Ухвала суду № 54357538, 29.10.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2015 р.м. ОдесаСправа № 1570/7097/2012

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О. Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді Єщенка О.В.

суддів Димерлія О.О.

ОСОБА_1

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бургазли» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бургазли» до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бургазли» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просило визнати протиправними дії Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області Державної податкової служби щодо проведення позапланової невиїзної перевірки, за результатами якої складено акт від 26.06.2012 року №811/22-0/33350724, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області Державної податкової служби від 23.07.2012 року №0001222301 про збільшення грошового зобовязання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 229 368 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 1 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що висновки податкового органу про порушення позивачем правил податкового законодавства з питань формування податкового кредиту не відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на висновках безпідставної перевірки підприємства. Податковий кредит за результатом здійснення господарських операцій з постачання товару від ПП «Непал» підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, первинними та розрахунковими документами, тому збільшення позивачу податкових зобовязань по податку на додану вартість із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є протиправним.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Бургазли», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про задоволення позову у повному обсязі.

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання шляхом направлення судових повісток за адресами, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, однак в судове засідання не зявились, поважність своєї неявки суду не повідомили, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст. 197 КАС України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 19.06.2012 року по 21.06.2012 року ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області ДПС проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Бургазли» з питань правомірності формування податкових зобовязань та податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року щодо відображення взаємовідносин з платником податків ПП «Непал» за період січень 2011 року, за результатами якої складено акт від 26.06.2012 року №811/22-0/33350724.

Зазначеною перевіркою встановлено порушення ТОВ «Бургазли» п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість за січень 2011 року на загальну суму 229 368,06 грн.

На підставі встановлених порушень відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.07.2012 року №0001222301 про збільшення позивачу грошового зобовязання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 229 368 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 1 грн.

Підставою для висновків про заниження податкового зобовязання з ПДВ та завищення позивачем податкового кредиту став акт ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська від 06.04.2011 року №322/233-36962555 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Непал» з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість, а також дотримання іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.01.2011 року», яким встановлено відсутність підприємства за місцезнаходженням, відсутність основних фондів та трудових ресурсів, транспортних засобів тощо, які необхідні для здійснення господарської діяльності.

За таких обставин, податковий орган дійшов висновку, що операції позивача з ПП «Непал» не мають товарного характеру, отже формування позивачем податкового кредиту за цими операціями є безпідставним та суперечить вимогам податкового законодавства.

Позивач скористався своїм правом на оскарження податкового повідомлення-рішення до контролюючого органу вищого рівня, проте скаргу підприємства залишено без задоволення, а рішення податкового органу без змін.

Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу про відсутність фактичного постачання товару від ПП «Непал» та не правомірність формування позивачем податкового кредиту по цим операціям знайшли своє підтвердження під час розгляду справи та не спростовано первинними документами, тому у податкового органу були всі підстави для збільшення позивачу податкового зобовязання по податку на додану вартість із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій згідно оскаржуваного рішення.

Колегія судів висновки суду першої інстанції вважає правильними, виходячи з наступного.

Відповідно до положень п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду, зокрема, у зв'язку з наданням послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. п. 14.1.36 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи.

Згідно із положеннями п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з наданням послуг, не підтверджених податковими накладними, не відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю на його вимогу податкову накладну, яка відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця, виписується на кожне повне або часткове постачання послуг та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналізуючи зазначені норми Податкового кодексу України, колегія суддів приходить до висновку, що право на віднесення сум податку на додану вартість, сплачених при постачанні товару до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання в разі фактичного постачання товару, що підтверджується первинними документами, та використання в господарській діяльності вказаного товару.

Отже, для правильності визначення платником обєкту оподаткування визначальним є здійснення господарських операцій, їх виконання та підтвердження відповідними первинними та розрахунковими документами.

При цьому, відповідно до ст. 1, ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16 липня 1999 року господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складаються під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та повинні мати назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено судом першої інстанції, вбачається з акту перевірки, у перевіряємий період між позивачем та ПП «Непал» укладено договір від 18.10.2010 року №110279 з придбання товару в асортименті.

Виконання умов договору, отримання товару від ПП «Непал» та його оплату позивач підтверджує податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями.

Як вірно встановив суд першої інстанції, надані податкові та видаткові накладні не містять відомостей щодо особи, уповноваженої на складання цих первинних документів від ПП «Непал», отже на виконання операцій з постачання товару, що не дає змоги ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також, як вірно встановив суд першої інстанції, в матеріалах справи відсутні будь-які інші докази в підтвердження фактичного надходження товару від контрагента до позивача, данні щодо оприбуткування на складі товару та щодо місця постачання товару, його використання у власній господарській діяльності.

Надані позивачем договори оренди нерухомого майна від 01.06.2011 року №1/6/11, від 01.11.2011 року №01/11/11, акти приймання-передачі нежитлового приміщення, додаткові угоди свідчать про наявність у позивача офісних та складських приміщень за адресою, вказаною у первинних документах як місце отримання товару від контрагента, після оформлення цих документів з постачання товару.

На думку колегії суддів, зазначені обставини позбавляють можливості встановити фактичне місце постачання товару та безумовно свідчать про обґрунтованість висновків податкового органу про не підтвердження придбання позивачем товару, його отримання від контрагента.

Таким чином, оскільки первинними документами не підтверджуються господарські операції з ПП «Непал», колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту за цими операціями, обґрунтованість висновку податкового органу про завищення позивачем за перевіряємий період податкового кредиту по податку на додану вартість та правомірність нарахування грошового зобовязання згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Також вірним є висновок суду першої інстанції про дотримання податковим органом порядку проведення перевірки позивача, передбаченого правилами ст.ст. 78, 79 Податкового кодексу України, враховуючи вручення платнику повідомлення та наказу на проведення перевірки та наявність підстав для її проведення.

При цьому, як вбачається з акту перевірки, під час її проведення податковим органом використано надані позивачем первинні документи, тобто фактично позивач допустив контролюючий орган до перевірки платника податків, отже у такому разі дії податкового органу не створюють негативних наслідків для позивача і не потребують захисту у розумінні ст. 2 КАС України, відтак належним способом захисту прав, інтересів позивача є перевірка суду рішення субєкта владних повноважень на предмет його відповідності вимогам законодавства за наслідками такої перевірки платника.

Разом з цим, оскільки висновки податкового органу про порушення позивачем правил оподаткування та формування податкового кредиту знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, колегія суддів вважає, що податкове повідомлення-рішення контролюючого органу прийнято у відповідності до норм податкового законодавства, отже є правомірним та підстави для його скасування відсутні.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству, а доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.

Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не встановлено.

Керуючись ст.ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бургазли» залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили в порядку, встановленому частиною 5 статті 254 КАС України, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий-суддя: О.В. Єщенко

Судді: О.О. Димерлій

ОСОБА_1