Ухвала суду № 54358358, 15.12.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №471/1238/15-ц 15.12.2015 15.12.2015 15.12.2015

Провадження №22-ц/784/2844/15

Суддя по 1 інстанції - Губанова В.М.

Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.

Ухвала

Іменем України

15 грудня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Довжук Т.С., Коломієць В.В.,

із секретарем судового засідання - Харитоновою І.В.,

без участі осіб, які беруть участь у справі, належно повідомлених про час і місце слухання справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на ухвалу судді Братського районного суду Миколаївської області від 21 вересня 2015 року про забезпечення позову у справі за

позовом

публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановила:

У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі-Банк) звернулося з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обгрунтування позову позивач зазначав, що 14 вересня 2007 року між Банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав 42 000 дол. США кредитних коштів строком до 11 вересня 2037 року під 11,04 % та зобов'язався належно виконувати умови кредитного договору та щомісячно здійснювати платежі на погашення кредиту.

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 виступили поручителями позичальника ОСОБА_3, уклавши окремі договори поруки.

Посилаючись на неналежне виконання позичальником умов кредитного договору та наявність заборгованості у розмірі 250 719,80 дол. США станом на 17 вересня 2015 року, Банк просив достроково стягнути вказану заборгованість солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а також 1 000 грн. з ОСОБА_4 в межах його договору поруки.

Крім того, в заяві про забезпечення позову представник позивача, просив накласти арешт на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно належне ОСОБА_2, заборонивши його відчуження та перереєстрацію у межах суми пред'явленої до стягнення, а також обмежити відповідача у праві виїзду за межі України до виконання зобов'язання, з вилученням паспорта або проїзного документа.

Представник позивача посилався на те, що неприйняття таких заходів ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Ухвалою судді Братського районного суду Миколаївської області від 21 вересня 2015 року заява Банку про забезпечення позову задоволена. Накладено арешт на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, належне ОСОБА_2, заборонено відчуження та перереєстрацію майна у межах суми стягнення, обмежено відповідача у праві виїзду за межі України до виконання зобов'язання.

В апеляційній скарзі на ухвалу про забезпечення позову ОСОБА_2, посилаючись на незаконність та необґрунтованість такої ухвали, просив її скасувати.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно із ч.3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Питання щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України вирішується судом в порядку ст. 377-1 ЦПК України лише щодо боржників у виконавчому провадженні за поданням державного виконавця.

З матеріалів справи вбачається, що 14 вересня 2007 року між Банком та ОСОБА_3 (позичальник) укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав 42 000 дол. США кредитних коштів на придбання квартири строком до 11 вересня 2037 року під 11,04 % та зобов'язався належно виконувати умови кредитного договору та щомісячно здійснювати платежі на погашення кредитних коштів та процентів.

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 виступили поручителями позичальника, уклавши окремі договори поруки, 14 вересня 2007 року та 2 лютого 2015 року відповідно (а.с. 19, 21).

У вересні 2015 року Банк звернувся до суду із позовом про дострокове стягнення з відповідачів заборгованості у розмірі 250 719,80 дол. США, яка у творилася станом на 17 вересня 2015 року, в зв'язку з неналежним виконанням позичальником кредитного зобов'язання. Водночас позивач подав і заяву про застосування заходів забезпечення позову стосовно поручителя ОСОБА_2.

12 жовтня 2015 року представник Банку подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути 250 грн. заборгованості солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а також 1000 грн. з ОСОБА_4 (а.с.43-44).

15 жовтня 2015 року представник позивача звернувся із заявою про залишення позову без розгляду.

Ухвалою Братського районного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2015 року позовна заява Банку залишена без розгляду на підставі п. 5 ч.1 ст. 207 ЦПК України, в зв'язку поданням позивачем такої заяви. Зазначена ухвала не є предметом апеляційного оскарження.

При цьому, суд першої інстанції не постановляв ухвалу про скасування заходів забезпечення позову у зв'язку із залишенням позову без розгляду (ч.6 ст. 154 ЦПК України).

Вживаючи заходи забезпечення позову щодо ОСОБА_2, який є одним із поручителів, суд не дотримався вимог ст. ст. 151-152 ЦПК України, виніс немотивовану ухвалу та безпідставно послався на вимоги ст. 137 ЦПК України, якою врегульовано питання щодо забезпечення доказів, а не забезпечення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів наданих позивачем, не пересвідчився чи дійсно між сторонами існує спір, не звернув уваги на співмірність заходів забезпечення заявленим позовним вимогам.

Наклавши арешт на всі грошові кошти ОСОБА_2, не дотримався положень ч. 4 ст. 152 ЦПК України про те, що не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на такі грошові кошти як заробітна плата, пенсія та стипендія, допомога по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, що виплачується у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, допомога по безробіттю.

Крім того, безпідставно обмежив відповідача у праві виїзду за межі України, не зважаючи на те, що питання щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України вирішується судом в порядку ст. 377-1 ЦПК України відносно боржників на стадії виконавчого провадження за поданням державного виконавця.

Враховуючи викладене, посилання відповідача на незаконність оскаржуваної ухвали є вірним, тому вона підлягає скасуванню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову за безпідставністю.

Керуючись ст. ст. 303, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу судді Братського районного суду Миколаївської області від 21 вересня 2015 року скасувати та постановити нову.

Відмовити у задоволенні заяви публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про застосування заходів забезпечення позову.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий Судді: