Постанова № 54357664, 01.12.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2015 р. Справа№ 910/12929/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ільєнок Т.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Мартюк А.І.

при секретарі

судового засідання: Колеснік М.П.

за участі представників сторін:

позивача Ігнатьєва А.І. дов. від 31.12.2014 № 31/12-14_І

відповідача не з'явився, про дату, час та місце судового

засідання був повідомлений належним чином.

розглянувши матеріали

апеляційної скарги відповідача Товариства з додатковою відповідальністю

"Страхова компанія "Альфа-Гарант"

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.15

у справі № 910/12929/15 ( суддя: Грєхова О.А.)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова

компанія "ВіДі-Страхування"

до відповідача Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова

компанія "Альфа-Гарант"

про про стягнення 28952,55 грн. страхового відшкодування за

Доовором добровільного страхування наземного

транспорту АС №008914 від 17.02.2014

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ "Страхова компанія "ВіДі-Страхування" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача ТДВ "Страхова компанія "Альфа-Гарант" про стягнення 28952,55 грн. страхового відшкодування на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту АС №008914 від 17.02.2014.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 №910/12929/15 позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача ТДВ "Страхова компанія "Альфа-Гарант" на користь позивача ТДВ "Страхова компанія "ВіДі-Страхування" 28 952,55 грн. страхового відшкодування.

Не погоджуючись з прийнятим Рішенням, відповідач ТДВ "Страхова компанія "Альфа-Гарант" звернувся до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить Рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 № 910/12929/15 скасувати та прийняти нове судове рішення, за яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою КАГС від 14.08.2015 № 910/12929/15 порушено апеляційне провадження за скаргою відповідача (колегія суддів у складі: головуючого судді Ільєнок Т.В., суддів: Тарасенко К.В., Яковлєва М.Л.). та призначено судове засідання.

За Розпорядженням секретаря судової палати КАГС від 06.10.2015, у зв'язку із зайнятістю судді Тарасенко К.В. як головуючого судді в інших справах, склад колегії суддів було змінено, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Ільєнок Т.В., судді: Мартюк А.І., Яковлєв М.Л..

Ухвалою КАГС від 06.10.2015 апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Ільєнок Т.В., судді: Мартюк А.І., Яковлєв М.Л..

В зв'язку із зміною складу колегії суддів розгляд даної справи було розпочато заново.

В останнє судове засідання від 01.12.2015 представник відповідача не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Про його належне повідомлення свідчить підпис представника відповідача - Ліповуза Д.І. на розписці сторін про оголошення перерви у судовому засіданні на 01.12.2015 та Протокол судового засідання від 20.10.2015.

За пунктом 3.9.2 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1. підпункту 3.9. названої Постанови Пленуму ВГСУ.

Враховуючи, що присутній представник позивача не заперечував проти розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача, колегія суддів перейшла до здійснення апеляційного перегляду справи по суті за наявними матеріалами.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дійшла висновку апеляційну скаргу відповідача ТДВ "Страхова компанія "Альфа-Гарант" залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 по даній справі залишити без змін, приймаючи до уваги наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 17.02.2014 між ТДВ "Страхова компанія "ВіДі-Страхування", як страховиком, та ОСОБА_6, як страхувальником, було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту АС №008914, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки "NISSAN", реєстраційний номер НОМЕР_1, 2013 року випуску.

Названим Договором добровільного страхування визначено, що до страхових випадків відноситься, зокрема ДТП, а вигодонабувачем є - ПАТ "ВТБ Банк".

Строк дії Договору добровільного страхування встановлено з 18.02.2014 до 17.02.2015.

02.09.2014 о 17 год. 30 хв. в м. Києві по вул. Хрещатик, 2, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля марки "NISSAN", реєстраційний номер НОМЕР_1, та автомобіля марки "BMW", реєстраційний номер НОМЕР_2, а саме: водій ОСОБА_7, керуючи автомобілем "BMW", реєстраційний номер НОМЕР_2, проїжджаючи перехрестя з вул. Трьохсвятительська, на додаткову секцію у вигляді стрілки разом з основним червоним сигналом світлофора, не надав дорогу автомобілю марки "NISSAN", реєстраційний номер НОМЕР_1, що рухався з вул. Трьохсвятительської прямо на основний зелений сигнал світлофора, внаслідок чого сталося зіткнення автомобілів, що призвело до пошкодження транспортних засобів.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 03.10.2014 у справі №761/26793/14-п встановлено порушення водієм ОСОБА_7 вимог п. 16.9. Правил дорожнього руху України, водія ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

03.09.2014 власник застрахованого автомобіля "NISSAN", реєстраційний номер НОМЕР_1, звернувся до позивача із Заявою про настання страхового випадку за Договором добровільного страхування наземного транспорту АС №008914 від 17.02.2014, в якій повідомив про настання ДТП.

Відповідно до Звіту про визначення вартості матеріального збитку №993 від 30.09.2014, складеного на замовлення ТДВ "Страхова компанія "ВіДі-Страхування" оцінювачем Врублевським В.О. (Сертифікат № 14136/12 суб'єкта оціночної діяльності від 29 грудня 2012 року) вартість матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу "NISSAN", реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок ДТП станом на 18 вересня 2014 року склала 49 532,66 грн. (а/с 49 - 65)

Згідно з Рахунком № СНзС-0008980 від 08.10.2014, що був складений СТО - ТОВ "ВіДі Санрайз Моторз", вартість відновлювального ремонту автомобіля марки "NISSAN", реєстраційний номер НОМЕР_1, в результаті його пошкодження при ДТП, складає - 50 556,66 грн. з ПДВ. (а/с 39)

Страхувальник за Договором добровільного страхування АС №008914 від 17.02.2014 в Заяві про виплату страхового відшкодування №15/04/901/2462.14 від 08.10.2014, просив перерахувати суму страхового відшкодування на СТО - ТОВ "ВіДі Санрайз Моторз" згідно з виставленим рахунком, а кошти сплачені самостійно за дефектування автомобіля, також на СТО - ТОВ "ВіДі Санрайз Моторз" в рахунок зменшення розміру франшизи. Кошти за ремонт колісного диску просив порахувати на СТО - ФОП ОСОБА_9

09.10.2014 ПАТ "ВТБ Банк", яке є вигодонабувачем за Договором добровільного страхування, направило позивачу Лист № 7497/1-2, в якому повідомило, що не заперечує проти виплати страхового відшкодування безпосередньо на рахунок СТО, де буде здійснюватися ремонт пошкодженого транспортного засобу.

У відповідності до норм чинного законодавства та з урахуванням умов Договору добровільного страхування наземного транспорту АС №008914 від 17.02.2014, позивач склав Страховий акт № КР-008811 Регрес від 21.10.2014, згідно з яким пошкодження транспортного засобу автомобіля "NISSAN", реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі - 35 813,88 грн.

На підставі складеного Страхового акту №КР-008811 Регрес від 21.10.2014 ТДВ "Страхова компанія "ВіДі-Страхування", виконуючи свої зобов'язання за договором, сплатило суму страхового відшкодування в розмірі 35 813,33 грн. на рахунок СТО - ТОВ "ВіДі Санрайз Моторз", що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 3171 від - 31.10.2014.

Як вбачається з Рахунку № б/н-2 від 30.12.2014, що був складений СТО - ФОП ОСОБА_9, вартість покраски диска автомобіля марки "NISSAN", реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 350,00 грн.

30.12.2014 власник застрахованого автомобіля "NISSAN", реєстраційний номер НОМЕР_1, повторно звернувся до позивача із Заявою про виплату страхового відшкодування №15/04/901/3441.14, в якій просив перерахувати суму страхового відшкодування на СТО - ТОВ "ВіДі Санрайз Моторз" згідно з виставленим рахунком, а кошти сплачені самостійно за дефектування автомобіля, також на СТО - ТОВ "ВіДі Санрайз Моторз" в рахунок зменшення розміру франшизи. Кошти за ремонт колісного диску просив порахувати на СТО - ФОП ОСОБА_9, після надання платіжних документів.

В зв'язку з цим, ТДВ "Страхова компанія "ВіДі-Страхування" 05.01.2015 було складено Страховий акт №КР-009285 Доплата, відповідно до якого призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі - 350,00 грн.

На підставі складеного Страхового акту №КР-009285 Доплата від 05.01.2015 позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором, сплатило суму страхового відшкодування в розмірі 350,00 грн. на рахунок СТО - ФОП ОСОБА_9, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №5 від 06.01.2015.

Позивач звертався до відповідача із Заявою про страхове відшкодування №15/04/8.04/052-15 від 05.02.2015, в якій просив здійснити страхове відшкодування на користь ТДВ "Страхова компанія "ВіДі-Страхування" в розмірі - 36 163,88 грн.

25.02.2015 відповідач перерахував на рахунок страхувальника ОСОБА_6 за Договором добровільного страхування наземного транспорту АС №008914 від 17.02.2014 - страхове відшкодування в розмірі 13 742,78 грн., про що свідчить наявне в матеріалах справи Платіжне доручення № 9870 від 25.02.2015 на вказану суму. (а/с 120)

Також, 10.03.2015 відповідач перерахував на рахунок позивача ТДВ "СК "ВіДі-Страхування" страхове відшкодування в розмірі - 6 211,33 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи Платіжним дорученням № 10447 від 10.03.2015 на зазначену суму. (а/с 123)

Крім того, відповідач ТДВ "СК "Альфа-Гарант" направило позивачу Лист № 12/774 від 18.03.2015, в якому зазначило, що сума страхового відшкодування за Актом виконаних робіт ТОВ "ВіДі Санрайз" склала - 14 742,78 грн., в зв'язку з чим сума страхового відшкодування на користь ОСОБА_6 за вирахуванням франшизи (1 000,00 грн.) склала 13 742,78 грн. та була перерахована на користь останньої. Крім того, підставою для розрахунку страхового відшкодування був Звіт про незалежну експертну оцінку вартості матеріального збитку № 9354 від 19.12.2014 ТОВ "Експертум АВЕ", згідно якого сума страхового відшкодування становить 20 954,11 грн. (а/с 101-110) Таким чином, на думку відповідача сума яка має бути сплачена складає - 6 211,33 грн. (за розрахунком: 20 954,11 грн. - 14 742,78 грн. = 6 211,33 грн.).

25.03.2015 позивач звернувся до ТДВ "Страхова компанія "Альфа-Гарант" із Листом №15/04/8.04/052-15 від 05.02.2015, в якому просив здійснити доплату страхового відшкодування на користь ТДВ "СК "ВіДі-Страхування" в розмірі - 29 952,55 грн..

Втім, відповідач доплату не здійснив, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом до суду першої інстанції.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, право вимоги страховик отримує тільки в разі, якщо він виплатив страхове відшкодування.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними в матеріалах справи за Платіжними дорученнями №3171 від 31.10.2014 (а/с 35) та №5 від 06.01.2015 (а/с 36) на загальну суму 36 163,88 грн. підтверджується факт виплати страховиком (позивачем) страхового відшкодування на СТО, як того вимагав страхувальник в заявах про виплату страхового відшкодування.

Вказаним підтверджується, що страхувальник ОСОБА_6 на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту АС №008914 від 17.02.2014 передала свої права вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, страховикові - ТДВ "СК "ВіДі-Страхування".

З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб - автомобіль марки "BMW", реєстраційний номер НОМЕР_2, яким спричинено ДТП, належить водію ОСОБА_7 та знаходився під його керуванням.

Згідно із ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Місцевим господарським судом зауважено, що вина водія ОСОБА_7 встановлена у судовому порядку, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля марки "BMW", реєстраційний номер НОМЕР_2, відшкодовується ним як власником цього транспортного засобу.

З матеріалів справи слідує, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_7, як власника автомобіля марки "BMW", реєстраційний номер НОМЕР_2, застрахована ТДВ "Страхова компанія "Альфа-Гарант", згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/3754697, копія якого наявна в матеріалах справи.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

При цьому, за умовами п. 12.1 ст. 12 вказаного Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Вказаним Договором (Поліс обов'язкового страхування №АС/3754697) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 50 000,00 грн., франшиза - 1 000,00 грн.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в сумі 36 163,88 грн. (на підставі рахунків осіб, які здійснювали ремонт автомобіля) на користь страхувальника не суперечить вимогам ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки, вказаний Закон не поширюється на правовідносини, що виникли за Договором добровільного страхування наземного транспорту АС № 008914 від 17.02.2014, а Закон України "Про страхування" відповідних застережень не містить.

При цьому, місцевим господарським судом звернуто увагу, що Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої Звітом про оцінку транспортного засобу. За висновком суду, у даному випадку, доказом фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які (витрати) виникли внаслідок ДТП є Платіжні доручення №3171 від 31.10.2014 та №5 від 06.01.2015, а Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Зміст наведених норм в частині щодо Звіту про оцінку транспортного засобу було проаналізовано у Постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 по справі № 910/7163/14, правовий висновок у якій має враховуватись іншими судами в силу ч. 1 ст. 111-28 ГПК України.

Матеріалами справи підтверджено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля марки "NISSAN", реєстраційний номер НОМЕР_1, в результаті його пошкодження при ДТП складає 50 906,66 грн., а до позивача перейшло право зворотної вимоги в межах виплаченої суми - 36 163,88 грн.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшло до позивача, а саме 36163,88 грн., визначені Полісом №АС/3754697 розміри лімітів відповідальності та франшизи (1 000,00 грн.), а також з урахуванням здійсненої відповідачем виплати ТДВ "Страхова компанія "ВіДі-Страхування" в розмірі 6 211,33 грн., дійшов висновку, що відповідач ТДВ "Страхова компанія "Альфа-Гарант" зобов'язано відшкодувати позивачу витрати в розмірі 28 952,55 грн. (за таким розрахунком: 36 163,88 грн. - 1 000,00 грн. - 6 211,33 грн. = 28 952,55 грн.).

За оцінкою колегії суддів, місцевий господарський суд, з урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази в їх сукупності дійшов цілком вірного висновку про задоволення позовних вимог повністю.

У доводах апеляційного оскарження відповідач наголошує на тому, що ним підставою розрахунку страхового відшкодування був прийнятий Звіт про незалежну експертну оцінку вартості матеріального збитку № 9354 від 19.12.2014, здійснений на його замовлення ТОВ «Ексмпертум - АВЕ», згідно якого матеріальний збиток склав - 20 954,11 грн. (з ПДВ). Скаржник наголошує на тому, що судом першої інстанції надано правову оцінку лише Звіту про визначення вартості матеріального збитку № 993 від 30.09.2014, складеного на замовлення позивача ТДВ "Страхова компанія "ВіДі-Страхування", за яким вартість матеріального збитку склала - 49 532,66 грн., проте не взято до уваги Звіт № 9354 від 19.12.2014, наданий відповідачем, який за його оцінкою є законною підставою для визначення розміру страхового відшкодування за Полісом АС/3754697.

В свою чергу, ТОВ "Страхова компанія "ВіДі-Страхування" заперечуючи апеляційні доводи відповідача, стверджує про те, що позивач, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору, набув права зворотної вимоги до відповідача у межах фактичних затрат у сумі страхового відшкодування, що становить 36 163,88 грн., а Звіт є лише попереднім оціночним документом При цьому, позивач посилається на Постанову Верховного Суду України від 15.04.2015 по справі № 910/7163/14.

Колегія суддів, взявши до уваги пояснення та заперечення обох сторін, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, у даному випадку, доказом фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які (витрати) виникли внаслідок ДТП є Платіжні доручення №3171 від 31.10.2014 та №5 від 06.01.2015, а Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Відповідно до ч. 1 статті 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, В МЕЖАХ ФАКТИЧНИХ ЗАТРАТ ПЕРЕХОДИТЬ ПРАВО ВИМОГИ, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (зміст наведених норм також було проаналізовано за Постановою Верховного суду України від 25.12.2013 по справі № 6-112цс13, правовий висновок у якій є обов'язковим для суду апеляційної інстанції в силу ч. 1 ст. 111-28 ГПК України).

За переліченими нормами страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача у тій же сумі та із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

У спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому, строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

Отже, від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат та у межах загального строку позовної давності переходить право вимоги до особи, яка відповідальна за завдані страхувальнику збитки (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-112цс13).

Крім того, Верховним Судом України у Листі "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" від 19.07.2011 роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Таким чином, розмір виплати страхового відшкодування не обов'язково повинен визначатись на підставі висновку експертного дослідження, а згідно з ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Стаття 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.

Виходячи з аналізу зазначених норм, до позивача У МЕЖАХ ФАКТИЧНИХ ВИТРАТ І СУМИ СТРАХОВОГО ВІДШКОДУВАННЯ потерпілій особі перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за цими вимогами, якою є позивач ТОВ "Страхова компанія "ВіДі-Страхування".

Разом з тим, слід зазначити, що за умовами п. 7.3.4 Договору обов'язкового страхування передбачено, визначати для проведення відновлювально-ремонтних робіт ТЗ (ДО) СТО та розраховувати страхове відшкодування на підставі рахунків, отриманих з цієї СТО.

Таким чином, за оцінкою колегії суддів, правильними є висновки суду першої інстанції, що виплативши страхове відшкодування відповідно до умов Договору добровільного страхування, позивач набув права зворотної вимоги до відповідача у сумі страхового відшкодування в розмірі - 28 952,55 грн., тобто у межах фактичних затрат.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги відповідача ТДВ "Страхова компанія "Альфа-Гарант" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого Рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального Кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ТДВ "Страхова компанія "Альфа-Гарант" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 №910/12929/15 залишити без змін.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2015 №910/12929/15 набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2015 №910/12929/15 може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України у 20-денний строк.

Матеріали справи №910/12929/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Т.В. Ільєнок

Судді М.Л. Яковлєв

А.І. Мартюк