Ухвала суду № 54359838, 09.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" грудня 2015 р. м. Київ К/800/52447/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є., секретар судового засідання Корецький І.О., за участю: представника позивача: Данилової Л.П., розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського приватного підприємства Агрофірма «Людмила»на постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2014 рокуу справі№ 808/10327/13-а за позовомСільськогосподарського приватного підприємства агрофірми «Людмила»доБердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій областіпровизнання протиправною та скасування податкової вимоги,-

в с т а н о в и в :

Сільськогосподарське приватне підприємство Агрофірма «Людмила» (далі - СПП АФ «Людмила») звернулось в суд з позовом до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - Бердянська ОДПІ) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 8 листопада 2013 року № 279-11.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 26 березня 2014 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Бердянської ОДПІ від 8 листопада 2013 року № 279-11.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року апеляційну скаргу Бердянської ОДПІ задоволено. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26 березня 2014 року скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні позову СПП АФ «Людмила» відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його змінити, залишивши судове рішення суду першої інстанції без змін.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач, посилаючись не необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що СПП АФ «Людмила» отримано сільськогосподарську техніку американських фірм «Джон Дір» та «Кейс Корпорейшн» за рахунок кредитів США, наданих під гарантії Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів на виконання Постанови Кабінету Міністрів України «Про надання гарантій Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів щодо забезпечення погашення кредитів, які залучаються для фінансування закупівлі Українською аграрною біржею зернозбиральних комбайнів і тракторів» від 15 липня 1997 року № 753 за договором купівлі - продажу від 27 листопада 2003 року № 173 від Української аграрної біржі.

Листом від 22 липня 2013 року № 04-08.13/535-998 на адресу Бердянської ОДПІ від Бердянського управління Державної казначейської служби Запорізької області надійшли подання від 22 липня 2013 року № 61,62,63 для забезпечення стягнення простроченої реструктуризованої заборгованості, на підставі яких і була сформована податкова вимога від 8 листопада 2013 року № 279-11 про сплату податкового боргу за іноземним кредитом, залученим державою під державні гарантії на загальну суму 3 026 346,82 грн., у т.ч. основний борг - 1 652 848,49 грн., відсотки - 60 827,13 грн., пеня - 1 312 671,20 грн.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 24 жовтня 2013 року по справі №5/216-АП позов Прокурора Бердянського району Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах - Бердянської ОДПІ до СПП АФ «Людмила», Української аграрної біржі, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача, - Бердянське управління Державної казначейської служби України Запорізької області, Міністерство фінансів України, Публічне акціонерне товариство «Державний експортний-імпортний банк України», про стягнення заборгованості перед бюджетом за рахунок майна задоволено частково, стягнуто з СПП АФ «Людмила» заборгованість перед Державним бюджетом України за іноземним кредитом у розмірі 3 026 346,82 грн.

Відповідачем прийнято податкову вимогу від 8 листопада 2013 року № 279-11 про сплату позивачем податкового боргу у розмірі 3 026346, 82 грн., в тому числі: основний платіж - 1 652 848, 49 грн., відсотки - 60 827,13 грн., пеня - 1 312 671, 20 грн.

Позивач 02 грудня 2013 року звернувся до Бердянської ОДПІ з проханням відкликати вказану податкову вимогу у зв'язку з апеляційним оскарженням постанови Господарського суду Запорізької області від 24 жовтня 2013 року № 5/216-АП.

Листом від 12 грудня 2013 року № 9457/10/08-22-11-01 Бердянською ОДПІ позивачу надано відповідь, в якій податковий орган зазначив, що підстави для відкликання податкової вимоги, як направлення боржником апеляційної скарги до суду вищої інстанції у справі про стягнення заборгованості статтею 60 Податкового кодексу України не передбачено, у зв'язку з чим, підстави для відкликання податкової вимоги від 8 листопада 2011 року №279-11 у податкового органу відсутні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що зобов'язання, викладені в оскаржуваній податковій вимозі, є неузгодженими, а тому вона підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції, не погоджуючись із зазначеним висновком суду першої інстанції, зазначив про те, що заборгованість позивача перед державою не є грошовим зобов'язанням у розумінні Податкового кодексу України, а відтак порядок узгодження зобов'язань, що визначений положеннями глави 4 розділу ІІ Податкового кодексу України, не розповсюджується заборгованість за кредитними угодами, залученими державою або під державну гарантію.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для особи негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Так, згідно з частиною 9 статті 17 Бюджетного кодексу України прострочена заборгованість суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб'єкта господарювання органами доходів і зборів, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом України або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб'єкта господарювання. Позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) не поширюється.

Підпунктом 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України визначено, що органи державної податкової служби мають право стягувати суми простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.

Таким чином, у спірних відносинах податкові органи мають право стягувати у порядку визначеному Податковим кодексом України суми простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою за кредитом (позикою), залученим державою або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету.

Пунктом 1 підрозділу 19 розділу ХХ Податкового кодексу України встановлено, що погашення простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) здійснюється у порядку, визначеному главою 9 розділу II цього Кодексу.

Главою 9 розділу ІІ Податкового кодексу України врегульовано питання погашення податкового боргу платника податку.

У свою чергу, Податковим кодексом України дано визначення поняттю грошового зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (підпункт 14.1.39 пункту.14.1 статті14 Податкового кодексу України).

Виходячи із положень підпунктів 9 та 10 пункту 1 Порядку обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками / фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993 - 1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2011 року № 174 (далі - Порядок № 174) прострочена заборгованість за бюджетною позичкою / фінансовою допомогою - заборгованість боржника перед державою за бюджетною позичкою/ фінансовою допомогою (в тому числі за основним боргом, відсотками тощо), не погашена у строк, визначений угодою про надання бюджетної позички / фінансової допомоги; прострочена заборгованість за кредитом - заборгованість боржника перед державою за кредитом (у тому числі за основним боргом, відсотками, платою за надання державних гарантій, кредитів тощо), не погашена у строк, визначений кредитною (субкредитною) угодою.

Таким чином, прострочена заборгованість за кредитом, бюджетною позичкою/фінансовою допомогою - це інше, відмінне від грошового зобов'язання платника податків, поняття.

Порядок узгодження грошових зобов'язань платника податків визначено главою 4 розділу ІІ Податкового кодексу України.

Оскільки заборгованість позивача перед державою не є грошовим зобов'язанням у розумінні Податкового кодексу України, згідно з Перехідними положеннями Податкового кодексу України глава 4 розділу ІІ Податкового кодексу України (узгодження зобов'язань) не розповсюджується на заборгованість за кредитними угодами, залученими державою або під державну гарантію.

Чинне законодавство, хоч і не ототожнює заборгованість суб'єктів господарювання перед державою як різновид грошових зобов'язань із податків, зборів (обов'язкових платежів), але встановлює, що така заборгованість погашається в однаковому з податковим боргом порядку.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 174 облік простроченої заборгованості за бюджетними позичками / фінансовою допомогою ведеться органами Державної казначейської служби у валюті бюджетної позички /фінансової допомоги, в якій вони надані.

Пунктом 15 наведеного порядку визначено, що прострочена заборгованість за кредитами, бюджетними позичками / фінансовою допомогою, яка не погашена боржником протягом 30 календарних днів після настання строку платежу, а також нарахована на суму простроченої заборгованості за кредитом, бюджетною позичкою / фінансовою допомогою пеня стягуються в установленому законодавством порядку органами державної податкової служби за місцем реєстрації боржника відповідно до подання територіальних органів Державної казначейської служби, яке подається у строки, визначені пунктом 10 цього Порядку за встановленою згідно з додатком 1 формою.

Згідно з пунктом 95.1 статті 95 Податкового кодексу України глави 9 розділу ІІ Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Слід відмітити, що положення глави 9 розділу ІІ Податкового кодексу України визначають порядок стягнення простроченої заборгованості за кредитними угодами, залученими державою або під державну гарантію, однак на таку заборгованість не поширюється право податкової застави, адже за визначенням, що міститься у підпункті 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкова застава - це спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. При цьому пункт 1 підрозділу19 розділу ХХ Податкового кодексу України хоч і ставить вимогу щодо погашення простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою у порядку визначеному главою 9 розділу ІІ Податкового кодексу України, однак не містять вимог, що на таку заборгованість поширюються способи забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені.

Згідно з пунктом 95.2 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше, ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.

Таким чином, з аналізу наведених норм слідує, що облік суми простроченої заборгованості за кредитами, бюджетними позичками / фінансовою допомогою здійснюють органи Державної казначейської служби, а стягнення здійснюється податковими органами не раніше, ніж через 60 календарних днів з дня надіслання податкової вимоги боржнику. В той же час, податкова вимога є заходом стягнення простроченої заборгованості суб'єкта господарювання, яка фактично визначає розмір такого боргу, що визначений на підставі подання органу Державної казначейської служби.

Однак наведеному суди першої та апеляційної інстанцій оцінки не надали та не перевірили чи ґрунтується на первинних документах сума боргу, яка зазначена в оскаржуваній вимозі, як і не надали оцінку тому, що в оскаржуваній вимозі міститься попередження про розповсюдження на майно позивача права податкової застави.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі, як вказано вище, із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського приватного підприємства Агрофірма «Людмила» задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26 березня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак