення є помилковим.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі в частині задоволення позову підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2014 року у справі № 818/6337/13-а скасувати.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04.10.2013 року у справі № 818/6337/13-а залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук