Рішення № 54355464, 09.12.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.12.2015Справа №910/26611/15

За позовом: Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Локо Діджітал", м. Київ

про: стягнення 76 289,48 грн.

Суддя О.С. Комарова

Представники сторін:

від позивача Пархомчук Л.М. (представник за довіреністю)

від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 09 грудня 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця", 09.10.2015 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № НЮ-16-98/15 від 06.10.2015 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Локо Діджітал", про стягнення 76 289,48 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як споживач, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором про надання місця в кабельній каналізації електрозв'язку № ПЗ/ШЧ-13-126868/НЮ від 22.11.2012 року, зокрема, у визначені відповідним договором строки не виконав свої зобов'язання перед позивачем по оплаті вартості користування місцем в кабельній каналізації електрозв'язку за період січень - вересень 2015 року, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою суду від 12.10.2015 року (суддя Комарова О.С.) порушено провадження у справі № 910/26611/15, призначено розгляд справи на 10.11.2015 року.

Через відділ діловодства суду 05.11.2015 року від представника позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, оформлені супровідним листом № 1692 від 04.11.2015 року, які були долучені судом до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду 10.11.2015 року від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке долучено судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 10.11.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору, подав додаткові пояснення до позовної заяви, а також заявив клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів. Представник відповідача у судове засідання не з'явився.

Ухвалою суду від 10.11.2015 року судом, за клопотанням представника позивача, у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, розгляд справи відкладено на 01.12.2015 року.

В судовому засіданні 01.12.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору, подав додаткові пояснення до позовної заяви, а також подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи. Представник відповідача у судове засідання не з'явився.

Ухвалою суду від 01.12.2015 розгляд справи відкладено на 09.12.2015 року.

В судовому засіданні 09.12.2015 року представник позивача надав пояснення по суті заявлених вимог, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, а також подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Представник відповідача у судове засідання 09.12.2015 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений, правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався..

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (02.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

22.11.2012 року між Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" (надалі - підприємство, позивач) в особі Житомирської дистанції сигналізації та зв'язку, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Локо Діджітал" (надалі - споживач, відповідач) було укладено договір про надання місця в кабельній каналізації електрозв'язку № ПЗ/ШЧ-13-126868/НЮ (ЗПТ) (надалі - договір), відповідно до п. 1.1 якого, підприємство надає в користування споживачу місце в каналі кабельної каналізації електрозв'язку (а саме місце в захисній поліетиленовій трубці - далі - ЗПТ) для прокладення волоконно - оптичного кабелю згідно з технічними даними (додаток № 1) відповідно до ТУ, проектних рішень та узгодженої схеми організації зв'язку, а споживач сплачує підприємству вартість такого користування.

Пунктом 2.1.1. договору встановлено обов'язки підприємства (позивача), зокрема, надати в користування споживачу (відповідачу) місце в ЗПТ згідно з умовами договору (додаток № 1).

Підпунктами 2.2.1., 2.2.2. пункту 2 договору встановлено обов'язки споживача, зокрема, своєчасно вносити оплату згідно з умовами договору (додаток № 2); сплачувати щомісячно вартість послуг користування місцем в ЗПТ, наведених в додатку № 2.

Відповідно до додатку № 2 до договору сторони узгодили розрахунок вартості послуги використання місця в ЗПТ та визначили плату за вказане використання в сумі 7571,86 грн., у т.ч. ПДВ 20% 1261,98 грн.

Пунктом 3.2. договору сторони також узгодили, що вартість послуги з використання місця в ЗПТ, що сплачується щомісяця, складає 7571,86 грн., у т.ч. ПДВ 20% 1261,98 грн.

За умовами п. 3.3. договору, плата за використання місця з ЗПТ вноситься споживачем щомісячно, не пізніше 30 числа поточного місяця на підставі рахунку підприємства, відповідно п. 3.2. договору та додатку № 2.

У п. 3.4. договору визначено, що розмір плати за використання місця в ЗПТ встановлюється на підставі розрахунку вартості послуг (додаток № 2).

Позивач зазначає, що на виконання умов договору виставив відповідачу рахунки на сплату вартості користування місцем в кабельній каналізації (ЗПТ) № 16 від 30.01.2015 року, № 15 від 18.02.2015 року, № 15 від 23.03.2015 року, № 14 від 06.04.2015 року, № 14 від 06.05.2015 року, № 14 від 02.06.2015 року, № 13 від 01.07.2015 року, № 13 від 01.08.2015 року на загальну суму 68 146,74 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов договору надав відповідачу обумовлені договором послуги на загальну суму 68 146,74 грн., що підтверджується актами виконаних робіт № 8/01/2015 від 30.01.2015 року, № 7/02/2015 від 28.02.2015 року, № 7/03/2015 від 31.03.2015 року, № 7/04/2015 від 30.04.2015 року, № 7/05/2015 від 31.05.2015 року, № 8/06/2015 від 30.06.2015 року, № 6/07/2015 від 31.07.2015 року, № 6/07/2015 від 31.08.2015 року, які підписані уповноваженими представниками обох сторін та скріплені печатками підприємств, проте відповідач надані позивачем послуги оплатив лише частково в сумі 6787,79 грн., внаслідок чого у відповідача, за розрахунками позивача, утворилась заборгованість за договором в сумі 61 358,95 грн., тобто 68 146,74 грн. - 6787,79 грн.

З огляду на невиконання відповідачем зобов'язання щодо своєчасної оплати на підставі договору, позивачем було направлено відповідачу претензію від 21.05.2015 року № НЮ-16-152/15п про сплату заборгованості за договором, яка отримана відповідачем 03.06.2015 року.

У відповідь на вищенаведену претензію, відповідач надав позивачу повідомлення від 24.07.2015 року №24/07/15-1, в якому визнав наявність у нього заборгованості перед позивачем на підставі договору та гарантував найближчим часом здійснити оплату заборгованості в повному обсязі.

Проте, оплату заборгованості відповідач не здійснив, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду, зокрема, про стягнення з відповідача заборгованості в загальній сумі 61 358,95 грн.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції за порушення виконання грошового зобов'язання щодо оплати товару.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положеннями ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір про надання місця в кабельній каналізації електрозв'язку № ПЗ/ШЧ-13-126868/НЮ від 22.11.2012 року за своєю юридичною природою є договором про надання послуг, зокрема, послуг з використання місця в кабельній каналізації електрозв'язку (ЗПТ).

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлює обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Відповідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За умовами ст. 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 Цивільного кодексу України, не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже було встановлено судом, 22.11.2012 року між Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" в особі Житомирської дистанції сигналізації та зв'язку та Товариством з обмеженою відповідальністю "Локо Діджітал" було укладено договір про надання місця в кабельній каналізації електрозв'язку № ПЗ/ШЧ-13-126868/НЮ (ЗПТ), за умовами якого, підприємство надає в користування споживачу місце в каналі кабельної каналізації електрозв'язку (а саме місце в захисній поліетиленовій трубці - далі - ЗПТ) для прокладення волоконно - оптичного кабелю згідно з технічними даними (додаток № 1) відповідно до ТУ, проектних рішень та узгодженої схеми організації зв'язку, а споживач сплачує підприємству вартість такого користування (п. 1.1. договору).

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору позивач виставив відповідачу рахунки на сплату вартості користування місцем в кабельній каналізації (ЗПТ) № 16 від 30.01.2015 року, № 15 від 18.02.2015 року, № 15 від 23.03.2015 року, № 14 від 06.04.2015 року, № 14 від 06.05.2015 року, № 14 від 02.06.2015 року, № 13 від 01.07.2015 року, № 13 від 01.08.2015 року на загальну суму 68 146,74 грн.

Факт надання позивачем обумовлених договором послуг підтверджується актами виконаних робіт № 8/01/2015 від 30.01.2015 року, № 7/02/2015 від 28.02.2015 року, № 7/03/2015 від 31.03.2015 року, № 7/04/2015 від 30.04.2015 року, № 7/05/2015 від 31.05.2015 року, № 8/06/2015 від 30.06.2015 року, № 6/07/2015 від 31.07.2015 року, № 6/07/2015 від 31.08.2015 року, які підписані уповноваженими представниками обох сторін та скріплені печатками підприємств (копії містяться в матеріалах справи).

Як стверджує позивач, взяті на себе зобов'язання за договором відповідач належним чином не виконав, в передбаченому договором порядку та строк не здійснив оплату наданих йому послуг, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 61 358,95 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, претензію від 21.05.2015 року № НЮ-16-152/15п про сплату заборгованості за договором, яка отримана відповідачем 03.06.2015 року.

В свою чергу, відповідач у відповідь на вищенаведену претензію надав позивачу повідомлення від 24.07.2015 року №24/07/15-1, в якому визнав наявність у нього заборгованості перед позивачем на підставі договору та гарантував найближчим часом здійснити оплату заборгованості в повному обсязі.

При цьому, судом встановлено, що відповідачем в період з 19.10.2015 року по 07.12.2015 року здійснено часткову оплату наданих позивачем на підставі договору про надання місця в кабельній каналізації електрозв'язку № ПЗ/ШЧ-13-126868/НЮ від 22.11.2012 року послуг в розмірі 11 357,21 грн.

Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У відповідності до пункту 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18, господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

З огляду на викладене, провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 11 357,21 грн. підлягає припиненню з підстав відсутності предмету спору у відповідній частині.

В той же, судом встановлено, що відповідачем в період з червня 2015 року по вересень 2015 року частково було оплачено надані позивачем за договором про надання місця в кабельній каналізації електрозв'язку № ПЗ/ШЧ-13-126868/НЮ від 22.11.2012 року послуги в сумі 14 856,69 грн.

Відповідно до п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року N 18, припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Локо Діджітал" основного боргу в сумі 14 856,69 грн. задоволенню не підлягають, з огляду на сплату заборгованості на зазначену суму до порушення провадження у справі, тому в цій частині позовних вимог позивачу слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості за договором про надання місця в кабельній каналізації електрозв'язку № ПЗ/ШЧ-13-126868/НЮ від 22.11.2012 року в розмірі 35 145,05 грн. (61 358,95 грн. (заявлена до стягнення сума основного боргу) - 14 856,69 грн. (частково оплачені послуги до порушення провадження у справі) - 11 357,21 (частково оплачені послуги після порушення провадження у справі) = 35 145,05 грн.).

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пені в розмірі 10 380,30 грн., 3% річних в розмірі 509,11 грн. та інфляційних втрат в розмірі 4041,12 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього

Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до п. 4.2 договору сторони узгодили, що при порушенні строків оплати, передбачених договором, споживач сплачує підприємству пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплачених послуг, що діяла в період, за який нараховується пеня, за кожний день прострочення.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що позивач здійснив нарахування пені у відповідності до умов договору та вимог чинного законодавства України, а тому суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 10 380,30 грн. пені є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю за розрахунком позивача.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості наданих позивачем послуг, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

За умовами пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, суд встановив, що позивач здійснив нарахування інфляційних втрат та 3% річних у відповідності до умов договору та вимог чинного законодавства України, а тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 4041,12 грн. інфляційних втрат та 509,11 грн. 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю за розрахунками позивача.

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст.22 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного разу не з'явився у судові засідання, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (які наявні в матеріалах справи), жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 50 075,58 грн., з них: основного боргу - 35 145,05 грн. (тридцять п'ять тисяч сто сорок п'ять гривень 05 копійок), пені - 10 380,30 грн. (десять тисяч триста вісімдесят гривень 30 копійок), інфляційних втрат - 4041,12 грн. (чотири тисячі сорок одна гривня 12 копійок) та 3% річних - 509,11 грн. (п'ятсот дев'ять гривень 11 копійок).

Відповідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що сума заборгованості в розмірі 14 856,69 грн. була сплачена відповідачем до порушення провадження у справі, судовий збір в цій частині покладається на позивача.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 980,81 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Провадження у справі № 910/26611/15 за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Локо Діджітал" в частині стягнення грошових коштів в розмірі 11 357,21 грн. - припинити.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Локо Діджітал" (ЄДРЮОФОП 37819980, адреса: 01042, м. Київ, вул. Патріса Лумумби, будинок 4/6, корпус В, кімната 807) на користь Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" (ЄДРЮОФОП 04713033, адреса: 01601, м. Київ, вул. Лисенка, буд. 6) грошові кошти: основного боргу - 35 145,05 грн. (тридцять п'ять тисяч сто сорок п'ять гривень 05 копійок), пені - 10 380,30 грн. (десять тисяч триста вісімдесят гривень 30 копійок), інфляційних втрат - 4041,12 грн. (чотири тисячі сорок одна гривня 12 копійок), 3% річних - 509,11 грн. (п'ятсот дев'ять гривень 11 копійок) та судовий збір - 980,81 грн. (дев'ятсот вісімдесят гривень 81 копійка). Видати наказ.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Копію рішення надіслати відповідачу у справі №910/26611/15.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 14.12.2015 року.

Суддя О.С. Комарова