Рішення № 54354596, 07.12.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2015Справа №910/23193/15

За позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта банк", м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазгруп "Деметра", м. Київ

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар"

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 87 338 146,74 грн.

Головуючий суддя Комарова О.С.

Судді Мельник В.І.

Морозов С.М.

Представники сторін:

від позивача Кратенко Ю.О. (представник за довіреністю)

Шутов О.О. (представник за довіреністю)

Кратенко Ю.О. (представник за довіреністю)

від відповідача Перунова Т.Г. (представник за довіреністю)

від третьої особи-1 Тихомиров Р.Л. (представник за довіреністю)

від третьої особи-2 Цуканова С.Г. (представник за довіреністю)

В судовому засіданні 07 грудня 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Дельта банк", 02.09.2015 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою б/н від 31.08.2015 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазгруп "Деметра", про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 87 338 146,74 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач в порушення умов договору кредитної лінії № НКЛ-2028913 від 09.10.2014 року своєчасно не виконав зобов'язання щодо повернення кредиту та сплаті процентів за його користування, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість за спірним договором, на підстав чого позивач і звернувся до суду для захисту свого порушеного права.

Ухвалою суду від 04.09.2015 року порушено провадження у справі № 910/23193/15 (суддя Комарова О.С.), призначено розгляд справи на 22.09.2015 року.

Через відділ діловодства суду 22.09.2015 року від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, оформлені клопотанням, яке було долучено судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 22.09.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору, а також заявив клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів.

Представник відповідача у судове засідання 22.09.2015 року не з'явився, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, про причини неявки до суду не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2015 року судом, за клопотанням представника позивача, у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, розгляд справи відкладено на 13.10.2015 року.

Через відділ діловодства суду 07.10.2015 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який було долучено судом до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду 07.10.2015 року від представника відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар", яке було долучено судом до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду 13.10.2015 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар" надійшло клопотання про його залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, яке було долучено судом до матеріалів справи.

Представники сторін у судове засідання 13.10.2015 з'явились. Представник позивача підтримав позовні вимоги та надав пояснення по суті спору, а також подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи та пояснення по справі, які були долучені судом до матеріалів справи. Представник відповідача заперечив проти позову та дав пояснення по суті спору.

Ухвалою суду від 13.10.2015 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар", в судовому засіданні оголошено перерву на 10.11.2015 року.

Через відділ діловодства суду 09.11.2015 року від представника відповідача надійшли пояснення по справі б/н від 09.11.2015 року, які були долучені судом до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду 09.11.2015 року від третьої особи надійшли пояснення по справі № 1 від 05.11.2015 року, які були долучені судом до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду 10.11.2015 року від представника позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідно до ч. 7 ст. 811 Господарського процесуального кодексу України, на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

По справі № 910/23193/15 судом, за клопотанням представника позивача, поданого через відділ діловодства суду 10.11.2015 року, у відповідності до вимог до частини 7 статті 811 Господарського процесуального кодексу України, ухвалено здійснювати по справі фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Представники сторін у судове засідання 10.11.2015 з'явились. Представник позивача підтримав позовні вимоги та надав пояснення по суті спору. Представник відповідача заперечив проти позову та дав пояснення по суті спору. Представник третьої особи заперечив проти позову та дав пояснення по суті спору.

Ухвалою суду від 10.11.2015 року розгляд справи відкладено на 17.11.2015 року та залучено до участі у справі в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Через відділ діловодства суду 17.11.2015 року від позивача надійшли додаткові пояснення та документи для долучення до матеріалів справи. Вказані документи були долучені до матеріалів справи.

Представники сторін у судове засідання 17.11.2015 з'явились. Представник позивача підтримав позовні вимоги та надав пояснення по суті спору, а також подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи. Представник відповідача заперечив проти позову та дав пояснення по суті спору. Представник третьої особи-1 заперечив проти позову та дав пояснення по суті спору, а також подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Представник третьої особи-2 у судове засідання 17.11.2015 року не з'явився, про причини неявки до суду не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність призначення колегіального розгляду справи № 910/23193/15.

Ухвалою суду від 17.11.2015 року призначено колегіальний розгляд справи № 910/23193/15 за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазгруп "Деметра", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар", третя особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 87 338 146,74 грн.

18 листопада 2015 року протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів, було визначено склад колегії суддів: Комарова О.С. (головуючий), Мельник В.І., Морозов С.М.

Ухвалою суду від 18.11.2015 року прийнято до провадження колегії суддів у складі: головуючий суддя - Комарова О.С., судді: Мельник В.І., Морозов С.М. справу № 910/23193/15, розгляд справи призначено на 07.12.2015 року, зобов'язано позивача та відповідача надати суду: письмові пояснення з приводу можливості та необхідності призначення судової експертизи вартості майнових прав, переданих за договором відступлення права вимоги від 13.10.2014 року; перелік питань, які необхідно поставити на вирішення експерта; перелік експертних установ або окремих атестованих експертів, які спеціалізуються на дослідженні вказаних питань.

Через відділ діловодства суду 03.12.2015 року від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи та пояснення по справі щодо відсутності потреби у проведенні судової експертизи щодо визначення вартості майнових прав, які були долучені судом до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду 07.12.2015 року від представника відповідача надійшли пояснення по справі в яких вказує, що проведення судової експертизи вартості майнових прав, переданих за договором про відступлення права вимоги від 13.10.2014 року є неможливим, з підстав відсутності атестованих та зареєстрованих методик експертної оцінки вартості майнових прав, які долучені судом до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду 07.12.2015 року від третьої особи-1 надійшли додаткові пояснення № 1 від 04.12.2015 року, які долучені судом до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду 07.12.2015 року від третьої особи-2 надійшли пояснення, які долучені судом до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 07.12.2015 року позовні вимоги підтримав та надав пояснення по суті спору. Представник відповідача проти позову заперечив та дав пояснення по суті спору. Представник третьої особи-1 заперечив проти позову та дав пояснення по суті спору. Представник третьої особи-2 позовні вимоги підтримав та надав пояснення по суті спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

09 жовтня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (надалі - кредитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтогазгруп "Деметра" (надалі - позичальник, відповідач) було укладено договір кредитної лінії № НКЛ-2028913 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти, надалі за текстом - «кредит», у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Відповідно до п. 1.1.1. договору, надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами надалі за текстом кожна частина окремо - «транш», а у сукупності - «транші», на умовах визначених цим договором, в межах невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 34 462 000,00 грн. та 1 760 000,00 дол. США зі сплатою плати за користування Кредитом у розмірі: 25% річних за користування кредитом, наданим в гривні, 13% річних за користування кредитом, наданим в доларах США, в порядку визначеному цим договором та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 30 жовтня 2014 року.

За умовами п.п. 1.3., 1.3.1. договору, забезпеченням позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою (іпотекою) вимоги за цим договором виступає забезпечення, яке не суперечить вимогам кредитора та діючого законодавства України, про що укладаються відповідні договори, а саме: договір іпотеки майнового комплексу, що розміщений за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 99, що належить на праві власності ТОВ «Лоджистік Сервіс» (ідентифікаційний код за ЄДРІ10У 31306720).

Відповідно до п. 2.6. договору, нарахування процентів за користування Кредитом (Траншем) здійснюється у валюті Кредиту щомісячно, в останній робочий день поточного місяця, за фактичну кількість днів користування кредитом (траншем) в періоді (28-29-30- 31/365) за методом факт/факт. При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту (траншу). У разі непогашеная заборгованості за кредитом у термін, встановлений в п. 1.1.1. договору, останнє нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється наступного робочого дня за датою, вказаною у п. 1.1.1. цього договору, як кінцевий термін погашення заборгованості за кредитом, в подальшому проценти за користування кредитом не нараховуються.

Сплата процентів за користування кредитом (траншем) здійснюється у валюті наданого кредиту (траншу) щомісячно, не пізніше 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі на рахунок позивача (п. 2.7. договору).

Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань за цим договором (п. 8.3. договору).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що належним чином виконав умови договору кредитної лінії № НКЛ-2028913 від 09.10.2014 року шляхом перерахування коштів на загальну суму 34 462 000,00 грн. та 1 760 000,00 дол. США на поточні рахунки відповідача, проте відповідач в порушення умов вказаного договору допустив прострочення виконання договірних зобов'язань. Станом на вересень 2015 року у відповідача наявна заборгованість за договором кредитної лінії № НКЛ-2028913 від 09.10.2014 року в розмірі 87 338 146,74 грн., з яких: 34 462 000,00 грн. - заборгованість за простроченим кредитом, 424 873,97 грн. - заборгованість по простроченим процентам, 6 853 689,25 - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 518 346,25 грн. - пеня за несвоєчасне повернення процентів, 84 497,53 грн. - 3% річних від суми простроченого кредиту, 6390,57 грн. - пеня за несвоєчасне повернення процентів, 1 760 000,00 дол. США, що еквівалентно по курсу Національного банку України становить 37 286 376,16 грн. - заборгованість за простроченим кредитом, 11 283,29 дол. США, що еквівалентно по курсу Національного банку України становить 239 041,47 грн. - заборгованість за простроченими процентами, 7 415 391,83 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 47 539,71 грн. - пеня за несвоєчасне повернення процентів.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Частиною 1 ст.15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

При цьому, слід наголосити, що способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Відповідно до ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Так, відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. ст. 626-629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з відповідними приписами ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов до договору позивачем видано відповідачу грошові кошти в розмірі 34 462 000,00 грн. та 1 760 000,00 дол. США, що підтверджується меморіальними ордерами №№ 83604570, 83604501 від 13.10.2014 року та виписками по рахунку відповідача за період з 10.08.2014 року по 31.08.2015 року.

Позивач зазначає, що належним чином виконав умови договору кредитної лінії № НКЛ-2028913 від 09.10.2014 року шляхом перерахування коштів на загальну суму 34 462 000,00 грн. та 1 760 000,00 дол. США на поточні рахунки відповідача, проте відповідач в порушення умов вказаного договору допустив прострочення виконання договірних зобов'язань.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що позивач втратив свої права на стягнення заборгованості за договором кредитної лінії № НКЛ-2028913 від 09.10.2014 року, оскільки це право було передане Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар" на підставі договору про відступлення права вимоги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Частиною 1 ст. 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України).

Отже, відступлення права вимоги є правочином, на підставі якого попередній кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права та сплачує вартість відступленого права.

Так, судом встановлено, що 13.10.2014 року між позивачем (надалі - первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар" (надалі - новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О., за реєстровим № 1820, відповідно до п. 1.1. якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазгруп «Деметра» (боржник) за договором кредитної лінії №НКЛ - 2028913 від 09 жовтня 2014 року, надалі - «основний договір», а саме право вимоги по поверненню заборгованості за кредитом в розмірі 34 462 000,00 грн. та 1 760 000,00 дол. США, що станом на дату укладання цього договору відповідно до офіційного обмінного курсу НБУ гривні відносно долару США становить 22 792 000,00 грн.

Всього загальна сума вимог, які виникли і нараховані за основним договором на день укладання цього договору складає 34 462 000,00 грн. та 1 760 000,00 дол. США, що станом на дату укладання цього договору відповідно до офіційного обмінного курсу НБУ гривні відносно долару США становить 22 792 000,00 грн.

За умовами п. 1.1.1.1. договору, разом з правом вимоги виконання зобов'язань, що передається за цим договором, до нового кредитора переходять права, за договором, що забезпечує виконання зобов'язання, а саме: права іпотекодержателя, що виникають з іпотечного договору № НКЛ-2028913/S-1 від 09 жовтня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О., зареєстрованого в реєстрі за №1810, укладеного між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лоджистік Сервіс».

Відповідно до п. 1.2. договору про відступлення права вимоги, первісний кредитор зобов'язується передати новому кредитору, а новий кредитор прийняти та оплатити на умовах цього договору всі права вимоги та інші права, які належать первісному кредитору.

В пункті 1.3. договору про відступлення права вимоги сторони погодили, що про перехід права вимоги за основним договором а також прав, що виникають з договору, укладеного в забезпечення виконання боржником зобов'язань за основним договором, сторони підписують Акт приймання передачі прав вимоги (надалі - Акт), де зазначають суму вимог, які виникли і нараховані за основним договором станом на 30 грудня 2014 року.

Сторони домовились, що ціна відступлення права вимоги за основним договором, що підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора становить 11 264 000,00 грн. без ПДВ. Сторони домовились, що новий кредитор зобов'язаний сплатити на користь первісного кредитора 11 264 000,00 грн. без ПДВ. не пізніше 13 жовтня 2014 року (п.п. 1.4., 1.5. договору про відступлення права вимоги).

Договором від 30.12.2014 року про внесення змін та доповнень до договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О., реєстраційний номер 1820 сторони внесли зміни до тексту договору та виклали п. 1.1.1. договору в наступній редакції: Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазгруп «Деметра» (надалі - «Боржник») за договором кредитної лінії №НКЛ - 2028913 від 09 жовтня 2014 року, надалі - «основний договір», а саме право вимоги по поверненню заборгованості за кредитом в розмірі 34 462 000,00 грн. та 1 760 000,00 дол. США, що станом на дату укладання цього договору відповідно до офіційного обмінного курсу НБУ гривні відносно долару США становить 27 752 658,56 грн.; поверненню заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 424 873,97 грн. та 11 283,29 дол. США, що станом на дату укладання цього договору відповідно до офіційного обмінного курсу НБУ гривні відносно долару США становить 177 921,19 грн. Всього загальна сума вимог, які виникли і нараховані за основним договором на день укладання цього договору складає 34 886 873,97 грн. та 1 771 283,29 дол. США, що станом на дату укладання цього договору відповідно до офіційного обмінного курсу НБУ гривні відносно долару США становить 27 930 579,75 грн.

Так, договір про відступлення права вимоги від 13.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О., за реєстровим № 1820, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар" містить всі необхідні істотні умови, передбачені законом: предмет, строки та порядок виконання зобов'язань, порядок розрахунків та підстави заміни кредитора у зобов'язанні, обсяг прав, що переходять новому кредитору, що узгоджується з вимогами Цивільного кодексу України.

У подальшому зазначений договір був скріплений підписами повноважних осіб і печатками підприємств та прийнятий до виконання.

На підставі Акту приймання-передачі від 30.12.2014 року первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв оригінали документів, а саме: договір кредитної лінії № НКЛ-2028913 від 09.10.2014 року та оригінал іпотечного договору № НКЛ-2028913/S-1 від 09 жовтня 2014 року.

Як визначено ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до положень ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності з ч. 1 ст. 14 та ст. 204 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правомірність правочину презюмується.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини.

Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору, укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі - не повинні суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

На виконання умов п.п. 1.4., 1.5. договору про відступлення права вимоги, у відповідності до платіжного доручення № 7 від 13.10.2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар" (новий кредитор) сплатило на користь позивача (первісний кредитор) 11 264 000,00 грн. (належним чином засвідчена копія платіжного доручення міститься в матеріалах справи).

В той же час, позивач зазначає, що відповідно до протоколу № 43 від 11.08.2015 року засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом № 67 від 11.03.2015 року, яким було затверджено результати перевірки, та встановлено, що договір про відступлення права вимоги від 13.10.2014 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О., за реєстровим № 1820 є нікчемним, в силу статті 38 Закону України «Про систем гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до ч. 4 п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

В пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року, якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам.

Як встановлено судом, у відповідності до рішення №51 від 02.03.2015 року виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта банк» на підставі постанови №150 від 02.03.2015 року правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до категорії неплатоспроможних» введено тимчасову адміністрацію позивача з 03.03.2015 року.

Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №71 від 08.04.2015 року строк дії тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта банк" визначено до 02.09.2015 року.

В подальшому, рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №147 від 03.08.2015 року строк дії тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта банк" продовжено до 02.10.2015 року.

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку" №328 від 02.10.2015 року на підставі постанови №181 від 02.10.2015 року правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" розпочато процедуру ліквідації позивача з 05.10.2015 року.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

У відповідності до положень ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, встановлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку.

За приписами ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом; повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Позивач зазначає, що у відповідності до протоколу № 43 від 11.08.2015 року засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом № 67 від 11.03.2015 року встановлено, що договір про відступлення права вимоги від 13.10.2014 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О., за реєстровим № 1820 є нікчемний, з огляду на те, що активи банку у вигляді прав вимоги за договором кредитної лінії № НКЛ-2028913 від 09.10.2014 року загальною вартістю 62 817 453,72 грн. та права вимоги за іпотечним договором № НКЛ-2028913/S-1 від 09 жовтня 2014 року вартістю 62 202 000,00 грн. (з ПДВ) передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар" (новому кредитору) за ціною 11 264 000,00 грн., яка майже в 5 разів менша, ніж заборгованість по кредиту, права вимоги за якими відступались на користь нового кредитора.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору.

Позивач стверджує, що уклавши договір про відступлення права вимоги, позивач здійснив відчуження майна (майнових прав), за ціною, нижчою від звичайної (сума оплати на 82% відрізняється від вартості майнових прав), що суперечить приписам ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Разом з цим, позивач зазначає, що внаслідок укладення правочину відступлення права вимоги за договором кредитної лінії за ціною, значно нижчою від вартості майнових прав, позивач втратив права кредитора на отримання грошових надходжень від відповідача в рахунок погашення його кредитної заборгованості та/або можливість задовольнити свої кредиторські вимоги за рахунок високоліквідного забезпечення (іпотеки), що не могло не вплинути на фінансовий стан позивача та його можливості виконувати власні зобов'язання перед вкладниками та кредиторами.

Положеннями ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Тобто, нікчемність правочинів, перевірку яких здійснює уповноважена особа Фонду, ставиться в залежність від звичайної вартості товарів, та порівнюється із відповідною вартістю, яка визначена сторонами в договорі, яка в свою чергу, має бути або вищою, або нижчою на 20 %.

Так, пункт 14.1.71 Податкового кодексу України надає визначення поняттю звичайної ціни, за яким звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Пункт 14.1.219. Податкового кодексу України визначає, що ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Наведені вимоги щодо повноважень Уповноваженої особи Фонду відображено і в Положенні про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженому рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 N 2 (далі за текстом - Положення № 3 «Дії Фонду щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку протягом тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку»).

У п. 2.14. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 року № 11 визначено, що звичайними є ціни, які за подібних обставин зазвичай сплачуються за аналогічне майно у відповідний момент часу у відповідному регіоні. Доведення рівня таких цін покладається на особу, яка заявила вимогу про відшкодування вартості майна.

Тобто, для встановлення факту нікчемності договору відступлення права вимоги за кредитним договором позивач має довести, що грошова сума, за яку позивачем було відчужене третій особі-1 право вимоги до відповідача, більше ніж на 20 % відрізняється від плати за відступлення за іншими договорами відступлення права вимоги, які укладалися позивачем у цей період.

Статтею 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи зі звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Відповідно до п. 1.18 Положення № 3 Уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію зобов'язана протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з таких підстав, зокрема, банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Умовами, гіршими за звичайні, перевищенням реальної вартості товарів, послуг, іншого майна банку, отриманого банком, визнаються такі умови/вартість, які/яка нижче/більше за звичайні ціни, що діяли на дату укладення відповідного договору (правочину), у разі якщо договірна ціна товарів, послуг, іншого майна банку відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги, майно).

В пункті 1.20 Положення № 3 визначено, що Уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію направляє письмове повідомлення про нікчемність правочину (у тому числі договору) контрагенту за таким правочином (у тому числі договором) із посиланням на відповідну норму закону, у якій зазначені підстави нікчемності. У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, визначених у пункті 1.18 цієї глави, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Згідно з п. 1.26 Положення № 3 під час виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію, зокрема, може залучати до оцінки активів неплатоспроможного банку суб'єктів оціночної діяльності, визначених виконавчою дирекцією Фонду для такого банку, у порядку, встановленому цим Положенням, за умови прийняття такого рішення виконавчою дирекцією Фонду; приймає звіт про оцінку майна від суб'єктів оціночної діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що 25.08.2015 року Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» були направлені на адресу відповідача, приватного нотаріуса Заєць І.О., ТОВ «Лоджистік Сервіс» та ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» повідомлення №№ 7310, 7291, 7290 від 21.08.2015 року та № 7289 від 20.08.2015 року про нікчемність договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О., за реєстровим № 1820 на підставі п.п. 1, 2, 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (докази відправки містяться в матеріалах справи).

При цьому, судом встановлено, що у відповідності до Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 25.08.2015 року (дата направлення повідомлення про нікчемність договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 року) адресою місцезнаходження відповідача є: 03040, м. Київ, вул. Стельмаха, 6А, офіс 1, втім позивач направив відповідачу повідомлення про нікчемність договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 року за іншою адресою: 01013, м. Київ, вул. Промислова, 4/7, офіс 35, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, копія якого міститься в матеріалах справи.

Також у відповідності до Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 25.08.2015 року (на дату направлення повідомлення про нікчемність договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 року) адресою місцезнаходження третьої особи-1 є: 01015, м. Київ, вул. Старонаводницька, 13А, секція Е, офіс 42, втім позивач направив третій особі-1 повідомлення про нікчемність договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 року за іншою адресою: 01024, м. Київ, вул. Шовковична, 46/48, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, копія якого міститься в матеріалах справи.

Так, направлення відповідачу та третій особі-1 повідомлення про нікчемність договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 року за неналежною останньому адресою свідчить про неналежне повідомлення про нікчемність зазначеного договору про відступлення права вимоги, що суперечить положенням пункту 1.20 Положення № 3 «Дії Фонду щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку протягом тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку», затвердженому рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 року № 2.

Частиною 2 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ст. 228 Цивільного кодексу України).

Моментом недійсності нікчемного правочину є момент його вчинення. Але якщо недійсним правочином права та обов'язки передбачалися на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється (ст. 236 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю.

Позивач, як на підставу нікчемності договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 року посилається на те, що за зазначеним договором позивач здійснив відчуження майна (майнових прав), за ціною, нижчою від звичайної (сума оплати на 82% відрізняється від вартості майнових прав), що суперечить приписам ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки активи банку у вигляді прав вимоги за договором кредитної лінії № НКЛ-2028913 від 09.10.2014 року загальною вартістю 62 817 453,72 грн. та права вимоги за іпотечним договором № НКЛ-2028913/S-1 від 09 жовтня 2014 року вартістю 62 202 000,00 грн. (з ПДВ) були передані Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар" (новому кредитору) за ціною 11 264 000,00 грн., яка майже в 5 разів менша, ніж заборгованість по кредиту, права вимоги за якими відступались на користь нового кредитора.

Статтею 41 Господарського процесуального кодексу України визначено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі. Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу". Особа, яка проводить судову експертизу (далі - судовий експерт) користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 цього Кодексу.

Так, ухвалою суду від 18.11.2015 року було зобов'язано позивача та відповідача надати суду: письмові пояснення з приводу можливості та необхідності призначення судової експертизи вартості майнових прав, переданих за договором відступлення права вимоги від 13.10.2014 року; перелік питань, які необхідно поставити на вирішення експерта; перелік експертних установ або окремих атестованих експертів, які спеціалізуються на дослідженні вказаних питань.

На виконання вимог ухвали суду від 18.11.2015 року представник позивача подав пояснення по справі щодо відсутності потреби у проведенні судової експертизи щодо визначення вартості майнових прав, занижена вартість відчужених майнових прав на суму 11 264 000,00 грн. є очевидною та такою, що не потребує спеціальних знань, не вимагає додаткової оцінки, аналізу чи роз'яснень з боку експерта, а факт заниження вартості відступленого права вимоги по кредитному договору було визначено у звіті про фактичні результати аудиторської перевірки окремих операцій ПАТ «Дельта Банк» від 31.08.2015 року, у зв'язку із чим зазначений факт не потребує додаткового встановлення, шляхом проведення судової експертизи.

Крім того, представник відповідача у поданих суду поясненнях по справі від 04.12.2015 року вказує, що договір про відступлення права вимоги від 13.10.2014 року укладений відповідно до норм чинного законодавства України, тому для аналізу його змісту та встановлення фактичних даних необхідність в спеціальних знаннях відсутня, а отже й проведення експертизи є недоцільним.

Так, відповідач зазначає, що відповідно до п. 1.4. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5 (в редакції наказу Міністерства юстиції України від 30.12.2004 року № 144/5), Під час проведення експертиз (експертних досліджень) з метою виконання певного експертного завдання експертами застосовуються відповідні методи дослідження, методики проведення судових експертиз, а також нормативно-правові акти та нормативні документи (міжнародні, національні та галузеві стандарти, технічні умови, правила, норми, положення, інструкції, рекомендації, переліки, настановчі документи Держспоживстандарту України), а також чинні республіканські стандарти колишньої УРСР та державні класифікатори, галузеві стандарти та технічні умови колишнього СРСР, науково-технічна, довідкова література, програмні продукти тощо. Визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик, (методів дослідження)) належить до компетенції експерта.

Статтею 8 Закону «Про судову експертизу» визначено, що методики проведення судових експертиз (крім судово-медичних та судово-психіатричних) підлягають атестації та державній реєстрації в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2008 р. № 595 затверджено Порядок атестації та державної реєстрації методик проведення судових експертиз, а Наказом Міністерства юстиції України від 02.10.2008 № 1666/5 затверджено Порядок ведення Реєстру методик проведення судових експертиз.

В той же час, у відповідності до реєстру методик проведення судових експертиз, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.10.2008 року № 1666/5 атестовані та зареєстровані методики експертної оцінки вартості майнових прав відсутні, тому проведення судової експертизи вартості майнових прав, переданих за договором про відступлення права вимоги від 13.10.2014 року є неможливим.

Третя особа-1 у своїх поясненнях № 1 від 04.12.2015 року вказує, що банк самостійно встановлює порядок визначення показника ризику активу в межах діапазонів, визначених для відповідних категорій якості активів, у тому числі з урахуванням кредитної історії боржника, а також іншої інформації, що забезпечує об'єктивну оцінку подій та обставин, які можуть свідчити про наявність ризиків погашення боргу боржником із перевищенням строків, передбачених умовами договору, або невиконанням договірних умов (п. 2.2. гл. 2 Положення про порядок формування та використання банками резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затверджене Постановою правління Національного банку України від 25.01.2012 року № 23).

За умовами п. 4.13 Положення про порядок формування та використання банками резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, банк під час розрахунку резерву не враховує вартість забезпечення за кредитною операцією, якщо щодо заставодавця (боржника/майнового поручителя) порушено справу про банкрутство або його визнано банкрутом у встановленому законодавством України порядку.

Так, третя особа-1 зазначає, що при укладені договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 року було враховано те, що ухвалою Господарського суду міста Києва 07.07.2014 року (суддя Омельченко Л.В.) у справі № 910/11903/14 було порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Лоджистік Сервіс», як майнового поручителя за зобов'язаннями відповідача, що випливають з договору кредитної лінії № НКЛ-2028913 від 09.10.2014 року.

За таких обставин, твердження позивача щодо придбання третьою особою-1 права вимоги за кредитним договором по заниженій ціні є необґрунтованим та безпідставним, оскільки дане право вимоги не можна вважати забезпеченим заставою з підстав того, що для оцінки ризиків та резервів даний кредит класифікується як такий, що не забезпечений заставою, що, на думку третьої особи-1, вплинуло на вартість відступленого права.

За умовами ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

В силу вимог ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, договір про відступлення права вимоги від 13.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О., за реєстровим № 1820 укладався між позивачем та третьою особою-1 за взаємною згодою та за відсутності законодавчих заборон на укладення такого правочину, у відповідності до принципу свободи договору.

Таким чином, суд дійшов висновку, що підстав для визнання договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О., за реєстровим № 1820 нікчемним (недійсними) судом не встановлено, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує нікчемність (недійсність) правочинів, оскільки при укладенні договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 року було дотримано всіх вимог, встановлених чинним законодавством України та жодна з підстав нікчемності правочину, передбачена ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» за цим договором не настала, а також позивачем не надано належних та допустимих доказів, в аспекті ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Разом з тим, суд бере до уваги також той факт, що позивач не підтвердив обставин про настання підстав для нікчемності договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 року, як і не надав доказів на підтвердження обставин, з яких би вбачалось, що банк здійснив відчуження майна за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком).

З огляду на вищевикладене, дослідивши матеріали справи в цілому, суд дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість заявлених позовних вимог, з огляду на те, що позивач, як первісний кредитор, втратив права вимоги на стягнення заборгованості за договором кредитної лінії № НКЛ-2028913 від 09.10.2014 року, оскільки такі права були ним відчужені іншій особі.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

При цьому, відповідно до п. 4.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору якщо позов залишено без задоволення - судовий збір не стягується та відноситься за рахунок держави.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 11.12.2015 року.

Головуючий суддя О.С. Комарова

Судді В.І. Мельник

С.М. Морозов