Рішення № 54357461, 10.12.2015, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.12.2015 Справа № 920/2094/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго»,

м. Суми,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична

консалтингова группа», м. Суми,

про стягнення 29355 грн. 80 коп.

Головуючий суддя Заєць С. В.

суддя Соп'яненко О. Ю.

суддя Джепа Ю. А.

За участю представників сторін:

Від позивача: предст. Черняк К. М. (довіреність № 26 від 07.05.2015 року);

Від відповідача: предст. Краснонос О. В.

При секретарі судового засідання Даніловій Т. А.

Суть спору: позивач, відповідно до вимог позовної заяви, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 30166 грн. 78 коп., в тому числі: 22866 грн. 43 коп. - основної заборгованості за період з січня 2013 року по вересень 2014 року відповідно до Договору від 01.11.2012 № 1751 - Т; 1649 грн. 84 коп. - пені, 1191 грн. 56 коп. - 3% річних та 4458 грн. 95 коп. - інфляційних нарахувань, а також судовий збір.

03.06.2015 за № 1951 позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 30166 грн. 78 коп., в тому числі 22866 грн. 43 коп. основної заборгованості за період з 01.11.2012 по 31.01.2013 відповідно до Договору від 01.11.2012 № 1751 - Т, 1649 грн. 84 коп. - пені, 1191 грн. 56 коп. - 3 % річних та 4458 грн. 95 коп. -інфляційних нарахувань, а також судовий збір.

26.10.2015 за № 487 позивачем було подане клопотання про уточнення позовних вимог, відповідно до якого, просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 1665,14 грн., інфляційні збитки в сумі 3632,67 грн., в частині стягнення суми основного боргу, 3% річних та судового збору позовні вимоги залишити без змін.

Враховуючи, що положеннями Господарського процесуального кодексу України не передбачено такої процесуальної дії як уточнення позовних вимог, суд прийняв вищезазначене клопотання як зменшення позовних вимог, оскільки відповідно до приписів пункту 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір).

Враховуючи передбачене статтею 22 Господарського процесуального кодексу України право позивача до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог суд прийняв подану заяву до розгляду.

Таким чином, суд розглядає позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 29355 грн. 80 коп., в тому числі 22866 грн. 43 коп. основної заборгованості за період з 01.11.2012 по 31.01.2013 відповідно до Договору від 01.11.2012 № 1751 - Т, 1665 грн. 14 коп. - пені, 1191 грн. 56 коп. - 3% річних та 3632 грн. 67 коп. -інфляційних нарахувань, а також судовий збір.

05.10.2015 за № 05/10 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечує та вважає, що заборгованість по спірному договору відсутня, оскільки відповідно до укладених з співвласниками договорів загальна площа, якою має право користуватися відповідач становить 63,15%, що відповідає 1113,6 кв.м. лабораторно-виробничого корпусу, однак умовами договору не передбачено розмір опалювальної площі, за яку необхідно проводити розрахунки, в зв'язку з чим вважає, що позивачем порушені його права під час укладення договору.

Представник позивача в судовому засіданні зменшені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.

Таким чином, враховуючи достатність часу, наданого позивачу та відповідачу для підготовки до судового засідання та надання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принцип змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 43 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, господарський суд встановив:

01.11.2012 між Позивачем (виконавець) та Відповідачем (споживач) було укладено Договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 1751-Т.

Факт укладення даного договору не заперечується представниками сторін у поданих документах та безпосередньо в судових засіданнях.

Відповідно до протоколу розбіжностей від 01.11.2012 до Договору № 1751-Т від 01.11.2012 сторони п. 10.1. договору виклали в наступній редакції «строк дії договору становить з 01 листопада 2012 по 31 січня 2013 року».

Згідно з 1.1 Договору виконавець (відповідач) зобов`язувався надавати споживачеві (позивачу) вчасно та відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а споживач (позивач) зобов`язувався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених даним договором.

Пунктом 1.3 договору сторони узгодили, що характеристика об`єкту надання послуг, обсяги та нормативи споживання - договірні навантаження теплової енергії вказані у додатку № 1, який є невід`ємною частиною цього договору.

Так, у додатку № 1 визначено, що об'єктом надання послуг (опалення) є лабораторно-виробничий корпус, який розташований за адресою: м. Суми, вул. Білопільський шлях, 24, максимальне теплове навантаження по договору визначено у розмірі 0,1138 Гкал/год.

Відповідно до п. 2.1 договору розмір тарифів на послуги встановлюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, відповідно до чинного законодавства України. На момент укладення договору тарифи на теплову енергію встановлені Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 03.02.2012 № 26 та становлять: з централізованого опалення - 598,15 грн/Гкал, з ПДВ - 717,78 грн./Гкал.

Пунктом 2.3. договору визначено, що розмір щомісячної плати за надані послуги на момент укладення договору згідно з нормативами (нормами) споживання - договірними навантаженнями вказаний в додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього договору (0,1138 Гкал/год).

Згідно з п. 2.4. договору плата за надані послуги за наявності засобів обліку води і теплової енергії справляється за їх показаннями за умови їх підключення та введення в дію у встановленому порядку.

Відповідно до матеріалів справи та наданих сторонами пояснень на об'єкті споживача наявний засіб обліку теплової енергії, відповідно до показань якого здійснювалось нарахування необхідних платежів.

Згідно з п. 3.2. договору. розрахунковим періодом є календарний місяць.

Відповідно до п.3.3 договору, відповідач до 15 числа розрахункового періоду повинен був сплачувати вартість зазначеної в договорі кількості спожитої теплової енергії в гарячий воді, передбаченої на розрахунковий період. Остаточний розрахунок за фактичну спожиту теплову енергію здійснюється до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця.

Відповідно до п. 3.3. договору відповідач до 15 числа розрахункового періоду сплачує позивачу вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період.

Пунктом 3.4. договору передбачено, що щомісячно 6-го числа відповідач отримує від позивача акт прийому-передачі теплової енергії, форма якого є невід'ємною частиною договору та рахунок за спожиту теплову енергію. Несвоєчасне отримання рахунку не звільняє відповідача від відповідальності щодо сплати за надані позивачем послуги.

Зі змісту п. 3.5 договору вбачається, що остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію здійснюється до 10 числа місяця наступного за розрахунковим, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця.

Відповідно до п. 4.2.1 Договору відповідач зобов'язаний оплачувати послуги у встановлені цим договором строки.

З матеріалів справи вбачається, що факт надання послуг за період з 01.11.2012 по 31.01.2013 на загальну суму 22866 грн. 43 коп., підтверджується актами прийому-передачі теплової енергії, підписані та скріплені печатками обох сторін, без будь-яких зауважень. (а.с. 74-76).

Матеріали справи свідчать, що відповідно до платіжних доручень № 18 від 30.01.2013 та № 28 від 25.02.2013 відповідачем частково, в розмірі 39180 грн. 65 коп. сплачено за надані послуги з теплопостачання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним належним чином виконані договірні зобов'язання, однак відповідач в порушення укладеного між сторонами договору не здійснив оплати за надані послуги своєчасно та в повному обсязі в зв'язку з чим на день звернення з позовом має заборгованість перед позивачем в сумі 22866 грн. 43 коп.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 05.10.2015 № 05/10 заперечує та вважає, що заборгованість по Договору № 1751-Т від 01.11.2012 відсутня, обґрунтовуючи це тим, що відповідно до Довідки № 9435260 від 03.12.2012, виданої КП «Сумське міське БТІ» та довідки № 39926049 від 01.07.2015, виданої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, будівля - лабораторно-виробничого корпусу, яка розташована за адресою: м. Суми, вул. Білопільський шлях, 24 має загальну площу 1763,3 кв. м та перебуває у спільній частковій власності, власниками будівлі є 24 фізичні особи.

Окремі співвласники прийшли до згоди спільно використовувати свої частки площ, тому 08.10.2012 між ТОВ «Юридична консалтингова група» та з окремими співвласниками лабораторно-виробничого корпусу (п'яти фізичних осіб) були укладені договори «Про порядок та умови використання, володіння та розпорядження частиною площі лабораторно-виробничого корпусу, який знаходиться у спільній частковій власності», за яким п'ять співвласників передали, а ТОВ «Юридична консалтингова группа» прийняло за актами прийому-передачі частину лабораторно-виробничого корпусу в розмірі 63,15%, що відповідає 1113,6 кв. м. лабораторно-виробичого корпусу. Решта частини площі в розмірі 36,85%, що відповідає 649,70 кв. м. лабораторно-виробничого корпусу відповідачу в користування та розпорядження не передавалась і цією часткою відповідач не користується, а тому відсутні правові підстави здійснювати оплату за опалення всієї площі будівлі лабораторно-виробничого корпусу, загальною площею 1763,3 кв. м.

Окрім цього, в обгрунтування правомірності своєї позиції відповідач зазначає, що Рішенням господарського суду Сумської області від 30.07.2015 року у справі № 920/769/15 були встановлені факти, доведення яких, відповідно до ст. 35 Госпадарського процесуального кодексу України не потрібно, а саме:

1. Станом на 01.11.2012 року у користуванні, володінні та розпорядженні ТОВ Юридична консалтингова група» перебувала частина Лабораторно - виробничого корпусу, який розташований за адресою м. Суми, вул. Білопільський шлях, 24 площею 113,6 кв. м., що відповідає частці 63,15%.

2. З 01.11.2012 року по день винесення судового рішення ТОВ «Юридична консалтингова група» користувалася та розпоряджалося площею 1113,6 кв. м., що відповідає частці 63,15% лабораторно-виробничого корпусу.

3. Обов'язок підготувати та укласти зі споживачем договір (Договір з теплопостачання) згідно з чинним законодавством покладено саме на ТОВ «Сумитеплоенерго».

4. Для укладення договору № 1751-Т від 01.11.2012 ТОВ «Юридична консалтингова група» надала ТОВ «Сумитеплоенерго» комплект документації, необхідної для укладення договору - правовстановлюючі документи на приміщення, у тому числі акти приймання-передачі майна, які свідчать, що ТОВ «Юридична консалтингова група» правомірно користується та розпоряджається частиною лабораторно-виробничого корпусу в розмірі 63,15%, що відповідає 1113,6 кв. м.

5. Умовами Договору № 1751-Т від 01.11.2012 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води не визначено опалювальної площі об'єкта надання послуг.

6. Під час дії договору № 1751-Т від 01.11.2012 ТОВ «Юридична «консалтингова група» користувалося частиною лабораторно - виробничого корпусу, площею 1113,6 кв. м., а тому для ТОВ «Юридична консалтингова група» відсутній обов'язок оплачувати надані ТОВ «Сумитеплоенерго» у листопаді, грудні 2012 року -січні 2013 року послуги з теплопостачання всієї будівлі лабораторно - виробничого корпусу, який розташований за адресою м. Суми, вул. Білопільський шлях, 24 площею 1763,3 кв.м.

Проаналізувавши вищенаведене, суд вважає позицію відповідача помилковою, а доводи в обгрунтування заперечення виходять за межи предмету спору, оскільки предметом данного спору є стягнення за Договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 1751-Т від 01.11.2012, а не порядок укладення самого договору та його умов.

Більше того, за позовною заявою відповідача, розглядалася справа № 920/111/15 предметом розгляду якої було визнання частково недійсним договору № 1751-Т від 01.11.2012 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, укладений між сторонами, в частині максимального теплового навантаження та обсягів постачання теплової енергії споживачу згідно договірних навантажень, зазначених в додатку № 1 до договору № 1751-Т від 01.11.2012, встановивши максимальне теплове навантаження в розмірі вартість 0,0724 Гкал/год по ціні 598 грн. 15 коп. за 1 Гкал/год за фактично поставлений та спожитий обсяг теплової енергії: за листопад 2012 року в кількості 11,858 Гкал/год. на суму 8 511 грн. 43 коп., в тому числі ПДВ - 1418 грн. 57 коп.; за грудень 2012 року в кількості 19,323 Гкал/год. на суму 13 869 грн. 44 коп., в тому числі ПДВ - 2 289 грн. 61 коп.; за січень 2013 року в кількості 23,412 Гкал/год. на суму 16 804 грн. 62 коп., в тому числі ПДВ - 2800 грн. 77 коп. Рішенням суду від 23.03.2015 в задоволені зазначеного позову - відмовлено.

Також справа № 920/769/15, предметом розгляду якої було зобо'язати ТОВ «Сумитеплоенерго» укласти з ТОВ «Юридична консалтингова група» додаткову угоду № 1 від 01.04.2015 до договору № 1751-Т від 01.11.2012 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в редакції запропонованій позивачем -ТОВ «Юридична консалтингова група» зі строком дії з 1 жовтня 2012 року. Рішенням господарського суду Сумської області від 30.07.2015 року в задоволенні зазначеного позову також відмовлено.

Тому, розглядаючи дану справу, суд виходить з позиції того, що спірний договір є дійсним, тобто, договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 1751-Т від 01.11.2012 є укладени в редакції, що міститься в матеріалах справи ( а.с. 7-10), з урахуванням протоколу розбіжностей від 01.11.2012 (а.с12). Сторонами додаткові угоди, щодо внесення змін та доповнень до договору в період з листопада 2012 по січень 2013 року не надано, також не надано правових документів в підтвердження того, що договір визнано повністю чи в частині недійсним, чи неукладеним, а також доказів того що договір розірвано.

Окрім цього, суд не може погодитися з позицією відповідача, стосовно того, що висновок суду, викладений у судовому рішенні від 30.07.2015 по справі № 920/769/15, а саме, що " .. для ТОВ «Юридична консалтингова група» відсутній обов'язок оплачувати надані ТОВ «Сумитеплоенерго» у листопаді, грудні 2012 року -січні 2013 року послуги з теплопостачання всієї будівлі лабораторно - виробничого корпусу, який розташований за адресою м. Суми, вул. Білопільський шлях, 24 площею 1763,3 кв.м.» має преюдиційне значення, тобто факту чи обставині в розумінні ст. 35 Господарського процесуального кодексу. При цьому суд виходить з того, що, юридичні факти - це конкретні життєві обставини, з якими норма права пов'язує виникнення визначених юридичних наслідків, а в данному випадку судом, який вирішував спір у справі № 920/769/15 висловлено лише правову оцінку певних фактів. Зазначене відповідає роз'ясненням наведеним у Постанові пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процессуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18.

Відповідно ст. 193 Господарського Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Проте, в порушення умов укладеного договору та вимог статей 526, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач не розрахувався за надані послуги, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що факт надання послуг з центрацізованого опалення та постачання горячої води за період з листопада 2012 року по січень 2013 року підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме підписаними сторонами та скріпленими печатками сторін актами прийому-передачі теплової енергії, при цьому відповідач не розрахувався за надані послуги, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань стосовно оплати наданих послуг, суд вважає правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 22866 грн. 43 коп. заборгованості.

В обгрунтування позовних в имог в частині стягнення пені, позивач зазначає, що відповідно до п. 5.1.5 договору сторонни погодили, що за несівоєчасне виконання розрахунків за спожиту теплову енергію, відповідачу нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, за кожен день прострочення.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою статті 232 ГК України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Згідно з поданим розрахунком, відповідачеві нарахована пеня в загальній сумі 1665 грн. 17 коп.

Відповідач контррозрахунку пені суду не подав.

Оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачене діючим законодавством України та умовами договору, пеня нарахована в межах визначеного ст. 232 Господарського кодексу України строку, відповідно до вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 1665 грн. 17 коп. є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді сплати 3% річних, від простроченої суми не є неустойкою (пенею), зазначені відсотки є не мірою відповідальності, а платою за безпідставний, не погоджений сторонами строк користування чужими грошовими коштами, а тому ці кошти стягуються незалежно від вини боржника та не залежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Не є неустойкою (штрафом, пенею) й застосуванням до простроченої суми грошового зобов'язання встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, стягувані у зв'язку з таким застосуванням суми, оскільки вони є відшкодуванням збитків, завданих кредитору, внаслідок зменшення його грошових коштів, через зростання загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу.

За прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачеві нараховано 3 % річних в загальній сумі 1191 грн. 56 коп. та інфляційні втрати в загальній сумі 3632 грн. 67 коп.

Враховуючи, що право позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних збитків передбачене ст. 625 Цивільного кодексу України, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1191 грн. 56 коп. та інфляційних втрат в заявленій до стягнення сумі 3632 грн. 67 коп. є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони, також якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи, що відповідач порушив умови договірних зобов'язань, з нього на користь позивача підлягають стягненню 1827 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування витрат останнього зі сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична консалтингова група» (40009, м. Суми, Білопільський шлях, 24, код 37785758) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» (40022, м. Суми, вул. 2-га Залізнична, 10, код 33698892) 22866 грн. 43 коп. боргу, 1665 грн. 14 коп. пені, 3632 грн. 67 коп. - інфляційних втрат, 1191 грн. 56 коп. -3% річних, 1827 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 15.12.2015

Головуючий суддя С. В. Заєць

суддя О. Ю. Соп'яненко

суддя Ю. А. Джепа