Ухвала суду № 54353778, 08.12.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2015 р.Справа № 541/192/15-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калитки О. М.

Суддів: Бондара В.О. , Кононенко З.О.

за участю секретаря судового засідання Вовченко І.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21.10.2015р. по справі № 541/192/15-а

за позовом ОСОБА_2

до Миргородської міської ради Полтавської області

про скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_2, звернулася до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з адміністративним позовом до Миргородської міської ради Полтавської області, в якому просив суд скасувати рішення Миргородської міської ради Полтавської області №6 від 19 грудня 2011 року «Про затвердження Тимчасового положення про порядок надання в оренду окремих елементів благоустрою комунальної власності для розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності», з усіма послідуючими змінами та доповненнями.

В обґрунтування позову позивач посилалася на те, що рішення відповідачем було прийнято в порушення закону та поза межами його повноважень; 16.07.2014 року вказаним рішенням було порушено її право продовжувати користуватися предметом оренди, визначеного договором №279, про надання в оренду окремого конструктивного елементу благоустрою комунальної власності, укладеного нею з Виконавчим комітетом Миргородської міської ради, а саме: покриттям АДРЕСА_1, площею 16.0 квадратних метрів.

Постановою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21.10.2015 року у справі № 541/192/15-а відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Миргородської міської ради Полтавської області про скасування рішення.

Позивач не погодилася із рішенням суду та подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи, причини неявки не повідомив.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду, 19 грудня 2011 року рішенням №6 чотирнадцятої сесії Миргородської міської ради шостого скликання було затверджено Тимчасове положення про порядок надання в оренду окремих елементів благоустрою комунальної власності для розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності. Рішеннями Миргородської міської ради від 22.11.2013 року, 30.12.2013 року до нього були внесені зміни та доповнення (а.с.19-26).

Відповідно до цього Положення між виконавчим комітетом Миргородської міської ради (орендодавцем) та позивачкою ОСОБА_2 (орендарем) 27.11.2013 року було укладено договір №279 про надання в оренду окремого конструктивного елементу благоустрою комунальної власності, за умовами якого орендодавець передав а орендар прийняв в строкове платне користування окремий конструктивний елемент благоустрою, покриття АДРЕСА_1, площею 16,0 квадратних метрів, для здійснення торгівлі з тимчасової споруди на період з 01.11.2013 року по 01.04.2014 року.

Дію вказаного договору було припинено у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено, що підтверджується постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.08.2015 року в справі №917/1640/2014 (а.с.221-222).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням відповідача № 6 від 19.12.2011 року прав, свобод чи інтересів позивачки порушено не було, а оскаржуване позивачем рішення №6 від 19.12.2011 року прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

Статтею 143 Конституції України закріплено право територіальних громад міст безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляти майном, що є у комунальній власності.

Згідно ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати та вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом. Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов'язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.

Відповідно до п. 31 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується питання прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Частиною п'ятою ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Згідно ч.6 цієї статті доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Також ч. 8 цієї статті передбачено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що вирішення питання володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, зокрема, передача вказаного майна в оренду фізичним і юридичним особам, є виключним правом територіальної громади, яке реалізується через прийняття відповідних рішень органами місцевого самоврядування, які діють від її імені в її інтересах.

Згідно ст. 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» благоустрій населених пунктів - це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до об'єктів благоустрою населених пунктів належать, зокрема, території загального користування, вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки.

За змістом ч.1 ст. 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» елементами (частинами) об'єктів благоустрою є, зокрема, покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів, пішохідних зон і доріжок відповідно до діючих норм і стандартів.

Відповідно до положень ч.2 ст.21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об'єкта благоустрою. До малих архітектурних форм належать, зокрема, альтанки, павільйони, навіси, вуличні меблі (лавки, лави,столи). Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об'єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил.

До переліку зазначених у п.1 ст.10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» повноважень сільських, селищних і міських рад та їх виконавчих органів у сфері благоустрою населених пунктів належить: затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб'єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб); визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об'єктів благоустрою.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до компетенції органу місцевого самоврядування належить вирішення питання про надання елементів благоустрою в короткострокову оренду, в тому числі і встановлення порядку його надання, шляхом прийняття з цього приводу рішень та укладення на їх підставі відповідних договорів оренди для вказаних цілей.

Разом з тим, вирішення питань про надання елементів благоустрою в оренду не порушує норми земельного законодавства, оскільки об'єктом регулювання Положення, яке затверджене рішенням Миргородської міської ради, є не порядок надання в оренду земельних ділянок комунальної власності, а порядок надання в оренду окремих елементів благоустрою комунальної власності (а.с.23-24).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

В силу ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Проте, позивачем ні в позовних вимогах, ні в апеляційній скарзі не доведено належними і допустимими доказами, яким саме чином рішення Миргородської міської ради про затвердження Тимчасового положення про порядок надання в оренду окремих елементів благоустрою комунальної власності для розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності порушує права, свободи та інтереси позивача щодо укладання договору оренди земельної ділянки з відповідачем.

При цьому, колегія суддів відхиляє посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що за наявності оскаржуваного рішення, виконавчий комітет Миргородської міської ради буде вимушений укладати договори оренди окремих елементів благоустрою і відповідно внаслідок цього не погоджуватися на укладання договорів земельних ділянок, оскільки предметом судового захисту можуть бути лише реально порушені, невизнані чи оспорювані права, свободи чи інтереси суб'єктів публічно-правових відносин, а не ті, які можуть бути порушені в майбутньому.

З огляду на вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалено судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги з наведених вище підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21.10.2015р. по справі № 541/192/15-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калитка О.М.Судді(підпис) (підпис) Бондар В.О. Кононенко З.О. Повний текст ухвали виготовлений 14.12.2015 р.