Ухвала суду № 54359047, 16.12.2015, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Давиденко Т.В.

Суддя-доповідач - Жаботинська С.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року справа №805/4650/15-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі:

головуючого судді Жаботинської С.В., суддів Васильєвої І.А., Василенко Л.А., за участю секретаря судового засідання Корадо А.А., за участю представника відповідача Ламєкіна С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року у справі № 805/4650/15-а за позовом ОСОБА_3 до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати недійсним податкове повідомлення-рішення відповідача від 09.06.2015 року № 33-17 (а.с. 3-5).

В обґрунтування позову зазначив, що він позбавлений права власності на автомобіль «Toyota Land Cruiser 200» 2013 року випуску, оскільки автомобіль вибув з володіння позивача поза його волею 07 липня 2014 року внаслідок злочинних дій невстановлених осіб, що підтверджується витягом з кримінального провадження від 08.07.2014 року.

Крім того, зазначає, що податкове повідомлення-рішення від 09.06.2015 року № 33-17 про нарахування транспортного податку у розмірі 25000, 00 грн. позивачу поштою не надсилалось. Останній отримав його 01.10.2015 року.

За таких обставин, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року позовні вимоги задоволені.

Податкове повідомлення - рішення Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 09.06.2015 року № 33-17 про визначення ОСОБА_3 суми податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб в сумі 25000 грн. скасовано.

При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що невстановлені особи незаконно заволоділи автомобілем позивача, про що занесені відомості до ЄРДР 08.07.2014 року. Крім того, зазначає, що згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що обов'язок щодо сплати податків і зборів, встановлених законом, визначений прямою нормою ст. 67 Конституції України. Зазначає, що відповідно до роз'яснень Вищого господарського суду України від 12.05.1995 року № 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби» обчислення (донарахування) податку або іншого обов'язкового платежу (визначення об'єктів і ставок оподаткування тощо) здійснюється на підставі тих норм законодавства, що були чинними у податкові періоди, за які здійснюється таке обчислення (донарахування).

Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає останні необґрунтованими, а постанову суду такою, що підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач є власником транспортного засобу Toyota Land Cruiser 200 д.н.з. НОМЕР_1, право власності на який зареєстровано 28.08.2013 року (а. с. 13).

09.06.2015 року відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення № 33-17 згідно п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, п.п. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України про визначення суми податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб в сумі 25000 грн. (а.с. 6).

Згідно Витягу з кримінального провадження № 12014100020005442 07.07.2014 року за адресою АДРЕСА_1 невстановлені особи незаконно заволоділи автомобілем марки «Toyota Land Cruiser 200» д.н.з. НОМЕР_1, який належить позивачу (а.с. 9).

При вирішенні справи, колегія суддів виходить з наступного.

Порядок реєстрації транспортних засобів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року № 1388 «Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації) , знаття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» ( далі- Порядок).

Цей Порядок є обов'язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх. Представники власників транспортних засобів виконують обов'язки та реалізують права таких власників у межах наданих їм повноважень ( п. 2 Порядку).

Згідно п. 7 Порядку власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини).

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції ст. 267 ПК України, було введено новий податок - транспортний податок.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України є об'єктами оподаткування.

Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Відповідно до п. 267.4 ст. 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування.

Відповідно до пп. 267.6.1 п. 267.6 ст. 267 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

З урахуванням вищевикладеного, транспортний податок сплачують особи, які є власниками транспортних засобів, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Згідно Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним (частини перша, четверта статті 41).

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55).

Правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Конституційний Суд України в Рішенні від 24 грудня 2004 року N 22-рп/2004 вказав, що забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).

Відповідно до ч. 1 статті 316 Цивільного Кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Реалізуючи право власності, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша, друга статті 319).

Згідно листа Верховного суду України від 01.07.2013 року про Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ вбачається, що правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.).

Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Правомочність розпоряджання означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.).

У сукупності ці правомочності вичерпують усі надані власнику можливості. Причому інколи всі разом або деякі з них можуть належати і не власнику, а іншому володільцю майна, наприклад, довірчому власнику майна, орендатору тощо. На відміну від прав власника, правомочності іншого законного володільця, навіть зі схожими правомочностями власника, не тільки не виключають прав самого власника на це майно, а й зазвичай виникають із його волі і в передбачених ним межах (наприклад, договір найму, договір управління майном).

Як зазначалось вище, 07.07.2014 року за адресою АДРЕСА_1 невстановлені особи незаконно заволоділи автомобілем марки «Toyota Land Cruiser 200» д.н.з. НОМЕР_1, який належить позивачу.

08.07.2014 року слідчим відділом Дарницького РУ ГУМВС України в м. Києві по даному факту внесено відомомсті до ЄРДР за номером 12014100020005442 за ознаками злочину, передбаченого ст. 289 КК України ( а.с. 10).

Тобто, з липня 2014 року позивач позбавлений права власності на автомобіль марки «Toyota Land Cruiser 200» д.н.з. НОМЕР_1.

Крім того, згідно з пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України податкове повідомлення-рішення про сплату суми податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 01 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів надіслання оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 33-17 позивачу. Крім того, матеріали справи містять заяву останнього, з якої вбачається, що станом на 28.09.2015 року останній не отримав зазначене вище податкове повідомлення-рішення, що є порушенням приписів пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України ( а.с. 12).

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч. 1 ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, з урахуванням доказів, які знаходяться в матеріалах справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги апелянта не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, справа по суті вирішена правильно і підстави для скасування або зміни постанови відсутні.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року у справі № 805/4650/15-а - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення у повному обсязі.

Ухвала у повному обсязі виготовлена 16 грудня 2015 року.

Головуючий суддя: С.В.Жаботинська

Судді: І.А.Васильєва

Л.А.Василенко