Рішення № 54354095, 16.12.2015, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 грудня 2015 р. Справа № 902/1532/15

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН", м.Конотоп, Сумська область

до: Військової частини А 0215, м.Вінниця

про стягнення 196 036,67 грн інфляційних втрат

За участю секретаря судового засідання Гнатовської Л.С.

За участю представників:

позивача: ОСОБА_1, довіреність № 4277 від 17.12.2014 р., паспорт серії МА № 608688 виданий Конотопським МВ УМВС України в Сумській області 17.02.1999 р.

відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 350/1/2359/пс від 24.10.2015 р. посвідчення водія видане 16.10.2013 р.

ВСТАНОВИВ :

Державним підприємством "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" подано позов до Військової частини А 0215 про стягнення 196 036 грн 67 коп. інфляційних втрат, з яких: 838 грн 39 коп. за період з травня по грудень 2013 року, які нараховані на суму заборгованості в розмірі 211 726,49 грн та 195 198 грн 28 коп. за період з січня по квітень 2014 року, які нараховані на суму заборгованості у розмірі 3 041 207,57 грн.

Ухвалою суду від 24.11.2015 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1532/15 та призначено до розгляду на 16.12.2015 р.

Представник позивача в засіданні суду позовні вимоги підтримав повністю мотивуючи обставинами викладеними у позовній заяві та посилаючись на докази додані по останньої.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву та в засіданні суду проти заявленого позову заперечує мотивуючи тим, що відповідачем вживались всі необхідні дії з метою погашення заборгованості, яка виникла перед позивачем.

Зокрема, відповідач посилається на те, що ним після підписання акту виконаних робіт було підготовлено фінансові документи та платіжні документи на суму виконаних робіт і подано до Головного управління ДКС України у Вінницькій області для оплати. Однак, дані фінансові зобов'язання відповідача казначейською службою не були виконані з підстави необхідності виконання в першу чергу захищених статей видатків (лист ГУ ДКС у Вінницькій області №09.1-08/896-9274 від 19.12.2013р.).

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач посилається на п. 7.2. Договору відповідно до якого сторони у відповідності ч.2 ст. 625 ЦК України та ч. 6 ст. 231 ГК України встановили інший розмір процентів для Замовника - 0 відсотків.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, матеріали господарської справи № 902/203/14, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

07.09.2012 р. між Військовою частиною А0215 (Замовник) та Державним підприємством "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" (Виконавець) укладено договір № 208/12/340-12 про закупівлю послуг за державні кошти (а.с.11-22, т.1).

За умовами Договору Виконавець зобов'язується у 2012 році надати Замовнику послуги з технічного обслуговування, ремонту і модернізації (капітальний ремонт) вертольоту типу Мі-2, відповідно до Специфікації послуг (Додаток №1), а Замовник - прийняти і оплатити такі послуги (п.1.1,1.2 Договору).

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Договору Замовник здійснює розрахунки з Виконавцем за надані Послуги шляхом прямого банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця через відповідні реєстраційні рахунки Замовника, відкриті в головному управлінні ДКС України у Вінницькій області. Розрахунки за надані послуги здійснюються за фактом їх надання, протягом поточного бюджетного 2012 року, згідно з чинним законодавством після отримання Замовником документів на оплату: рахунку-фактури, акту приймання (етапу) послуг (на кожний виріб окремо), затвердженого Виконавцем та Замовником.

Разом з підписанням Договору сторонами підписано Додаток до договору - специфікація послуг, якою визначено найменування виробів, що підлягають ремонту, найменування послуг, кількість одиниць, ціну вартості наданих послуг та строки виконання ремонтних робіт, а також підписано протокол погодження ціни послуги (а.с.23, 28 т.1).

31.11.2012 р. сторонами підписано Додаткову угоду №1 до Договору № 208/12 від 07.09.2012 р., якою внесено зміни до найменування послуги, яка надається; змінено кількісні характеристики послуги, що надаються за Договором, а також змінено обсяг послуги, яка надається та підписано нову редакцію специфікації послуги, яка надається за Договором. Крім того, внесено зміни до ціни договору та до пунктів Договору, яким регулюється питання відповідальності сторін (а.с.29-31, т.1).

13.12.2012 р. сторонами підписано Додаткову угоду № 2 до Договору № 208/12 від 07.09.2012 р., якою сторони внесли зміни щодо реквізитів Виконавця за Договором. (а.с.33, т.1).

При розгляді господарської справи № 902/203/14 судом встановлено, що на виконання зобов'язань за договором позивач надав відповідачу послуги з капітального ремонту вертольотів типу Мі-2 на загальну суму 3 252 934,06 грн., що стверджується актом приймання (етапу) послуг № 79 (а.с. 32-33, т.1 справи № 902/203/14).

Відповідач свої зобов'язання по оплаті послуг з капітального ремонту вертольотів типу Мі-2 виконав частково в сумі 211 726,49 грн., що стверджується випискою по рахунку за 30.12.2013 р. (а.с.40-41, т.1 справи № 902/203/14).

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем станом на день прийняття рішення у справі № 902/203/14 становить 3 041 207,57 грн (а.с.39-40, т.1).

За результатами судового засідання 18.03.2014 р. у справі № 902/203/14 господарським судом Вінницької області прийнято рішення про часткове задоволення позову.

Так, за рішенням суду стягнуто з Військової частини А0215 на користь ДП "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" 3 041 207,57 грн - основного боргу та 12 042,48 грн інфляційних втрат за період з травня по грудень 2013 рік.

При цьому суд зазначає, що відповідно до рішення суду від 18.03.2014 р. розрахунок інфляційних втрат здійснено з суми заборгованості в розмірі 3 041 207,57 грн.

04.04.2014 р. на виконання рішення суду від 18.03.2014 р. видано наказ, який рекомендованим листом надіслано позивачу (а.с.97,т. 1 справи № 902/203/14).

З матеріалів справи № 902/203/14 та позовної заяви позивача у даній справі вбачається, що 29.04.2014 р. відповідач здійснив повний розрахунок з позивачем за отримані послуги на умовах Договору № 208/12/340-12 від 07.09.2012 р., що стверджується відповідною відміткою Головного управління ДКС у Вінницькій області на оригіналі наказу суду від 04.04.2014 р. та випискою по рахунку за 29.04.2014 р. (а.с. 98-99, т.1 справи № 902/203/14, а.с.36, т.1).

Невиконання відповідачем належним чином свого зобов'язання по виконанню Договору № 208/12/340-12 від 07.09.2012 р. та рішення суду від 18.03.2014 р. у справі № 902/203/14 в частині оплати вартості отриманих послуг спонукало позивача звернутись з позовом до суду про стягнення з відповідача 838 грн 39 коп. інфляційних втрат за період з травня по грудень 2013 року, які нараховані на суму заборгованості в розмірі 211 726,49 грн. та 195 198 грн 28 коп. за період з січня по квітень 2014 року, які нараховані на суму заборгованості у розмірі 3 041 207,57 грн.

З врахуванням встановлених обставин, суд надаючи оцінку доводам позивача в сукупності із аналізом фактичних обставин спору, дійшов наступних висновків щодо заявленого позову.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи відповідач станом на день розгляду справи в суді здійснив з позивачем повний розрахунок за послуги отримані на умовах Договору № 208/12/340-12 від 07.09.2012 р., що стверджується відповідними довідками банківських установ наданими позивачем.

При цьому суд зазначає, що заборгованість в розмірі 211 726,49 грн фактично була сплачена відповідачем 30.12.2012 р., а заборгованість у розмірі 3 041 207,57 грн - 29.04.2014 р., що стверджується відповідними виписками по рахунку від 30.12.2013 р. та від 29.04.2014 р.

Разом з тим, відповідно до умов Договору № 208/12/340-12 від 07.09.2012 р. розрахунки повинні були бути здійснені протягом поточного бюджетного 2012 року після отримання Замовником документів на оплату: рахунку-фактури, акту приймання (етапу) послуг (на кожний виріб окремо), затвердженого Виконавцем та Замовником, які, як встановлено рішенням суду від 18.03.2014 р. у справі № 902/203/14, були надіслані 02.04.2013 р.

Крім того, за рішенням суду від 18.03.2014 р. у справі № 902/203/14 з відповідача стягнуто інфляційні втрати в сумі 12 042,48 грн за неналежне виконання зобов'язання за Договором № 208/12/340-12 від 07.09.2012 р. в розмірі 3 041 207,57 грн за період з травня по грудень 2013 року.

Обставини щодо виконання сторонами Договору № 208/12/340-12 від 07.09.2012 р., наявності боргу відповідача перед позивачем, його розміру, періоду прострочення боржника тощо в силу приписів ч.3 ст.35 ГПК України не потребують доказування при розгляді даного спору.

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Вказана правова позиція відображена в постановах Верховного Суду України від 14.11.2011 р. у справі № 3-116гс11, від 23.01.2012 р. у справі № 3-142гс11, які в силу приписів ст.11128 ГПК України є обов'язковими для всіх судів України.

Аналогічні положення висвітлені в п.7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" в якій зазначено, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 838 грн 39 коп. інфляційних втрат за період з травня по грудень 2013 року, які нараховані на суму заборгованості в розмірі 211 726,49 грн та 195 198 грн 28 коп. інфляційних втрат за період з січня по квітень 2014 року, які нараховані на суму заборгованості у розмірі 3 041 207,57 грн. є правомірними, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку інфляційних втрат за період з січня по квітень 2014 року, які нараховані на суму заборгованості у розмірі 3 041 207,57 грн судом виявлено неточність, яка полягає у невірному визначенні кінцевої суми.

Так, судом при перерахунку отримано більшу суму інфляційних втрат (195 198,32 грн) ніж заявлено до стягнення позивачем (195 198,28 грн), але враховуючи те, що останнім не подавалась заява про збільшення розміру позовних вимог, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю в розмірі заявленому позивачем.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду належних доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення інфляційних втрат та оцінюються судом критично.

Так, відповідача у відзиві посилається на те, що ним вживались належні дії щодо сплати вартості виконаних робіт за договором № 208/12/340-12 від 07.09.2012 р. та своєчасної сплати основного боргу за рішенням суду у справі № 902/203/14, але дані зобов'язання не були виконані в зв'язку з направленням казначейською службою коштів на захищені статті видатків.

Дане твердження відповідача не приймається судом до уваги, оскільки на підставі ч. 2 ст. 617 ЦК, ч. 2 ст. 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі від 18.10.2005 р. "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі № 3-28гс12.

При цьому суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів вжиття відповідачем заходів в 2012 році щодо забезпечення фінансування видатків на оплату послуг за договором № 208/12/340-12 від 07.09.2012 р. із врахуванням того, що умовами вказаного договору передбачалось проведення оплати протягом поточного бюджетного 2012 року.

Щодо посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на п.7.2 Договору, яким передбачено, що сторони у відповідності ч.2 ст. 625 ЦК України та ч. 6 ст. 231 ГК України встановили інший розмір процентів для Замовника - 0 відсотків, то суд зазначає, що даним пунктом договору сторони погодили інший розмір відсотків річних передбачених ст. 625 ЦК України, які позивачем в даній позовній заяві не заявляються до стягнення з відповідача.

Тому дані заперечення відповідача також не приймаються судом до уваги як такі, що є юридично неспроможними, оскільки не спростовують правомірності та обґрунтованості заявленого позову.

З огляду на вказане суд дійшов висновку про повне задоволення позову.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до приписів ст. 49 ГПК України.

16.12.2015 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 22, 32, 33, 35, 34, 36, 42, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Військової частини А 0215, вул.Червоноармійська, 105, м.Вінниця, 21007 (ідентифікаційний код - 24981451) на користь Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН", вул.Рябошапка, 25, м.Конотоп, Сумська область, 41600 (ідентифікаційний код - 12602750) 838 грн 39 коп. - інфляційних втрат за період з травня по грудень 2013 року, 195 198 грн 28 коп. - інфляційних втрат за період з січня по квітень 2014 року та 2 940 грн 55 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16 грудня 2015 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.