Ухвала суду № 54356246, 16.12.2015, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Тихонов І.В.

Суддя-доповідач - Ястребова Л. В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року справа №812/691/15

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Ястребової Л.В., суддів Ляшенка Д.В., Компанієць І.Д.

секретар Куленко О.Д.

за участі позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідача Горбенка Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2015 р. у справі № 812/691/15 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

17 липня 2015 року ОСОБА_2 (надалі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області (надалі - відповідач, ГУ МВС України в Луганській області) про поновлення її на роботі на посаді техніка-криміналіста оперативно-довідкового відділу розшуку безвісті зниклих громадян Управління карного розшуку в Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області та стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.02.2015 року до дня поновлення на роботі.

В обґрунтування позовних вимог зазначила наступне. ОСОБА_2 працювала у Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області на посаді техніка - криміналіста оперативно - довідкового відділу розшуку безвісті зниклих громадян управління карного розшуку у званні старшого сержанта міліції.

Відповідно до наказу №33 о/с від 02.02.2015 року на підставі наказу від 01.02.2015 №263 позивача звільнено з місця роботи за п. 63 "є" за порушення дисципліни, про що позивачу стало відомо 18 червня 2015 року.

Позивач зазначила, що коли 18 червня 2015 року випадково дізналась про своє звільнення, вимушена була звернутися з письмовою заявою до начальника ГУ МВС України у Луганській області про видачу їй копії наказу про звільнення з ОВС з відміткою про дату вручення наказу, ознайомлення з наказом від 01.02.2015 №263, а також ознайомлення позивача з матеріалами службового розслідування стосовно дисциплінарних порушень, яких, на думку позивача, вона не скоювала, оскільки працівники відділу кадрів відмовились надати їй вищезазначені копії наказі. Після видачі позивачу копії наказу про звільнення та прийняття заяви щодо надання інших матеріалів для ознайомлення, позивача повідомлено, що відповідь надійде до м. Старобільська, де вона тимчасово мешкає.

Позивач зазначила, що станом на час звернення до суду з позовною заявою ані відповіді на заяву від 18.06.2015 року про ознайомлення з наказом № 263 від 01.02.2015 року та матеріалами службового розслідування, ані трудової книжки не отримувала.

Вважала своє звільнення незаконним, посилаючись на п. 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 №114 відповідно до якої вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством, а також на статтю 184 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої, звільнення, зокрема, вагітних жінок не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням (а.с.2-4).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено повністю.

Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області від 01 лютого 2015 року № 263 "Про покарання співробітника УКР ГУМВСУ у Луганській області".

Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області від 02 лютого 2015 року №33 о/с "По особовому складу" про звільнення з органів внутрішніх справ у запас ЗС України старшого сержанта міліції ОСОБА_2, техніка - криміналіста оперативно - довідкового відділу розшуку безвісті зниклих громадян Управління карного розшуку за п.64 "є" (за порушення дисципліни).

Поновлено ОСОБА_2 на посаді техніка - криміналіста оперативно - довідкового відділу розшуку безвісті зниклих громадян Управління карного розшуку Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області з 03 лютого 2015 року.

Стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 лютого 2015 року по 08 жовтня 2015 року у розмірі 16 950,70 (шістнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят гривень 70 коп.) грн.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді техніка - криміналіста оперативно - довідкового відділу розшуку безвісті зниклих громадян Управління карного розшуку Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області.

Допущено негайне виконання рішення в межах суми стягнення за один місяць - 2093, 91 грн. (дві тисячі дев'яносто три гривні 91 коп.) (а.с. 122-125).

Відповідач із таким судовим рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції в частині задоволення позовних вимог неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, неповно досліджено докази і встановлено обставини справи, а наявним у справі доказам не надано належної оцінки, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимоги позивачу у повному обсязі у зв'язку з необґрунтованістю.

В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято посилання відповідача про те, що позивач у періоди часу з 01.09.2014 року по 22.09.2014 року, з 03.10.2014 року по 12.10.2014 року, з 02.11.2014 року по 16.11.2014 року, 17.12.2014 року, з 09.01.2015 по 02.02.2015 року на лікарняному не перебувала, що підтверджується ненаданням позивачем відповідних листків непрацездатності (а.с 132-134).

Під час апеляційного розгляду представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, позивач та представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечували.

Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 з 09.10.2009 року працювала у Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області на посаді техніка - криміналіста оперативно - довідкового відділу розшуку безвісті зниклих громадян управління карного розшуку у званні старшого сержанта міліції.

Відповідно до наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України від 31.07.2014 року №1363 «Про передислокацію ГУМВС України у Луганській області» з 04.08.2014 року тимчасовим місцем дислокації ГУМВС України у Луганській області є м. Сєвєродонецьк Луганської області (а.с.34).

31.12.2014 року до начальника УКР ГУМВСУ Радак В.О. надійшов рапорт від начальника відділу УКР ГУМВСУ, підполковника міліції Крапотка Т.П. про те, що у серпні 2014 року ОСОБА_2 прибула до м. Сєвєродонецька, де зареєструвалася в УКЗ ГУМВСУ. Того ж дня, поскаржившись на стан здоров'я, остання зазначила, що звернеться до лікарні на підконтрольній Україні території. В подальшому, під час телефонної розмови повідомила, що перебуває на лікарняному у м. Чернігові, а в подальшому, що у місті Луганську. Крапотка Т.П. також зазначив, що ОСОБА_2 на службу за місцем дислокації не прибула, лікарняні або інші документи, які б підтверджували її відсутність на службі в зазначені строки не надала (а.с. 35).

Наказом ГУ УМВС України від 31 грудня 2014 року № 4218, на підставі вищезазначеного рапорту начальника відділу УКР ГУМВСУ, підполковника міліції Крапотка Т.П., у відповідності до вимог п. 2.1 та 2.6 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 12.03.2013 № 230 призначено службове розслідування за фактом невиходу на службу старшого сержанта міліції - ОСОБА_2 (а.с. 36).

13.01.2015 року до начальника УКР ГУМВС України у Луганській області Радак В.О., надійшов рапорт від інженера-програміста ОДВ УКР ГУМВС України у Луганській області Крапотка Т.П. в якому зазначено, що 12.01.2015 року позивач прибула на робоче місце до м. Сєвєродонецька і повідомила, що до цього часу знаходилась на лікарняному. Проте надані лікарняні свідчать, що з листопада 2014 року вона знаходилася на лікуванні у пологовому будинку м. Луганська, який на теперішній час знаходиться не непідконтрольній території. Крім того, останній лікарняний закритий 09 січня 2015 року, до цього часу старший сержант міліції - ОСОБА_2 до роботи не приступила, у телефонній розмові повідомила, що знову знаходиться на лікарняному (а.с.37).

Відповідно до копій лікарняних, наданих позивачем 12.01.2015 року позивач перебувала на лікарняному з 15.09.2014 року по 23.09.2014 року, з 03.10.2014 року по 10.10.2014 року, з 13.10.2014 року по 18.10.2014 року, з 23.10.2014 року по 27.10.2014 року, з 04.11.2014 року по 14.11.2014 року, 27.11.2014 року, 01.12.2014 року.

В ході проведення службового розслідування, 20.01.2015 року, позивач надала пояснення, щодо причин її незнаходження на робочому місці, зазначивши про свою вагітність (а.с. 38).

За результатами службового розслідування, 30 січня 2015 року, начальником ГУ МВС України у Луганській області генерал-лейтенантом міліції Науменко А.В. затверджено висновок про результати службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни співробітником УКР ГУМВС, старшим сержантом міліції ОСОБА_2, яким встановлено:

- дні невиходу на службу техніка-криміналіста оперативно-довідкового відділу розшуку безвісті зниклих громадян УКР ГУМВСУ старшого сержанта міліції ОСОБА_2 вважати прогулами;

- за грубе порушення службової дисципліни, вимог ст.7 Дисциплінарного статуту ОВС України, ігнорування вимог наказу МВС України від 22.02.2012 №155, що виразилося у невиході на службу без поважних причин та ігноруванні вимог керівництва щодо належного виконання службових обов'язків, техніка-криміналіста оперативно-довідкового відділу розшуку безвісті зниклих громадян УКР ГУМВСУ старшого сержанта міліції ОСОБА_2 звільнити з органів внутрішніх справ України за п.63 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України (а.с.44-46).

Наказом ГУ МВС України у Луганській області від 01.02.2015 року № 263, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ України за п.63 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (а.с.47).

Для реалізації дисциплінарного наказу від 01.02.2015 року № 263, 02.02.2014 року ГУ МВС України у Луганській області видано наказ № 33 о/с «По особовому складу», відповідно до якого, старшого сержанта міліції ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ у запас ЗС України (а.с. 48).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року позивач народила дитину ОСОБА_9, що підтверджується медичним свідоцтвом про народження від ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_2 та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с.11,12).

18.06.2015 року позивач звернулася до начальника ГУ МВС України у Луганській області Науменко А.В. з заявою про видачу копії наказу про звільнення та ознайомлення з висновками і матеріалами службового розслідування (а.с.10,49).

18.06.2015 року позивач отримала витяг з наказу про звільнення, що підтверджується копією розписки, наявної в матеріалах справи (а.с.50).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що на момент звільнення позивача зі служби (02.02.2015 року), остання була вагітна і у відповідача не було права звільняти вагітну жінку з органів внутрішніх справ.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до пункту 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою КМУ від 29.07.1991 № 114, вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Згідно з частиною 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

За змістом цієї норми, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу взагалі не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Крім того, відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», звільнення вагітних жінок провадиться з обов'язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник чи уповноважений ним орган виконав цей обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не було надано на тому ж або іншому підприємстві (в установі, організації) іншу роботу або запропоновано роботу, від якої вона відмовилася з поважних причин.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач в період звільнення (02.02.2015) була вагітна. Зазначене підтверджується медичними дослідженнями наявними в матеріалах справи від 27.10.2014 року №8498 та від 02.02.2015 року (а.с. 8,14). Крім того, відповідач був обізнаний про те, що ОСОБА_2 вагітна, про що свідчить рапорти в.о.начальника відділу УКР ГУМВСУ у Луганській області, підполковника міліції, Крапотка Т.П. від 31.12.2014 року та від 13.01.2015 року (а.с.35, 37), а тому, як вірно зазначив суд першої інстанції відповідач не мав права звільняти вагітну жінку з органів внутрішніх справ, оскільки діючим законодавством передбачено, що роботодавець не має права на звільнення вагітної жінки.

Посилання апелянта на ті обставини, що позивач у періоди часу з 01.09.2014 року по 22.09.2014 року, з 03.10.2014 року по 12.10.2014 року, з 02.11.2014 року по 16.11.2014 року, 17.12.2014 року, з 09.01.2015 по 02.02.2015 року на лікарняному не перебувала, що підтверджується ненаданням останньою відповідних листків непрацездатності колегія суддів не приймає до уваги, оскільки звільнення вагітної жінки заборонено законом, а наявність чи відсутність листків непрацездатності в даному випадку не давало роботодавцю право звільняти позивача в період вагітності.

Посилання апелянта на те, що в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» не йде мова про звільнення вагітних жінок за порушення дисципліни колегія суддів також не приймає до уваги, оскільки передбачена ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю заборона звільнення вагітних жінок з ініціативи роботодавця стосується також і ОСОБА_2, виключення з цього правила відсутні.

Саме з цієї підстави суд правильно визнав неправомірним звільнення позивача з ОВС і поновив її на займаній посаді.

Що стосується стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то рішення суду в цій частині не оскаржується.

Доводи апелянта стосовно того, що 07.11.2015 року проведено Державну реєстрацію Головного управління Національної поліції в Луганській області, яке не є правонаступником ГУМВС України у Луганській області, та відповідно до вимог чинного законодавства не передбачено можливості поновлення особи на службі (роботі), в установі яка перебуває в процесі ліквідації є безпідставними.

Відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи. Відомості щодо припинення юридичної особи - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на час розгляду справи не внесені.

Враховуюче викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Повний текст ухвали складений 16 грудня 2015 року.

Керуючись статтями: 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2015 року у справі № 812/691/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя Л.В. Ястребова

Судді Д.В. Ляшенко

І.Д. Компанієць