Ухвала суду № 54357586, 10.12.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/11133/15 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Грищенко Т.М.

У Х В А Л А

Іменем України

10 грудня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Грищенко Т.М.,

суддів Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,

при секретарі Киш С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2 та Міністерства оборони України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2015 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Міністерства оборони України в якому просила визнати бездіяльність та неналежну діяльність Міністерства оборони України із забезпечення позивачки квартирою незаконною; зобов'язати Міністерство оборони України забезпечити позивачку постійним житлом в гарнізоні м. Києва, а на період відсутності постійного житла забезпечити позивачку службовим житлом в гарнізоні м. Києва в межах норм, передбачених чинним законодавством України.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2014 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач та відповідач, кожен окремо, подали апеляційні скарги, в якій позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, а відповідач, в свою чергу просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Свої вимоги апелянти обґрунтовують тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 разом зі своїм чоловіком, полковником Збройних сил України, заступником начальника управління військової частини А0515, ветераном Збройних сил України, проходили службу у підрозділі Збройних Сил України в м. Києві і перебували на квартирному обліку в Київському гарнізоні з 02.08.2005. Чоловік позивачки помер 23.05.2009 під час виконання обов'язків військової служби.

Позивачка знаходиться на квартирному обліку Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України, що є структурним підрозділом Міноборони України з 2005 року.

Станом на 22.09.2015 р. позивачка зі складом своєї сім'ї у кількості 2 особи перебуває в загальній черзі гарнізону м. Києва за № 5811 та в списках для позачергового отримання житла за № 748 (дата зарахування на облік 02.08.2005 р.).

Однак, зі своєю сім'єю ОСОБА_2 фактично мешкає в у кімнаті (площа - 17м) спеціальної будівлі Дніпровської квартирно-експлуатаційної частини Міноборони.

Доказів, які б свідчили про забезпечення позивача житлом або про виплату останньому компенсації за найм житла, надано не було.

Вважаючи бездіяльність Міноборони щодо незабезпечення позивачки та її сина житлом у гарнізоні м. Києва незаконною, вона звернулася до суду з позовом.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія Київського апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР (з урахуванням відповідних змін; далі - Закон України № 203/98), Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (з урахування відповідних змін; далі - Закон України № 2011), Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 (далі - Порядок № 1081), Інструкцією про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 06 жовтня 2006 року № 577 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція № 577).

Відповідно до статті 5 Житлового кодексу України, державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих рад та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств.

Згідно з частиною 1 статті 9 Житлового кодексу України, громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду, або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

За частиною 1 статті 43 Житлового кодексу України, громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами. Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства. У позачерговому порядку в разі потреби поліпшення житлових умов надаються жилі приміщення сім'ям військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, за місцем їх перебування на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

При цьому, відповідно до частини 9 статті 12 Закону України № 2011, військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла.

Згідно з абзацом 7 частини 1 статті 12 Закону України № 2011, порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.

Пунктом 22 Порядку № 1081 передбачено, що облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, ведеться у військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.

За пунктом 29 цього Порядку, військовослужбовці, які перебувають на обліку при звільнені з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі розформування військової частини - у військовому комісаріаті і квартирно-експлуатаційному органі та користуються правом позачергового одержання житла.

Пунктами 31, 32 Порядку № 1091 встановлено, що житлові приміщення надаються тільки військовослужбовцям, які перебувають на обліку, крім випадків, передбачених законодавством. Військовослужбовцям житло надається згідно з чергою. Черговість надання житла визначається за часом зарахування на облік (включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень).

Також Інструкцією про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, визначається організація забезпечення та надання житлових приміщень, в тому числі, особам, військовослужбовцям - звільненим в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, після звільнення та членів їх сімей.

У пункті 3.10 Інструкції № 577 визначено, що військовослужбовці, які перебувають на обліку при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі розформування військової частини - у військовому комісаріаті і квартирно-експлуатаційному органі та користуються правом позачергового одержання житла.

Як було встановлено судом першої інстанції, позивач перебуває в черзі на отримання першочергово житла з 2005 року.

З пояснень сторін вбачається, що у черзі на якій перебуває позивачка з сином, перед нею є ще інші сім'ї, що потребують житла. Нею не було доведено перевагу на отримання житла перед іншими особами, що перебувають у черзі.

Суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги позивачки щодо надання житла без врахування черговості не відповідає вищевказаним нормам законодавства, а тому не підлягає задоволенню.

Відповідачем не було надано доказів, який би підтверджував, що дії Міноборони якимось чином спрямовувались на виконання своїх зобов'язань перед позивачем.

Щодо посилань відповідача стосовно неможливості виконання перед позивачем зобов'язань, визначених законодавством, на підставі відсутності відповідних бюджетних асигнувань, то слід зазначити, що відсутність бюджетного асигнування не є підставою для звільнення від виконання зобов'язання, взятого на себе державою в особі органу виконавчої влади. Дана правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 13.10.2009 р. по справі № 21-348во09.

Крім того, жодний нормативно-правовий акт, який врегульовує спірні правовідносини, не містить застережень стосовно того, що обставини, на які вказує Міноборони, могли бути підставою для незабезпечення житлом, зокрема, військовослужбовців або військовослужбовців у відставці.

Отже, бездіяльність Міністерства оборони України щодо ненадання позивачу постійного житла, є такою, що суперечить вимогам чинного законодавства і порушує права та інтереси позивача, а тому є протиправною.

Щодо вимог позивачки в частині зобов'язання відповідача забезпечити її та сім'ю службовим житлом на період відсутності постійного житла, слід зазначити наступне.

Відповідно до абзацу 3 пункту 1 статті 12 Закону передбачено, що військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, які повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Пунктом 7 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081, та пунктом 3.1 розділу III Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30.11.2011 № 737, передбачено, що військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності у них за місцем проходження служби житла для постійного проживання забезпечуються службовими житловими приміщеннями.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що службове житло надається виключно військовослужбовцям.

Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовослужбовцями є особи, які проходять військову службу.

Враховуючи, що Позивачка була звільнена з військової служби у відставку в 2008 році, тому не має правових підстав для забезпечення службовим житлом, оскільки не проходить військову службу.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянтів не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Міністерства оборони України - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2015 р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Т.М.Грищенко

Судді І.О.Лічевецький

В.Е.Мацедонська

Повний текст рішення виготовлено 15.12.2015р.

Головуючий суддя Грищенко Т.М.

Судді: Мацедонська В.Е.

Лічевецький І.О.