Рішення № 54357367, 10.12.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2015Справа №910/26695/15За позовом Приватного акціонерного товариства "Добра вода"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВУС Україна"

Про стягнення 11 267, 25 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Приватне акціонерне товариство "Добра вода" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВУС Україна" про стягнення заборгованості за договором №А1901013459 від 01.01.2013 у розмірі 11 267, 25 грн., з яких: 8 839, 42 грн. - основний борг, 68, 07 грн. - втрати від інфляції, 114, 79 грн. - проценти за користування коштами, 2 244, 97 грн. - пеня.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору №А1901013459 від 01.01.2013 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2015 прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження по справі № 910/26695/15, розгляд справи призначено на 05.11.2015.

У судовому засіданні 05.11.2015 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, надав документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2015 р. розгляд справи відкладено на 26.11.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

26.11.2015 р. до початку судового засідання через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У поданому відзиві відповідач зазначає, що сума заборгованості за договором поставки зменшена у зв'язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 1217,74 грн., що проведено на підставі заяви ТОВ "НОВУС Україна" від 01.10.2015 вих. № 02. Враховуючи наведене, відповідач просить відмовити в частині стягнення 1217,74 грн.

В судове засідання 26.11.2015 р. представник відповідача не з'явився.

Представник позивача у судовому засіданні надав усні пояснення по справі, а також заяву про відшкодування витрат, пов'язаних з явкою уповноваженого представника в судові засідання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.11.2015 р. розгляд справи відкладено на 10.12.2015 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

03.12.2015 р. через канцелярію суду від позивача надійшли письмові пояснення на відзив, у яких останній зазначив, що заборгованості перед відповідачем за Договором про надання послуг № А1701013445 від 01.01.2013 р. у позивача не було, а тому обставини, викладені у відзиві, не спростовують факту заборгованості відповідача перед позивачем.

У судове засідання 10.12.2015 р. представники сторін не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Враховуючи те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, в судовому засіданні 08.12.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.01.2013 р. між Приватним акціонерним товариством "Добра вода" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НОВУС Україна" (далі - покупець) укладено договір поставки № А1901013459 (далі - Договір), відповідно до п. 13.1 якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, встановлених Договором, поставити і передати Товар у власність покупця, а покупець зобов'язаний прийняти товар і оплатити його на умовах, визначених Договором.

Відповідно до п. 16.6 Договору, дата отримання товару покупцем вказується в первинному документі, підписаному сторонами.

Положеннями п. 23.1 Договору встановлено, що ціна Договору дорівнює вартості товару, поставленого постачальником покупцю.

Оплата за отриманий товар здійснюється покупцем з відстрочкою платежу на 30 календарних днів з моменту передачі товару у власність покупця і надання постачальником повного і відповідного пакету документів.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 12 934,00 грн., в підтвердження чого надав видаткові накладні № ДВ000000476 від 11.03.2015 р. на суму 644,60 грн., № ДВ000000587 від 27.03.2015 р. на суму 7 797,48 грн., № ДВ00000585 від 27.03.2015 р. на суму 2 605,92 грн., № ДВ000000563 від 25.03.2015 р. на суму 1438,40 грн., № ДВ000000519 від 18.03.2015 р. на суму 447,60 грн.

Позивачем було повернуто частину товару по видатковій накладній № ДВ000000587 від 27.03.2015 р. на суму 4094,58 грн., що підтверджується накладною на повернення постачальнику № 1026018646 від 24.04.2015 р.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом зазначає, що відповідач в порушення умов Договору за поставлений товар розрахунки в сумі 8839,42 грн. в установлені Договором строки не провів.

25.05.2015 р. позивач звернувся до відповідача з претензією від 25.06.2015 р. вих. № 104, у якій вимагав погасити заборгованість у розмірі 8839,42 грн., протягом п'яти робочих днів.

Вказана претензія отримана позивачем 07.07.2015 р., однак, за твердженням позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Враховуючи наявність заборгованості за Договором у розмірі 8839,42 грн. та прострочення відповідачем грошового зобов'язання, позивачем нараховані 68,07 грн. втрат від інфляції, 114,79 грн. 3% річних, 2244,97 грн. пені.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 12 934,00 грн., а відповідач, у свою чергу, прийняв вказану продукцію, що підтверджується видатковими накладними № ДВ000000476 від 11.03.2015 р., № ДВ000000587 від 27.03.2015 р., № ДВ00000585 від 27.03.2015 р., № ДВ000000563 від 25.03.2015 р., № ДВ000000519 від 18.03.2015 р., які підписані уповноваженими представниками сторін, належним чином засвідчені копії яких долучені до матеріалів справи.

Відповідачем повернено товар на суму 4094,58 грн., що підтверджується накладною на повернення постачальнику № 1026018646 від 24.04.2015 р.

Таким чином, позивачем прийнято товару на загальну суму 8839,42 грн.

Частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, положеннями п. 3.1 Договору сторони погодили, що оплата за отриманий товар здійснюється покупцем з відстрочкою платежу на 30 календарних днів з моменту передачі товару у власність покупця.

Відповідач оплату вартості товару, в тому числі і в строки, встановлені Договором, не здійснив, а тому є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання. Матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем вартості поставленої позивачем продукції у розмірі 8839,42 грн.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання

- відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем по Договору поставки № А1901013459 від 01.01.2013 р. у сумі 8839,42 грн. належним чином доведена, документально підтверджена.

Що стосується твердження відповідача, викладене у відзиві, щодо відсутності заборгованості у розмірі 1217,74 грн. у зв'язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог,що проведені на підставі заяви від 01.10.2015 р. вих. № 2, то суд не приймає вказані твердження до уваги та вважає їх необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 3 статті 203 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними, тобто зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду (гроші, однорідні речі);

3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

На підтвердження наявності заборгованості позивача перед відповідачем, останнім надано Договір № А1701013445 про надання послуг від 01.01.2013 р.

Так, відповідач зазначає, що під час строку дії Договору № А1701013445 про надання послуг у позивача виникла заборгованість за надані відповідачем послуги у розмірі 1 217,74 грн., яка не була оплачена позивачем. А тому відповідач 25.11.2015 р. направив на адресу позивача заяву про часткове припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог на суму 1217,74 грн.

Однак, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження заборгованості позивача перед відповідачем у розмірі 1 217,74 грн., жодного первинного документу, який би підтвердив заборгованість та дав можливість встановити строк виконання такого зобов'язання, що є необхідним для зарахування зустрічних однорідних вимог.

Крім того, суд бере до уваги також твердження позивача про те, що заборгованість перед відповідачем за Договором № А1701013445 про надання послуг відсутня.

Враховуючи ненадання відповідачем доказів підтвердження заборгованості, доказів настання строку виконання зобов'язання на суму 1 217,74 грн. у позивача перед відповідачем, у суду відсутні правові підстави вважати припиненим зобов'язання відповідача перед позивачем на суму 1 217,74 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, оскільки заборгованість відповідача у розмірі 8839,42 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, а твердження про припинення зобов'язання у розмірі 1 217,74 грн. судом не приймається у зв'язку з необґрунтованістю, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення основного боргу.

Позивачем також заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 114,79 грн., пеня у розмірі 2244,97 грн., інфляційні втрати у розмірі 68,07 грн.

Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Частиною 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 27.6 Договору, у випадку несвоєчасної оплати покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасної оплати за кожен день прострочення платежу.

Суд перевіривши розрахунок пені, встановив, що розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань складає 2 228,02 грн., у зв'язку із чим, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши розрахунки збитків від інфляції та 3% річних, встановив, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 114,79 грн. та 68,07 грн. інфляційних втрат в межах заявлених вимог.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Добра вода" частково.

Щодо розподілу судових витрат, то суд зазначає наступне.

Позивачем заявлено про покладення на відповідачів витрат позивача, пов'язаних з явкою представника в судове засідання, що складають 469,50 грн.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що визначено судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи. До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК України відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою (п. 1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

У відповідності до п. 6.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", відшкодуванню підлягає мінімальна вартість проїзду та мінімальна (для населеного пункту, в якому знаходиться господарський суд) вартість проживання в готелі.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 15.10.2015 р., 05.11.2015 р., 26.11.2015 р. явка повноважних представників учасників судового процесу в судові засідання визнана судом обов'язковою.

Позивачем в обґрунтування факту понесення інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, надано квитки на проїзд: №363415 (Зборів - Київ) вартість 134,87 грн., №548871 (Київ - Тернопіль) вартість 199,79 грн., № 2480031 (Зборів - Київ) вартість 134,87 грн.

Оскільки, явка в судове засідання повноважних представників учасників судового процесу визнавалась судом обов'язковою, а розмір понесених інших витрат, пов'язаних з розглядом справи на суму 469,5 грн. документально підтверджено, то суд дійшов висновку, що витрати, пов'язані з розглядом справи, підлягають стягненню з відповідача. Однак, оскільки позов задоволено частково, то з відповідача підлягає стягнення 468,78 грн. витрат, пов'язаних з розглядом справи (пропорційно розміру задоволених позовних вимог).

Зважаючи на те, що даний спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, то судовий збір відповідно до положень статті 49 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВУС Україна" (04112, м. Київ, вул. Дегтярівська, будинок 52, код 36003603) на користь Приватного акціонерного товариства "Добра вода" (47242, Тернопільська обл., Зборівський р-н, с. Млинівці, код 24633678) 8839,42 грн. основного боргу, 2228,02 грн. пені, 68,07 грн. інфляційних втрат, 114,79 грн. 3% річних, 1218,00 грн. витрат зі сплати судового збору та 468,78 грн. інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В іншій частині позову відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 16.12.2015 р.

Суддя С.О. Турчин